Особливості економічного розвитку міст Північного Причорномор'я

     МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ

     НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ «ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ»

     ФАКУЛЬТЕТ ПОЛІТИКО-ІНФОРМАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

КАФЕДРА ПОЛІТОЛОГІЇ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

     «ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ АНТИЧНИХ МІСТ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР’Я» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Виконала:

     Студентка 1 курсу групи Пл-11

Яковишина О. М.

Перевірив:

викладач  Смирнов А І 
 

     ОСТРОГ 2011 
 
 
 
 
 
 
 
 

ПЛАН

   

     ВСТУП 

1. АНТИЧНА КОЛОНІЗАЦІЯ  ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР’Я

 

2. АНТИЧНІ ДЕРЖАВИ  ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР’Я

 

3. ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР’Я

 

ВИСНОВОК 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   ВСТУП 

Численні осілі  та кочові племена, що населяли Північне Причорномор'я, вступаючи у торговельні, воєнно-політичні відносини з античними державами Середземномор'я, тією чи іншою мірою зазнавали впливу античної рабовласницької цивілізації. Причому найважливішу роль у цих відносинах відіграли грецька колонізація причорноморських земель і утворення тут грецьких міст-колоній. Переселенці з Давньої Греції стали південними сусідами скіфів та сарматів. Вони вступали у взаємовідносини як із грізними степовиками, так і з землеробами українського Полісся та Лісостепу. 

Колонізація давала значні прибутки. Через грецькі міста-колонії у метрополію надходили хліб, сировина, раби, забезпечувався збут продукції власного ремесла. Ці міста-держави стали складо­вою частиною історичного процесу в Північному Причорномор'ї. Вони мали великий вплив на скіфські та інші племена, встановлю­вали з ними тісні економічні зв'язки. Крім цього, існування таких міст на Північному березі Чорного моря було могутнім стимулом для прискорення процесу соціально-економічного розвитку племен, що їх оточували. 

АНТИЧНА КОЛОНІЗАЦІЯ  ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР’Я

Архаїчний період — VIII–VI ст. до н.е. — це початок нового важливого етапу в історії  Еллади.

 Архаїчний  період — час сплеску духовного  потенціалу після тривалого застою. Відроджуються архітектура, скульптура, живопис.

Піднесення грецької культури було тісно пов’язано з  таким унікальним явищем, як Велика колонізація.

Можна виділити три основні напрямки Великої  грецької колонізації:

1) західний —  узбережжя і острови Іонічного  моря на північний захід від  Греції, Італія, Сіцілія, Південна  Галія та Іспанія;

2) північно-східний  — північне узбережжя Егейського  моря, Гелеспонт, Пропонтіда і  Боспор Фракійський (сучасні —  Босфор і Дарданели), узбережжя  Чорного моря;

3) південно-східний  — південний берег Малої Азії, Африка.

В кінці VIII —  на початку VII ст. до н.е. греки захопили протоку Гелеспонт і рушили далі на північ. Відтепер головну роль в  колонізаційному русі відіграють поліси Східної Греції — Самос, Хіос, Мітилени, Фокея, Мілет, Колофон. У протоці  Боспор утворюється мегарська колонія  Візантій, з якої починається освоєння греками узбережжя Чорного моря. У Причорномор’ї колонії засновували, головним чином, Мегара і Мілет. Мегарці  освоювали, в основному, території  неподалік від Боспору Фракійського. На схід і на північний захід від  нього виникають Гераклея Понтійська, Месамбрія, Каллатіс. Тільки у 20-ті рр. V ст. до н.е. в Криму мегарцями  з Гераклеї Понтійської було засновано Херсонес. Решта міст Південного, Західного, Північного і Східного Причорномор’я заснована Мілетом. Провідною мілетською колонією південного узбережжя вважалась Синопа. Далі на захід мілетяни заснували Аполлонію, Одес, Томи, Істрію і з’явились в Надчорномор’ї, де осередками колонізації стали Нижнє Подністров’я з містами Офіуса, Тіра, Ніконій; Нижнє Побужжя, де виникає найдавніше в Північному Причорномор’ї поселення Борисфен, а потім Ольвія. Третім осередком колонізації Північного Причорномор’я стає Боспор Кімерійський, де навколо Пантікапея виникають міста Мирмекій, Тірітака, Ілурат, Німфей, Акра, Кітей, Кімерік, Феодосія, які згодом будуть об’єднані в єдине Боспорське царство. А на південь від кордону Боспорського царства, на східному узбережжі Чорного моря з’являються еллінські міста Пітиунт (Пицунда), Диоскурія (Сухумі), Фасис (Поті). Таким чином, все узбережжя Чорного моря, як і Середземномор’я, було вкрите мережею грецьких колоній.

 Взаємовідносини грецьких колоністів і місцевого варварського населення складались по-різному, але вони завжди здійснювали вплив один на одного. Еллінський вплив прискорив хід економічного, соціального і культурного розвитку варварів; скіфська культура, особливо IV ст. до н.е., — цьому яскравий приклад. Але і оточуюче середовище впливало на греків і це видно з культури колоністів. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор’я розглядається як окремий і своєрідний варіант загальногрецького.

Великий вплив  мали колонії і на метрополію: грецька  торгівля набуває міжнародного характеру. Грецькі товари розповсюджуються по всьому Середземномор’ю і за його межами. З периферії в Грецію надходять  дорогоцінні метали, раби, риба, хліб, що суттєво впливає на соціальний і політичний розвиток країни. Знайомство з далекими країнами прискорило культурний розвиток Греції і грецької науки. І, нарешті, в результаті грецької колонізації  історія окремих регіонів Середземномор’я  стала зливатись в єдиний процес.

Основні пункти грецької колонізації  в Північному Причорномор’ї 

АНТИЧНІ ДЕРЖАВИ  ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР’Я

Історія античних держав Північного Причорномор'я налічує  близько тисячі років. Ураховуючи тісний зв'язок цих міст-держав з античним світом у цілому, їхній розвиток можна поділити на п'ять періодів: архаїчний (середина VII—VI ст. до н. е.), класичний (V — IV ст. до н. е.), елліністичний (остання  третина IV — середина І ст. до н. е.), римський (середина І ст. до н. е. —  третя чверть ІІІ ст. н. е.) та пізньоантичний (кінець III — перша чверть VI ст. н. е.).

Нижнє Побужжя

Початок колонізації  Північно-Західного Причорномор'я  пов'язаний із заснуванням вихідцями  з Іонії (в середині VII ст. до н. е.) першого поселення на острові  Березань, який у давнину був півостровом (рис. 2). На початку VI ст. до н. е. з участю вихідців із Борисфена на узбережжі  Дніпро-Бузького лиману була заснована  Ольвія (рис. 3).

Спершу вихідцями  з Мілета під заступництвом головного  божества — Аполлона Лікаря був  заснований Борисфен. Згадка у графіті  магічного числа Аполлона — "сім" — дає підстави припустити, що засновниками цього поселення виступало всього кілька сімей. Отже, контингент колоністів на першому етапі був невеликим. На другому етапі відбувалося становлення Борисфена й закріплення переселенців у Нижньому Побужжі. Згодом виникають Ольвія та сільські поселення, що сприяло зростанню економічних можливостей єдиного Березансько-Ольвійського поліса. Останній етап колонізації пов'язаний з освоєнням земель на значних територіях Нижнього Побужжя й існуванням Ольвії під патронатом уже Аполлона Дельфінія.

 Рис. 2. План о. Березань:

 a —  розкопи; б — котлован; в —  споруди нового часу

 

 Рис. 3. План Ольвії з позначенням розкопаних ділянок (за С.Д. Крижицьким

Нижнє Подністров'я

Тут були засновані  Ніконій і Тіра. Ще на початку IV ст. до н. е. на берегах Дністровського лиману був відсутній більш-менш значний  масив пам'яток фракійського та скіфського населення. Археологічні дослідження  свідчать, що на лівому березі Дністровського лиману в VI—V ст. до н. е. виникла вже  ціла низка античних поселень, однак  на правому до IV ст. до н. е. Тіра залишалася практично єдиним античним центром. Можна припустити, що нерівномірне розподілення пам'яток пояснюється порівняно скромним людським ресурсом Тіри, куди притік нових переселенців з Іонії якийсь час не міг відбуватися в широких масштабах у зв'язку з розгромом персами Мілета в 494 р. до н. е. Тому освоєння правого берега Дністровського лиману почалося дещо пізніше, аніж лівого, куди приплив населення міг здійснюватися з району Істрії, мешканці якої брали участь у заснуванні Ніконія. На користь такого перебігу подій свідчать аналіз керамічного комплексу з Істрії, Ніконія і Тіри. Рання Тіра являла собою невелике поселення яке входило до складу єдиного поліса, центром якого був Ніконій.

Спочатку Ніконій  не був містом в античному його розумінні. Це було звичайне поселення  міського типу. Мешканці його жили в  напівземлянках, а громадські споруди  з'явилися тут значно пізніше. Проте  з початку V ст. до н. е. Ніконій починає  карбувати власну монету, що дає  підстави розглядати його як поліс. Він  стає центром "внутрішньої колонізації" регіону, звідки йде потік переселенців для створення нових сільських  поселень. На лівому березі Дністровського лиману після виникнення Ніконія  протягом доволі короткого часу греки  змогли освоїти значні території. В VI—V ст. до н. е. тут існувало вже 12 поселень різних типів.

Населення Ніконія  та більшості сільських поселень було грецьким. Єдиний виняток становить  поселення Надлиманне-6, що виникло  на зламі VI—V ст. до н. е. Його керамічний комплекс представлений посудом  скіфських типів. Це свідчить, що в  Подністров'ї починається процес осідання скіфів на землю. Значною мірою  цьому сприяло виникнення грецьких сільських поселень. Проте в архаїчний  період більш-менш стійкі зв'язки між  грецькими переселенцями і скіфським  осілим населенням ще не встановилися. 

Крим

Херсонес Таврійський, мабуть, засновано вихідцями з  Гераклеї Понтійської та о. Делоса у  третій чверті VI ст. до н. е. Виселення  частини гераклеотів У Таврику  зумовлювалося соціальною боротьбою  у Гераклеї, перемогу в якій здобули  аристократи. Частина демократично налаштованих громадян, змушених залишити Гераклею, заснувала поселення, жителями якого були переважно греки-дорійці.

У Північно-Східному районі Херсонеського городища не зафіксовано  культурного шару архаїчного та ранньокласичного часу, проте знайдено кераміку другої половини VI—V ст. до н. е. Серед знахідок найбільш цікавими є черепки з  прокресленими іменами — остракони. Це свідчить, що тут відбувалися  вибори міських магістратів. Отже, є  підстави стверджувати, що на зламі VI—V ст. до н. е. Херсонес уже існував  як поліс.

Ще одним грецьким поселенням на Північно-Західному узбережжі  Криму була Керкінітіда, яка являла собою невелике грецьке поселення. Першопоселенці мешкали в землянках  і, ймовірно, обробляли земельні ділянки  в безпосередній близькості від  міста.

Східний Крим та узбережжя  Керченської протоки

На початку  другої чверті — в середині VI ст. до н. е. на Боспорі виникли Пантікапей, Німфей, Мірмекій, Тірітака, Кепи, Гермонасса та деякі інші центри, а також  Феодосія. Перша хвиля грецької еміграції  була пов'язана з лідійською експансією, спрямованою проти грецьких центрів  Іонії, а також гострою соціальною боротьбою у Мілсті. Часом після  встановлення персидського протекторату над Іонією (546 р. до н. е.) й укладенням союзу Мілету з Кіром датується друга хвиля еміграції на Боспор.

У VI ст. до н. е. грецькі  переселенці освоїли вузьку смугу  на західному узбережжі сучасної Керченської протоки, Таманський півострів, заснували Феодосію. Низка населених  пунктів виникла також у районі сучасної Анапи та Новоросійська. Основна  маса населення зосереджувалась  у невеликих аграрних містечках, розташованих на морському узбережжі, у зручних для оборони місцях. їхні мешканці обробляли землю в  безпосередній близькості ВІД МІСЦЯ  проживання. Найбільш значними центрами були Німфей і Пантікапей. 

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР’Я 

     Економічною основою античних міст-держав Північного Причорномор'я були сільське господарство, різні ремесла і промисли. Важливу  роль відігравала торгівля з населенням причорноморських степів і з центрами Середземномор'я. У великих містах площею понад 50 га при забудові виділяються портові, торговельні, адміністративні й культурні райони.