Виборча демократична система, яка склалася на Запоріжжі, була історичною ниткою зв’язку нашої давньої історії  та історії України козацької  доби. До того ж Запорізька Січ з  великою інтенсивністю виробляла  державно-національну традицію. Було зрозуміло, що жодна держава не буде захищати український народ, а лише грабувати й нищити його. Природно, виникла потреба створити свою державу, яка могла б бути більш гуманною до українців.

     Через те Запорізька Січ відіграла таку велику роль у формуванні політично-державницької свідомості українців. Народ виробляв світоглядне переконання, за яким українська держава мусила мати демократичну владу, що повинна обиратись самим народом. У цьому полягає ще одна історична місія Запорізької Січі. Від неї залежала вся подальша ідейна державотворча діяльність українського народу, створення ним політично-державницьких прагнень і готовність до їхнього втілення в життя.

     Таким чином, в організації козацького самоврядування, яке сформувалося в  Запорізькій Січі, ми знаходимо зародок майбутньої української державності, яка заявить про себе в повний голос в роки Визвольної війни українського народу 1648-1654 років, а згодом відгукнеться і у ХХ столітті.

      Висновок

     Період  польсько-литовської доби приніс в  Україні нові структурні зміни в суспільстві. Передусім українська верхівка, яка окатоличилась, особливо після Берестейської унії 1596 року, оформлюється в новий стан. Міста дістають законодавство і систему самоврядування – так зване магдебурзьке право. Українці призвичаювалися до тих законів, до тієї системи управління, яка існувала на Заході. Усвідомлення своїх прав, відповідальності і обов’язків перед законом було визначальним у громадській свідомості суспільства. Таке суспільне буття пов’язувало українське населення із західною політичною і правовою культурою.

     Головним  чинником державотворення стає українське козацтво. На Запоріжжі утворюється  нова військова організація, яка  через деякий час стає основою  української державності. Тут формуються підвалини республіканської форми правління, нові принципи судочинства, нові джерела права. Одною з найяскравіших сторінок в історії українського народу була Визвольна війна 1648-1654 рр. Саме в цей час починає міцніти Україна, в державі з’являється нова військово-адміністративна система. Український народ здобуває національну та особисту волю. Продовжує розвиватися право та судочинство. І лише після остаточного зруйнування Запорізької Січі (4 червня 1775 р.) російською армією під командуванням генерала Текелі починається згасання найяскравішої сторінки в історії України – Козацької доби.

     Українське  козацтво зародилося давно. Перші письмові згадки про козацтво датуються 80-90 роками ХV століття. Саме слово козак –  ввійшло у свідомість нашого народу в значенні вільна людина, народний месник, борець за свободу і незалежність України.

      Козаки  освоювали незаселені українські степи  за Дніпровськими порогами. На ці простори не поширювалася влада ні польсько-литовських, ні татаро-турецьких загарбників. На цих землях, а згодом на всій території України утворився новий стан вільних людей – запорозьке козацтво.

      Нижче Дніпровських порогів, де ріка ділиться та утворює острови, козаки ставили  собі фортеці – “острожки”. Далі на місці дрібних побудували одну головну, яку назвали Запорозька Січ.

      Запорозька  Січ – це феномен світової цивілізації  навіть з висоти нинішнього дня, не кажучи уже про час її існування. Своїм суспільним укладом, структурою, військовою організацією, писаними і  не писаними законами, побутом і  звичаями Січ не мала аналогів. Січ була рятівницею і рідною домівкою для козака і гречкосія, і всіх, кому потрібний був її захист. Січ була зразком поєднання демократизму зі строгістю порядків і самодисципліни. Січ була колискою української державності, контролюючи значні території, утримуючи багатотисячну армію, адміністративний апарат. Січовики мали символіку: прапори, гімн, герб. Столицею Запорозької Січі була могутня фортеця, оточена частоколом, в заборолах якого виставлено гармати. На центральній площі стояли церква, скарбниця, військовий арсенал, майстерні. Навколо них – курені-казарми, в яких жили запорожці. Козаки вибирали свою старшину – гетьмана, кошового отамана, курінних отаманів – вільним, демократичним голосуванням. Збройні сили складалися з таких родів військ: піхоти, кінноти, артилерії та морського флоту.

      На  Запорозькій Січі існувала постійна школа лицарського, військового  мистецтва. При січовій церкві діяла  загальноосвітня школа. Командний  склад низового війська, як правило, був високоосвічений. Полковники, сотники, чимало рядових козаків закінчували Києво-Могилянську академію або інші вищі чи середні навчальні заклади.

      На  Запорожжі існувало суворе законодавство, що не допускало будь-яких аморальних вчинків. Нещадно викорінювалося злодійство, розбій, конокрадство. Не було місця в цьому товаристві зраді, боягузтву, підлості, шахрайству.

      Використана література

1. Андрущенко  В.Л., Федосов В.М. Запорозька Січ  як український феномен. – К.: Заповіт, 1995. – 173 с.
2. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. – К., 1991.
3. Борисенко В. Й. Курс української історії. - К., 1996
4. Голобуцький В. Запорозьке козацтво. – К.: Вища школа, 1994. – 542 с.
5. Грушевський М. Історія українського козацтва. - К., 1992.
6. Дорошенко. Історія України. – К., 1999.
7. Крип’якевич І. Я. Історія запорозьких козаків. - У 3-х Т. - К., 1992.
8. Малик Я., Вол Б., Чуприна В. Історія української державності. Львів, 1995.
9. Полонська Н. Історія України. – К., 2001.
10. Сергійчук В.І. Іменем війська Запорозького: Укр. козацтво в міжнародних відносинах ХVІ середина ХVІІ ст. – К.: Вид-во “Україна”, 1991. – 253 с.
11. Субтельний О. Історія України. – К., 2000
12. Чайковський А. Запорізька Січ. – Тернопіль: МП “Чумацький шлях”, 1991. – 36 с.
13. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – К., 1990. – Т. 1. – С.102-107; Т. 2. – С.19.