Петро могила

Вступ

Історія – це не лише факти на яких базуються будь-які події, історія – це насамперед люди, які творять її саму. Одним із найголовніших інтересів для істориків завжди були і будуть великі постаті. Тому дуже важливо вивчати та досліджувати життєвий шлях та діяльність людей, що дали новий поштовх для розвитку історії.

В українській історії Петро Могила є однією з таких постатей, яка посідає настільки видне місце, що його ім'ям названо один з її періодів, оцінений як період культурного і церковного відродження України у XVII ст. - « Могилянська доба ». Вона мала своє продовження і після смерті самого Митрополита, а його творчістю та результатами усього процесу не переставали цікавитися дослідники протягом вже понад три століття. За останній час постать Могили і його твор­чість тільки набирають актуальності, а разом з цим як на Україні, так і закордоном йдуть спроби переоцінки цього важливого періоду.

Постать митрополита Петра Могили - є однією з найвизначніших в історії України. Саме діяльність Петра Могили була покладена в основу даної курсової роботи.

Актуальність дослідження. Петро Могила -- один із найвідоміших церковних, культурних і громадських діячів України, велич якого справедливо позначена в історії терміном «могилянська доба». Він -- видатний богослов, просвітник, гуманіст, реформатор, фундатор національно-культурного відродження України. Саме дослідивший життя та діяльність Петра Могили можна визначити його вплив на розвиток українського та світового православ’я в XVII столітті.

Предметом дослідження э значення діяльності Петра Могили для української історії.

Об'єктом дослідження виступає Петро Могила, його життя та діяльність.

Метою курсової роботи є дослідження життєвого шляху, духовної та політичної діяльності Петра Могили впродовж його життя.

Основне завдання даної роботи полягає в тому , що на основі вивченої літератури потрібно висвітлити:

      громадсько-політичне і культурно-освітнє життя українців на початку ХVII ст.;

      основні етапи життєвого шляху Петра Могили;

      його вплив на розвиток українського та світового православ’я в XVII столітті.

Хронологічні рамки охоплюють період з 1586 по 1647 роки.

Джерельну базу курсової роботи склали праці польських, українських істориків Наталії Полонської-Василенко; М.І.Костомаров, російських, молдавських та європейських істориків, різні хрестоматійні видання.

В опрацьованих історичних працях знаходимо деякі відмінності щодо певних подій. Зокрема, неможливо точно встановити деякі біографічні дані з життя Петра Могили. Потрібно також показати всю складність ситуації , що склалася в українській церкві.

Значна увага приділена і внутрішній та зовнішній політиці митрополита Могили.

Могила ставив справу української церкви так широко, що не відкидав ідеї порозуміння з Римом... В той же час могилянські кола вживали заходів для заснування українського патріархату.

І.Крип’якевич

Петро Могила виявив себе майже з однаковою силою і інтенсивністю дії в трьох сферах : церковній, культурній і суспільно-громадській.

Для української церкви, а для православної зокрема, митрополит Петро Могила це одна з найбільших постатей протягом  усієї історії. Це він надав їй чітку й оперативну організаційну структуру, підніс освіту духовенства, висунув ідеал творчого і дисциплінованого чернецтва, зреформував і устійнив церковний обряд, розробив догматику, запевнив її високої вартости церковно-теологічною літературою: незрівняний проповідник та реставратор стародавніх святинь Золотоверхого Києва. І вкінці, це Великий Київський Митрополит, який вказав шляхи до здійснення християнської єдности.

Одночасно це великий організатор і меценат української культури у всіх її видах; засновник модерного шкільництва, творець першої високої школи у всій Східній Европі — Могилянської колеґії — предтечі академії і сучасного Київського Університету; меценат українського мистецтва, письменник і публіцист, який залишив декілька високовартісних творів; організатор і протектор друкарства. Він також подав безкорисливу допомогу культурно-релігійному процвітанню Молдавії й Волощини, зміцнивши українсько-румунські зв'язки.

І вкінці — він громадянин, член української нації. Своєю всебічною діяльністю він став зразковим модерним архипастирем, який не замикався у вузьких мурах свого монастиря, а розумів церкву як чинник на службі Богові і народові. Тому він не стояв осторонь тодішніх громадсько-суспільних процесів. Як речник ле-ґалістичного табору, він залишав вільну руку революційному чинникові пробувати свої шанси, а сам використовував всі леґальні можливості тодішньої Речіпосполитої для покращення долі укра­їнського народу. Пересторога Петра Могили перед небезпекою культурно-церковного, а також політичного зближення з Москвою стала так само пророчою, як і аналогічні заклики пізніших великих синів українського народу — І. Мазепи і Т. Шевченка.

Для Могили не менш важливим було й те, що маючи великий історичний шанс, він його вповні використав на службу українській церкві, українському народові.

З перегляду дотеперішніх праць про Могилу можна сказати, що ледве чи існує якась інша православна особистість, яка б зазнала стільки суперечливих оцінок, яку б критиковано з такого наполегливістю, а деколи і злобою. Але так само немас багато архиереїв, які б користалися такими ж симпатіями і любов'ю. Це доля всіх великих Індивідуальностей.

ВЕЛИКА І СУПЕРЕЧЛИВА ПОСТАТЬ ПЕТРА МОГИЛИ

Великі постаті історії, які формували обличчя своєї доби і проводили основні реформи, знаходили своїх прихильників-обожнювачів, але часто також завзятих противників. Адже кожна реформа касувала старі порядки і встановлювала новий лад, надавала нове ідейне спрямування, в наслідок чого хтось поносив жертву, мусив поступитися своїм становищем, своїми ідеями, а це все не проходило безболісно. Тоді коли перші — прихильники, —висвітлювали його велич, шукали тільки його світлі риси, приписуючи йому все, що було зроблене добою і його «сподвижниками», в той самий час інші намагалися зменшити, чи навіть заперечити певні особисті здобутки, кинути тінь, підкреслити і представити тільки негативно — слабі сторони свого противника.[6]

Завданням історичної науки є знайти міру в цих двох крайностях, визначити місце та представити перспективу проведеної дії даної особи, даючи оцінку на тлі самої доби, як також в аспекті впливу цієї акції на дальший розвиток подій.

Під цим поглядом постать Петра Могили повністю заслуговує на розгляд, аналізу, вона становить класичний предмет для наукового дослідження.

Вивчаючи загальну історію України, досліджуючи розвиток української культури, чи аналізуючи історію української церкви, — не можна оминути постаті Петра Могили, яка в першій половині XVII століття у всіх трьох цих ділянках відіграла величезну роль, вона надавала печать свого імені даній добі, а створена нею інституція стала не тільки культурно-релігійним вогнищем на українських землях, вона випромінювала на ввесь православний світ, стала історичним чинником для всього Сходу Европи і то протягом більш як одного століття.

І як би воно парадоксально не виглядало, про саму постать Митрополита в українській історіографії немає великих праць, про нього писали переважно чужинці : росіяни, румуни, поляки, французи, а українці обмежувалися назагал до коротких, часто суб'єктивних і не спираючихся на фактах характеристик. Донині в українській історіографії немас ані однієї монографії про Петра Могилу, не зважаючи на те, що один з періодів української історії носить його ім'я. Думаємо про справжню монографію, а не про малі брошурки типу І. Левицького, чи еп. Сильвестра Гаєвського. Натомість російською .мовою існують монографії С. Рождественського. Митрополита Макарія, С. Голубсва, французькою, А. Мальві — М. Віллер і румунів Т. Йонеску та О. Бирля.

І ще одна зауваження : більшість українських дослідників цікавилися культурними реформами Могили на відтинку шкільництва, друкарства, часто досліджували його ставлення до політичних чинників Речі Посполитої, Козаччини, Московщини, але дуже мало хто вивчав його величезну роботу на відтинку теології, його праці, які нормували все релігійно-церковне життя не тільки України, але всього православ’я, і чи тільки одного його? Його капітальна праця « Православне ісповідання віри » привертала увагу найрізнородніших чужинців і перекладалася на різні мови, одні українці її не досліджували, навіть не переклали на українську мову. Щоправда, українці користувалися т. зв. Малим Катехизисом, але це не те саме.

Не забуваймо, що Могила не був ні політиком, ні культурником у вужчому розумінні слова, а насамперед людиною церкви. Мабуть, у тому, що у нас було так мало дослідників української церкви, лежить причина, чому церковно-теологічна діяльність Петра Могили не знайшла докладнішої аналізи. Саме за цю ділянку беруться католицькі кола, найчастіше єзуїти, факт, що носить небезпеку певного однобічного висвітлення.

Частина українських істориків негативно оцінювала як саму постать Митрополита, так і його ролю в розвитку української культури, в ділянці української церкви. Почавши від П. Куліша, почерез М. Василенка, а на деяких сучасних радянських істориках скінчивши, всі вони докоряли Могилі його чужинецьке походження, відрив української культури від національних традицій, лояльність до Польщі, навіть зраду православ’я.

Однак більшість українських істориків займала посередню позицію : позитивно оцінювали один відтинок його діяльності, засуджуючи інші. напрямки цій групі надав М. Грушевський, а за ним пішли І. Франко, М. Возняк, В. Щурат, Д. Дорошенко, І. Крип'якевич, О. Лотоцький, М. Андрусяк.

Тільки небагато українських дослідників високо оцінювали усю діяльність Могили, спростовуючи деякі безпідставно зроблені йому закиди. До цієї категорії зараховуємо : М. Костомарова, О. Левицького, І. Житецького, І. Левицького, митрополита Василя Липківського, І. Огієнка, еп. Сильвестра Гаєвського. О. Оглоблина, Н. Полонську-Василенко, І. Власовського. Частково до цієї групи можна зарахувати С Єфремова, М. Сумцова і В. Перетца. За останній час також деякі післярадянські історики починають притримуватися цієї тенденції, однак промовчуючи, із зрозумілих причин, релігійне питання (Ф. Шевченко, М. Брайчевський). [6]

Більшість теологів греко-католицького віровизнання високо цінили богословську й екуменічну діяльність Могили; згадаємо оо. М. Гарасевича, І. Пелеша, А. Великого, Д. Танчука, М. Соло-вія, І. Прашка, І. Нагасвського, М. Марусина, Б. Куриласа та М. Чубатого і Г. Лужницького.

Аналогічно до українських, також російські історики поділені щодо оцінки діяльності П. Могили. Ті історики, яким не подобалися західноєвропейські тенденції Київського Митрополита та його ворожість до Московщини, засуджували не тільки його суспільно-політичні погляди, але шукали також; єресей в церковній площині. До цієї групи належать : М. Коялович, Е. Голубінський, П. Знаменський, Е. М. Крижановській, Ґ. Флоровський, А. Карташев.

Надзвичайно високу оцінку всій діяльності Петра Могили, включно з тим, що обороняли деякі слабі сторони Митрополита, подавали С. Рождественський і митрополит Макарій (Булгаков); вони залишили перші більші праці про Могилу, які не втратили певного значення донині.

Визначне місце займають професори-росіяни Київської Духовної Академії як В. Аскоченський, Ф. Терновський, С. Голубев, М. Петров, Хв. Тітов, які не тільки дали найвищу оцінку Київському Митрополитові, але також своїми творами поставили наукову основу для всіх інших дослідників Могили. Особливо монументальний твір С. Голубєва «Кіевскій Митрополит Петр Могила и его сподвижники», що його знецінював М. Грушевський, але на який постійно посилався, дотепер залишається найбільшим дослідником Могили. До цієї групи слід ще зачислити Е. Шмурла, праця і зібраний матерія л якого особливо цінні для екуменічного характеру діяльности Могили.

Окреме місце займас дослідник сучасної Московської Патріархії — І. Спаський, який прихильно наставлений до особи П. Могили, одначе його розвідка тенденційно представляє Київського Митрополита як запеклого ворога католицизму й унії, як також не вільна від неточностей: відносно паризьких студій, про вступления в чернечий стан Могили в 1625 р., про дату появи «Православного Ісповідання» — 1662 р.

Серед істориків білоруського походження тільки П. Жукович писав про період, зв'язаний з Могилою, він подав цінний матеріял для висвітлення дипломатичної участи П. Могили у Варшавському сеймі. [6]

Назагал вся румунська історіографія подає найвищу оцінку постаті й діяльности Петра Могили. Очевидно, що це ставлення викликане насамперед почуваннями земляків, тому в румунських істориків відчувається тенденція представляти все, що було створене їхнім «земляком», при цьому й намагання собі його привласнити. Серед румунських істориків, які спеціально цікавилися Могилою, згадаємо: Ґ. Єничяну, К. Єрбічяну, Н. Йорґа, І. Міхальческу, П. П. Панаїтеску, Н. Попеску, Т. Йонеску, О. Бирля.

Польська історіографія намагалася представити П. Могилу як адепта польсько-західньоевропейскої культури та великого оборонця Речі Посполитої; згадаємо таких авторів: А. Яблоновський, Я. Волінський, К. Ходніцький. К. Левіцький, В. Томкєніч.

Серед французьких дослідників є найрізнородніші оцінки і підходи; від ультра-католицького і сумнівної вартості типу А. Ґепена, що пояснював історичні факти згідно з своїми бажаннями, солідних єзуїтських вчених, що залишили ґрунтовні праці про Могилу, як А. Мальві і М. Віллер, А. Расе, Ж. Морель, авґустинців М. Жюжі і А. Венґер, об'єктивного біографа Е. Пікота і сумлін­ного славіста та дослідника XVII століття Антуана Мартеля.

Свої прихильні й досить об'єктивні причинки до оцінки творчости П. Могили подавали також німецькі історики церкви, серед яких слід відзначити К. Гофмана, А. Амманна, Г. Коха, Е. Він-тера, А. Тайнера, видавця ватиканських документів.

Окремо слід згадати про сучасників Петра Могили, які подали перші біографічні дані про Київського Митрополита. Серед них визначався Яким Єрлич, сполонізований православний шляхтич, який у своїй хроніці, що охоплює події 1620-1672 pp., особливо намагався розкрити жорстокість П. Могили. Джерелом всіх леґенд про « католицизм » Петра Могили були писання єзуїта Теофіля Рутки і єп. Я, Суші. Вже тоді в обороні правовірності Київського Митрополита виступали І. Галятовський і Л. Баранович. *