Пам'ятки, споріднені з сурськими, відомі у  Криму (Таш-Аїр, Заміль-Коба, Кая-Араси) та в пониззі Дону (станиця Роздорська), де вони виділяються в окремі культурні  типи.

    На  початку IV тисячоліття до н. е. населення  сурської культури в Надпоріжжі було витіснене носіями дніпро-донецької  культури, що прийшли сюди з більш  північніших територій Подніпров'я.

    Неолітичні  форми господарювання носії цієї культури поєднували із традиційними способами добування їжі, зокрема  мисливством і рибальством. Влітку ці племена селилися на берегах річок, багатих на рибу. Поряд на луках  випасалася худоба. На місцях поселень знайдено кістки свійських тварин —  бика й свині.

    Скотарству, як свідчать археологічні знахідки, надавалося більше уваги, ніж землеробству. Землеробство складно приживалося у степовій смузі. Тамтешні ґрунти були родючими, але вкрай важкими для ручного  обробітку. Водночас привабливість  степових просторів полягала в наявності  пасовиськ, що й зумовило у цьому  регіоні пріоритетний розвиток скотарства.[2]

    Для Сурсько-дніпровської культури властиві мікролітичні вироби з кременю, знаряддя для обробки дерева (сокири, тесла  й великі скребла), різноманітний  гостродонний посуд. Із розкопок стоянок  походить маса кістяних предметів —  кинджали, гачки, наконечники стріл, гарпуни тощо. Такої кількості  різноманітних виробів із кістки не знала жодна інша неолітична культура України.

    Дніпро-донецька культура (Дніпро-донецька культурно-історична  спільність) — основна за значенням  і територією неолітична культура в  Україні. Існувала протягом приблизно 2 тисяч років — у V-III тис. до н.е.

    Дніпро-донецька культура охоплює все Подніпров'я, середню течію Сіверського Дінця, лісостепове Лівобережжя і Прип'ять. Названа за місцем знаходження перших пам'яток у Подніпров'ї і на Сіверському  Дінці. Об'єднує кілька різних за походженням  археологічних культур різних ландшафтних  регіонів.

    На  території України та Білорусі відомо понад 200 поселень і 20 могильників цієї культури. Значна кількість поселень і майже всі могильники розкопані. Найвідоміші з них: Вовчок і Cобачки у Надпоріжжі, Бондариха і Устя Осколі на Сіверському Дінці, Бузьки на Черкащині, Микільська Слобідка (нині в Києві), Грині на Тетереві, Литвин у Білорусі.

    Територіально дніпро-донецькі пам'ятки поділяються  на кілька варіантів: азово-надпорізький, донецько-лівобережний,черкаський, києво-волинський і рогачівсткий. Дехто із дослідників, наприклад О.М. Титова, розглядає  ці варіанти як окремі археологічні культури, що всі разом становлять одну дніпро-донецьку етнографічну культурну спільність.

    Дніпро-донецькі племена займалися рибальством, полюванням, збиранням, розведенням  свійських тварина (бик, свиня), землеробством. Роль скотарства була особливо значною  на більш південних територіях Подніпров'я. Про зачатки землеробства свідчать відбитки зерен культурного ячменю, що були виявлені на кераміці з поселення  Віта Литовська під Києвом та в  комплексах на Волині. Знайдено знаряддя праці із кременя й каменю: сокири, наконечники стріл і списів, ножі, шкребки й інше.

    Культура  характеризується так званою гребінцево-накольчастою керамікою, названою так за основними  типами орнаменту. Горщики гостродонні, плоскодонні. рідко зустрічаються  мисочки. У глину, з якої їх виготовляли, часто домішували траву або пісок.

    Для дніпро-донецької культури характерні колективні могильники маріупольського  типу. Маріупольський могильник являв  собою довгу (28 м) і вузьку яму  глибиною більше одного метра, де в  ряд і кількома ярусами залягало більше 120 поховань, засипаних порошком червоної вохри. Покійники були покладені  у випростаному стані на спині, біля них знайдено багато прикрас, вирізьблених з ікла кабана, кістки і каменю, крем'яні  ножі, скребки, сокири тощо. У двох випадках при померлих виявлено кам'яні навершя  булав досконалої роботи з циліндричним отвором для держака. Тут зустрічаються  і перші прикраси з міді.

    У Микольському могильнику знайдені мідні  вироби; кільце, пронизки, золота пластинчаста підвіска, сокири, ножі, наконечники  списів, булави; кераміка в могильниках  відсутня.

    Носії традицій Дніпро-донецької культури вплинули на формування донецької неолітичної, тшинецької культури доби бронзи Полісся  та нео-енеолітичних культур лісостепового  Лівобережжя, зокрема азовсько-дніпровської.[2]

    На  думку польського лінгвіста Т. Лер-Сплавінського, дніпро-донецька культура відіграла  основну роль у становленні слов'янства і була одним із найдавніших компонентів  у етногенезі слов'ян.[3]

    Ямково-гребінцевої  кераміки культура — археологічна культура доби пізнього неоліту (4 і 3 тисячоліття  до н. е.), поширена в північній лісовій  частині Лівобережжя (стоянки Погорілівка, Мис Очкинський та інші).

    Відомі  залишки поселень на берегах річок  або на піщаних підвищеннях біля озер і боліт.

    Населення цієї культури жило з мисливства і  рибальства, зауважено зародки скотарства і хліборобства, споруджувало наземні  житла і напівземлянки, переходячи від підокруглих будівель до підпрямокутних.

    Знаряддя  праці були з кременю, кістки і  рогу, посуд виготовлявся з глини  з домішкою піску, прикрашався орнаментом із ямок, поділених рядами гребінцевих  відтисків, чим культура і завдячує своїй назві.

Список  використаної літератури

1. Хвойка В.В. Каменный век Среднего Поднепровья // Труды XI Археологического съезда в Киеве в 1899 году. – М., 1901. – Т.I. – С.12.
2. Третьяков П.Н. Восточнославянские племена. – М., 1948. – С.29.
3. Черныш А. О времени возникновения палеолитического искусства в связи с исследованиями стоянки Молдова // У истоков творчества. – Новосибирск: Наука, 1978. – С.20-22. Історія Української РСР. – К.: Наукова думка, 1977. – Т.I. – С.31-48.
4. Дебец Г.Ф. Палеоастрология СССР. – М.-Л., 1948. – С.95-96.
5. Энеолит СССР. – М.: Наука, 1982
6. Пастернак Я. Олег Кандиба – Археолог, дослідник // Украінський історик. – Т.V. – Ч.4. – 1969. – С.7.
7. Черняков І.Т. Звіт про розкопки Попової Могили в 1997 р.
8. Липа Ю. Призначення України. – Львів: Просвіта, 1992. – С.104.
9. Даниленко В.М. Энеолит Украины. – К.: Наукова думка, 1974. – С.10,25,29.
10. Шовкопляс І.Г. Основи археології. – К.: Вища школа, 1972. – С.82.
11. Маркевич В.И. Позднетрипольские племена Северной Молдавии. – Кишинев: Штиинца, 1981. – С.176-180.
12. Збенович В.Г. Ранний этап трипольской культуры на територии Украины. – К.: Наукова думка, 1989. – С.172-174.
13. Петров В.П. Етногенез слов'ян. – К.: Наукова думка, 1972. – С.125.
14. Петров В.П. Там само. – С. 139.
15. Чмихов М.О. Давня культура. – К.: Либідь, 1994. – С.167.
16. Чмихов М.О., Кравченко Н.М., Черняков І.Т. Археологія та стародавня історія України. – К.: Либідь, 1992. – С.254-255