Заповідник “Асканія-Нова”

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

З екології на тему:

Заповідник     “Асканія-Нова”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Історія заповідника  “Асканія-Нова”.

 

В 1828 році у степах Присивашшя, біля південного схилу Великого Чапельського поду, було закладено хуторець. Він  належав німецькому герцогу разом з 50 тисячами десятин навколишніх цілинних земель. Одна  з будівель хутора, розташована біля східного в’їзду в  “Асканію- Нова”, зберігається й досі.

У 1856 році всі ці землі та будівлі  придбав інший колоніст. В одного з його синів і народився в 1863 році майбутній засновник асканійського заповідника Фрідріх Едуардович Фальц-Фейн.

Господарство було в основному  вівчарське і давало великі прибутки. Хуторець герцога виріс у велику садибу з численними службами, але  про її впорядження ніхто не дбав і вона мала непоказний вигляд степового маєтку, який палило сонце і овівали пилові бурі. Не було поблизу і води.

Ф. Е. Фальц-Фейн з дитинства полюбляв диких тварин, любив їх розводити, провадити над ними спостереження. У 1874 році, в десятирічному віці, він влаштовує в “Асканії-Нова” перші вольєри для місцевих диких птахів і дрібних звірят, яких тут же, в степу, ловив селянський хлопчик Клим Сіянко. Домашній вчитель Фрідріха Г. Контратс теж прищеплював своєму учневі любов та інтерес до природи. Навчаючись у Херсонській гімназії, а потім в Юр’євському університеті, Фрідріх доручив Сіянкові доглядати тварин, і той успішно виконував доручення. Отже, К. Сіянко, який доклав багато праці до розвитку заповідника, був одним з його засновників-звіроводів.

Через 10 років після влаштування першої вольєри в “Асканії-Нова” був уже маленький зоопарк. У 1885 році в ньому налічувалося близько 50 видів птахів і 4 види ссавців. У 1889 році вже намічаються контури майбутнього унікального акліматизаційного зоопарку; цей рік академік  М. Ф. Іванов вважає датою заснування заповідника. Тоді ж про нього з’являються перші популярні та наукові повідомлення в закордонній пресі.

Після спорудження в 1892 році водонапірної башти, що давала артезіанську воду для  штучних насаджень і великих  водоймищ, “Асканія-Нова” поступово перетворюється в зелений острів серед ковилового степу; тут знаходять собі притулок багато місцевих та іноземних диких тварин.

Завезених тварин тримали  спочатку в невеликих вольєрах, потім  на спеціально огородженій ділянці степу і, нарешті, багатьох випускали у відкритий степ на волю або на випас під наглядом пастуха.

На початку нинішнього століття в “Асканії-Нова” вже  розмножувалися коні Пржевальського, зубри, бізони, зебри, антилопи, страуси  й чимало інших тварин і птахів. Паралельно проводилась робота по віддаленій гібридизації. З 1904 року в заповіднику працював професор Ілля Іванович Іванов, який один з перших у Росії почав досліди по штучному заплідненню тварин. У 1910 році з його ж ініціативи організується перша зоотехнічна станція як підвідділ фізіологічного відділу ветеринарної лабораторії при ветеринарному управлінні Міністерства внутрішніх справ.

З 1906 року в “Асканії-Нова” періодично працює професор Харківського ветеринарного  інституту Михайло Федорович  Іванов, ім’ям якого потім було названо створений тут інститут акліматизації та гібридизації тварин.

Широку популярність “Асканія-Нова”  почала здобувати у зв’язку з  всеросійськими виставками по тваринництву (1908, 1910, 1911 рр.), де експонувались асканійські  тварини, а також завдяки численним публікаціям, що з’явились у т роки в Росії й за кордоном у періодичній пресі.

Період з 1911 по 1915 рр. був часом  найбільшого розквіту дореволюційної “Асканії-Нова”. Тоді там утримувалось 52 види ссавців і 208 видів птахів. У 1916 році заповідник відвідало1148 екскурсантів.

Після Великої Жовтневої соціалістичної революції “Асканія-Нова” стала  народним надбанням. Вона була оголошена  заповідним парком.

Під час громадянської війни, коли тут проходила фронтова смуга  і заповідник не раз окупували ворожнечі банди, більше половини поголів’я диких тварин було знищено.

8 лютого 1921 року “Асканія-Нова”  була оголошена державним степовим  заповідником УРСР і передана  у відання Наркомзему України.  Перед нею було поставлено  завдання: зберегти і вивчити цілинний степ та його природу; акліматизувати й вивчити в умовах степу якнайбільше тварин і рослин; створити і провадити масове розмноження видів тварин і рослин, що мають народногосподарське значення.

Для здійснення цих завдань в  “Асканії-Нова” створено зоологічний та ботанічний парки, а також фототехнічну й науково-степову станції. Відповідно до основних завдань заповідника всі види наукових і виробничих робіт виконувались з урахуванням потреби зберегти первісну природу степу.

Велику організаційну і наукову роботу по охороні, відновленню і дослідженню природи заповідника провадили в цей період професор О. О. Браунер і його учні, академік М. М. Завадовський, Б. К. Фортунатов та багато інших спеціалістів.

У 1925 році в “Асканію-Нова” приїжджає  професор Московської сільськогосподарської академії ім. Тімірязєва М. Ф. Іванов для організації дослідної племінної справи. Згодом він керує роботою створення дослідної зоотехнічної станції, де за 10 років виводить нові високопродуктивні породи овець і свиней. Крім того, М. Ф. Іванов ставить досліди по гібридизації диких тварин з продуктивними свійськими формами. На основі асканійських дослідів він розробив методику виведення порід, користуючись якою, радянські вчені та практики створили потім нові високопродуктивні вітчизняні породи різних свійських тварин.

У 1932 році “Асканію-Нова” перетворено  у Всесоюзний науково-дослідний  інститут гібридизації й акліматизації  тварин, який передано у відання  Всесоюзної ордена Леніна Академії сільськогосподарських  наук імені Леніна.

Протягом першого п’ятиріччя інститут справді приділяв багато уваги науковим проблемам, зв’язаним з гібридизацією  й акліматизацією тварин; це відображено  в серії публікацій, що ввійшли  в перший і частково в другий випуски  його праць. Однак уже з 1937 року ці проблеми вивчали тільки в зоологічному парку, і масштаби роботи набагато звузились.

В 1956 році в “Асканії-Нова”  створено Український науково-дослідний  інститут тваринництва степових районів  ім. М. Ф. Іванова. Його завдання – створювати й удосконалювати породи сільськогосподарських тварин – овець, свиней, великої рогатої худоби та свійської птиці – в своєму господарстві, а також здійснювати методичне керівництво цією роботою в зоні районів півдня УРСР. Багато зробив у цій справі в період з 1925 по 1935 рік академік М. Ф. Іванов, під керівництвом якого виведено нові високопродуктивні породи – асканійські тонкорунну вівцю й українську велику білу свиню. Роботу по удосконаленню тварин, яку почав М. Ф. Іванов, продовжують його учні та послідовники.

До складу інституту, крім зоотехнічної, входить заповідна частина. Вона складається з 11 тисяч гектарів заповідного степу, ботанічного й зоологічного парків. Заповідний степ охороняється й вивчається; тут будуть розроблятися методи акліматизації та гібридизації рослин і тварин.

Заповідний степ.

 

Колись усе лівобережжя  нижнього Дніпра являло собою безмежний  цілинний степ, що простягався аж до Азовського моря та Сиваша; воно було необжитою  місцевістю, по якій тяглися шляхи  чумаків, що їздили до моря за рибою  і сіллю. Тепер тут скрізь орна земля й асфальтовані дороги. І тільки в заповіднику “Асканія-Нова” і досі хвилюється ковиловий південний степ. Цього степу лишилось тільки 10 тисяч гектарів, але вся його територія абсолютно заповідна і повністю виключена з сільськогосподарських угідь.

Цілина в “Асканії-Нова” збереглась у вигляді трьох розмежованих ділянок. Найбільша з них, розміром близько 7 тисяч гектарів, прилягає до в’їзду з боку Каховської траси. Недалеко від в’їзду розташована  найцікавіша частина цього масиву – так званий Успенівський степ, де на площі 1560 гектарів збереглася первісна трав’яна рослинність. Тут не допускають інтенсивного випасу; лише кілька разів у цих місцях косили траву.

Із заповідних масивів найкраще збереглась невелика територія розміром 500 гектарів, прилегла до ботанічного парку. На ній ще з кінця минулого століття не пасуть тварин і не косять трави. Саме виділенням цієї ділянки під охорону й був покладений початок створенню заповідника.

Цілиною є вся територія Великого Чапельського поду площею 2,4 тисячі гектарів, що з півночі примикає до селища “Асканія-Нова”; на ній пасуться копитні тварини асканійського зоологічного парку. Ці три масиви цілини (близько 10 тисяч гектарів) і становлять асканійських степовий заповідник. З 1966 року його площа зросла на 1000 гектарів за рахунок зораної ділянки, призначеної для залуження. Але відновлення трав’яного покриву йде дуже повільно. Для повного відновлення цілини треба кілька десятків років.

Ділянки цілини, що збереглися в “Асканії-Нова”, є живим музеєм минулого нашої планети; тому стає зрозумілою величезна наукова і культурна цінність цього заповідника.

Степ хороший у всі пори року. Навесні він вкривається тюльпанами, ірисами та багатьма іншими яскравими  квітами. На кінець травня весь хвилюється волотями тирси, типчака та перистої ковили. Восени степ рудий з сивиною, як спина вилинялого на зиму зайця-русака. Ці звірки водяться тут у великій кількості, і кожного разу доводиться знов і знов дивуватися їх надзвичайній здатності маскуватися, коли вони кидаються навтіки.

Стрепет, степовий журавель-красавка і дрохва, що колись густо населяли південноукраїнські степи, стали тепер  дуже рідкісними птахами, і тільки під  час перельотів іноді можна бачити їх великі зграї. Лише твердо додержуючи заповідності, вдасться добитися хоча б часткового відновлення поголів’я цінних звірів і птахів характерних для цього краю.

Водилися в асканійських степах і байбаки, але їх зовсім винищили, і тільки пагорбки біля тих місць, де були нори цих гризунів, так звані  сурчини, з німим докором свідчать про це. На пагорбах і досі люблять гніздитися степові орли, які годуються тут переважно ховрашками. Орли охороняються як корисні птахи, а тепер їх доводиться охороняти вже і як рідкісних гарних пернатих хижаків, що зникають.

Взятих з гнізда орлят успішно вирощують в асканійському зоопарку, а останнім часом удається навіть одержувати приплід від них в неволі. Журавлів-красавок та дрохв весь час утримують в зоопарку, проте вони ніколи не давали там потомства. У степу ж вони бувають у великій кількості лише під час перельотів і тільки зрідка їх можна бачити в “Асканії-Нова” на гніздуванні.

З хижих птахів на гніздуванні звичайними є корисні в сільському господарстві дрібні соколи-кібчики та боривітри, а також луні – степовий і польовий. Залітають шуліки, орлан-білохвост та інші.

У степу гніздиться 5 видів жайворонків, перепел, сіра куріпка та понад 10 видів  інших птахів, а під час весняних і осінніх перельотів зустрічається  близько 200 видів пернатих. Багато з  них прилітають сюди величезними зграями і затримуються іноді надовго.

Особливо різноманітний буває  пташиний світ у роки природного затоплення Чапельського поду. Це трапляється  приблизно через кожні 10 років, коли дружна весна настає слідом за багатосніжною  зимою. У зв’язку з цим величезна чаша поду заповняється весняними водами. Завдяки значній щільності ґрунту у поді чаша лишається обводненою і заболоченою майже два роки. Тоді в поді збирається безліч водоплавних та болотних птахів, яких у звичайні роки можна бачити тільки в заплаві Дніпра і на Сиваші. На повені зупиняється величезна кількість качок, гусей, куликів, крячок, чапель.

Та ось через рік-другий вся  вода у чаші поду висихає і він  стає не дуже багатим пасовищем. У  звичайні сухі роки тут переважають  подовий пирій і подова волошка, а в багатші на вологу – лисохвіст, осоки, сусак зонтичний, настурція та інші. У планах упорядкування території “Асканії-Нова” передбачено створення найближчим часом постійного водоймища в Чапельскому поді площею до 200 гектарів з залісеними островами. Вода сюди надходитиме з Чаплинського відгалуження Красно знаменного зрошувального каналу, а спеціальні меліоративні споруди забезпечать скидання води в роки з повенями.

У степу живуть лиси, тхорі, ласки, дрібні гризуни – полівки й  більші – ховрашки й тушканчики, а також їжаки, вужі, отруйні степові гадюки, жовто череві полози, ящірки та величезна кількість комах.

Вовків вже немає. Останній вовк був убитий поблизу “Асканії-Нова”  в 1954 році. Акліматизований на півдні України єнотовидний собака заходить рідко. Він тримається переважно заплави Дніпра та Сивашів, де більше корму.

Великих ссавців, які раніше водилися у південних степах України, люди цілком знищили або витіснили.

В середині 16 століття в українських  степах ще бачили диких європейських биків зубрів; потім їх, як і турів, знищили. У район Кримських гір люди витіснили і благородних оленів. На початку минулого століття були цілком знищенні на Україні й сайгаки. Тепер ця антилопа дуже поширена на південному сході нашої країни.

 

Майбутнє  заповідника “Асканія-Нова”.

 

Відтворення поголів’я  багатьох цінних диких тварин у неволі – величезне досягнення як з наукового, так і з практичного погляду.

Тварини й рослини, вилучені з своїх природних умов, часто  стають безплідними. Можна навести  чимало прикладів абсолютної безплідності таких видів, як червонозоба казарка, фламінго та інші. І саме подоланням безплідності диких тварин у неволі “Асканія-Нова” здобула світову славу. Тут завдяки особливим умовам життя одержано приплід від 69 видів, підвидів та гібридних форм копитних тварин, від 3 видів страусів і 96 видів кілегрудих або літаючих птахів.

Від випадків одержання  приплоду слід переходити до регулярного  розмноження диких тварин. До найцінніших  і приручуваних видів час уже  застосовувати весь арсенал зоотехнічних методів розведення. Це передусім допоможе запобігти виродженню тварин, а також відкриє шляхи до спрямованої зміни їх у потрібному напрямі. Така робота неможлива без значного поголів’я, у зв’язку з чим коней Пржевальського, зебр, оленів, верблюдів, антилоп, баранів, биків, страусів, гусячих і курячих птахів, що успішно розмножуються в заповіднику вже протягом тривалого часу, треба мати більше.