Об'єднання Волині і Галичини

1  Об'єднання Волині і Галичини

 Незважаючи  на міжусобні війни між окремими  князями, Волинська і Галицька  земля здавна підтримували якнайтісніші  економічні та культурні взаємини. Ці взаємини стали передумовою  об'єднання Волині й Галичини  в одному князівстві. Незабаром  після смерті Ярослава Осмомисла  волинський князь Роман Мстиславович  на запрошення галицьких бояр  зайняв Галич, але не зміг  там утвердитися. Лише в 1199 р., після смерті Володимира Ярославовича, останнього представника династії  Ростиславичів, Романові Мстславичу вдалось домогтися сполучення під своєю владою Волині й Галичини в одне князівство. Незадовго до смерті Роман утвердився і в Києві. Кияни охоче перейшли на бік Романа і відчинили йому Подільські ворота Києва.

 Утворення  об'єднаної Галицьке-Волинської  держави було подією великої  історичної ваги. Недаремно літописець  називав Романа великим князем, „царем на Русі", „самодержцем всея Русі", причому слово „самодержець" вперше в літописі застосовано саме щодо нього. Цей титул, перекладений з грецького титулу візантійських імператорів - автократор, засвідчив зміцнення позиції великого князя, підпорядкування ним непокірних боярських угруповань. Саме у Романа Мстиславича шукав притулку імператор Візантії Олексій III Ангел після захоплення Константинополя хрестоносцями.

Роман здобув собі авторитет сміливими і успішними  походами на половців та литовців. Згодом він втрутився в боротьбу між  гвельфами (прихильниками пап) та гібелінами (прибічниками імператорської династії Гогенштауфенів), виступивши на боці Філіппа Швабського Гогенштауфена, який боровся за владу в імперії з Оттоном IV Саксонським, союзником пап. На шляху до Саксонії Роман Мстиславич загинув у випадковій сутичці з військом краківського князя Лешка Білого під Завихостом на Віслі (1205 р.).

2.2 Данило Галицький

 Смертю  Романа скористались галицькі  боярські угруповання, які не  допустили до влади Рома-нової вдови та його малолітніх синів Данила і Василька. Як тільки княжичі підросли, вони розпочали з боярством тривалу і запеклу боротьбу за престол Волині, а пізніше і Галичини.

 Могутність  великих бояр у Галицькій землі  пояснюється не тільки різноманітністю  їхніх прибутків (розвинуте сільське  господарство, солеварні промисли, торгівля), а й тим, що в ході  боротьби за утвердження своєї  династії на Прикарпатті Ростисла-вичі мусили залучити на свій бік місцеву боярську верхівку. Для цього був один шлях - надання їм посад і, головне, маєтків, які стали базою зростання впливу боярських родів, дали їм потім змогу протидіяти спробам зміцнення князівської влади.

пізніше Мстислав передав князювання не Данилові, а  молодшому угорському королевичеві Андрію, одруженому з другою дочкою Мстислава. Врешті, після наполегливих зусиль Данилові вдалося утвердитися  на Волині, звідкіля він повів наступ на Галицьку землю. 1230 р. Данило Романович  витіснив угорців із Галича, але  не зміг втриматися в місті. Це повторилося 1233 р.

 Оскільки  політичне безпринципні боярські  угруповання йшли на угоди  з угорськими феодалами, які  прагнули до захоплення Галичини  й Волині, боротьба Данила і  Василька Романовичів проти бояр, за об'єднання галицько-волинських  земель набирала характеру визвольної  війни за державну незалежність. Романовичі спирались на широкі  кола населення і на ту частину  бояр, що розраховувала на покровительство  князів,

Князь намагався  створити центральний аппарат управління з вірних собі бояр. У ньому найпомітнішою фігурою, своєрідним заступником князя у військових, адміністративних і судових справах став двірський. Вдосконалюючи державний апарат, прямуючи до спеціалізації його ланок, князі спирались і на досвід інших країн.

 В результаті  тривалої боротьби Данилові Галицькому  вдалось подолати угруповання  галицьких і перемишльських бояр, які орієнтувались на підтримку  Угорського королівства. У 1237-1238 рр. Данило остаточно укріпився  в Галичі. Волинь він залишив  молодшому братові Василькові, який  у всіх важливих справах діяв  спільно з Данилом. 1238 р. Данило  розгромив тевтонських рицарів  Добжинського ордену, що захопили місто Дорогичин, і взяв у полон магістра ордену Бруна. Незадовго до зруйнування Києва Батиєм Данило укріпився в Києві і посадив там тисяцького Дмитра, досвідченого і хороброго воєводу, якому і довелось керувати обороною міста.

 Столицею  свого князівства Данило Романович  обрав нову резиденцію Холм, де побудував оборонні споруди, церкви, заклав гарний парк.

1.1 Політика Романа Мстиславича

Роман Мстиславич (близько 1150-1205 pp.)- державний, політичний, військовий діяч. Син волинського князя Мстислава Ізяславовича, князь новгородський (1168-1170 pp.), волинський (1170 р.), галицький (1199 p.). У 1199 р. об'єднав Галицьке князівство з Волинським у могутнє Галицько-Волинське князівство. Роман Мстиславич невпинно дбав про зміцнення княжої влади. Він рішуче боровся із сепаратистськими настроями галицького боярства. У зовнішній політиці Роман Мстиславич підтримував тісний союз із Візантією та Угорщиною, мав тісни зв'язки з Римським Папою Інокентієм III, перемагав неспокійних сусідів - половців і литовські племена, намагався впливати на німецьких князів. У 1202 р. Роман Мстиславич заволодів Києвом, посадив там залежного від себе князя, завершуючи тим самим об'єднання під своєю рукою всієї Південно-західної Русі (Київська Русь). Згодом він став великим князем київським. Роман Мстиславич загинув у бою біля польського міста Завихвоста під час походу на краківського князя Лешка Білого.

3 Галицько-Волинська держава за наступників Данила Галицького

Після смерті князя Данила в 1264 р. з правлінням його наступників почався поступовий занепад Галицько-Волинського князівства. За правління синів Данила — Шварно, Лева і Мстислава — князівство при формальному збереженні єдності фактично розпалося на три частини. Галицько-волинські князі, визнаючи формальну залежність від Золотої Орди, фактично вели самостійну зовнішню політик

Єдність Галицько-Волинської держави відновлювалася за правління  наступника Лева - князя Юрія І Львовича (1299-1315 pp.). Скориставшись ослабленням Золотої Орди, він зміцнив свою владу. Юрій І, як і його дід, прийняв королівську корону

Наступником Юрія І стали його сини Андрій та Лев II (1315-1323 pp.). Вони поділили державу на сфери впливу, але правили спільно, й тому її розпаду не відбулося. Князі проводили активну зовнішню політику.Андрій і Лев II налагодили союзницькі відносини з Польщею і Тевтонським орденом, які мали антилитовську спрямованість. Ордою новим правителем було обрано племінника Андрія та Лева І! — 14-річного мазовецького князя Юрія II Болеслава (1325-1340 pp.). Новий князь не став маріонеткою бояр і намагався поводити самостійну політику. Майже два роки Галицько-Волинська держава залишалася без правителя і лише у 1325 р. внаслідок компромісу між боярством, Польщею, Угорщиною, Литвою, Золотою Галицько-Волинської держави залишилася у минулому і розпочався її занепад. Юрій II Болеслав, вихований у західній культурі, проводив відповідну політику: лояльно ставився до католицизму і його поширення на землях князівства, сприяв переселенню поляків і німців у свої володіння. Невдоволення народу політикою Юрія II дало підставу місцевому боярству для активних насильницьких дій. Внаслідок змови князя у 1340 р. було отруєно.

4 Історичне значення Галицько-Волинської держави: 

Роль Галицько-волинського  князівства надзвичайно велика. Після  занепаду Києва саме Галицьке-Волинське  князівство ціле сторіччя утверджувало державну організацію на українських  землях, ставши спадкоємницею Київської  Русі.

Після смерті Романа Мстиславовича залишились його малолітні сини Данило і Василько, які пізніше розпочали боротьбу за престол на Волині, а потім  у Галичині. У цю боротьбу були втягнуті іноземні правителі – угорці, пізніше  – поляки. У 1237–1238 рр. Данило остаточно  укріпився в Галичі, а Волинь залишив  Василькові. Правління у Києві  Данило дору-чив тисяцькому Дмитрові, який керував обороною міста від орди Батия в 1240 р. Столицею князівства Данило обрав свою нову резиденцію – Холм. Він жваво вів будівництво укріплень, міст, церков. За часів Данила Романовича було відбудовано зруйновані міста, споруджено нові (серед них Львів). Постійно Данило проводив боротьбу з непокірними боярами. У 1245 р. він здобув перемогу у битві з угорським військом поблизу міста Ярослава на Сяні, яка надовго зупинила агресію Угорського королівства. 

Історичне значення Галицько-Волинського князівства полягає в тому, що воно на ціле століття продовжило існування державної  організації і стало головним політичним центром для всієї  України. Галицько-Волинська держава  змогла подолати період поділів і  зберегти тереторіальну єдність. Вона використала західні зразки в організаціїї держави, війська. Її культура розвивалась на основі синтезу давньоруських традицій та впливу західної культури. Галицько-Волинську державу слід розглядати як спадкоємця Київської Русі протягом майже півтораста наступних років. Це була перша держава, яка існувала лише на етнічних українських землях.