Нетиповий маршал Радянського Союзу Родіон Якович Малиновський

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

Кафедра філософії, історії та політології

 

 

 

 

 

Нетиповий маршал Радянського Союзу

Родіон Якович Малиновський.

 

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

З курсу «іСТОРІЯ уКРАЇНИ»

 

 

 

 

Виконала студентка  І курсу 

заочного факультету, 10 групи

Дудник А. В.

Перевірив доцент Н.Ф.Щербина 

 

 

 

Одеса - 2012

 

Малиновський Родіон Якович (23 листопада 1898, Одеса — 31 березня 1967, Москва)  — талановитий радянський полководець Другої світової війни, видатний державний діяч. Міністр оборони СРСР (1957—1967), маршал Радянського Союзу (1944), двічі Герой Радянського Союзу, Народний герой Югославії, кавалер ордена «Перемога». Влітку 1944-го року радянські війська здійснили Яссько-Кишинівську операцію, що була визнана однією з найбільш успішних військових операцій Великої Вітчизняної війни. Саме за неї Родіон Малиновський отримав високе звання маршала. Талант полководця Малиновського і героїзм тисяч бійців допоміг тоді зробити значний крок до Великої Перемоги.

Біографічні відомості

Народився 11 (23) листопада 1898 року в Одесі. Його мати була українкою, а про батька достовірних відомостей немає. За одними даними він був землеміром-караїмом Яковом і хотів одружитися з красунею-українкою Варею (мамою Родіона), за яку був багато старше, але був вбитий в Одесі задовго до народження сина. Ще є версія, що батьком був караїм чоботар Янхель (Яков), який не захотів одружитися з Варею. На одному з сайтів сказано: «Народився в сім’ї робітника-залізничника.», на іншому: «Біологічним батьком Родіона Малиновського насправді був граф Гейден із Сутисок». Останню версію в 2006 році підтримала донька Малиновського Надія.

Але в офіційній біографії Малиновський писав: «Моя мати, Варвара Миколаївна Малиновська, народила мене поза шлюбом; в метриці стоїть помітка «незаконнонароджений». Якби там не було и чиїм би сином він не був, Родіон Малиновський син українського народу, народжений на Україні і зробивший багато видатних вчинків для своєї Батьківщини.

Мати Родіона працювала кухаркою в одеському шпиталі для солдат, поранених під час російсько-японської війни. Після закінчення церковно-парафіяльної школи в 1911 Малиновський утік з дому. Працював різноробочим, в 1911 — 1913 учень прикажчика в галантерейному магазині.

Роки Першої Світової Війни

У 1914 Малиновський попрохав солдатів, що вирушають на фронт, узяти його у військовий ешелон, після чого був зарахований добровольцем в кулеметну команду 256-го Єлизаветградського піхотного полку. У березні 1915 року рядовий кулеметної команди Родіон Малиновський нагороджений Георгіївським хрестом 4-го ступеня з присвоєнням військового звання«єфрейтор».

У вересні 1915 року Р. Я. Малиновський був важко поранений. Два уламки застрягли в спині, один пробив наскрізь ногу. Після одужання був зарахований в особливий полк, що готувався для відправлення до Франції в обмін на озброєння і боєприпаси, яких бракувало російській армії.

В лютому 1916 у складі Російського експедиційного корпусу Родіон відправлений у Францію; воював на Західному фронті командиром кулеметного розрахунку, був ще раз поранений і здобув за хоробрість 4 французькі військові нагороди. Після Лютневої революції в Росії  експедиційний корпус повстав і вимагав відправити всіх солдат додому. Французи погодились і відправили їх… до алжирського концентраційного табору. Малиновському вдалося уникнути концтабору, позаяк він був поранений. А коли він одужав, то на вибір отримав або перебування в алжирському концтаборі, або в Іноземному легіоні. Родіон обрав легіон, в якому воював майже два роки, адже лише в серпні 1919 року командування дозволило російським солдатам повернутись додому. Повернулися не всі. Родіон з трьома товаришами висадились у Владивостоці, занятому японцями. Лише в листопаді вони дісталися лінії фронту і були негайно зараховані до кулеметної команди Тверського полку 27-ї стрілецької дивізії. Так розпочалась служба Родіона в Червоній Армії, маршалом якої йому судилося стати через четверть століття.

Громадянська війна

На посаді інструктора кулеметної справи 240-го стрілецького полку взяв участь у Громадянській війні на Східному фронті проти військ адмірала Колчака. Брав участь в захопленні Омська, Новониколаєвська (нині Новосибірськ), станцій Тайга і Маріїнськ. Рядовим кулеметником він був недовго -  військову виправку і бойовий досвід французького капрала помітили досить швидко і невдовзі Малиновського призначили командиром відділення кулеметної команди Тверського полку. Захворів висипним тифом. Наприкінці 1920 року після одужання його направили в школу молодшого командного складу. Закінчивши її, він став командиром кулеметного взводу, потім — командиром роти, пізніше — командиром стрілецького батальйону 246-го полку.

Між Першою та Другою Світовою

У 1923-27 командир батальйону 81-ої стрілецької дивізії в Москві. У 1926 році Р. Я. Малиновський вступив до ВКП(б), а в 1927 Родіон був прийнятий до Військової академії імені М. В. Фрунзе, не дивлячись на те, що його освітою було лише навчання в церковно-парафіяльній школі. В 1930 році він успішно закінчив військову академію та був призначений начальником штабу кавалерійського полку 10-ої кавалерійської дивізії, потім служив у штабах Північно-Кавказького і Білоруського військового округів, був начальником штабу 3-го кавалерійського корпусу, яким командував Г. К. Жуков. З 1936 по 1939 помічник інспектора з армійської кавалерії в інспекції штабу Білоруського військового округу.

В січні 1937 року був направлений  до Іспанії виконувати обов’язки  військового радника штабу Північного фронту. До того часу Малиновський мав  звання полковника і під псевдонімом «колонель Малино» на боці республіканського уряду брав участь в громадянській війні в Іспанії 1937—1938 років, за що отримав такі нагороди, як орден Леніна та орден Червоного Прапора. На цій посаді Родіон Якович пробув три строки, під його керівництвом було успішно проведено чимало операцій, проте до Радянського Союзу Малиновський повертатися не дуже хотів: знав про масові репресії в 1937-38 років. Ходили чутки, що і на Малиновського серед командного складу були зібрані матеріали як на учасника пронімецької змови, проте справі не був даний хід. В березні 1939 року його викликали до Москви, але все обійшлося і Родіона призначили викладачем у Військовій академії ім. М. В. Фрунзе, де він працював до березня 1941 року.

Друга світова війна

У березні 1941 року він  отримав призначення в Одеський військовий округ — командиром 48-го стрілецького корпусу, якій оборонявся по берегу ріки Прут на західному кордоні країни. Штаб цього об'єднання розміщувався в молдавському місті Бєльці. Таким чином у комкора було лише 2 місяці для того, щоб ознайомитись з особистим складом, вивчити місцевість та ще багато яких завдань стояло перед військовим, 25 років кар’єри якого майже цілком пройшли в академіях та штабах, за виключенням 2 років служби в Іспанії. Проте Малиновський не розгубився і не проявив ознак страху. Його корпус мужньо боровся, часто переходячи в контратаки. Але як би не бився один корпус, цього недостатньо для успішного перебігу війни. Малиновський був змушений відступати: відступали сусіди, порушувалось постачання, вище керівництво приймало неправильні рішення. Так Частини корпусу стали з боєм відходити на схід.

Військова майстерність Малиновського не могла залишитись без уваги і комкору було присвоєне звання генерал-лейтенанта. Після загибелі в ході боїв під Уманню командарма 6-ої армії генерала І. Н. Музиченка, куди входив корпус Малиновського, в серпні 1941 року він призначається її командувачем. На цій посаді Родіон Якович успішно чинить опір запеклим спробам німецьких армій форсувати Дніпро. Але змушений відступати перед загрозою, що його обійдуть з флангів і армія потрапить в оточення. Відступаючи, армія постійно атакує. Вже в грудні 1941 року Малиновський прийняв командування Південним фронтом. Масштаб його діяльності збільшився в декілька раз, проте і це виявилось під силу майбутньому маршалу. Він пройшов Лисичанськ, Бахмач, лише перед Харковом зумів зупинити німецьку воєнну машину. Під його керівництвом війська Південного фронту спільно з Південно-Західним фронтом, наступаючи в районі сіл Барвінкове і Лозова, відкинули німецькі війська на глибину до 100 км, захопили на правому березі Сіверського Донця плацдарм. Проте, пізніше довелося відступити, оскільки німці в результаті перегрупування створили значну перевагу в силах й відбили наступ радянських військ. Влітку його фронт опинився на Донбасі, залишивши міста Ростов та Новочеркаськ, не дивлячись на наказ Ставки «утримувати міста будь-якою ціною». За це Малиновського та члена Військової ради фронту генерала Івана Ларіна викликали в Москву. Очікуючи зустрічі з Сталіним в готелі Ларін не витримав – застрелився. Малиновський же теж не очікував нічого хорошого, проте, назвав Ларіна зрадником, його Сталін призначив командуючим 66-ою армією.

З 28 липня по жовтень 1942 командував цією армією, що билася на півночі від Сталінграду. Після розформування Південного фронту (його армії передавалися Північно-Кавказькому фронту) Малиновський деякий час командував на ставропольському напрямку Донською оперативною групою військ. Під час наступу німецької армії Гота відійшов до міста Ставрополя. У жовтні-листопаді 1942 заступник командувача Воронезьким фронтом. У цей період Малиновський встановив близькі стосунки з М. С. Хрущовим, який був членом Військової ради цього фронту.

У лютому 1943 року генерала Малиновського призначили командуючим Південним, а з березня того ж року — Південно-Західним (перейменованим в жовтні 1943 року в 3-й Український) фронтами, війська яких провели Ростовську наступальну операцію і яким Родіон Якович командував до травня 1944 року.

На рахунку командувача 3 Українським фронтом розгром  мелітопольського угрупування, знаменита Запорізька операція («нічний наступ»), Нікопольсько-Криворізька операція, Березнегувато-Снігурівська операція, форсування Південного Бугу та звільнення Одеси та Миколаєва. Малиновському присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Але в травні 1944 року його призначають командувачем 2-го Українського фронту. На південному фланзі радянсько-німецького фронту планувалася Ясько-Кишинівська стратегічна наступальна операція військ 2-го й 3-го Українських (командуючий — генерал армії Ф. І. Толбухін) фронтів. Цим фронтам у взаємодії із Чорноморським флотом і Дунайською військовою флотилією ставилося завдання розгромити яссько-кишинівське угруповання німецько-румунських військ, зайняти Молдавської РСР, вивести Румунію з війни на стороні Німеччини. Мета операції була досягнута — Румунія вийшла із союзу з Німеччиною та оголосила їй війну.

У вересні 1944 року Р. Я. Малиновському було присвоєне звання Маршала Радянського Союзу. Маршальська Зірка була вручена йому 13 вересня 1944 року в Москві.

В жовтні 1944 — лютому 1945 років війська 2-го та 3-го Українських фронтів успішно провели Будапештську операцію, звільнивши всю Чехословаччину і частину Угорщини. Війська 2-го Українського фронту вели бої на підступах до Будапешта, а війська Малиновського безпосередньо за саме місто. Так маршал Малиновський привів свій 2-ий Український фронт до довгоочікуваної перемоги.

Але на цьому Друга  Світова для маршала Малиновського  не закінчилась – після закінчення Німецько-радянської війни у Чехословаччині був переведений на Далекий Схід, де в ході радянсько-японської війни вступив у командування Забайкальським фронтом; фронт прорвався через пустелю Гобі в центральну частину Маньчжурії, довершивши оточення і розгром японських військ. За перемогу над Японією Малиновський отримав звання Героя Радянського Союзу.

Завершуючи опис бойового шляху Родіона Яковича, хочеться сказати про основні військові принципи, які він використовував. Це, перш за все, правильна оцінка ворожих сил і прийняття найбільш доцільних рішень. Він уміло обирав напрямок головного удару, маневрував, вигадував нові ходи та рішення. Всіма силами Малиновський намагався зберегти життя своїх солдат, що виділяє його з-поміж інших командармів і командуючих.

Після війни

Після війни Малиновський протягом 11 років продовжував залишатися на Далекому Сході. З вересня 1945 року він командував військами Забайкальсько-Амурського військового округу. З 1947 року був Головнокомандувачем військ Далекого Сходу, а з 1953 року — командувач військами Далекосхідного військового округу. У березні 1956 року він став заступником Міністра оборони СРСР Г. К. Жукова  – Головнокомандувачем  Сухопутними військами СРСР. Завершенням кар’єри видатного маршала став пост міністра оборони, який він займав 10 років – з 26 жовтня 1957 після скандальної відставки Жукова і до 1967 року – до самої смерті.

Не оминули Малиновського  реформи Червоної Армії, проведені  Хрущовим. Також на долю Родіона  Яковича випали і сумніви та плітки щодо того, ніби він «підсидів Жукова». Але все це він витримав та показав себе ще й талановитим управлінцем. Він залишив без змін апарат управління, що сформувався при Жукові, від секретаря в прийомній до Головнокомандуючих всіма родами військ. Та і в подальшому зміни проходили згідно нагальної потреби.

Не завжди схвалюючи  ідеї Хрущова, Малиновський став  активним учасником «палацового перевороту», коли М. С. Хрущов був усунений з поста 1-го секретаря ЦК КПРС і замінений Л. І. Брежнєвим. Після цього користувався величезним впливом в керівництві країни. Вніс великий вклад до посилення бойової потужності СРСР, в стратегічне переозброєння армії.

Нерідко його називають  кращим міністром оборони радянського  періоду. Був міністром оборони  довше, ніж будь-хто в СРСР і Росії після війни; став другим главою радянського військового відомства (після Фрунзе), померлим на цій посаді.

Помер 31 березня 1967 р. після важкої хвороби, після смерті кремований, прах поміщений в урні в Кремлівській стіні на Червоній площі в Москві.

Цікаве

• Захоплювався грою в шахи, складав шахові завдання, що друкувалися в журналах, і брав участь в конкурсах вирішувачів.
• Володів французькою і іспанською мовами.

Висновки

Рідко, але все ж таки інколи народжуються талановиті люди, які своїми справами забувають нас забути, якого вони роду, хто їхні батьки та яку освіту вони здобули. Це справжні самородки, цілковито віддані своїй справі. Такою людиною був і Родіон Малиновський. До сих пір достеменно невідомо, хто були його предки – документи загинули разом з його рідними в окупованій Одесі. Але ж хіба це головне, коли мова йде про життя великої людини?  Почавши свій шлях рядовим солдатом він зумів досягти таких висот. І навіть здається, що Родіона Яковича не дуже цікавило те, хто при владі, він просто робив свою справу, робив добросовісно. Ведучи у бій тисячі підлеглих, він не думав про чергове звання, а думав, як би зберегти життя своїх солдат. Це і стало запорукою його вдалої кар’єри і любові сотень тисяч його співвітчизників.