Грамоти

Сумський  державний педагогічний університет  ім. А. С. Макаренка 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат на тему: 

«Берестяні грамоти» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Підготувала:

студентка 242 групи

Дермильова  Ольга

Перевірила:

Дейниченко  Н. П. 
 
 
 
 
 
 
 
 

Суми - 2011 

     У давні часи кора берези була найбільш уживаним  матеріалом  для письма. Вона була дешевша від пергамента та паперу. Саме тому на ній писали в основному незаможні люди— прості міщани та селяни .

  Берестяні рукописи могли розповісти про життя та побут населення, про повсякденні турботи, горе й радість селян та ремісників, про важливі події того часу. Історичні джерела - літописи та офіційні документи - про життя простих смертних і не згадували.

уже важливим епіграфічним матеріалом є написи на бересті, вперше знайдені у Новгороді  під час археологічних розкопок. Трапляються вони і в інших містах, де завдяки особливостям Ґрунту добре зберігається деревина. Новгородські грамоти — це переписка городян, що стосується різних господарських та побутових справ. Бони переконливо свідчать про проникнення писемності в економічну сферу життя.

     Берестяні грамоти знайдені на території України  під час розкопок стародавнього  міста Звенигород. Найбільша з  грамот має п'ять рядків, її зміст  приблизно такий:  "Бід говенової (тобто дружини якогось Говена, — С. В.) до Нежнича. Дай 60 кун лодієвих. Сказав Говен і подав на суд, а піп записав. А дай Луці, якщо не віддаси, то я у князя візьму отрока... і приїду, а то тобі в більше увійде". Мова йде про борг в 60 кун, який Нежнич повинен віддати дружині, імовірно, померлого Говена, що подав позов до суду. Говепова погрожує, що якщо він не поверне гроші, то вона приїде сама, взявши князівського "отрока", тобто слугу—свідка.

     З допомогою берестяної грамоти науковці могли судити про зовнішній вигляд берестяних рукописів.

       На бересті не писали чорнилами,  а видряпували літери костяною  чи металічною загостреною паличкою.

     У1951 році під час експедиції в Новгороді  знайшли 10 берестяних грамот, а в 1952 році - ще 73.

     Ретельне  дослідження (70-х – 90-х років минулого сторіччя) цих документів було здійснено Новгородською археографічно-археологічною експедицією на чолі з академіком В. Л. Яніним змінило традиційні погляди на мовну ситуацію в Київській Русі. Лінгвістичний аналіз новгородських Б. г. показав істотні відмінності найдавнішого їхнього шару (ХІ - ХІІ ст.) від найпізнішого (XIV - XV ст.). Друга з перелічених груп писемних пам`яток виявилася мовно ближчою до київських "Слова про Ігорів похід" та "Слова про загибель Землі Руської" аніж перша - сучасниця зазначених творів. Наукові студії В. Яніна та його колег проілюстрували суттєві діалектні відмінності східнослов`янських говірок ще за часів "золотої осені" Давньоруської Держави 800-річної давнини. Але уніфікуюча граматична роль старокиївського діалекту (але на місцевих фонетичних "грунтах" !) обумовлена вже була остаточно.

     Берестяні грамоти містять переписку селян  та міщан зі своїми феодалами. У листах описано тяжкий стан простих людей, які змушені з будь-якого приводу  звертатися до свого господаря.

  Селяни часто жаліються на боярських управителів. В одному з таких листів поч. XV ст. можна прочитати: «Бьют челом крестьяне господину Юрию Онцифоровичу о ключнике, потому что ничем не можем ему угодить...».

     Або: «Господину Михаилу Юрьевичу, сыну посадничьему. Паробок твой Кля челом бьет. Пожалуй, господин, свои волости. Половина пуста, а кто остался, уходить хочет. Пожалуй, господин, убавь подати. Тебе, своему господину, челом бью».

       В берестяному листі середины XIV в. новгородець Яків просить  «кума та друга свого» Максима  не тільки купити йому вівса, але також прислати «чтения доброго».

     Під час розкопок  на Неревському  кінці було знайдено декілька записів  на бересті хлопчика Онфіма, який жив  на поч.  XIII ст. Це його шкільні вправи. Онфім виписує на шматках берести  азбуку, учиться писати по складах, списує зразки ділових листів і тут же на вільних місцях  своїх «листків» видряпує малюнки озброєних вершників, воїнів, звірів. Біля страшного звіра він написав: «Я звір», а біля вершника, що вражає списом свого ворога, — «Онфім». Як і всі діти, Онфім мріяв про подвиги, які він здійснить, коли стане дорослим.

     А 1988 року експедиція під керівництвом відомого львівського археолога  Ігоря Свєшникова на розкопках у  Звенигороді натрапляє на три  фрагменти однієї берестяної грамоти. Це стало відкриттям європейського масштабу: перші, єдині і найдавніші знахідки виявлено на території України!

     Початку й закінчення грамоти немає, чітко  збереглася фраза «а мыне не надобне  само» – «а мені тут не потрібно». Рівно за рік у 1989 році експедиція професора Свєшникова знаходить дуже добре збережений лист на бересті. В ньому якась пані Говенова пише до Нежнича, що він заборгував її покійному чоловікові 60 кун (а це 60 грамів срібла) за перевезення човнами… То нехай поверне якомусь Луці, а «якщо не віддаси, то я у князя візьму отрока (слугу), прижь (якщо) і приїду, а то тобі більше (в більшу суму) увійде (обійдеться)».

Як засвідчив  радіовуглецевий аналіз, листа цього  написано поміж 1110 і 1124 роками. До того ж давньоруською, характерною для  Південно-Західної Русі мовою, тобто давньоукраїнською. Як бачите, вона нам зрозуміла.

     А третя звенигородська берестяна  грамота – це, очевидно, чорновик. На ній автор випробовував якість ще необробленої кори. Бачимо тільки літеру «а», намальоване півторасантиметрове  погруддя, котре можна розуміти як сучасне факсиміле чи особисту печатку.

     Таких берестяних грамот, датованих ХІ-ХV століттями, знайдено на території  Північної Русі (тепер Росії) 710. У  них ідеться про все: судові та боргові справи, навіть про інтимні, діти малюють себе, воїнів, звірів, чоловік пише до жінки, а жінка до свахи, хтось нарікає, що бояри утискують люд.

     Перші ж грамоти знайдено в середині ХХ ст. під час археологічних розкопок. Більшість виявлених текстів - особисті листи на побутові й господарські теми. Починаючи з 1951 р., таких пам`яток було розкопано понад 800. Завдяки специфічним топографічним особливостям Новгорода Великого саме там і збереглася переважна кількість зразків берестяної писемності Стародавньої Русі. Інші були знайдені в Смоленську, Пскові, Вітебську, Твері, Мстиславлі, Торжку і Москві. Місто Стара Руса (ільменська факторія тодішніх середньонаддніпрянців) - осередок другої (за кількістю такого роду текстів) територіальної колекції Берестяних грамот. Не залишився без знахідок (попри несприятливу топографію) й терен України. Три фрагменти Берестяних грамот і один цілий документ було виявлено у колишньому галицькому місті Звенигород (тепер село Львівської області). Велика кількість знайдених археологами (у т. ч. і в Києві) тогочасних писал - свідчення повсюдного існування берестяної писемності на Русі.

     Отже, на бересті писали про все –  і діти, і дорослі, в тому числі  жінки. А коли грамоту знають діти та жінки, то це свідчить про сформовану не тільки усну, а й писемну мову. У нашому випадку – давньоукраїнську. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаних джерел 

1. Абакумов  О. В. Летто-литовський етнічний плацдарм Великої слов`янської колонізації  Балкан VI ст. // Slavica та baltica в ономастиці України. - К., 1999, с. 54
2. Німчук В. В. Берестяні грамоти // Енциклопедія "Українська мова". - К., 2000, с. 45.
3. Крысько В. Б. Древний новгородский диалект на общеславянском фоне // Вопросы языкознания. - M., 1998, №3, с. 74 – 93
4. Седов В. В. Восточные славяне в VI - XIII вв. - M., 1982, с. 57 - 58, 66