Захист інформації в країнах західної європи

">Кожна держава-учасник  і Європоле приймають заходи відносно автоматизованої обробки даних в Європолі, які винні:

• перегородити доступ до пристроїв, оброблювальних особисті дані (контроль доступу);
• не допускати, щоб носії даних можна було читати, копіювати, змінювати або стирати, не маючи на це має (контроль за носіями даних) рацію;
• запобігати неправомірному введенню даних в накопичувач, а також неправомірне ознайомлення, зміну і стирання накопичених відомостей (контроль за накопичувачем);
• перешкоджати тому, щоб автоматизовані системи обробки даних за допомогою пристроїв можна було використовувати для передачі даних особам, що не мають на це має (контроль користувача) рацію;
• гарантувати, щоб уповноважені на використання автоматизованої системи обробки даних особи могли втручатися виключно в ті дані, які знаходяться у веденні уповноваженого (контроль за втручанням);
• гарантувати, щоб можна було перевіряти і встановлювати, в які місця можуть передавати установи персональні відомості (контроль передачі відомостей);
• забезпечувати, щоб можна було додатково перевіряти і встановлювати, які персональні відомості, коли і ким були введені в автоматизовані системи даних (контроль за введенням даних);
• перешкоджати тому, щоб при передачі даних, а також при перевезенні носіїв даних всі відомості можна було читати, копіювати, змінювати або стирати, не маючи на це має (контроль транспортування) рацію;
• забезпечувати, щоб використовувані системи у разі порушень можна було негайно відновлювати;
• забезпечувати, щоб функціонування системи протікало без помилок, про виникаючі неправильні дії негайно повідомлялося (надійність) і щоб накопичені дані не підроблювалися із-за неправильних дій системи (непідробленість).

Європоле і держави-члени забезпечують, щоб інформація, що потребує засекречування, захищалися. З цією метою Рада ЄС одноголосно приймає Положення про збереження таємниці, яке розробляється Адміністративною Радою Європоля.

Оскільки  службовцем Європоля довіряється діяльність, пов'язана з безпекою, держави зобов'язуються проводити перевірочне випробування на надійність осіб, що є їх громадянами відповідно до їх національних розпоряджень і при цьому співробітничати. Орган влади, компетентний по національних розпорядженнях, повідомляє Європолі тільки результат перевірки на надійність, який для Європоля є обов'язковим. Більш того, держави - члени і Європоле можуть доручати обробку даних в Європолі тільки особам, які були спеціально навчені і пройшли перевірку на надійність.

Передбачений  також обов'язок по нерозголошуванню і дотриманню таємниці. Органи Європоля, їх члени, заступники директорів, службовці Європоля і Координатори повинні утримуватися від будь-яких дій і будь-якого виразу думок, який міг би заподіяти шкоду його діяльності. Органи Європоля, їх члени, заступники директорів, службовці Європоля і Координатори, а також всі інші особи, які спеціально були зобов'язані приховувати або зберігати таємницю, повинні зберігати мовчання перед всіма не уповноваженими особами, а також перед громадськістю про всі факти і справи, про які вони отримують зведення при виконання службових обов'язків або в рамках своєї діяльності. Це не відноситься до фактів і справ, які по своїй значущості не потребують збереження таємниці. Зобов'язання приховувати і зберігати в таємниці має силу також і після відходу з установи або з посади, а також після закінчення своєї діяльності.

Органи  Європоля, їх члени, заступники директорів, службовці Європоля, а також особи, що прийняли особливі зобов'язання по збереженню таємниці, не мають права надавати свідчення в суді або робити заяви про факти і справи, що стали їм відомими при виконання службових обов'язків, без повідомлення Директора Європоля, у випадку з Директором - Адміністративної ради. Залежно від обставин справи Директор або Адміністративна рада звертаються до установи юстиції або будь-яку іншу службу, щоб були прийняті необхідні заходи відповідно до національного права, що діє в даному випадку. При цьому не має значення, що мова може йти про можливість такої організації надання свідчень свідків, при якій було б забезпечено збереження таємниці інформації, або що відповідно до національного права можна відмовитися від повідомлення даних в рамках захисту інтересів Європоля або держави-учасника.

Якщо  право держави-учасника передбачає право на відмову від свідчень свідків, то особи, від яких вимагають свідчень, повинні мати дозволу на дачу свідчень. Дозвіл дає Директор, а відносно Директора дозвіл дає Адміністративна рада. Якщо свідчення повинен дати Координатор, причому якщо вони пов'язані з інформацією, яку він отримав від Європоля, то цей дозвіл видається після згоди держави-учасника, яка направила цього Координатора. Якщо свідчення пов'язані з певною інформацією або з відомостями, які держава-учасник повідомила в Європоле, або які зачіпають інтереси якої-небудь держави-учасника, то перед отриманням дозволу на дачу свідчень слід отримати згоду цієї держави-учасника. Дозвіл на дачу свідчень не може бути дане, якщо це порушуватимуть дотримання інтересів Європоля або відповідної держави-учасника.

Вказані правила не припиняють своєї дії  і після звільнення відповідної особи із служби або після закінчення його службових повноважень або діяльності.

Передбачаються  також гарантії у разі неприпустимої і невірної обробки даних. Держави несуть відповідальність за збиток, заподіяний особі в результаті помилкових в правовому або професійному відношенні зібраних або оброблених Європолем даних. Потерпілий може подати скаргу про відшкодування збитку в державі, де це відбулося.

Національні суди держав ЄС компетентні по спорах, що стосуються гарантій Європоля, з урахуванням відповідних положень Брюссельської конвенції по питаннях юрисдикції і примусового виконання судових рішень відносно цивільних і комерційних суперечок від 27 вересня 1968 р.

 

Висновок

 

Були  розглянуті найбільш яскраві приклади організації системи захисту інформації в різних країнах Західної Європи. Всі вони мають свої достоїнства і недоліки. І Україні добре б придивитися до досвіду цих держав. Адже ми чудово знаємо, хто вчиться на своїх помилках, а хто - на чужих. Природно, повністю копіювати системи захисту інших країн щонайменше безрозсудно. По-перше, необхідно враховувати національні особливості кожної держави. А по-друге, в Україні достатньо кваліфікованих фахівців, які здатні запропонувати власні, оригінальні ідеї організації системи захисту інформації.