Сталинизм в Украине

    ПЛАН

    Вступ. 3

    1.Правова  система України в умовах сталінського  режиму. 4

    2. Домінування сталінізму в політиці 6

    3. Ідеологізація економічних відносин. 8

    Висновки. 12

    Використана література. 14

     Вступ

    Українська  РСР як складова тодішнього Радянського  Союзу більшою мірою, ніж інші республіки, перебувала під потужним ідеологічним впливом тоталітарного центру, політичним знаменом якого був відселекціонований сталінізм. Він генерував у собі «найпередовішу революційну теорію», «соціалістичний досвід», «найдосконалішу суспільну практику». В другій половині ^0-х — на початку 50-х років сталінізм як теорія і сталінщина як суспільне явище являли собою складний політичний, економічний, соціальний, моральний, духовний феномен державного соціалізму, що існував того часу на одній шостій території світу.

    Живильною основою сталінщини як системи суспільних, політичних, економічних, соціальних відносин був, безперечно, сталінізм — система поглядів самого Сталіна та його ідейних соратників на радянське суспільство в тогочассі та в перспективі. Офіційна ідеологія була цілковито підпорядкована теоретичному вождизмові, що вкладався у відому формулу: «Сталін — це Ленін сьогодні». Фундаментом сталінізму була соціалістична ідея перебудови суспільства на принципах «рівноправності й справедливості». Сталін вважав себе генератором революційних перетворень і стояв на позиціях трансформацій згори. Він наполегливо доводив, що вся його діяльність спрямована на захист ідей Жовтня від перекручень опортуністів та численних ворогів. Як тоталітарна ідеологія, сталінізм був розрахований на маси, орієнтовані на розв'язання складних суспільних проблем простими й зрозумілими засобами.

     1.Правова система  України в умовах  сталінського режиму

    Розвиток  правової системи в 30-ті роки, як і державного апарату в цілому, був також спрямований на зміцнення командно-адміністративної системи управління, подальшої її централізації.

    Характерною рисою правової системи стає пріоритет  загальносоюзного законодавства над  республіканським. З одного боку, поширюється пряма дія союзних нормативних актів, а з іншого — відроджується існуюча в 20-ті роки тенденція запозичення республіканським законодавством якщо не всього змісту загальносоюзних законодавчих актів, то хоча б їх ідеї.

    Лютневий (1935 року) пленум ЦК ВКП(б) прийняв рішення про внесення змін у Конституцію СРСР 1924 року. Вказувалося на необхідність демократизації виборчої системи: заміни нерівних виборів рівними, багатоступеневих — прямими, відкритих — закритими. Відразу ж після пленуму відбувся VII з'їзд ВКП(б), на якому йшлося вже не про зміни, а про прийняття нової конституції. Була утворена конституційна комісія, до складу якої ввійшли також представники УСРР — П. Любченко, Г. Петровський, В. Чубар та ін. У червні 1936 року проект конституції було опубліковано. В Україні в обговоренні взяло участь 13 млн. чоловік. VIII з'їзд Рад 5 грудня 1936 року затвердив нову Конституцію СРСР. Прийняття конституцій союзних республік відбувалося по загальносоюзному сценарію. 1 січня 1937 року був опублікований проект Конституції УРСР, а 25 січня 1937 року його було затверджено XIV з'їздом Рад УРСР. Конституцією УРСР 1937

    року  було побудовано у повній відповідності  з Конституцією СРСР 1936 року. І хоча обидві Конституції були демократичними за змістом, більшість їх положень носила демагогічний характер. Зокрема, в них проголошувалося, що в СРСР побудоване соціалістичне суспільство.

    Конституція УРСР 1937 року складалася з 146 статей, об'єднаних  у 13 розділів.

    Розділ  перший характеризував суспільний устрій УРСР. Політичною .[Основою визнавалися Ради депутатів трудящих. Але вони не могли бути самостійною владою у своїй традиційній формі і не могли стати такою владою в парламентській формі. Цілковитий контроль над державою і суспільством, як і раніше, здійснював підвладний генсеку партійний апарат.

    До  Конституції УРСР 1937 року вперше увійшло  положення про Комуністичну партію, як керівне ядро всіх громадських  і державних організацій. Економічною  основою УРСР визнавалася соціалістична  система господарювання і соціалістична власність на знаряддя та засоби виробництва, яка мала форму державної або кооперативної власності. Розділ другий регламентував державний устрій. В ньому було закріплено декларативне право виходу УРСР зі складу СРСР. Практика свідчила, що це положення було фікцією.

    В третьому — сьомому розділах визначалася  структура, порядок утворення, компетенція, основні форми і методи діяльності, а також підзвітність вищих і  місцевих органів державної влади  і державного управління УРСР і Молдавської  АРСР.

    Інші  розділи Конституції присвячувалися суду і прокуратурі, правам і обов'язкам громадян, виборчій системі тощо. Багатоступеневі вибори до органів влади замінювалися прямими при таємному голосуванні. Категорія "позбавленців", тобто осіб, які вилучалися з політичного життя через їх належність до "експлуататорських верств", ліквідовувалася. Селяни одержували рівні з робітниками права обирати й бути обраними в усі органи влади. Виборчі округи в містах треба було формувати не за виробничими одиницями (завод, фабрика), а, як і на селі, за місцем проживання виборців. Система функціонування влади стала іншою: з'їзди рад різного рівня замінювались інститутом сесійних засідань місцевих і Верховних (республіки та Союзу) рад. Нові ради набули зовнішніх рис парламентської влади.

    Конституція УРСР 1937 року мала статті, які гарантували  права особи і громадянські свободи. Зокрема, проголошувалася свобода  друку і зборів, недоторканність  особи, житла і листування, вводився принцип відкритості судових  процесів, підтверджувалися права звинувачених на захист тощо. Як уже зазначалося, в дійсності ці демократичні норми не діяли, це була лише ширма, яка прикривала тоталітарний режим.

    І світова спільнота дійсно була введена  в оману. Французький письменник Ромен Ролан назвав Конституцію  СРСР "мрією людства". Але ніхто в світі не знав, що ця мрія існувала тільки на папері.

    Ліквідація  непу призвела до суттєвих змін в цивільно-правовому  регулюванні суспільних відносин. Головними  напрямками розвитку цивільного права  були охорона соціалістичної власності та удосконалення договірних відносин.

    Характерним для даного періоду був посилений  розвиток договірних відносин. Постанови  РНК СРСР про укладення договорів  приймалися щорічно. Ці акти були важливими  джерелами договірного права. Вони окреслювали загальні форми договірних зв'язків і визначали конкретний зміст договорів.

    Договори, як правило, укладались в рамках планових завдань, що давало можливість конкретизувати планові завдання. Категорично була заборонена одностороння відмова від  виконання договору і одностороння зміна його умов.

    Велика  увага приділялась також зміцненню  власності кооперативних об'єднань. Постанова ЦВК і РНК УСРР від 24 серпня 1935 року забороняла примусове  вилучення будь-якого майна кооперативних  організацій. Регулювання цивільно-правових відносин фізичних осіб також зазнало змін. Оскільки всяка приватногосподарська діяльність була ліквідована, то і пов'язані з нею майнові права на підставі ст. 1 ЦК УСРР законом більше не охоронялися.

     2. Домінування сталінізму  в політиці

    Політизація суспільства супроводжувалася ідеологізацією усіх сторін суспільного життя — від економіки до культури, побутових стосунків. В Україні, як і в інших республіках колишнього Союзу, відбулося зрощення більшовицької ідеології та державної влади, завдяки державній тоталітарній ідеології була створена модель «партія-держава», Вважалося, що необхідною передумовою прискореного повоєнного відродження має бути партійне керівництво цим процесом. Після війни партія перш за все відроджувала й перебудовувала свої лави, форми та методи роботи. Сталін та його оточення приділяли особливу увагу її кількісному зростанню, посиленню ідеологічної роботи як у самій партії, так і в широких масах населення. В Україні в 1950 р. чисельність партії сягала близько 700 тис. чол., але істотно переважали в ній представники інтелігенції (службовці), а не робітники (пролетарі) й колгоспники, як твердила офіційна пропаганда.

    Основною  вадою тоталітарної моделі партії була її повна залежність від волі верхівки, власне однієї особи. В цьому проявлялася партійно-державна унітарність. У 1946—1952 рр. відбулося лише чотири пленуми ЦК ВКП (б). В Україні ж за цей час — близько ЗО пленумів, на яких обговорювалися в основному економічні питання. XVI з'їзд КП (б) У було скликано тільки 1949 р.— через 9 років після попереднього. Всі досягнення українського народу на з'їзді приписувалися «мудрому керівництву великого вождя і вчителя».

    В Україні панувала централізація  управління. Кожен крок узгоджувався з Москвою, на все треба було просити  дозволу центру. Політика тоталітарного насильства над життям та діяльністю людей вимагала від партійно-державних кадрів певних якостей, готовності виконати будь-який наказ, виходячи з положення, що «партія завжди права», «вчення К. Маркса всесильне, тому що воно правильне» тощо.

    Партійна  бюрократія, зосередивши в своїх  руках усю повноту влади в  країні, підім'яла під себе ради депутатів  трудящих. Ленін вважав, що в марксизмі  від початку до кінця немає  й грана етики. Цю думку, безперечно, поділяли Сталін та його оточення. Загальнолюдські моральні категорії в суспільстві витіснялися пишномовними гаслами про служіння партії та її вождям. Джерела цих моральних настанов крилися в тому, що партійні лідери розглядали людину не як вишу цінність, а як придаток створеної ними тоталітарної машини. Та навіть номенклатурним працівникам доводилося нелегко. Дотримування сталінського постулату про загострення класової боротьби було зручним приводом для постійних перестановок у державно-бюрократичному апараті й знищення партійних кадрів. У центрі ідейно-політичної діяльності парторганізацій України було «формування марксистсько-ленінської свідомості комуністів та безпартійних». Система політосвіти формувала в них авторитарну свідомість, виховувала слухняних «солдатів партії», дисциплінованих виконавців.

    Одним із жупелів системи ідеологічного  тоталітаризму був націоналізм. У країні розгорнулася шалена ідеологічна  боротьба проти всього національного, вінцем якої було масове переселення цілих народів. Сталін боявся вільних, незалежних республік. Щонайменший прояв патріотизму в Україні розглядався як український націоналізм. М. Хрущов у своїй доповіді на XX з'їзді КПРС, говорячи про виселення цілих народів, зауважував, що українці уникли цієї долі лише тому, що їх було надто багато й нікуди було їх вислати. В 1945—1953 рр. за різного роду «антирадянські політичні злочини» в Україні було заарештовано 43 379 чоловік віком до 25 років, із них 36 340 чоловік — у західних областях України. В 1946— 1949 рр. було відправлено в заслання близько 500 тис. західних українців.

    30 років Сталін та його «орден  мечоносців» стояли біля керма  держави на чолі створеної  ними адміністративно-командної  системи, ЗО років спрямовувався  розвиток суспільства за накресленим Сталіним шляхом.

     3. Ідеологізація  економічних відносин

    Сталінізм наскрізь пронизував економічне життя  українського народу. Вважало ся що в умовах нетоварного господарства, економіки безринкового типу вирішальним  фактором успішного розвитку народного господарства має стати політична й організаторська робота партії, зокрема агітаційна, пропагандистська, масово-політична робота всіх парторганізацій. Вони мали роз'яснювати населенню необхідність виконання поточних господарських планів, боротьби за своєчасне проведення сільськогосподарських робіт, підвищення врожаїв сільгоспкультур тощо. Соціалістична модель функціонувала як автаркія, економічно й фінансове замкнута на саму себе. При монополізованій економіці, свідомій неконвертованості карбованця економічні зв'язки СРСР з навколишнім світом були обмеженими. Все зводилося до статичної моделі «керівної ролі партії у господарському будівництві». Основою економіки були екстенсивні методи розвитку, головна увага приділялася кількісним показникам.

    На  травневому пленумі ЦК КП(б)У 1948 р. наголошувалася необхідність домагатися, щоб кожна первинна партійна організація насправді стала організатором широких мас трудящих у виконанні господарсько-політичних завдань. Партійні рішення закликали їх до самовідданої праці. Роз'ясненням змісту постанов ВКП (б) та КП (б) У займався численний загін пропагандистів й агітаторів. Якщо, наприклад, наприкінці 1945 р. в трудових колективах України налічувалося 500 тис. агітаторів, то в 1948 р.—800 тис. Для ідеологічного забезпечення економічної політики застосовувалися лекції, гуртки з вивчення історії партії, біографій класиків марксизму-ленінізму, питань внутрішньої та зовнішньої політики СРСР, проведення мітингів, соцзмагання, що поступово теж було одержавлене, тощо.

    Воднораз Сталін і партія широко застосовували систему позаекономічного примусу до праці. Змучені війною, виснажені труднощами й нестатками, люди змушені були тяжко працювати. Будь-які проблеми й труднощі, що виникали на виробництві, пояснювалися діями «ворогів народу» й «саботажників». В умовах тоталітарного режиму, командної економіки промисловість розвивалася в основному за рахунок активного залучення робочої сили шляхом добровільних чи примусових трудових мобілізацій, використовувалася праця німецьких військовополонених, а також в'язнів ГУТАБу, так званого спецконтингенту.