Історія української культури

  Під загальнокультурною підготовкою розуміємо процес, в якому єдність змісту, форм, засобів і методів освіти стимулюють духовний розвиток майбутніх спеціалістів. Основними завданнями цього процесу є формування базової професійної культури, виховання здатності до сприйняття творів мистецтва, формування високих культурних потреб та інтересу до вдосконалення культури спілкування, визначення свого місця в діалозі культур, а також розвиток культурного самопізнання.

Розвиток суспільства та громадських відносин свідчить, що вища освіта має  готувати майбутнього інженера до виконання як професійних, так і культурних функцій. Основним принципом є підготовка спеціаліста, здатного вдосконалювати свої професійні якості, відтворювати й розширювати свій життєвий досвід, перетворювати матеріальні умови життя суспільства, його культуру, накопичувати і створювати нові цінності. Тому освіта передбачає підвищення рівня культури особистості, її духовно-моральне збагачення.

• викладання інженерно-технічних і гуманітарних наук орієнтоване на всебічний аналіз сучасних соціальних проблем у контексті розвитку світової культури;
• культура майбутніх фахівців має формуватися з залученням нового творчого мислення;
• взаємодія суб'єктів педагогічного процесу, яка включає співробітництво викладачів і студентів, повинна створювати таке середовище відносин у вищому закладі, яке б сприяло розвитоку у майбутніх фахівців якостей інтелігентної особистості;
• єдність професійної й загальної культури студентів має бути спрямована на розвиток самостійного оволодіння духовно-моральними цінностями, створення підгрунтя для реалізації майбутніми фахівцями свого інтелектуального і духовного потенціалу у професійній діяльності

     Для досягнення життєво важливих цілей особистість використовує цінності як матеріальної, так і духовної культури на основі: знань про культуру, її зміст і цінності; уявлень про історію культури та її цінності, їх значущість; знань про зразки поведінки, що мають нормативний характер і алгоритмізують характер поведінки у світі цінностей. Маючи вказані знання й уміння, особистість стає здатною засвоювати, використовувати й створювати цінності культури, тобто стає суб’єктом культури.  

     Проблема гуманітаризації педагогічного процесу тісно пов’язана з проблемою інтелектуалізації діяльності студентів, формування культури спілкування, культури мовлення.

     Джерелом формування гуманітарних знань у вищому технічному закладі освіти є пізнання основ світової та вітчизняної культури, яка дозволяє розширити духовний кругозір студентів і сформувати широкий різнобічний погляд на навколишню дійсність.

     Підготовка студентів у вищому навчальному закладі передбачає не тільки озброєння певним обсягом знань, але й формування в них необхідних навичок самостійної творчості, різнобічного самовдосконалення і спілкування, що базуються на цілісній системі життєвих цінностей, які значною мірою визначають професійне й особисте майбутнє молодих фахівців.

     Перехід на нову систему викладання гуманітарних наук має одночасно супроводжуватися гуманітарним наповненням усіх дисциплін. Саме комплексний підхід до проблеми гуманізації освіти здатний вивести вищу освіту на рівень, що відповідає запитам часу.

5 Культура завжди цікавила як феномен суспільного життя, що розкриває особливості поведінки, свідомості та діяльності людей в конкретних формах життя (культура праці, культура побуту, художня культура, політична культура), а також як спосіб життєдіяльності людини, колективу і суспільства в цілому. Без світу культури важко собі уявити світ особистості. До культури в цілому відноситься широкий діапазон людських почуттів і думок від пошуку смислу життя до естетики.

 Еволюція природи є вихідним моментом культурної історії людства. Той чи інший досягнутий рівень культури людства визначає кожен раз заново «окультурення» кожної народженої людини, в результаті чого врешті решт відбувається окультурення людської природи. Елементи людської природи представляють собою єдність природного і соціального, або природного і окультуреного. Наприклад, фізичне тіло людини представляє собою не тільки природне утворення, а ще і наслідок багатовікової трудової, тобто культурної діяльності.

 Потрібні були століття розвитку культури, щоб людина змогла навчитися виготовляти складну техніку, створювати високодосконалі твори скульптури, твори живопису чи музики, найвищі досягнення. Ще більше це стосується духовного світу людини, який формується під впливом культурної діяльності і в процесі здійснення культурних зв'язків та відношень між людьми. Проблема полягає в тому, що кожна народжена людина повинна стати повноцінною, бо вона повинна не просто успадкувати природні задатки своїх батьків, а і самостійно засвоїти все багатство культурних цінностей.

 Суспільна потреба в праці та індивідуальна потреба в спілкуванні зумовили початок культурної історії людства й органічно поєднують людських індивідуумів в суспільне ціле. Потреба в праці та спілкуванні — це потреба культурної історії людства, пов'язаної з появою повсякденного завдання, викликаного необхідністю й можливістю самому обирати свій образ життя, створювати самого себе і власний світ культури — державу, мораль, право, науку, мистецтво.

   В теорії культури поняття "цивілізація" дуже зблизилося з поняттям культури. Нам важливо визначити сутність цих понять. Як зазначалося вище, поняття "цивілізація" було введено  у науку як назва певного етапу в культурній еволюції людства, що починається з 3500 року до н.е. і триває по сьогоднішній день. В ході дискусії щодо древніх міст, яка відбувалася 1958 року в Чикаго, вчені запропонували три ознаки цивілізації: монументальна архітектура, писемність, міста. Вказана тріада виразно характеризує цивілізацію в першу чергу саме як культурний комплекс, тоді як соціально-економічну сутність даного явища становлять поява класового суспільства і держави. Пам'ятки архітектури показові з точки зору виробничого потенціалу суспільства, що їх створило.

   Поява писемності характеризує відділення розумової  праці від фізичної, що дозволило  зосередити зусилля окремих груп людей на розвиткові мистецтва і  різних форм позитивного знання. Міста  виконували специфічні функції у суспільній системі: були центрами сільськогосподарської округи, центрами ремесел і торгівлі та свого роду ідеологічними центрами. Саме в пору перших цивілізацій ідеологічна сфера, систематизована і централізована, стала справді величезною силою.

   Отже, цивілізація сформувалася лише на певному  етапі розвитку людства, являючи  собою якісну межу на еволюційному шляху. Виділяють різні типи, етапи, рівні цивілізації. Принциповою  позицією вчених радянського періоду  було виділення формаційних типів цивілізації (рабовласницький тип, феодальний тип і т.д.). Такий підхід відрізнявся від поглядів багатьох західних вчених, які в основному спираються на концепцію Арнольда Тойнбі. У 30—50-ті роки нашого століття в роботах "Цивілізація перед випробуванням" та "Дослідження історії" А. Тойнбі зробив спробу пояснити одночасно хід розвитку всіх людських культур, застосувавши поняття "цивілізація" до особливостей розвитку народів і культур різних регіонів і країн. В результаті всесвітня історія мала вигляд мозаїчного панно, складеного багатолінійним розвитком суверенних культур, які розташовані поруч і співіснують. Однак А. Тойнбі довів: при всій відмінності і несхожості культур різних народів всі вони належать до єдиної цивілізації і в своєму розвиткові рано чи пізно проходять ідентичні етапи, які характеризуються однаковими ідеями, і хоча мають свої особливості, та сутність їх єдина. Наприклад, основні ідеї Просвітництва, без яких сьогодні неможливо уявити сучасну цивілізацію: всі люди від природи рівні, кожна людина — неповторна особистість, людина — мета розвитку суспільства, а не засіб, та інші — це доробок європейської культури XVIII ст. Трохи пізніше під знаком засвоєних європейських ідей починає розвиватись східнослов'янська культура. Ці ідеї живили творчість українських, російських та білоруських просвітителів. І тільки з кінця XIX — поч. XX ст. ці ідеї починають панувати в культурах далекосхідних держав (Індії, Китаю, Японії та ін.), відбиваючи своєрідність цих народів. Парламент — феномен розвитку англійського генія культури, але поширившись як невід'ємний елемент демократії на всі країни, він є фактором сучасної цивілізації. Таким чином, поняття "культура" підкреслює неповторність, а в окремих випадках і тупикове відгалуження розвитку етносів, країн. Поняття ж "цивілізація" означає безперервність, єдність, загальність культурно-історичного процесу для всіх народів. Коли окремі ідеї культури стають в силу умов, що склалися, стереотипами поведінки великих груп людей, визначають особливості їх світобачення, тоді можна говорити про певний етап розвитку цивілізації.

   Сьогодні  більше ніж будь-коли вчені прагнуть осмислити спеціальні галузі наукового  знання (як гуманітарного, так і природничо-наукового) в контексті культурної епохи. Такий  підхід у науці дістав назву цивілізаційного. Він грунтується на загальнолюдських цінностях. Не відсуваючи в бік реальну конфліктність історії, ця концепція історії дозволяє зрозуміти її реальну безперервність, розкрити механізми дій людей, витоки і зміст загальнолюдських цінностей. Моральні переваги цивілізаційного підходу очевидні: стимулюючи практику, ідеї, настрої мирно-цивілізаційної взаємодії людей, він відкриває тим самим великий простір творчим тенденціям історії. Суспільство і культура – це два взаємопов’язаних компоненти. Культурна еволюція, власне, і створила сучасну людську цивілізацію 

7.Актуальність теми дослідження зумовлена насамперед тим, що сучасна техногенна цивілізація значно посилила кризові явища в галузі культури, загострила історичне протистояння і протиборство в цій сфері. Багатьма мислителями XX століття відзначається, що в суспільстві спостерігаються тенденції деградації культури: поширення антицінностей, втрата моральних орієнтирів і ідеалів, дегуманізація практично всього спектру життєдіяльності людини. Дедалі очевиднішим відчуження людини від традицій, ідеалів, норм і цінностей, на основі яких може формуватися і самоформіроваться культурна особистість. Явище, що поширився в усьому суспільстві, глибше найбільше вразило молодіжну субкультуру, яка швидко трансформується в антикультури, що призводить до збільшення соціальної напруженості, створює передумови для виникнення та ескалації насильства, руйнування, конфронтації, як в середовищі молоді, так і між поколіннями. Подібна ситуація свідчить про те, що на процес формування людини все більше помітний вплив чинять полярні по відношенню до гуманістичних цінностей і культури явища, які, у межах цього дослідження, позначені як антіценності і антикультури. Соціалізація людини все частіше здійснюється в рамках негативного соціального досвіду. Система освіти робить спроби подолання негативних моментів, які існують сьогодні в суспільстві, в цілому, і в цій сфері, зокрема. Остільки оскільки основним завданням системи освіти є формування і розвиток культурної людини, то проблема культурних і антикультурного процесів в освіті заслуговує окремого вивчення. Ці обставини змушують звернутися до вирішення завдання філософського аналізу впливу культури і антикультури на становлення і розвиток людини.

Актуалізує значення досліджуваної проблеми те, що освіта є провідною сферою, де здійснюється цілеспрямоване формування культурної особистості в наш час і, відповідно, індикатором розвитку людського потенціалу. Будучи каналом, покликаним акумулювати і транслювати позитивно значимий досвід людства, генерувати і реалі- зовивать саме культурні форми соціалізації, освіта заслуговує окремого вивчення з точки зору тенденцій культури і антикультури і проблеми формування культури особистості.

Ця  особливість насамперед полягає в тому, що під культурою традиційно розуміють сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, які виражають рівень його історичного розвитку, втілюються в повсякденній діяльності людини, відображаються в її соціальних, моральних, естетичних та інших характеристиках.

У вужчому  розумінні культура — це сфера  духовного життя суспільства. Вона охоплює собою систему освіти, виховання, духовної творчості, а також діяльність тих установ і організацій, які забезпечують зазначені процеси: школи, вузи, музеї, театри, бібліотеки, інші культурні заклади, творчі спілки тощо.

Нарешті, поняттям "культура" часто позначають рівень вихованості й освіченості  людини, рівень оволодіння нею тією чи іншою сферою знань та діяльності. У цьому випадку фіксуються якості людини, спосіб її поведінки, ставлення до інших людей, до праці тощо.  

Важливим  і принциповим питанням розуміння  культури є осягнення її сутності як феномена суспільного життя, визнання основним джерелом походження культури суспільно-корисної праці, засобами якої людина перетворює природу і саму себе, утверджує свій власний, відмінний від природи духовно-предметний світ, розгортає в ньому всі свої життєві процеси.  

Таким чином, культура є ціннісними надбаннями, створеними людством у процесі його історичного розвитку, а також процесом засвоєння їх і — найсуттєвіше — створенням нових цінностей для людини і людства.

Тобто сукупність матеріальних і духовних цінностей, а також способів створення їх, уміння використовувати їх для подальшого прогресу людства, передавати від покоління до покоління є культурою. 

Не є  культурою реальні факти, події, властивості багатьох речей, які у процесі пізнання та оцінювання з боку людини викликають у неї почуття співучасті, захоплення, любові або, навпаки, — почуття ненависті і презирства. Ці різноманітні задоволення і незадоволення складають тільки те, що в суспільстві називають смаком. Смаки бувають різні: гарне, приємне, прекрасне, делікатне, ніжне, витончене, благородне, величаве, цнотливе, священне тощо. Але гарний смак — то не завжди культура. Це тільки один із кроків до культури. Адже недарма говорять: "Він милий мені не тому, що гарний, а гарний тому, що милий".  

Отже, культура — це не просто будь-яка цінність, а тільки та, яка стає надбанням  людини і людства. Однак це і не просто будь-яке ціннісне надбання, а таке, що є працездатним у соціумі, тобто в конкретно визначених суспільно-історичних відносинах, створених людиною, людством відповідно до матеріальних і духовних потреб та інтересів.