Князь Ярослав Мудрий. Колективізація на Україні: причини, суть, методи, наслідки

     Найважливішим у трагедії голоду є те, що його можна  було уникнути. Сам Сталін заявляв: «Ніхто не може заперечити того, що загальний урожай зерна в 1932 р. перевищував 1931 р.» Як указують Р. Конквест і Б. Кравченко, врожай 1932 р. лише на 12% був меншим середнього показника 1926—1930 рр. Інакше кажучи, харчів не бракувало. Проте держава систематично конфісковувала більшу їх частину для власного вжитку. Ігноруючи заклики й попередження українських комуністів, Сталін підняв план заготівлі зерна у 1932 р. на 44 %. Це рішення й та жорстокість, із якою режим виконував його накази, прирекли мільйони людей на смерть від голоду, який можна назвати не інакше як штучним.

     Про байдужість режиму до людських страждань, ціною яких здійснювалася його політика, свідчив ряд заходів, проведених у 1932 р. В серпні партійні активісти  отримали юридичне право конфіскації  зерна в колгоспах, того ж місяця в дію було введено ганебний закон, що передбачав смертну кару за розкрадання «соціалістичної власності». За пом'якшуючих обставин такі «антидержавні злочини» каралися 10 роками виснажливої праці.

     Для того щоб не дати селянам кидати колгоспи у пошуках їжі, була впроваджена система внутрішніх паспортів. У листопаді Москва видала закон, що забороняв давати селянам колгоспне зерно, доки не буде виконано план державних заготівель.

     Під загальним керівництвом надзвичайної хлібозаготівельної комісії Молотова загони партійних активістів у пошуках зерна нишпорили в кожній хаті, зривали підлоги, залазили в колодязі. Навіть тим, хто вже пухнув з голоду, не дозволяли лишати собі зерно. Якщо ж виявлялося, що хтось не голодує, то його підозрювали у переховуванні зерна. Повертаючись до цих подій, один партійний активіст так пояснював мотиви, що тоді керували ним: «Ми вірили, що Сталін мудрий керівник... Нас обманули, бо ми хотіли бути обманутими. Ми так вірили в комунізм, що були ладні піти на будь-який злочин, якщо його підмальовували хоч крихтою комуністичної фразеології».

     Голод, який поширювався протягом 1932 р., набув  найстрашнішої сили на початку 1933 р. Підраховано, що на початку року середня  селянська родина з п'яти чоловік  мала близько 80 кг зерна, щоб проіснувати до наступного врожаю. Інакше кажучи, кожний її член мав близько 1,7 кг на місяць. Залишившись без хліба, селяни їли котів, собак, щурів, кору, листя, навіть пили помиї з добре забезпечених кухонь членів партії. Мали місце численні випадки канібалізму. За словами одного радянського автора, «першими вмирали чоловіки. Потім діти. В останню чергу помирали жінки. Але перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачаючи своє людське єство». Партійні активісти продовжували конфісковувати збіжжя,

     Сталін  та його поплічники, звичайно, дивилися на все інакше. У 1933 р. помічник Сталіна на Україні Мендель Хатаєвич, що керував кампанією зернозаготівель, із гордістю заявляв: «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!»

     Відомо, наскільки малодостовірною є  радянська статистика того часу (роздратований  результами перепису у 1937 р., що виявив страхітливо високу смертність, Сталін наказав розстріляти керівників програми перепису). Радянські архівні матеріали, що стосуються сталінської доби, залишаються в основному недоступними. Тому важко остаточно визначити кількість померлих з голоду. За підрахунками, що спираються на методи демографічної екстраполяції, число його жертв на Україні коливається в межах 3—6 млн чоловік.

     У той час як на Україні й особливо в південно-східній її частині  та на Північному Кавказі (де жило багато українців) лютував голод, більша частина власне Росії ледве відчула його. Одним із чинників, що допомагають пояснити цю особливість, було те, що згідно з першим п'ятирічним планом «Україна ... мала служити колосальною лабораторією випробування нових форм соціально-економічної та виробничо-технічної перебудови сільської економіки всього Радянського Союзу». Про значення України для радянських економістів-плановиків писалося в передовій статті «Правди» від 7 січня 1933 р. під заголовком «Україна — вирішальний фактор зернозаготівель». Відтак перед республікою ставилися непомірно великі вимоги. Як показав Всеволод Голубничий, Україна, забезпечуючи 27 % загальносоюзного врожаю зернових, проте, виконувала аж 38 % плану зернозаготівель. Б. Кравченко стверджує, що українським колгоспникам платили вдвоє менше, ніж російським.

     З огляду на тривалу традицію приватного землеволодіння українці чинили колективізації упертіший опір, ніж росіяни. Тому на Україні, як ніде, режим здійснював свою політику — з усіма її страхітливими наслідками — швидшими темпами, ніж в інших республіках. 

     3.Унія – форма з’єднання монархічних держав під короною одного суверена. Розрізняють особисту і реальну унію. Формальними підставами укладання особистої унії є звичайно династичні шлюби або обрання на престол монарха. Об’єднані в особистій унії держави зберігають свій суверенітет і міжнародно-правову суб’єктивність. У особистій унії знаходяться, наприклад, Англія та Канада. Реальна унія являє собою більш міцне об’єднання, виступає на міжнародній арені як єдиний суб’єкт, що володіє єдиним суверенітетом і є формою складної держави (Шотландія у складі Великобританії). 

     Паланка – на Запорізькій Січі у XVIII ст. – невелике укріплення, обнесене частоколом; адміністративний округ у запоріжців; полкове укріплення, місце перебування полковника з іншими службовими особами полку у запорожців. 
 
 
 

     Висновки 

     Отже, часи князювання Ярослава Мудрого в  Києві позначилися посиленням держави, зміцненням кордонів Київської Русі, інтенсивним будівництвом і прикрашанням міст, піднесенням сільського господарства й ремесла, сільських та міських промислів, внутрішньої й міжнародної торгівлі. Ці успіхи ознаменувалися підвищенням авторитету Давньоруської держави в середньовічному світі. А це, в свою чергу, позначилося на династичних зв'язках дому Ярослава Володимировича з правлячими династіями Європи. Поріднитися з київським князем бажали численні королівські родини Заходу. Три дочки Ярослава стали королевами! Анна — французькою, Єлизавета — норвезькою, Анастасія — угорською. Сестра самого Ярослава Добронєга була видана за польського князя Казимира, що забезпечило на довгі роки Русі безпеку західного рубежу.

     Ярослав Володимирович проводив гідну великої  держави зовнішню політику, вступивши  в повноправні стосунки з головними імперіями середньовіччя: Германією та Візантією. Ярослав приклав усю свою енергію для того, щоб підняти Україну на якнайвищий культурний рівень, а її столицю Київ уподобив до столиці тогочасного культурного світу – Візантії. Він був дійсно видатним державним діячем, мудрим політиком, талановитим полководцем. Його цілком заслужено прозвали Мудрим. І з таким ім`ям він назавжди залишиться в історії нашої Батьківщіни.

     Отже, у сталінських планах колективізація була не тільки зручним засобом забеспечення зростаючего населення міст та армії продовольством, а промисловості – сировиною і робочою силою, а ще вона мала суттєво сприяти зміцненню соціальної бази диктатури пролетаріату: з одного боку, колективізація стимулювала процес пролетаризації селянства, з іншого – разом з індустріалізацією відкривала шлях до ліквідації багатоукладності в економіці.

       Трагедія колективізації вимірювалася  мільйонами людських доль. Форсовані  темпи і переважно адміністративні методи її здійснення призвели до катастрофічних наслідків – дезорганізації і деградації аграрного сектора на початку 30-х років. За період 1929 – 1932 рр. в Україні поголів`я великої рогатої худоби скоротилося на 41,8 %, коней – на 33,3 %, свиней – на 62,3 %, овець – на 74 %. Річний валовий збір зернових культур в СРСР 1933 і 1934 рр. становив 680 млн ц (найнижчі показники після голодного 1921 р.).

       Головним наслідком колективізації  став здійснений індустріальний  стрибок, за який заплачено  дорогою ціною: жертвами насильницького розкуркулення і штучного голодомору, втратою селянами відчуття хазяїна, тривалими деградацією та дезорганізацією аграрного сектора.

     Після завершення колективізації на селі остаточно  було знищено стимули до праці  та утверджено командну економіку при  повному підпорядкуванні колгоспів  державній владі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  літератури 

1. Бойко О.  Д. Історія України. Посібник. Видання 2-е, доповнене. – К.: Академвидав, 2003. – 656 с.

2. Глухов А.Г. Мудрые книжники Древней Руси: От Ярослава Мудрого до Ивана Федорова.– М.: Экслибрис–пресс, 1997. –255 с: ил.

3. Грушевський М. С. Ярослав; Ярославичі // Грушевський М. С. Ілюстрована історія України / АН України. Ін-т історії України; Вступ. ст. В. А. Смолія, П. С. Соханя. – К.: Просвіта, 1992. – с. 98-107.

4. Костомаров  М. І. Галерея портретів. –  К.: Веселка, 1993. – 325 с.

5. Крип'якевич І. Князь Ярослав Мудрий // Крип'якевич Т, Дольницький, М. Історія України. – 2–ге вид., перероб. і доповн. Є.Гринівим. – Л.: Наука, 1991. – С. 57–63.

6. Нариси  з історії України / За ред. Ковалевського І. С. – Харків.: ХаГІФТ, 1999. – 230 с.

7. Панас К. Ярослав Мудрий // Панас К. Історія Української Церкви. – Л.: РедЛайн, 1992. – С. 19–21.

8.Полонська – Василенко Н. Історія України. – К.: Либідь, 1995. – 590 с.

9.Субтельний О. Історія України. – К.: Фриз, 1994. – 310 с.

10. Толочко П. П. Ярослав Мудрий / Під заг. ред В. А. Смолія. – К.: Либідь, 2002. – 271 с.