Життєвий та творчий шлях видатного українського композитора Б.М. Лятошинського

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

 

Кафедра:

Філософії, Історії

та Політології

 

 

 

 

 

Індивідуальна робота на тему:

«Життєвий та творчий шлях видатного 

українського композитора  Б.М. Лятошинського»

 

 

 

Перевірив:

доц. Кросовський

Володимир Миколайович

 

Виконав:

студент 12 групи  КЕФ

Зіменко Олексій

 

 

 

 

Одеса - 2013

ЗМІСТ

Вступ

1. Біографія Бориса Лятошинського

а)  Ранні  роки життя

б) Повоєнні роки

     2. Характеристика творчості

           а) Творчий доробок видатного композитора

 б) Оцінка творчої спадщини Б. Лятошинського і Д. Шостаковича

Висновок

Джерела

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

ХХ століття увійшло в історію людства  як одне з найсуперечливіших. Сьогодні з позицій нового часу відкрилась можливість переоцінки багатьох явищ мистецтва. Використання та переосмислення цілого ряду соціально-історичних, об’єктивно-фактологічних, джерелознавчих  матеріалів дозволило зкоректувати, а в деяких моментах і вийти на якісно новий рівень художніх узагальнень. До таких питань належить творчість двох видатних мислителів, композиторів-симфоністів ХХ століття - Б.М.Лятошинського і Д.Д.Шостаковича.    

Як самостійний  об’єкт дослідження їх музична спадщина є достатньо розробленою галуззю сучасного мистецтвознавства. Одним з напрямків у розв’язанні цієї складної проблеми є аналіз творчості Б. Лятошинського і Д. Шостаковича крізь призму порівняльної типології, що  допомогло виявити як типологічно загальне, так і індивідуально-самобутнє на різних масштабних рівнях – від особистостей композиторів, їхніх художньо-естетичних поглядів до конкретних деталей окремих творів.

Метою роботи оцінка творчої спадщини Б. Лятошинського і Д. Шостаковича в контексті світової музичної культури. Об’єктом дослідження є музична спадщина двох митців, а предмет визначений порівняльно-типологічним аналізом творчості композиторів на основі цілісного розгляду філософсько-естетичних, соціально-психологічних, концепційно-драматургічних, жанрово-стильових аспектів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Біографія Бориса Лятошинського

РАННІ РОКИ

З ранніх років  виявив велику музичну обдарованість, вчився грати на скрипці і фортепіано. В 14 років написав кілька музичних творів, серед яких - для фортепіано, фортепіанний квартет. Перші твори  молодого композитора з успіхом  виконувалися в Житомирі. Відвідував житомирську гімназію, закінчив її у 1913.

У 1913 році Б. Лятошинський переїхав до Києва, та поступив на юридичний  факультет Київського університету. Одночасно готувався до вступу в  тільки-но відкриту консерваторію, приватно навчаючись музиці у професора Київської консерваторії Р. Глієра: після запрошення останнього став студентом його класу. А вже в 1914 році відбулося знайомство Б. Лятошинського з майбутньою дружиною Маргаритою Царевич.

Закінчив у 1918 юридичний факультет Київського університету, у 1919 року - Київську консерваторію у класі композиції Р. Глієра. Із вдячністю згадував роки навчання у Р. Глієра, у його спогадах про Глієра читаємо: "Він вимагав тільки одного: щоб ми були щирі у своїх музичних висловлюваннях, щоб у них незмінно відчувалась правдивість думки і почуття, щоб ми неухильно підвищували свій професіоналізм". Творчі зв'язки з Глієром Лятошинський підтримував, з часом вони переросли у щиру людську дружбу. Серед творів консерваторських років сам композитор виділяв як цілком зрілі два: Струнний квартет № 1, ор.1 і Симфонію № 1, ор.2.

З 1920 року Б. Лятошинський викладає музично-теоретичні дисципліни на виконавських факультетах Київської  консерваторії, а з 1922 року - веде клас композиції. Першими його випускниками (1925) були згодом відомі митці - музикознавець І.Ф. Белза і композитор Г.П. Таранов.

20-ті роки  стали для Лятошинського періодом  творчої зрілості, формування індивідуального  стилю. У першій половині 20-х  років він глибоко цікавився  новою музикою, стежачи за здобутками як російських композиторів (С. Прокоф'єв, І. Стравінський, М. Мясковський), так і західних (А. Шенберг, А. Берг, Б. Барток, А. Онеггер та ін.). З 1922 по 1925 роки Борис Лятошинський очолював Асоціацію сучасної музики при Музичному товаристві імені М.Д. Леонтовича. На засіданнях асоціації митці знайомилися з музикою XX ст.

У той період композитор звертався переважно  до камерних жанрів. Він написав  струнний квартет № 2, Тріо для фортепіано, скрипки і віолончелі, дві сонати для фортепіано, цикл фортепіанних п'єс "Відображення" і низку романсів на вірші Г. Гейне, К. Бальмонта, П. Шеллі,І. Буніна, М. Метерлінка та ін. Музичні теми деяких ранніх творів композитор пізніше використав у великих симфонічних полотнах (наприклад, музична тема з "Відображень" з'явиться у Симфонії № 3).

Друга половина 20-х років була не менш інтенсивною  у творчості Б. Лятошинського. Композитор написав Струнний квартет, № 3, Сонату для скрипки й фортепіано, Баладу для фортепіано; тоді ж він знову  звернувся до великих форм ("Увертюра на чотири українські народні теми", опера "Золотий обруч" за повістю І. Франка "Захар Беркут"). "Увертюра" для симфонічного оркестру було відзначено першою премією на республіканському конкурсі разом із Симфонією № 2 Л. Ревуцького.

30-ті роки - важливий етап у творчій біографії Лятошинського. Композитор знову звернувся до великих оркестрових форм, створив сюїту з своєї музики до кінофільмів (1931-1932) та Симфонію № 2 (1936).

У цей час  композитор писав також романси  на вірші О. Пушкіна, І. Франка, Л. Первомайського, зробив десять обробок українських народних пісень для голосу з фортепіано, створив дві кантати ("Урочиста кантата" і "Заповіт") і оперу "Щорс".

Через драматургічні  вади лібрето та перекручення деяких історичних фактів, опера "Щорс" ішла на сценах кількох театрів України недовго. Нова редакція "Щорса", здійснена І. Белзою (під назвою "Полководець"), також швидко зійшла зі сцени. І все-таки окремі номери та сцени опери, зокрема заключна сцена й увертюра, і сьогодні виконуються з успіхом у концертах та по радіо.

Поряд з написанням власних творів Лятошинський редагував  і оркестрував оперу "Енеїда" М. Лисенка, оркестрував балет "Комедіанти" і оперу "Шах Сенем" Глієра, а у 1937 році блискуче оркеструє оперу "Тарас Бульба" Лисенка. У 30-ті роки Борис Миколайович також пише музику для кінофільмів.

Творчу працю  Лятошинському весь час доводилося поєднувати з педагогічною і музично-громадською  роботою. Продовжувалась його викладацька  діяльність у Київській консерваторії. 1935 року Борису Миколайовичу було присвоєно звання професора. У 1935-1938 Лятошинський викладав паралельно у двох консерваторіях - Київській і Московській, де також обіймав посаду професора.

У 1939 році Лятошинського  обирають головою правління Спілки композиторів України. Цю посаду він обіймав до початку війни.

У квітні 1941 року в Київській філармонії відбувся великий авторський концерт Лятошинського, який пройшов з великим успіхом. Автор сам продиригував свою Симфонію № 2, танці з опери "Золотий  обруч" і сюїту з опери "Щорс" для хору й оркестру.

З початком війни  Лятошинського було евакуйовано  до Саратова, де вже знаходилась  Московська консерваторія, де він продовжив  викладацьку роботу. Тоді ж у Саратові організувалася радіостанція "Тарас  Шевченко", яка вела свої передачі для партизанського підпілля України. В них постійно брав участь Лятошинський разом із своєю дружиною Маргаритою Царевич. Композиторська праця Бориса Миколайовича воєнних років була дуже плідною. За три роки він написав "Український квінтет", Струнний квартет № 4, Сюїту на українські народні теми для струнного квартету, Сюїту для квартету дерев'яних духових інструментів, Тріо № 2, Сюїту і Прелюдії для фортепіано, романси на вірші М. Рильського і В. Сосюри, обробив більше вісімдесяти українських народних пісень. Центральним твором Лятошинського першої половини 40-х роких став Український квінтет. За цей твір Б. Лятошинському було присуджено Державну премію. На початку 1945-го у зв'язку з 50-річчям композиторові присвоїли звання заслуженого діяча мистецтв УРСР, він був також нагороджений медаллю "За доблесний труд у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПОВОЄННІ  РОКИ

Влітку 1944 року Лятошинський повернувся на Україну  і відразу ж включився у  музичне життя Києва. З 1944 і до самої смерті (1968) він жив у будинку письменників Роліт, де встановлено меморіальну дошку композиторові. Лятошинського призначають художнім керівником Української філармонії, він працює музичним консультантом у Радіокомітеті, викладає у Київській консерваторії.

Кінець 40-х - 50-ті роки стали наступним плідним етапом у мистецькій діяльності Лятошинського. В цей період він написав ряд хорових і оркестрових творів, романсів, музику до кінофільмів. Серед найзначніших творів - Симфонія № 3, симфонічна балада "Гражина", "Поема возз'єднання", поема "На берегах Вісли", Концерт для фортепіано з оркестром. Ваговим вкладом у вітчизняну хорову творчість повоєнних років стали хори Б. Лятошинського на вірші Т. Шевченка і О. Пушкіна.

Серед останніх творів Б. Лятошинського - симфонії № 4 і № 5, "Слов'янська сюїта" та "Лірична поема".

Помер 15 квітня 1968 року, похований на Байковому  цвинтарі в Києві (надгробок - бронза; скульптор О.О. Банников, архітектор А.П. Сницарєв; встановлений у 1971році)  [2] .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ХАРАКТЕРИСТИКА  ТВОРЧОСТІ

Творчий доробок видатного композитора

Його перші  твори (зокрема, струнний квартет ор.1, d-moll) виявляють значний вплив  композиторів-кучкістів. Цим творам властива поміркована гармонічна мова (чітка акордова будова і ладотональна логіка), ясний рельєфний ритм і випукла мелодія.

Дальший період творчості Б. Лятошниського (ор.5-18) характеризується зростаючою самозаглибленістю, пориванням у світ індивідуальних емоцій із забарвленням романтичного пасеїзму. Такі романси, як "Проклятое место" (на слова  Ф. Ґеббеля), "Цветок самоубийцы" (Г. Гейне), "На кладбище" (І. Буніна), цикл "Лунные тени", "Камыши", "Подводные растения" (К. Бальмонта) та інші, написані близько 1921 р., виявляють впливи "сучасництва" з його загостреними засобами музичної мови, з тяжінням до нервової, напруженої ритміки, до перенесення опорних функцій тризвуків на великий септакорд, нонакорд та інші складні гармонічні співзвуччя. У цьому розумінні особливо показові його фортепіанна соната ор.13, фортепіанний цикл "Відображення", ор.16, друга соната для фортепіано, ор.18 і т. ін.

Починаючи з  сонати для скрипки і фортепіано ор. 19, де знов виразно виступають життєві колізії, композитор поволі позбувається світу ілюзорних образів - його мелодика стає більш безпосередньою, гармонія більш упевненою. Композитора починає приваблювати гігантська боротьба за перебудову життя.

Творча перебудова композитора особливо яскраво виявляється, починаючи з увертюри на чотири українські теми, ор.20 (1926 р.) для великого оркестру. Тут прояснення його стилю пов'язане з використанням засобів виразності народної пісні. Ще більше це помітно в дальших творах - у трьох п'єсах на теми таджицьких народних пісень для скрипки з фортепіано, ор.25 і особливо в першій опері композитора "Золотий обруч" за історичною повістю І. Франка "Захар Беркут" (1929 р.).

Від вишуканих, рафінованих романсів через зв'язок з народною піснею композитор прийшов до створення своєї Другої симфонії (1935 р.), в якій прагнення дати героїчні образи боротьби, що стверджує життєві ідеали, стає вже основним. Ще ширше, ніж у "Золотому обручі", Лятошинський використав українські народні пісні в опері "Щорс". Водночас опера пронизана наскрізним оркестровим розвитком, має розгалужену систему лейтмотивів. Особливо виділяється увертюра, симфонічна картина бою з V акту і заключна сцена з хором. Останній номер позначений напруженим оркестровим розгортанням. З великою трагедійною силою звучить у хорі пісня "Козака несуть".

Використання  українського народного мелосу спостерігаємо  в камерно-інструментальних жанрах, зокрема у Тріо № 2, Українському квінтеті, Струнному квартеті № 4, Сюїті  для струнного квартету на українські народні теми.

Живий зв'язок з  життям, метод художньої правдивості, що стали характерними для композитора, забезпечили його місце як одного з визначних українських композиторів. В той же час музиці Лятошинського  інколи закидають певну перенасиченість, що нагадує так званий "російський" стиль, який є, за словами С. Ріхтера, "щось середнє між Бородіним, „Богатирськими воротами“ Мусоргського і соковито-масивним Чайковським".

Велика музична  спадщина Б.М. Лятошинського є золотим  фондом української музики. Симфонічний оркестр Держтелерадіо нині (Національна радіокомпанія України), під керівництвом народного артиста України Вадима Гнєдаша, був першим інтерпретатором творів Б.М. Лятошинського. Його симфонії, симфонічні поеми, хорові, камерні та вокальні твори записані в фонд українського радіо і складають золотий запас українського мистецтва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Оцінка творчої спадщини Б. Лятошинського і Д. Шостаковича

Проаналізувавши практично всі відомі на цей час  епістолярні джерела та спогади сучасників Лятошинського і Шостаковича, можна сказати, що на ранньому етапі формування молодим композиторам були притаманні відкрита емоційність, самовпевненість, безапеляційність та категоричність суджень, вроджене почуття гумору. Згодом, з крайнім погіршенням умов суспільного життя для обох митців характерним стає стриманість, замкненість, самозаглибленість, трагічне світовідчуття, що є підтвердженням їх інтровертованості як типу особистості.