МІНІСТЕРСТВООСВІТИ  І  НАУКИ  УКРАЇНИ

    НАЦІОНАЛЬНИЙ  АВІАЦІЙНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

    Кафедра хімії і хімічної технології 
 
 
 
 
 
 

    КУРСОВИЙ  ПРОЕКТ

    (ПОЯСНЮВАЛЬНА  ЗАПИСКА)

    З дисципліни «Хіммотологія» 
 

    Тему: Класифікація нафтопродуктів 

    Виконав: студент 505 групи факультету

                екологічної безпеки XXXXXXXX. 

    Керівник: XXXXX 

    Робота  захищена: « __ » ___________ 20XX р. 

    Оцінка: _______ 

    Підпис  керівника: _________ 

    Київ 20XX

 

     МІНІСТЕРСТВООСВІТИ  І  НАУКИ  УКРАЇНИ

    Кафедра хімії і хімічної технології

 
 
 
 
 
 
 

ЗАВДАННЯ 

на курсовий проект

    З дисципліни «Хіммотологія» 
 
 
 
 

    Студента : XXXXX

                  XXX групи факультету екологічної безпеки  

Тема  курсового проекту: Класифікація нафтопродуктів 

Завдання  видано: « __ » ___________ 20XX р. 

Термін  захисту роботи: ________ - __________ 20XX р. 

 Керівник: XXXXXXX 

Завдання  прийняв до виконання: XXXXXX

 

     РЕФЕРАТ 

   Пояснювальна  записка до курсової роботи 30 с., 9табл., 5 джерел.  

   НАФТОПРОДУКТИ, КЛАСИФІКАЦІЯ МАСЕЛ, КЛАСИФІКАЦІЯ ПАЛИВ, ISO8681, API, МОТОРНІ МАСЛА, ІНДУСТРІАЛЬНІ МАСЛА. 
 

    У курсовій роботі розглянуто класифікації нафтопродуктів за різними властивостями. Наведена інформація по класифікації палив, масел, мастил і присадок до масел.

 

     Зміст 

    Вступ……………………………………………………………………….5 

1. Класифікація  палив……………………………………………..7

 

2. Класифікація масел……………………………………………..10

 

Індустріальні масла………………………………………11 

Моторні масла……………………………………………13 

Трансмісійні  масла……………………………………….20 

Гідравлічні масла…………………………………………24

 

3. Класифікація  мастил…………………………………………….25

 

4. Класифікація  присадок до масел……………………………….27

 

Класифікація  присадок до плив.........................................27 

Класифікація  присадок до масел.......................................28 

Висновок …………………………………………………………………..29 

Список використаної літератури…………………………………………30

 

     Вступ 

    Стандарти технічних вимог на конкретні  види нафтопродуктів для світової практики нехарактерні. Загальноприйнятою документацією являється класифікація продукції. Критерієм для встановлення класифікації в міжнародній практиці прийнята область застосування продукції, а при певних умовах, коли цей критерій неможна застосувати, класифікацію проводять по видам продукції.

    В класах встановлюють найбільш загальні властивості, які моделюють поводження палив і мастильних матеріалів у реальних умовах.

    Багато  виробників техніки висувають додаткові вимоги до використовуваних продуктів, зокрема маслам, які застосовуються в їхніх двигунах, і приймають на себе гарантію тільки в тому випадку, якщо при експлуатації техніки використовувався продукт, що відповідає конкретній специфікації. З цією метою деякі виробники складають реєстри, в яких перераховують усі перевірені і випробувані ними продукти.

    У США  військові установи використовують військові специфікації MIL як основи для замовлень, вони орієнтовані на їхній потребі.

    Класифікація нафтопродуктів настільки важлива, що в рамках ТК28 Міжнародної організації по стандартизації (ІSО) по цій темі працює окремий підкомітет ПК 4.

    Міжнародна  класифікація, як правило, базується  на національних класифікаціях наступних  організацій:

    АСЕА - Асоціація європейських виготовлювачів автомобілів;

    API - Американський інститут нафти;

    ASTM - Американська асоціація випробувань і матеріалів;

    АТС - Технічний комітет виготовлювачів присадок до нафтопродуктів у Європі;

    ATIEL - Технічна асоціація європейських виробників мастильних матеріалів;

    СЕС - Європейська координаційна Рада по розробці методів випробувань мастильних матеріалів і палив для двигунів (Європейська координаційна рада);

    ССМС - Комітет виготовлювачів автомобілів загального ринку (у цей час замінений на АСЕА);

    DIN - Німецькі промислові норми;

    ILSAC - Міжнародний комітет зі стандартизації  й схваленню мастильних матеріалів;

    ISO - Міжнародна асоціація по стандартизації;

    IP - Інститут нафти (Англія);

    NLGI - Національний інститут мастил (США);

    SAE - Товариство інженерів-автомобілістів

    Міжнародний стандарт ІSО 8681 відбиває загальну класифікацію нафтопродуктів і мастильних матеріалів (табл. 1).

    Системи класифікацій, застосовувані до кожного класу продуктів, установлюють у відповідних міжнародних стандартах.[1] 

Таблиця 1. Загальна класифікація нафтопродуктів згідно ІSО 8681 

 

 

1. Класифікація палив 

    В рамках міжнародної стандартизації в області класифікації палив  розроблені стандарти серії МС ІSО 8216/0 – 8216/4.

    МС  ІSО 8216/0 встановлює загальну класифікацію нафтових палив (клас F). В залежності від виду палива в клас F включені п’ять категорій продуктів (табл.2).

    Детальна  класифікація груп палив з врахуванням  умов використання, типу, властивостей і характеристик встановлює використовувану  групу продуктів для кожної категорії  і передбачається окремими частинами  ІSО 8216. На теперішній час розроблені частини ІSО8216/1, ІSО8216/2, ІSО8216/4 на основі яких введені вітчизняні стандарти: 

    ГОСТ 28577.0-90 Нафтопродукти. Палива (клас F)

(ІSО 8216/0-86) Класифікація. Частина 0. загальна класифікація.

ГОСТ 28577.1-90 Нафтопродукти. Палива (клас F)

(ІSО 8216/1-86). Класифікація. Частина 1. Категорії палив для моторних двигунів. 

Таблиця 2. Класифікація нафтових палив 

 

    ГОСТ 28577.2-90 Нафтопродукти. Палива (Клас F)

(ІSО 8216/2-86). Класифікація. Частина 2. Категорії газотурбінних палив для застосування в промисловості для морських двигунів.

    ГОСТ 28577.3-90 Нафтопродукти. Палива (Клас F)

(ІSО 8216/4-86). Класифікація. Частина 3. Група 1. Зріджені нафтові гази.

    Особливої уваги заслуговує класифікація палив, які використовуються для реактивних двигунів цивільних літаків. В більшості країн рівень якості цих палив визначається в основному специфікаціями, розробленими ASTM і DERD (Британське Міністерство Оборони). Національні специфікації країн-виробників авіаційного реактивного палива мають незначні відхилення від специфікацій ASTM і DERD[2].

    Для подолання труднощів, пов'язаних з  вибором необхідних марок палив, поставкою і зберіганням авіапалив, їх основні виробники і постачальники  розробили загальну специфікацію, що охоплює обмежувальні вимоги основних специфікацій, що використовуються в даний час в країнах, де споживання авіапалив найбільше. Цей документ відомий як «Вимоги до якості авіаційного палива для спільно експлуатованих систем» або AFQRJOS.

    В США вимоги до якості (перелік фізико-хімічних показників і експлуатаційних властивостей) авіапалив для літаків цивільної авіації оформлені у вигляді специфікації ASTM D 1655, згідно якої проводяться масові палива:

    Jet А - паливо типу гас з максимальною температуроюзамерзання - 40 ⁰С;

    Jet A-1 - аналогічне паливо з температурою  замерзання - 47 0С;

    Вимоги до британських реактивних палив для цивільної авіації встановлені специфікацією D, Eng. RD (DERD) 2494, раніше розробленої для військової авіації. Це паливо типу гас з температурою замерзання мінус 47 ⁰С.

    Перелік контрольних операції (AFQRJOS) є основним для міжнародних вимог до авіагасу.

    Паливо  для газотурбінних двигунів,яке виробляється і постачається по AFQRJOS, повинне відповідати найжорсткішим вимогам наступних специфікацій:

    - Стандарт Британського Міністерства Оборони DEFSTAN 91-91/ Видання 2 (DERD 2494) від травня 1996 г.;

    - Стандартна специфікація ASTM D 1655;

    - Керівний матеріал міжнародної асоціації повітряного транспорту (IATA) від грудня 1994 р.

    Реактивне паливо, що задовольняє вимогам AFQR-JOS, в документах маркірується як Jet A-1.

    На  території СНГ реактивні палива типу гас проводяться по ГОСТ Р 10227 під марками ТС-1 і РТ.

    Класифікація  палив, як нормативний документ, у  вітчизняній практиці відсутня, конкретні  вимоги знаходять віддзеркалення в нормативній документації по видах палив (ГОСТ, ОСТ), а також в технічних умовах. 
 
 
 

 

     2. Класифікація масел 

    Всі масла можна поділити на:

    1) індустріальні:

          за призначенням (умовно):

                - загального призначення;

          - спеціального призначення;

      за  характером вихідної нафти:

            - масла з малосірчистих  нафт;

            - масла з сірчистих  нафт;

      за  способом очищення:

            - масла селективного  очищення;

            - сірчанокислотного  очищення;

            - адсорбційного очищення;

            - вилуговування та ін.

2) моторні  масла:

     - за класами в’язкості;

     - за призначенням;

3) масла  для авіаційних двигунів:

      - масла для поршневих двигунів;

      - масла для турбореактивних двигунів;

      - масла для турбогвинтових двигунів;

      - масла для вертольотів;

      - масла для газоперекачувальних;

4) трансмісійні і гідравлічні масла:

      - трансмісійні масла;

      - масла для гідромеханічних передач;

      - осьові масла;

      - гідравлічні масла;

     - гальмівні та амортизаційні рідини;

5) енергетичні  масла:

      - турбінні масла;

     - електроізоляційні масла;

      - компресорні масла. 
 

    2.1. Індустріальні масла 

    Серед класифікацій на масла якнайповніші розроблені стандарти серії МС ІСО 6749 «Змащувальні матеріали, індустріальні  масла і споріднені продукти (Клас I). Класифікації груп.»

    Класифікація  включає 18 груп продуктів, на які ділиться цей клас відповідно до області застосування (табл.3)

    Використовування  міжнародної класифікації, побудованої  за принципом застосування змащувальних матеріалів, дозволяє згрупувати змащувальні  матеріали, що випускаються в різних країнах під різними фірмовими найменуваннями, в класи по області застосування, що значно полегшує рішення задачі по підбору змащувальних матеріалів для устаткування.[3]

    Взаємозамінність  змащувальних матеріалів, вироблюваних в різних країнах і призначених  для різної техніки, встановлюють шляхом комплексної оцінки їх функціональних властивостей на лабораторних приладах і установках, стендах з модельними і натурними вузлами тертя, повнорозмірних двигунах, в реальних машинах і механізмах в умовах експлуатації.

    Принципи  і критерії оцінки цих властивостей, а також устаткування, що використовується при проведенні випробувань всіх видів, в різних країнах, в основному, однакові. Проте конкретні — лабораторні, стендові, моторні і експлуатаційні методи можуть помітно відрізнятися. Крім того, серед фахівців навіть однієї країни може не бути єдиної точки зору на приведину класифікацію методів, тобто ця класифікація в значній мірі є умовною.[1] 
 
 

    Таблиця 3. Класифікація мастильних матеріалів , індустріальних масел. Розподіл на групи згідно області застосування 

 
 
 
 
 
 

    2.2. Моторні масла 

    Всесвітньої відомості дістали класифікації моторних масел по SAE і API.

    Моторні масла класифікуються по в’язкості, експлуатаційним властивостям. Крім того моторні масла підрозділяються на енергозберігаючі (Energy Conserving) і такі, що не мають властивості зменшувати витрати палива в порівнянні з еталонним маслом.

    В основі класифікації по в’язкості лежить стандарт SAE J 300 «Класи в’язкості моторних масел», в якому маслам присвоюють позначення  в відповідності до їх в’язкості при 100 ⁰С і при від’ємних температурах (табл. 4).

    Клас  масла по SAE характеризує лише в’язкість масла і не дає інформації про його експлуатаційні властивості.

    Сфера застосування визначається експлуатаційними властивостями масла.

    Найбільш розповсюджена класифікація по експлуатаційним властивостям і сферам застосування моторних масел являється класифікація по API (табл.5) 

    Таблиця 4. Класифікація моторних масел по в’язкості – SAE J 300 

 

    Таблиця 5. Класифікація API моторних масел по експлуатаційних властивостях і областях застосування  

 
 

    Універсальні  масла мають подвійне позначення (SF/CD, CE/SG).

    При експлуатації автомобілів і іншої  техніки застосовують масла класів, що рекомендуються по SAE з експлуатаційними властивостями по API. .[4]

    Класифікацію  моторних масел для європейських двигунів розробив ССМС (АСЕА). Класифікація ССМС розроблена окремо для бензинових і дизельних двигунів, як і в API (табл. 6).

    Окремі  класи масел ССМС по властивостях сопоставимі з маслами API і визначаються комплексами лабораторних і моторних випробувань, як правило за стандартами ASTM, CEG, IP або DIN. 

    Таблиця 6

    Класифікація  ССМС моторних масел по експлуатаційних  властивостях  

 

    З 1 січня 1996 р. замість класифікації ССМС введена класифікація АСЕА. Вона переглянута і доповнена в 1998 р. Класифікація АСЕА розроблена при взаємодії з європейськими організаціями: СЕС, АТС і ATIEL.

    Класифікація  АСЕА розповсюджується на масла для  бензинових двигунів (класи А1-96, А2-96,A3-96), дизелів легкових (класи Bl-96, B2-96, ВЗ-96) і дизелів вантажних (класи EI-96, Е2-96, ЕЗ-96) машин. Після змін і доповнень введені нові класи А1-98 і АЗ-98 для бензинових двигунів, В1-98, В2-98, ВЗ-98 і В4-98 для дизелів легкових автомобілів і Е4-98 для дизелів грузовиків (табл.7).[1] 

    Таблиця 7. Класифікація моторних масел АСЕА 

 
 

    Разом з розробкою нових вимог до експлуатаційних властивостей моторних масел АСЕА встановлює нову систему  контролю якості.

    Експлуатаційні  властивості, заявлені на підставі нових методів випробувань АСЕА, повинні бути підкріплений результатами моторних випробувань, отриманими в умовах застосування нової системи.

    Нова  система, відома як Європейська система  контролю якості моторних масел (EELQMS), розроблена спільно вищезгаданими організаціями, забезпечує процес для програми розробки європейських моторних масел. EELQMS включає вимоги реєстрації випробувань, напрацювання даних і зміни композицій. Всі випробування повинні бути зареєстровані до їх проведення в Європейському реєстраційному центрі независимой організації, що має досвід в контролі порядку проведення випробувань.

    Автомобілебудівні фірми США і Японії, співробітничавши з ILSAC, сформулювали вимоги до моторних масел для бензинових двигунів легкових автомобілів. Дотепер в класифікації ILSAC є два класи, позначається GF-1 і GF-2. Вони близькі класам API SH і SJ відповідно. 
 

    2.3. Трансмісійні масла 

    Вимоги  до якості трансмісійних масел, призначених  для різноманітної техніки, надзвичайно  великі, що обумовлює необхідність її класифікації. Аналогічно моторним маслам розповсюдження отримали дві системи класифікації: SAE по в'язкості і API по експлуатаційні своиства.

    Згідно  класифікації SAE автотракторні трансмисійні масла діляться по в'язкості на 6 класів (табл. 8).

    Для класів мають індекс W (зимовий) встановлені вимоги до низькотемпературних властивостей для кожного класу прийнята максимальна температура, при якій динамічна в'язкість визначена на вискозиметре Брукфіл'да не перевищує 150 Пас .[1]

    Таблиця 8

    Класифікація  SAE трансмісійних масел по в’язкості

 

    Якщо  в позначенні трансмісійного масла по SAE вказані два класи в'язкості через дефіс, то це означає, що масло є всесезонним для певної кліматичної зони. Наприклад, масло SAE 75W-90 має низькотемпературні властивості класу в'язкості SAE 75W (тобто при температурі —40 ⁰С динамічна в'язкість масла не перевищує 150 Па-с), а при позитивній температурі кінематична в'язкість відповідає в'язкості класу SAE-90 (тобто при 100 ⁰С кінематична в'язкість знаходиться в межах 135-24 мм2/с).

    Відмінності в конструкціях агрегатів трансмісій і умов їх експлуатації обумовлюють і відмінності у вимогах по експлуатаційних властивостях.

    Цей принцип був встановлений в основу при розробці класифікації по API, відповідно до якої масла розділяють по типу і  ступеню навантаженості зубчатих передач, в яких вони можуть використовуватися (табл. 9).

    Класифікації  SAE і API дають лише загальну характеристику масел, не враховуючи всіх показників якості. Повні вимоги до фізико-хімічних  і експлуатаційних властивостей масел і їх допустимі граничні значення указують в специфікаціях. В країнах Західної Європи  і США автомобільні трансмісійні масла випускаються по специфікаціях двох типів:

    - специфікації фірм, що проводять автомобілі;

    - військові специфікації, по яких проводяться масла для постачання армії США і НАТО.

    Специфікації  обох типів включають вимоги до фізико-хімічних експлуатаційних властивостей масел, визначають об'єм і методи їх випробувань. 

    Таблиця 9. Класифікація АРІ трансмісійних масел по сфері застосування 

    Промислові  специфікації розповсюджуються на всі види масел від GL-1 GL-6 по класифікації API, військові — тільки  на GL-4 і GL-5.

    По  цих специфікаціях передбачається перевірка всіх показників якості в повному об'ємі вказаних в них вимоги. В країнах США і Західної Європи найбільше розповсюдження отримали військові специфікації США:

    MIL-L-2105 (в 1959 р. замінена на MIL-L-2l05B);

    MIL-L-2105B (в 1973 р. замінена на MIL-L-2105С) 

    MIL-L-2105C (в 1987 р. замінена на MIL-L-2105D),

    MJL-L-2105D (введена в 1987 р.).

    В 1995 р. в США була введена в дію  нова військова специфікація MIL-PRP-2105E, яка об'єднала вимоги MIL-L-2105D і API МТ-1.[4]

    Військові специфікації дають опис майже всіх вимог, що пред'являються до змащувальних масел, які є на заправних станціях в США і більшості інших країн.

    Проте вимоги деяких виготівників техніки  вище, ніж ті що гарантуються цими специфікаціями. Тому основні виробники автомобілів мають власні специфікації на трансмісійні масла першої заправки. До цих масел пред'являють додаткові вимоги, забезпечуючі специфічні характеристики, такі як чистота деталей, працездатність синхронізаторів, тривалість обмеження прослизання і ін.

    Проте часто для першої заправки рекомендуються масла по специфікації MIL-L-2105D. 
 

    2.4. Гідравлічні масла 

    Гідравлічні масла в рамках міжнародної стандартизації класифіковані стандартами ISO 3448 – по в’язкості і ISO 6074 – по експлуатаційним властивостям. Згідно ISO 6074 рідини із мінеральної сировини, що використовуються в гідравлічних системах, об’єднані в групу Н, яка в свою чергу підрозділяється на чотири категорії в залежності від складу масел і основної області їх застосування:

    НН – масла мінеральні без присадок;

    HL – масла мінеральні з антиокисними і антикорозійними присадками;

    НМ – масла типу HL з протизносними присадками;

    HV – масла типу HM з покращеними в’язкісно-температурними властивостями.[1] 
 

 

     3. Класифікація мастил 

    Мастила класифікують по консистенції, складу і областям застосування.

    По  консистенції мастила розділяють на напіврідкі, пластичні і тверді. Пластичні і напіврідкі мастила є колоїдні системами, що складаються з дисперсійного середовища, дисперсної фази, а також присадок і добавок.

    Тверді  мастила до затвердіння являються суспензіями, дисперсійним середовищем яких служить смола або інша зв'язуюча речовина і розчинник, а загусником - дисульфід молібдену, графіт, технічний вуглець і т.д. Після затвердіння (випаровування розчинника) тверді мастила перетворюються на золи, володіючі всіма властивостями твердих тіл, що характеризуються низьким коефіцієнтом сухого тертя.

    За  кордоном широко використовують класифікацію мастил по пенетрації.

    Клас  по NLGI    000           00             1              2       …    6           7

    Пенетрація  при 25⁰С,*10^-1мм      445-475   355-385   310-340   265- 295…85-115   <75 

    По  складу мастила розділяють на чотири групи.

    1. Мильні мастила, для отримання  яких як загусника застосовують  солі вищих карбонових кислот (мила). Залежно від катіона мила  їх розділяють на літієві, натрієві, калієві, кальцієві, барієві, алюмінієві, цинкові, свинцеві і ін.

    Залежно від аніона мила мастила одного і  того ж катіона розділяють на звичайні і комплексні. Комплексні мастила працездатні в більш широкому інтервалі температур, ніж звичайні. Серед алюсмазок найбільш поширені кальцієві, літієві, барієві, алюмінієві і натрієві.

    Кальцієві мастила, у свою чергу розділяють на безводі, гідратовані і комплексні. В окрему трупу виділяють мастила на змішаному милі, в якому як загусник використовують суміш мила (літієво-кальцієві, натрієво-кальцієвта ін.; першим вказаний катіон мила, частка якого в загуснику велика).

    Мильні  мастила залежно від вживаного  дли їх отримання жирової сировини називають умовно синтетичними (аніон  мила — радикал сшггетических  жирних кислот) або жировими (аніон  мила — радикал природних жирних кислот), наприклад, синтетичні або жирові солідоли.

    2. Неорганічні мастила, для отримання  яких як загусник використовують  термостабільні з добре розвинутою  питомою поверхнею високодисперсні неорганічні речовини. До них відносять силікагелеві, бентонітові, графітні, азбестові і інші мастила.

    3. Органічні мастила, для отримання яких використовують термостабільні, вISOкодисперсні органічні речовини. До них відносять полімерні, пігментні, сажа і та інші мастила.

    4. Вуглеводневі мастила, для отримання яких як загусників використовують вISOкоплавкі вуглеводні (петролатум, церезин, парафін, озокерит, різний природний і синтетичний віск). Залежно від типу їх дисперсійного середовища розрізняють мастилана нафтових і синтетичних маслах.

    По  області застосування у відповідності з ГОСТ 23258-78 мастила розділяють на антифрикційні, консервації, ущільнюючі, канатні . 

 

     4. Класифікація присадок 
 

    4.1. Класифікація присадок  до палив 

    Присадки  до палив частіше всього класифікують по їх призначенню:

• покращуючи процес згорання паливо-повітряної суміші в двигунах, підвищуючі антидетонаційні властивості ( октанове число) бензинів і зменшуючи період затримки самозаймання ( підвищуючи метанове число) дизельних палив; пртидимні, проти нагарні та ін.;
• сприяючі збереженню вихідних властивостей палив при їх зберіганні, транспортуванні і використанні ( анти окисники, дезактиватори металів і присадки, подавляючі діяльність мікроорганізмів – біоциди );
• підвищуючі змащувальну здатність палива ( протизносні присадки для реактивних палив);
• протикорозійні ( знижуючі корозійний вплив палив на металічні деталі машин і механізмів);
• присадки до бензинів, які попереджують обмерзання карбюратора, попереджуючі виділенню кристалів льоду з палив, понижуючі температуру застивання палив;
• попереджуючі утворенню відкладень на деталях паливної апаратури – миючі;
• знімаючі накопичення зарядів статичної електроенергії ( антистатичні);
• барвники, забарвлюючі палива в різні кольори ( найбільш широко використовують для забарвлення етильованих автомобільних і авіаційних бензинів).

 

    4.2. Присадки до масел 

    Присадки  забезпечують комплекс експлуатаційних  властивостей, необхідних для змащувальних матеріалів різного призначення, а  також сприяють запобіганню інтенсивного окислення масел і утворення  відкладень і опадів, зниженню зносу і корозії.[5]

    По  своїй експлуатаційній дії присадки умовно підрозділяють на наступні основні  типи:

    - антиокислювальні - підвищують антиокислювальну стійкість масел; антикорозійні - захищають металеві поверхні від корозійної дії кисне- і сіркувмісних продуктів і вологи;

    - миючі-диспергуючі – сприяють зниженню відкладень продуктів окислення на металевих поверхнях;

    - присадки, поліпшуючі змащувальні властивості масел (протизносні, протизадирні і антифрикційні);

    - депресорні знижують температуру застивання масла;

    - в’язкісні – покращують в’язкісно-температурні властивості масел;

    - антипінні – попереджують вспінення масел.

    Деякі присадки покращують одночасно декілька властивостей масла – їх називають багатофункціональними. 
 

 

     Висновок 

    Класифікація  нафтопродуктів, а саме міжнародна, дуже важливий процес, адже за її допомоги можна здобути інформацію про  взаемозамінність паливно-мастильних матервалів, що виробляються в різних країнах.

    Це  питання набуло важливості з появою іноземної техніки, а отже і підбору ПММ до неї.

    В рамках міжнародної стандартизації в області класифікації палив  розроблені стандарти серії МС ІСО 8216/0 – 8216/4.

    Серед класифікацій на індустріальні масла якнайповніші розроблені стандарти серії МС ІСО 6749 «Змащувальні матеріали, індустріальні масла і споріднені продукти (Клас I). Класифікації груп.»

    Моторні масла класифікуються по в’язкості, експлуатафійним властивостям.

    Всесвітньої відомості дістали класифікації моторних масел по SAE і API.

    Вимоги  до якості трансмісійних масел, призначених для різноманітної техніки, надзвичайно великі, що обумовлює необхідність її класифікації. Аналогічно моторним маслам розповсюдження отримали дві системи класифікації: SAE по в'язкості і API по експлуатаційні властивості.

    Гідравлічні масла в рамках міжнародної стандартизації класицікокані стандартами ISO 3448 – по в’язкості і ISO 6074 – по експлуатаційним властивостям.

    Щодо  мастил, то за кордоном широко використовують класифікацію їх по пенетрації.

 

     Список використаної літератури 

    1. Школьников В. М. Топлива, смазочные материалы, технические жидкости. Спр.М.: 1999г – 596с.

    2. Химия нефти и газа: Учеб. пособие для вузов/А. И. Богомолов, А. А.  Гайле и др.; Под ред. В. А. Проскурякова, А. Е. Драбкина.- 3-е изд., доп. и испр. – СПб: Химия,1995.448с. 

    3. ІSО 6749 «Змащувальні матеріали, індустріальні масла і споріднені продукти (Клас I). Класифікації груп.»

    4. Бойченко С.В. моторные топлива  и масла для современной техники:  монография/ Национальний авыацыйний  уныверситет. – Киев: НАУ, 2005. –  216с.

    5. Данилов А. М. Присадки и  добавки . Улучшение экологических характеристик нефтяных топлив. – Москва: Химия, 1996. – 231с.