Давньоукраїнські першодруки релігійної тематики

Київський національний університет  імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

Видавнича справа та редагування

 

 

 

 

Реферат на тему:

«Давньоукраїнські першодруки релігійної тематики»

 

 

 

 

 

виконала студентка 3 курсу

Закалата Олена

 

 

 

 

2012

План

    Вступ

1. Україномовні релігійні книги  Фіоля Швайпольта
2. Франциско Скорина і його внесок у релігійні видання України
3. Книги на релігійну тематику Івана Федорова
4. Церковно-служебна література Києво-Печерської лаври

Висновок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Однією з причин стрімкого  поширення друкарства в XV—XVII
століттях була гостра потреба в богослужбових виданнях передусім з боку церкви. Адже за християнськими канонами, скажімо, православна церква могла діяти за умови,
якщо в ній було не менше восьми богослужбових книжок.
Чи не кожна друкарня бралася за підготовку перекладів оригінальних видань або перевидань як великообсягових, так і
невеликих видань. Різноманіття цього виду літератури пояснюється тим, що практично жодна книга, якою б великою за кількістю сторінок не була, не може вмістити всіх текстів для різних видів богослужб. А значна кількість накладів і перевидань книг пояснюється тим, що в тогочасному українському суспільстві складалася традиція купувати їх для домашніх потреб, дарувати. Особливо це стало популярним серед козацької старшини, заможних міщан, учених. Найскладнішими і найвідповідальнішими в роботі друкарів були тексти Святого Письма для загального і окремого Богослужіння; Апостол, Євангеліє, Псалтир, а також ті, які містили нотні елементи, — Октоїх, Ірмологіон, Осьмигласник
(скорочений Ірмолой), Тріодь нотна. За ними, щодо кількості видань, ідуть книги із загальними богослужбами: Служебник
(Літургіон), Часослов, Мінея, Трефологіон, Тріодь пісна і цвітна,
Типікон. Крім того, ряд друкарень брався й за складання текстів з окремими богослужіннями: Акафістик, Канонник,
Молитвослов. Останні охоче купували віруючі.

 

 

 

 

 

1. Україномовні релігійні книги  Фіоля Швайпольта

Саме Фіоля Швайпольта вважають першим друкарем слов’янських книг кириличним шрифтом.

Багато суперечок виникало навколо питання, якою із слов’янських мов надруковані ці книги, кому належить честь бути народом, мовою якого  надруковано першу книгу кирилицею. Іван Огієнко в “Історії українського друкарства” стверджує, що “де Фіоль  не був зв’язаний традиційним  церковно-слов’янським текстом, там  мова його видань має дуже багато відзнак  живої української мови”. Тобто, на його думку, книги надруковані  Фіолем Швайпольтом, були видані українською  мовою.

Хоча сма Швайпольт Фіоль (за Огієнком перший друкар українських книжок) був родом з Німеччини —, походив десь із Нейштадту в Франконії. Рід Фіолів рано емігрував до Польщі і батько Швайпольта жив, здається, в Любліні, а пізніше перейшов до Кракова. В той час у Кракові жило багато українців, тут була для них окрема православна церква. От десь з цими краківськими українцями й зійшовся Фіоль, і, хоча знав українську мову ще з Любліна, мав нагоду її поліпшити.

Головним ремеслом Фіоля  було гафтярство — вишивання шовком або по шовку. Від природи Фіоль  був людиною надзвичайно здібною, особливо до всяких інженерних робіт. Фіоль бував у Німеччині, де навчався різних технічних праць. У всякому разі вже на 1489 рік Фіоль настільки був видатним «механіком» у Кракові, що придумав особливі машини, «ніде до того не видані», для висушування копалень від води, на які король видав йому привілею.

Й досі невідомо як, де і за яких обставин Фіоль опанував друкарство. Напевно, ці знання прийшли до з Німеччини, де він часто бував і там навчився нового тоді друкарського ремесла; навчився від добрих майстрів, бо друки Фіоля не були гіршими від тогочасних німецьких друків.

Приблизно у 1489 р., а може й раніше, Фіоль став до друкарської праці, до друку найперших українських книжок. Знайшов Фіоль і майстра, що надзвичайно гарно, за вказівками самого Фіоля, виготовив йому потрібний шрифт; був це теж німець — Рудольф Борсдорф з Брунсвіку, що жив у Кракові.

Першими книжками, які видрукував Фіоль, були Октоїх та Часословець. Незважаючи на те, що обидві вони вийшли у світ 1491 р., за традицією найпершою слов’янською книжкою вважається Октоїх, надрукований кирилицею. Крім цього, надрукував Фіоль ще дві книжки — Тріодь пісну та Тріодь цвітну, але вже без зазначення місця та часу друку. Достеменно відомо, що Фіоль видрукував ще й п’яту книжку — Псалтир, але сама книжка до нашого часу не дійшла.

Друкував Швайпольт Фіоль  безумовно для цілого слов’янського світу, але належать вони по праву українцям, хоча різні вчені не раз намагалися спростувати це, лишити Україну і наш народ цієї честі. Але все вирішує мова цих друків: там, де Фіоль не був зв’язаний традиційним церковно-слов’янським текстом, там мова його видань має дуже багато відзнак живої української мови.

Але недовго судилося проявити себе в якості знатного друкаря Фіолю: 1491р. його арештувала краківська духовна інквізиція, і по довгій тяганині визволився Фіоль лише в середині 1492 р. На цьому його трудовий процес спинився, а книжки його, як сказано в переказі, спалено...

Зазнавши такої трагічної  невдачі, Фіоль покинув Краків і перебрався на Угорщину, до вільного королівського міста Левочі. Можливо, що Фіоль хотів і там зайнятися друкарством, але на це він не мав вже матеріальних засобів. Помер Фіоль десь у 1525 р.

 

Через те, що Фіоль був  першим друкарем краківським, ним зайнялися  найперше поляки і дали добрі нариси його життя. Але, на жаль, найперший  друкар кирилівських друків ще чекає  поважної монографії; кидається в  вічі брак фактичного матеріалу про  Фіоля; матеріал цей варто шукати по архівах Кракова, Любліна, Левочі, а, може, знайдеться й по інших містах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Франциско Скорина і його внесок у релігійні видання України

Як свідчать історичні  джерела, на початку XVI століття у слов’янських народів відчувався великий брак біблійних книжок. Не було видрукувано  і повного тексту Біблії. Ф. Скорина  вирішив перекласти всю Біблію на тогочасну літературну “руську” мову і видрукувати нею всі  біблійні книги. На той час це був грандіозний задум.

Зібравши необхідні рукописи, Ф. Скорина переїхав до Чехії і  там наприкінці 1516—на початку 1517 років заснував друкарню. Він переклав усі книги Біблії і в 1517 р. видав  перші її томи. Першою книгою, яка  була ним надрукована, став Псалтир. На сьогоднішній день збереглися лише 2 його примірники. Серед дослідників  цього питання немає єдиної думки  щодо кількості книг, видрукуваних Ф. Скориною в Празі. Вони вважають, що всього він надрукував від 20 до 23 книг “Старого Заповіту”. На жаль, усієї  Біблії видати не вдалось.

Книги Ф. Скорини були широко відомі, вони поширювались у багатьох слов’янських землях. Але в 1519 р. його робота в Празі раптово припинилась.

Ф. Скорина перевозить свою друкарню до Вільно. Там він заснував типографію. Але віленська доба праці Скорини не була такою родючою, як доба празька. Тут 1525 р. надруковано було лише дві книжки: «Апостола» (ця частина Нового Заповіту була вперше видана кирилівським шрифтом) та «Малу Подорожню Книжицю» — своєрідний комплект із 21 видання. Серед них: Часословець, Псалтир, Акафісти і Канони, Паскалія. Частину Акафістів і Канонів Ф. Скорина склав сам. От цею «Подорожньою Книжицею» і закінчилася культурна праця Скорини.

Друкарська та просвітницька  діяльність Франциска Скорини залишила глибокий слід у розвитку культури багатьох слов’янських народів.

 

3. Книги на релігійну тематику Івана Федорова

Іван Федоров заснував перші друкарні в Росії та в  Україні, заклав підвалини постійного книгодрукування в Білорусії. Безпосередньо  в Україні його діяльність почалася з того часу, як у кінці 1572 р. друкар переїхав до Львова.

У Львові на той час не було ще друкарні. Долаючи величезні  труднощі, пов’язані з її створенням, 25 лютого 1573 року І. Федоров почав  друкувати Апостол, а 15 лютого 1574 року завершив роботу. Наклад цієї книги  був не менше 1000 примірників.

Дослідники вважають Апостол 1574 року першою точно датованою друкованою в Україні українською книгою.

На початку 1576 року І. Федоров  переїхав на Волинь — спершу в село Дермань, а згодом до Острога. Праця  в Острозькій друкарні була найбільш плідною. За неповних чотири роки, з 1578 по 1581, друкар здійснив 5 відомих видань, серед них — знаменитої Острозької Біблії. У 1580 році виходить у світ Псалтир та Новий Заповіт. Того ж року було надруковано “Книжку зібрань речей найпотрібніших, коротко викладених...” та “Хронологію” Андрія Римши. “Книжка зібрань речей найпотрібніших, коротко викладених...” — перший в історії вітчизняної бібліографії абетково-предметний покажчик, за допомогою якого можна швидко знаходити новозаповітні тексти.

Видавничі плани Князя  Острозького були грандіозними. Він  вирішив видрукувати вперше повну  слов’янську Біблію. Робота над  нею тривала в 1580—1581 рр.

Це видання — один із шедеврів давньоукраїнського друкарства. На старослов’янську мову Біблію повністю переклали в 1499 році в Новгороді. Князь зміг дістати у Москві її переклад. Крім того, щоб ознайомитись із списками в Сербії та Болгарії, туди помандрували І. Федоров з помічниками. Дослідники вважають, що наклад її був  не менш 2000 примірників. Книга мала 1256 сторінок. Видання цієї книги стало важливою подією в історії культури східнослов’янських народів.

Видання першої книги в  Києві тісно пов’язане з ім’ям  видатного українського православного, церковного і культурного діяча  Єлисея Плетенецького.

20 грудня 1616 року в Києві  було видано першу книгу —  Часослов.

У 1616—1624 рр. Є. Плетенецький видав 11 значних творів релігійного, історичного та полемічного характеру. Зокрема Антологіон (1619), Номоканон  (1620, 1624), Служебник (1620).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Церковно-служебна література Києво-Печерської лаври

Київ відіграв важливу  роль у поширенні книгодрукарства, розвитку мистецтва оформлення книг, поліграфічної техніки. В 1615 р. в  Києво-Печерській лаврі було засновано  типографію, перша друкована книги  якої — “Часослов” побачила світ у 1616 році. Протягом короткого часу навколо  друкарні утворився гурток вчених, просвітителів, письменників. Активну  роль у ньому відігравали Захарія  Копистенський, Памва Беринда, Лаврентій  Зизаній, Тарасій Земка та багато інших.

Більшість видань складала церковно-служебна література. У Києві  кількома виданнями виходили “Служебник”, “Псалтир”, “Номоканон”, “Тріодь”, “Акафіст” тощо. Характерною особливістю  їх було намагання видавців наблизити  книги до читача шляхом перекладу  деяких розділів на мову, близьку до розмовної. Діячі вже згаданого  київського гуртка переклали та відредагували  “Бесіди Іоана Златоуста на 14 послань св. ап. Павла” (1623 р.) та “Бесіди  Іоана Златоуста на дії св. апостолів” (1624 р.). У 1625 р. в Лаврській друкарні було видано ще один значний богословський  твір “Тлумачення Андрія Кесарійського  Апокаліпсису Іоана Богослова”. Видання  богословських книг було одним із засобів боротьби проти католицизму  і уніатства. Великою популярністю користувалось “Євангеліє вчительне” (1637 р.) — збірник повчань у  недільні дні, вибраних із творів Іоана  Златоуста.

Більшість видань друкарні виходило давньослов’янською мовою, але  друкувались книги й іншими мовами.

Видання Києво-Печерської друкарні відзначались високою поліграфічною  технікою. Більшість з них, особливо богословські твори, видавались в аркуш. Такі книги мали парадний вигляд, а, отже, і коштували дорого. Книги, які були розраховані на більш  масовий вжиток — “Часослов”, “Псалтир”, “Лексікон”, віршована література друкувалась в піваркуша. Лаврські видання починались з титульного аркуша, прикрашеного гравюрами на сюжет книги. Крім назви книги, на ньому зазначались рік і місце  видання. Зі зворотньої сторони вміщувались герб меценатів, які матеріально підтримували друкарню, і вірші, котрі тлумачили геральдичні знаки. Як правило, книги супроводжувались передмовами, присвятами, післямовами.

Текст книги друкувався в  рамці, іноді орнаментованій. Сторінки оформлялись заставками, кінцівками. Лаврські видавці намагались яскраво  оформити сам текст. Вони використовували  двоколірний друк — чорною та червоною фарбами, різноманітність шрифтів.

Оправу лаврських видань виготовляли з дощечок, обтягнутих шкірою, прикрашених тисненням, рамкою з орнаментом, в центрі вміщувався медальйон із зображенням євангельських  сцен.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Кожен народ, рано чи пізно  брався за переклади, множення і поширення  релігійних книг, чим засвідчував власну духовну зрілість і право посідати гідне місце серед цивілізованих націй. Українці, як високоосвічений народ, десь прилучилися до цього процесу. Перші писемні згадки про переклад Біблії на давньоруську (староукраїнську) мову відносяться до другої половини ІХ ст. і пов’язані з ім’ям болгарського просвітителя і проповідника Костянтина. А саме перші друковані біблійні книги, зокрема україномовні друки, були здійсненні німцем Швайпольтом Фіольом. Слідом за ним у Празі в 1517-1519 роках білорус Францішек Скорина видрукував для свого народу Біблію, але вона також не була повною. Проте священники і вчені на українських землях користувалися перекладами окремих її частин, незважаючи на те, що ці переклади були повні неточностей, помилок, і при кожному переписуванні все більше віддалялися від оригіналу. Тому за створення авторитетного й надзвичайно точного тексту Святого Писання в перекладі на церковнослов’янську мову взявся сам князь Костянтин Острозький. Острозькі і зарубіжні вчені з ентузіазмом взялися до роботи, але незабаром змушені були її припинити, бо вияснилося, що з усіх зібраних рукописних Біблій неможливо скласти повного тексту. Враховуючи ці обставини роботу над створення Книги книг довелося призупинити. Згодом князь Острозький відновив роботу над славнозвісною Біблією, створивши навіть спеціальну комісію з перекладу. Тому лише в 1581 році завершується друк Острозької Біблії, загальним обсягом – 1256 сторінок. Безумовно, ця книга являється вершиною, яку досягнуло українське друкарство на релігійному полі. Нині у світі залишилося лише кілька примірників Острозької Біблії. І кожен з них за своєю значущістю як релігійної, так і літературної і видавничої пам’ятки, на вагу золота.