Бандера Степан Андрійович

 
 

Бандера Степан Андрійович

 

 

      Степа́н Андрі́йович  Банде́ра (1 січня 1909, Старий Угринів, Калуський повіт, Галичина — †15 жовтня 1959, Мюнхен) — політичний діяч, ідеолог українського національного руху, голова Проводу ОУН.

     Степан  Андрійович Бандера

     Народився 1 січня 1909

     Старий  Угринів

     Помер 15 жовтня 1959

     Мюнхен

     вбитий  агентом КДБ

     Відомий Провідник ОУН

     Родина

     Батько, Андрій Бандера, греко-католицький  священик, був у той час парохом  в Угринові Старому. Походив із Стрия.

     Мати, Мирослава Бандера, походила зі старої священичої родини (була донькою греко-католицького священика з Угринова Старого).

     Збереглася  детальна автобіографія Степана  Бандери.

     Дитинство

     Дитинство Степан провів в Угринові Старому, в  домі своїх батьків і дідів, виростаючи в атмосфері українського патріотизму та живих національно-культурних, політичних і суспільних зацікавлень. Фронти першої світової війни чотири рази в 1914—1915 і 1917 роках пересувалися через його рідне село. Літом 1917 року жителі Галичини стали свідками проявів національно-революційних зрушень та революції в армії царської Росії. В своїй автобіографії Степан Бандера згадує також про «велику різницю між українськими та московськими військовими частинами»

     З самого дитинства С. Бандера був  свідком відродження і будови української держави. З листопада 1918 р. його батько був послом до парламенту Західньо-Української Народньої Республіки — Української Національної Ради в Станиславі і брав активну участь у формуванні державного життя в Калущині.

     

     Степан  Бандера в Пласті (1923 рік)

     У вересні, або жовтні 1919 року Степан Бандера вступив до української  гімназії в Стрию, де вчився до 1927 року. В третьому класі (від 1922 р.) він стає учасником Пласту; у Стрию був у 5-му пластовому курені імені князя Ярослава Осьмомисла, а після закінчення гімназії — в 2-му курені старших пластунів «Загін Червона Калина».

     Весною 1922 р. від туберкульозу горла помирає  його мати.

     В 1927—1928 роках Степан Бандера займався культурно-освітньою та господарською діяльністю в рідному селі (працював у читальні «Просвіти», провадив театрально-аматорський гурток і хор, заснував руханкове товариство «Луг» і належав до основників кооперативи). При цьому керував організаційно-вишкільною роботою по лінії підпільної УВО в довколишніх селах.

     У вересні 1928 року він переїхав до Львова і тут записався на аґрономічний відділ Високої Політехнічної Школи, де вчився до 1933 року. Перед дипломним  іспитом через політичну діяльність його було арештовано і ув'язнено.

     В студентські роки брав активну участь в організованому українському національному  житті. Був членом українського товариства студентів політехніки «Основа» та членом управи Кружка студентів-рільників. Деякий час працював в бюро товариства Сільський Господар, що займався піднесенням аґро-культури на західних Українських Землях. З товариством «Просвіта» їздив по неділях та святах в поїздки в довколишні села Львівщини з доповідями та на допомогу в організації інших подій. У ділянці молодіжних і спортово-руханкових організацій був активним передусім у Пласті, як член 2-го куреня старших пластунів «Загін Червона Калина», в Українському Студентському Спортовому Клубі (УССК), а деякий час теж у товариствах «Сокіл-Батько» і «Луг» у Львові. Займався бігом, плаванням, лещетарством, мандрівництвом. У вільний час залюбки грав у шахи, крім того співав у хорі та грав на гітарі і мандоліні. Не палив і не вживав алкоголю. 

     ОУН

     Степан  Бандера.

     В 1932—1933 рр. виконував функцію заступника крайового провідника, а в половині 1933 р. був призначений на становище крайового провідника ОУН і крайового коменданта УВО на ЗУЗ.

     В липні 1932 р. Бандера з кількома іншими делегатами від КЕ ОУН на ЗУЗ брав участь у Конференції ОУН у  Празі (так звана Віденська Конференція, яка була найважливішим збором ОУН після основуючого конгресу).

     У 1933 р. брав участь в конференціях в  Берліні і в Гданську.

     В червні 1934 р. був ув'язнений польською  поліцією і був під слідством  у в'язницях Львова, Кракова й  Варшави до кінця 1935 р. В кінці 1935 на початку 1936 р. відбувся процес перед окружним судом у Варшаві, в якому Бандера, разом з 11 іншими обвинуваченими, був суджений за приналежність до ОУН та за організацію вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. Бандеру засудили до смертної кари, яку замінено на досмертне ув'язнення. Після того він сидів у в'язницях «Święty Krzyż» («Святий Хрест») коло Кельц, у Вронках коло Познаня і в Берестю над Бугом до вересня 1939 р. 13 вересня, коли положення польських військ на тому відтинку стало критичне в'язнична адміністрація і сторожа поспішно евакуювалися і в'язні вийшли на волю.

     В першій половині січня 1940 р. Бандера  прибув до Італії. Був у Римі, де станицею ОУН керував проф. Є. Онацький. Там він зустрівся з своїм братом Олександром, який жив у Римі від 1933—1934, студіював там і зробив докторат з політично-економічних наук, одружився і працював у нашій місцевій станиці. 

     ОУН Бандери (бандерівці)

     Через те, що полковник А. Мельник не хотів  поступитися в політичній і персональній площинах, у лютому 1940 р. було створено Революційний Провід ОУН, очолений Степаном Бандерою. Через рік Революційний Провід скликав II Великий Збір ОУН, на якому одноголосне вибрано головою Проводу Степана Бандеру. Під його проводом ОУН знову стає кипучою революційною організацією. Вона розбудовує організаційну мережу на Рідних Землях, творить похідні групи ОУН з того членства, що було за кордоном, і в порозумінні з прихильними українській справі німецькими військовими колами творить український легіон та організує визвольну боротьбу, спільно з іншими поневоленими Москвою народами. Перед вибухом німецько-російської війни Бандера ініціює створення Українського Національного Комітету для консолідації українських політичних сил до боротьби за державність. Рішенням Проводу Організації 30 червня 1941 р. проголошено відновлення Української Держави у Львові, але тому, що Гітлер доручив своїй поліції негайно зліквідувати цю «змову українських самостійників», німці заарештували Бандеру вже кілька днів після акту проголошення віднови Української Держави. Степан Бандера був німецьким в'язнем до грудня 1944 р. Тоді з ув'язнення було звільнено його і кількох інших провідних членів ОУН. Німецьке командування бажало приєднати до своїх сил ОУН і УПА, як союзника проти Москви. Німецьку пропозицію Степан Бандера рішуче відкинув і на співпрацю не пішов.

     На  Крайовій ширшій нараді Проводу ОУН  на Українських Землях у лютому 1945 р., що була трактована, як частина Великого Збору ОУН, обрано нове Бюро Проводу в такому складі: Бандера, Шухевич, Стецько. Цей вибір підтвердила Конференція ЗЧ ОУН 1947 р. і тоді Степан Бандера став знову Головою Проводу всієї ОУН. Як Провідник ОУН, Бандера у післявоєнний час вирішує далі продовжувати збройну боротьбу проти Москви. Він інтенсивно організує крайовий зв'язок і бойові групи ОУН, які втримують контакт з Краєм постійно аж до його смерті.

     У 1948 р. в Закордонних Частинах ОУН  витворюється опозиція, якій Степан Бандера  протиставився в площині ідейній, організаційній і політичній.

     В грудні 1950 р. Бандера пішов з посту  Голови Проводу ЗЧ ОУН. 22 серпня 1952 р. він пішов також з посту  Голови Проводу всієї ОУН. Але  це його рішення не було, одначе, прийняте ніякою компетентною установою ОУН  і Бандера залишився надалі Провідником ОУН до своєї смерті в 1959 р.

     1955 р., відбулася 5-та Конференція  ЗЧ ОУН, яка наново вибрала  Головою Проводу ЗЧ ОУН Степана  Бандеру і з того часу знову  інтенсивно поведено роботу Організації.

     

     С. Бандера в лісі з родиною 

     

     С. Бандера промовляє  біля могили Євгена Коновальця 

     Вбивство  Бандери

     15 жовтня 1959 року в під'їзді будинку  на вулиці Крайтмайр, 7 (Kreittmayrstraße), в Мюнхені в 13:05 знайшли ще живого залитого кров'ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Богдан Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив в лице Степану Бандері струменем розчину ціаністого калію. Два роки пізніше, 17 листопада 1961 р., німецькі судові органи проголосили, що вбивцею Степана Бандери є Богдан Сташинський з наказу Шелєпіна і Хрущова. Після докладного слідства проти вбивці Сташинського відбувся процес від 8 до 15 жовтня 1962 р. Присуд проголошено 19 жовтня, в якому Сташинського засуджено на 8 років важкої в'язниці.

     Німецький Верховний Суд у Карлсруе (Karlsruhe) ствердив, що головним обвинуваченим  у вбивстві Бандери є радянський уряд у Москві. В iнтерв'ю російській газетi «Комсомольская правда», опублікованому у номерi за 6 грудня 2005 року, колишній голова КДБ СРСР Володимир Крючков визнав що «убийство Степана Бандеры было одним из последних устранений КГБ насильственными методами нежелательных элементов»

20 жовтня 1959 року Степана Бандеру поховали  на мюнхенському цвинтарі Вальдфридгоф (Waldfriedhof)