Приєднання Кримського півострова до урср

   Приєднання Крисчького  півострова до складу УРСР

   Причину передачі Криму дехто з дослідників  вбачає в бажанні М. Хрущова заручитися підтримкою впливової парторганізації  України в боротьбі за зміцнення  власних позицій в партії і  державі, інші ж дослідники, перш за все, у необхідності покращити соціально-економічний стан Кримської області, яка так і не досягла за 10 років довоєнних показників.

   За  даними багатьох дослідників, рішення  про передачу Кримської області  зі складу РРФСР Україні було породженням  колективної думки вищого керівництва тодішнього СРСР. Без участі старої сталінської гвардії – Г. Малєнкова, В. Молотова, Л. Кагановича, К. Ворошилова, М. Булганіна – воно б не відбулося. Позиції 1-го секретаря ЦК КПРС М. Хрущова, обраного на цю посаду лише у вересні 1953 року, ще не були в державі настільки сильними, щоб самочинно вирішувати долю такого стратегічно важливого регіону як Крим. Хоча під час поїздки восени 1953 р. степовим Кримом він, за спогадами його зятя О. Аджубєя, був вражений занедбаним станом краю.

   Витоки  рішення про передачу Кримської  області зі складу РРФСР до складу Української РСР потрібно шукати в трагічному для півострова 1944 році. Упродовж 1941-1944 років народне господарство держави зазнало величезних збитків. Руйнівні наслідки війни як в Криму, так і в інших регіонах України, Білорусії та в окупованих областях Росії істотно не відрізнялися. Всім їм протягом тривалого часу не вдавалося досягти довоєнного рівня виробництва. Але в Криму економічна та соціальна ситуація у повоєнну добу виявилася надзвичайно складною, навіть катастрофічною. Офіційна статистика свідчить, що за чотири роки війни населення в Криму зменшилося вдвічі і до травня 1944 року становило 615 тисяч осіб, а після депортації кримських татар та представників інших народів тут лишилося близько 400 тисяч людей.

   У більшості кримських сіл влітку 1944 р. не було кому збирати врожай. Хвилі  переселенців до Криму з Росії  не приносили бажаних наслідків, оскільки більшість з них не були призвичаєні до складної й специфічної  землеробської культури краю, а органи влади не забезпечували належних умов для облаштування. Сади, виноград, ефіроноси, тютюн, технічні культури, навіть кукурудзу багато, хто з переселенців побачили в Криму вперше у своєму житті. Якщо в 1940 р. площа посівів у Криму становила 987,4 тисячі га, то у 1950-му вона зменшилась майже на 100 тисяч (881,9 тис. га). До війни степовий Крим спеціалізувався на вирощуванні цінних високоякісних сортів пшениці. Площа озимої пшениці в Криму в 1940 р. складала 447,5 тис. га, а в 1950-му зменшилася майже вдвічі (257,5 тис. га). Значно скоротилися площі і технічних культур (72,9 тис. га в 1940 році і 53,6 тис. га в 1950 році). У вельми занедбаному стані опинилися і такі провідні галузі кримської економіки, як садівництво, виноградарство та виноробство. Порівняно з 1940 роком у всіх категоріях господарств площа садів зменшилась на 6 тисяч гектарів і становила в 1950 році 20 тис. га. На присадибних ділянках фруктові дерева вирубали через непомірні податки, які запровадила держава, а в колгоспах і радгоспах їх використали на дрова. За даними кандидата економічних наук академіка УЕАН П. Вольвача, невтішна картина стану сільгоспвиробництва Криму у післявоєнні роки вимальовується при знайомстві з офіційними статистичними матеріалами щодо врожайності провідних культур. Навіть досить побіжне ознайомлення з ними для кожної неупередженої і політично незаангажованої людини переконливо покаже справжню причину "щедрого дарунку Хрущова". Отже, наберімося терпіння, аби осмислити ці унікальні статистичні дані. В 1913 році середній урожай зернових культур на кримській землі складав 11,2 ц/га, в 1940-му – 10,7, а в 1950 році – 3,9 ц/га. Відповідно урожайність провідної зернової культури – озимої пшениці становила в 1913 році 13,1 ц/га, в 1940-му 11,5 ц/га і в 1950 році 4,4 ц/га. Ще до революції кримські селяни в середньому по регіону в посушливому степу одержували по 5 ц/га соняшнику. В 1940 році, за колгоспно-радгоспної системи господарювання, спромоглися підвищити цей показник лише на 0,8 ц/га. А в 1950 році врожайність соняшнику в Криму становила 1,7 ц/га. Порівняно з довоєнним періодом вдвічі зменшилась урожайність тютюнових плантацій (з 7 ц/га до 3,3 ц/га), картоплі (з 68 ц/га до 35 ц/га), овочів (з 120 ц/га до 61 ц/га) і в 2,5 раза – винограду (з 26,1 ц/га до 11,5 ц/га). Істотно знизилась і врожайність садів. У сприятливому для садівництва 1950 році середня врожайність кримського саду становила 42,7 ц/га, а в 1940-му цей показник складав 53,6 ц/га. В наступні роки врожай фруктів у кримських садах зменшився майже вдвічі і варіював у межах 20 – 22 ц/га. В дореволюційні часи майже такий урожай у приватних садах збирали з одного – двох дерев кримських Синапів. За кількістю поголів'я великої рогатої худоби у всіх категоріях господарств в Криму на початку 50-х років спостерігалось різке відставання від довоєнних показників. Якщо в 1940 році поголів'я великої рогатої худоби сягало 244,8 тисячі голів, то в 1950 році воно зменшилось до 215,9 тисячі голів. Майже на 50 тисяч зменшилося поголів'я корів (121,2 тис. в 1940-му і 86,3 тисячі в 1950 році), свиней відповідно з 127 тисяч до 84,3 тисячі, овець та кіз – з 961,4 тисячі до 556,7 тисячі голів. Кримська область у післявоєнну пору з року в рік не виконувала плани державної закупівлі всіх видів сільськогосподарської продукції. В 1950 році порівняно з 1940 роком Крим майже в 5 разів скоротив продаж зерна (з 425,7 тисячі тонн у 1940 році до 92,9 тисячі тонн у 1950-му), в три рази – тютюну (відповідно з 5,9 до 1,8 тис. тонн), вдвічі – овочів (з 60,3 до 31,1 тисячі тонн), майже в 5,5 раза – картоплі (з 22,7 до 4 тисяч тонн), в 5 разів – ефіроолійних культур (з 9,1 до 1,8 тис. тонн), майже вдвічі – винограду (з 9,8 тисячі тонн до 6,5 тисячі тонн), в 2,5 раза – шерсті. Значно зменшилась також в області і закупівля худоби у живій вазі – 10,9 тисячі тонн у 1940-му і 8,1 тисячі тонн у 1950 році.

   До  питання "про зв'язки Крим із землями  України"

   Зв'язки між Наддніпрянщиною і Кримом мають давню історію. В Х-ХІ ст. Східний Крим, який входив до складу Тмутараканського князівства, підтримував тісні політичні і торговельні зв'язки з Київською Руссю.

   У XIII ст. в Крим вдерлися орди Батия, і  він став улусом Золотої орди. Після  її розпаду виникло Кримське ханство (1443-1783 рр.), яке в 1475-1774 рр. було васалом  Туреччини. Стосунки між кримськими татарами та українцями складалися суперечливо. З одного боку, у XVI-XVII ст. запорозькі козаки вели героїчну боротьбу проти турецько-татарських нападників. За часів турецько-татарської навали з України було вивезено в Крим понад 2 млн. українських бранців, частина яких асимілювалася з місцевим населенням. З іншого боку, частими були торгівельно-економічні контакти і військове співробітництво. Достатньо згадати допомогу кримському хану гетьмана М. Дорошенка, який загинув під Бахчисараєм, в боротьбі проти османів у 1620-ті роки, або військове побратимство Тугай-бея і Б. Хмельницького на початку Національно-визвольної війни українського народу. У 1783 р. Крим анексований Росією, у 1797 р. він увійшов до складу Новоросійської губернії, з 1802 р.- до Таврійської. У ХІХ – на початку ХХ ст. Крим входив до складу південноукраїнського економічного комплексу.

   За  часів самодержавних кріпосницьких порядків до Таврії втікали тисячі кріпаків, щоб здобути бажану волю. У роки Кримської війни (1853-1856 рр.) українське населення відіграло важливу роль в обороні Севастополя. За часів промислового перевороту XIX ст. місцеві виробничі кадри формувалися здебільшого з вихідців з Дніпровського, Бердянського і Мелітопольського повітів. На початку XX ст. основну частину населення Криму становили росіяни, українці, татари.

   У листопаді 1917 р. Українська Центральна Рада у ІІІ Універсалі, проголосила  що 3 материкових повіти Таврійської губернії, заселені переважно українцями, належать УНР. Керівництво УЦР тоді підтримувало ідею створення Російської федерації на землях колишньої імперії Романових, тому зв'язок із 5 кримськими повітами не мав повністю урватися. Але напад більшовицької Росії призвів до оголошення самостійності УНР. У січні 1918 р. в Криму був встановлений радянський режим, а згодом утворена Радянська Соціалістична Республіка Таврида. У квітні 1918 р. війська УНР звільнили значну частину Криму від ліворадикальної диктатури, проте під тиском німців змушені були залишити регіон. У 1918 р. Українська Держава гетьмана П. Скоропадського проводила курс на приєднання Криму.

   У жовтні 1921 р. утворена автономна Кримська РСР у складі РРФСР, хоч спільних кордонів з нею Крим не мав. Перебування Криму в складі РРФСР породило чимало проблем. Крим підтримував з Україною тісніші зв'язки, ніж з Росією, зокрема одержував енергоносії, що було втратно для України. Із включенням Криму до складу України постало ряд нових економічних, політичних і міжнаціональних проблем.

   Великих демографічних втрат зазнав Крим під час окупації та бойових дій  у 1941-1944 рр. Окрім того, у 1941 році з  його території було депортовано  понад 50 тис. німців. Протягом травня-червня 1944 р. з Криму виселено понад 225 тис. кримських татар, болгар, греків, вірмен. Сталінські депортації спричинили економічний хаос у регіоні, який надзвичайно ускладнив процес відновленого зруйнованого війною господарства.

   Хроніка передачі 

   У 1954 р. з великим розмахом відзначалося 300-річчя входження України до складу Російської держави. Цей акт влада СРСР офіційно трактувала як "возз'єднання". В ході ювілейних урочистостей відбулося передання Україні Кримської області, хоча офіційні документи цей акт не пов'язували "з 300-річчям возз'єднання України з Росією".

   25 січня 1954 р. – рішення Президії  ЦК КПРС (цей орган приймав  рішення щодо всіх головних  питань державного і партійного  життя) про передачу Кримської  області із складу РРФСР у  склад УРСР.

   5 лютого 1954 р. – Рада Міністрів РРФСР постановила "вважати доцільним передати Кримську область із складу РРФСР у склад УРСР", просити Президію Верховної Ради РРФСР розглянути це питання і направити відповідне подання в Президію Верховної Ради СРСР.

   5 лютого 1954 р. – Президія Верховної Ради РРФСР прийняла Постанову "Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР".

   13 лютого 1954 р. – Президія Верховної  Ради УРСР прийняла Постанову  "Про подання Президії Верховної  Ради РРФСР з питання передачі  Кримської області до складу Української РСР".

   19 лютого 1954 р. – Президія Верховної  Ради СРСР, враховуючи спільність  економіки, територіальну близькість, тісні господарські й культурні  зв'язки між Кримом та Україною, позицію урядів РСФСР та УРСР, одноголосно ухвалила Указ "Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР".

   9-10 березня 1954 – XXV конференція Кримської  обласної партійної організації  підтримала указ Президії Верховної  Ради СРСР від 19 лютого 1954 р.  передачу Кримської області із  складу РРФСР до складу УРСР.

   26 квітня 1954 р. Верховна Рада СРСР  ухвалила закон "Про передачу  Кримської області із складу  РРФСР до складу УРСР".

   Юридична  характеристика акту передачі

   Як  бачимо, під час процедури передачі Кримської області були дотримані  вимоги діючого в СРСР права. До речі, відторгнення від УРСР у 1920-ті рр. Слобожанщини, Стародубщини, Таганрожчини, в 1939 р. – Берестейщини, в 1940 р. – Придністров'я відбулося навіть без формального дозволу вищої законодавчої влади УРСР, як це передбачалося тодішньою Конституцією.

   У 1954 р. постанови Президій Верховних  Рад РРФСР і УРСР створили між  ними правові відносини у формі "джентльменської угоди". Згідно з міжнародним правом вона є міжнародно-правовим документом, якщо укладена органом  влади держави, який має на те повноваження.

   Президія  ВР УРСР чітко діяла відповідно до статті 15-6 Конституції УРСР 1937 року, а Президія ВР РРФСР – відповідно до статті 16-а Конституції РРФСР, які надавали їм право укладати такі договори. СРСР укладав чимало угод у такій формі. Припинити дію "джентльменської угоди", як і письмового договору, може лише нова угода між цими державами. Проте ця "джентльменська угода" була укладена з питання, вирішення якого тягло за собою зміну державних кордонів двох республік. А через те, що такі питання були поставлені до відома загальносоюзних органів влади, то остаточне затвердження угоди належало їм.

   З цією метою 19 лютого 1954 р. було скликано засідання Президії Верховної Ради СРСР, на яке запросили представників  усіх зацікавлених сторін. Щоб Указ, прийнятий тоді Президією Верховної Ради СРСР, набрав чинності, він мав бути затверджений Верховною Радою СРСР. І вона на роздільних засіданнях Ради Союзу і Ради Національностей ухвалила Закон про передачу Кримської області до складу УРСР.

   Спроби  знайти в акті передачі Криму порушення норм міжнародного права, підкреслює правознавець В. Буткевич, безперспективні, сучасне міжнародне право визнає правомірність добровільної передачі суверенітету над певною територією однією державою іншій за домовленістю між ними. Цей інститут міжнародного права називається цесією. Єдина умова, яка ставиться перед державою, котра отримала територію, провести оптацію, тобто надати можливість населенню переданої території вибрати нове чи старе громадянство. У випадку з передачею Кримської області необхідності оптації не було, бо відповідно до статті 21-ї Конституції СРСР 1936 року "для громадян СРСР встановлюється єдине громадянство.