Свет и тень Болонского процесса

ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

СВІТЛО  І ТІНІ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ 
 
 
 

    Болонський  процес – вдале виправдання для будь-яких реформ в системі української вищої освіти. Але чи дійсно нововведення  останніх років наближені до європейських стандартів?

    А тепер почнемо спочатку. З 2004 року наш університет приєднався до загальноукраїнського експерименту з впровадження принципів  Болонської декларації зі всіма його наслідками, як позитивними, так і  негативними.

    Почнемо з системи академічних кредитів. Прекрасно те, що вона передбачає можливість враховувати всі досягнення студента, всі його прояви як на освітньому, так  і на науковому тлі. Але, з іншого боку, якщо раніше студента могли не допустити до складання сесії (зокрема, на історичному факультеті) за певну кількість пропусків  («н») , то тепер – не набрав 35 балів – і … студент не має права бути допущеним до заліків та екзаменів. З іншого боку, протягом семестру студент набирає бали, і в окремих випадках може отримати автоматично оцінку з певної дисципліни     ( «З», «4» чи «5»). Радує те, що елементи кредитно-модульної системи організації навчального процесу передбачають їхнє творче впровадження, тому, можливо, дуже скоро ми знайдемо ідеальний варіант.

    Ще  один камінь спотикання – самостійна робота студента, зокрема її обсяг. Слід сказати про те, що розвиток науки і техніки призводить до збільшення обсягу знань у сферах людської діяльності,  а це в свою чергу вимагає від самої вищої школи істотного покращення викладання навчальних дисциплін. Єдиний варіант, який було знайдено в цій ситуації – збільшення долі самостійної роботи студента, бо саме тоді він набуває навички творчого дослідження окремих проблем. Болонська система зобов’язує студента 40 % інформації і навчального матеріалу вивчати самостійно. В цій ситуації не можна не сказати про те, що всі ми студенти, і всі ми люди, більшість з нас сприймає інформацію безпосередньо з вуст викладача. Не всі можуть заритися в книжках (та в наших умовах не всім цих книжок вистачить!) і «доходити до істини» самостійно. І що тоді? Виходить, що не всі матимуть змогу підготуватися і відповісти на практичних та семінарських заняттях , а в результаті, не наберуть балів, або просто не складуть залік чи іспит!

    Реферат. Це ще одна проблема як для студентів, так і для викладачів. Студенти вночі пишуть по декілька рефератів, щоб потім заробити більше балів, а викладачі повинні ці гори рефератів перечитувати  і оцінювати. Та півбіди, якби це були реферати  в повному розумінні слова, але ж більшість студентів їх «пише», сидячи за комп’ютером та порпаючись в мережі Internet. Інший бік цієї проблеми: напише студент ці реферати, щоб балів собі заробити, але що він з цього запам’ятає. Відповідь: майже нічого! (звісно якщо він не геній).а скільки спорів між самими студентами, бо всі ж хочуть захистити свій реферат на парі, а пара, як-то кажуть не гумова, усього 1 год. 20 хвилин.

    Весна 2004 року. Всі ми пам’ятаємо хвилю  протестів серед студентської молоді, викликану прагненням Міністерства освіти та науки України ввести додаткові  вступні іспити під час вступу до магістратури. А все це «Болонь»!

    Останнім  часом ажіотаж болонських перетворень  в Україні поступово спадає. Але  ж це не означає, що реформи не проводяться. Після офіційного приєднання України  до країн-учасниць Болонського процесу  почався і досі триває період адаптації  і удосконалення нових освітніх принципів. Не можна не сказати про те, що Україна почала цей процес для досягнення більшої популярності нашої вищої освіти за кордоном.

    На  превеликий жаль, у болонських реформ залишається ще багато ворогів серед  професорсько-викладацьких колективів, навіть у провідних українських вищих навчальних закладів. Основний аргумент – можливість погіршення якості знань. Насправді ж Болонський процес не стосується  змісту освіти, структури університетів або методик викладання. Інша справа в тому, що ця система розрахована на активного викладача  і не менш активного студента, на тих, хто прагне досягти певних результатів, хто наполегливо і плідно працює. Але тут випливає і інша проблема: вимоги до викладачів виросли, працювати доводиться набагато більше, збільшено обсяг повноважень, а заробітна платня залишається незмінною. Держава потребує змін, але ці зміни треба закріпити фінансово. Тому, якщо Міносвіти хоче провести ці реформи якісно і ефективно, то вони потребують цільового фінансування.

    До  сьогодні залишається нереалізованим один з принципів Болонської конвенції  – мобільність. Перепони на шляху її ефективного втілення – неузгодженість навчальних програм в європейських внз, проблеми з візами і дозволами на роботу для студентів і професорсько-викладацького складу, відсутність єдиного додатка до диплому, який би визнавали всі країни-учасниці Болонської конвенції.

    Наостанок хочу сказати, що втілення Болонської конвенції в Україні нерідко  проходить не так, як передбачалось. Кабінет Міністрів України, та й уряди ряду європейських країн, підкреслюють, що роблять це згідно вимог Болонської конвенції, хоча насправді керуються власними судженнями. Ситуація, що склалась в нашій державі, яскравий тому приклад!