Молодь в процесі державотворення

Вітчизняний та міжнародний  досвід свідчить, що демократичні перетворення в державі неможливі без участі громадян, а особливо молоді. Молоді люди є динамічною складовою сучасного  українського суспільства. Їм належить реалізовувати започатковані в  нашій державі реформи та розвинути  їх до рівня системних соціально-економічних  перетворень.

Мо́лодь — це соціально-демографічна група, відокремлена на основі сукупності вікових характеристик і особливостей соціального стану.

Історично склалось так, що саме вона відіграє основну роль в процесі державотворення .

Прикладом є ‘’Революція на граніті’’. Те що починалося з балачок в університетських гуртожитках , переросло у вуличні демонстрації та двотижневе голодування на знак протесту.

Усе літо студенти готували революцію і в жовтні оголосили  голодування на гранітних плитах тоді ще площі Жовтневої революції .

Олесь Доній учасник тодішнього протесту говорить , що зараз це виглядає так, простою дорогою , а тоді ми пройшли і через виключення з університетів ,камери попереднього затримання. Це була не проста романтика, всі відчували , що якщо не ми то ніхто інший це не зробить.

Після студентських голодувань деякі зрушення відбулися. Це був  шанс для України здійснити комплексні політичні, соціальні та економічні реформи і піти шляхом країн Центральної та Східної Європи. Шанс не використали. Стара номенклатура була розгублена, і в той же час суспільство прагнуло змін. А українська політична контреліта на той момент не доросла до студентських вимог, а тим більше, до якихось рішучих дій. І все ж, для того аби нація випросталась, необхідна була перемога. І молодь цю перемогу здобула. Першу переможну сторінку відкрили студенти. І це явище не випадкове, а, швидше, закономірне: вимоги не містили вузькоспрямованих

проблем виключно студентів, а були чітко виділені і відповідали  загальносуспільним інтересам; Студентські організації продемонстрували високий рівень організованості, а чіткість та виваженість дій прекрасно зробили свою справу. Однією складовою успіху став безперечно молодецький запал та юнацький максималізм. Юні романтики змогли поставити перед собою більші завдання, ніж їхні батьки. Тільки молодь могла зважитися на такий рішучий крок, і, звісно, перемогти. Студентське голодування стало безпрецедентною акцією не тільки для України, а й для всієї Європи. І якщо раніше в політиці молодь, як правило, люблять використовувати сили старші, то “оксамитове покоління” довело, що саме здатне до самоорганізації, адже від задуму до переможного завершення акція була проведена самою лише молоддю.

До голодування на граніті  всі виступи проти радянської влади закінчувалися провалом. Це була перша перемога України. Довгоочікувана і не остання.

Також , яскравою історичною подією ,у якій молодь вплинула на процес державотвореня була акція - “Україна без Кучми” .

Гранітні плити знову  стали полем протесту. Перші намети пікетників на майдані Незалежності з’явилися після того, як Олександр Мороз оприлюднив скандальні записи екс-майора Миколи Мельниченка. Тоді молоді  учасники акції протесту почали вимагати негайної відставки президента Кучми, голови його адміністрації Литвина, Генерального прокурора Потебенька та інших високопосадовців, які «засвітилися» на плівках.

Брезентові хвилі наметів  накрили Майдан. Люди мітингують, кричать, обурюються. Атмосфера непримиренна й розпечена.

19 грудня було проведено  наймасовішу акцію за роки  незалежності — у ній взяли  участь близько 50 тисяч людей  більшість з яких юнацтво. З  регіонів до Києва прибували  тисячі нових учасників. Масові мітинги та походи вулицями столиці ставали дедалі частішими. Розросталося й наметове містечко, у якому постійно мешкали кілька сотень людей.

Головну ялинку держави принципово споруджували саме тут. Протестуючих просили посунутися, згорнути намети з міркувань безпеки. Насправді ж їх просто витісняють з Майдану. Влада ніби натякає, що може їх стерти з лиця землі. Розмазати.

Однак опозиція не здається. Вона збирається тут і зустріти Новий  рік. «Суспільство не може змиритися!»  — волають транспаранти. «Справа  Ґонґадзе» — остання крапля, що переповнила чашу терпіння».

 Людське невдоволення  дійшло критичної межі. Наближалося  9 березня...

 Того дня маніфестантів  не пустили до пам’ятника поету — квіти до його

підніжжя мав покладати колишній гарант. Формальним приводом до бійки став конфлікт між охоронцями порядку та головою Київського осередку Соцпартії Валентиною Семенюк, яка, посилаючись на депутатську недоторканність, намагалась пройти до пам’ятника, де вже перебував президент. Їй було завдано удару по голові. Найагресивніші демонстранти сприйняли це як сигнал. У парку Шевченка, а за кілька годин і поруч із тодішньою адміністрацією президента, було побито та заарештовано десятки людей.

Вісімнадцять учасників  акції, які намагалися не допустити  президента Кучму до пам’ятника Кобзарю, невдовзі були засуджені на темін від двох до чотирьох років «за організацію масових заворушень».

Ще однією хвилею активізації у молодому супільстві були події, пов’язані з президентськими виборами 2004 року які показали, що в політичній свідомості молодих людей відбувся помітний зсув. Численні соціологічні дослідження почали фіксувати динаміку політичної активності молоді у бік зростання, а політична активність молодих людей набула нового спрямування і нових форм прояву. “Я вже третій день на Майдані.  – говорить герой книги Ліни Костенко - Додому приходжу тільки на ніч, дома у нас теж хлопці з Майдану, одні заходять, інші виходять, перегріються, посплять пару годин і знову на Майдан….  ”  

 “ Барабани б’ють, машини клаксонять, стрічки розвіваються — свобода!

Весь Київ поспішає на Майдан. Тільки пам’ятники наших великих не можуть зрушити з місця..Стоїть кам’яний Сковорода в помаранчевому шарфі..І кам’яний Грушевський. І Шевченко. І Леся Українка..Сидить кам’яний Лесь Курбас, замучений на Соловках. Хтось пов’язав йому помаранчеву стрічку. У мене стислося серце — якби вони хоч на мить воскресли, всі, що боролися за Україну, якби могли подивитися на неї тепер!.Україна відчайдушно хотіла бути. І вона є. Я відчуваю гордість за Київ. Я милуюся киянами. Так ось же він, справжній портрет нації! Такий натовп людей, і не перетворюється на юрбу. Бо це вже не маса, це люди. І вивели їх на Майдан не політики, вони вийшли самі.”

“На Майдан виходять університети, виходить політехніка.

Студенти Києво-Могилянської академії оголосили акцію «Ми йдемо!» …У декого на лобі стрічки з написом: «Чиста Україна». Молодь. Вони хочуть чистої України. Вони йдуть до офісів і владних структур, до зашторених міністерств і забріханих телеканалів. Один такий канал закидали макаронними виробами, повертаючи локшину, яку той навішував людям на вуха. Протестують, таврують, звертаються до совісті. Або й вітають і приймають до свого братства. Курсантів, що стали на бік народу. Журналістів, що говорять правду. І викладачі їхні з ними, попереду ректор, сивий, а молодий, чеше по скрижанілих калюжах, тільки білі кросівки миготять. Вони йдуть…..”

“Cьогодні востаннє гримлять барабани. Сьогодні на Майдан прийшли наші лідери. Привітали всіх з перемогою. І навіть видавали посвідчення Учасників Помаранчевої революції. Я не пішов. Мені не треба доказів моєї причетності. Мені треба, щоб вони, ставши владою, не зрадили цей Майдан. Бо це не їхня перемога, це наша.

Може, вони припишуть її собі. Може, захочуть забути. Може, чиїсь волохаті руки спробують видерти цю сторінку.

Але це вже Історія. Не з бромом, а з помаранчем.

Сторінку можна видерти. Історію — ні.”

Зміна правлячої еліти  України, що відбулася в результаті «Помаранчевої революції», і пов’язана  з цим радикальна переорієнтація внутрішнього й зовнішньополітичного курсу країни дало поштовх суспільства  зокрема молоді від побутового інтересу до реальної участі у політичному житті країни.

Проте сподівання і надії  українського народу не виправдались , що стало причиною зниження політичної зацікавленості громадян. Уже в 2008 році в ході всеукраїнського соціологічного опитування лише 16% юнацтва сказали, що цікавляться політикою, 46,2% зазначили, що цікавляться нею лише періодично, а 19,1% – ставляться до неї байдуже і 16,9% – взагалі принципово нею не цікавляться. . «Основною причиною є зневіра, яка охопила всю Україну , після того як помаранчева революція не принесла результатів – тепер пасивність люди мотивують тим, що «вже один раз постояли, навіщо знову, заради меркантильних цілей політиків мерзнути»»

 В іншому опитуванні, проведеному  у 2008 році, 42% опитаних  визнали, що не є політично  активними, стосовно того, чи беруть  вони участь у виборчих кампаніях,  то 18% респондентів запевнили, що  беруть у них участь в силу  своїх політичних переконань, 43% ж зізналися, що беруть участь  у виборчих кампаніях лише  для того, щоб покращити своє  фінансове становище. 

Народженим у незалежній Україні більше до вподоби обговорення  особистих інтересів, а ніж загально державних. Хлопці та дівчата вступають  у різного роду субкультури: готи, емо, ростамани та ін. І там проводять більшу частину свого часу.

Що ж детермінує політичну  пасивність нового покоління українців?.По-перше, вирішення проблем матеріального забезпечення,низький рівень життя, молоде населення України дотримується такої думки «Якщо я завтра не матиму, що їсти, і стоятиме питання:йти працювати на декілька змін чи займатися громадськими питаннями – я піду працювати ». По-друге, високий рівень недовіри до державних інституцій обумовлює негативне ставлення молоді до політичної діяльності взагалі. У червні 2001 року лише 24% опитаних молодих людей довіряли Президентові України, не довіряли – 59%. Рівень довіри до інших посадових осіб був ще нижчий: прем’єр-міністру довіряли 14%, Голові Верховної Ради – 16%.

Молодь сьогодення не може об`єднатись у єдине ціле як у  далекі 90-ті. Буквально нещодавно відбувалось святкування дня Героя України на превеликий жаль я не можу сказати, що святкувала уся Україна адже нас ділять на схід і захід. Молоді люди які живуть по той берег Дніпра можливо не знають про існування цього свята. А хіба ми ровесники незалежності не маємо жити сьогоденням, ми не повинні озиратись назад, а жити сьогодні, у нашій спільній державі. Саме тому держава та суспільство мають забезпечити рівні можливості для розкриття творчого, професійного, інтелектуального потенціалу молоді, набуття молоддю соціального досвіду, формування вміння жити в громадянському суспільстві. Адже молодь  - це та частина суспільства, яка самою логікою історичного процесу відіграє провідну роль у подоланні кризи і формуванні громадського суспільства. Молодь! спроможна швидше від інших соціальних груп оволодіти новими знаннями, професіями і спеціальностями, необхідними в умовах перебудови і перспективного розвитку економіки.

Ми, майбутнє нашої держави, повинні бути гідними нащадками наших прадідів, ми не повинні втрачати свою самобутність, берегти кров`ю вибороті здобутки.І вносити нові важливі віхи у історію України!!!

ЛІНІЮ ОБОРОНИ ТРИМАЮТЬ ЖИВІ!!!