Історія Вінниччини

Історія Вінниччини давня  і славетна. В 12 ст. північна частина  сучасної Вінниччини входила до так  званої Болохівської землі. В часи монголо-татарської навали вперше з’являється назва  Поділля, яка застосовувалася спочатку до Подністров’я, а пізніше і  до середнього Побожжя, оскільки обидва регіони увійшли до одного татарського  улусу, який дістав назву Подільського.

  Після битви на Синіх Водах (1362 р.), Поділля входить до складу Великого Князівства Литовського, як окрема адміністративна одиниця – Подільська земля. У 1434 році було створено Подільське воєводство у складі Подільського Королівства. Його південно-східний кордон з Великим Литовським Князівством проходив по р.Мурафі. В 15 ст. Поділля входило до складу Київського князівства, у першій половині 16 ст. – до Волинського. Лише у 1566 р. Було створено Брацлавське воєводство у складі трьох повітів – Брацлавського, Вінницького і Звенигородського. На Люблінському унійному сеймі в 1569 р. Брацлавське воєводство відійшло до Польщі, в межах якої перебувало до 1793 року.

 У 1672-1699 рр. Брацлавщина  входила до складу Руського  князівства. Постановою Сейму Речі  Посполитої від 2 листопада 1791 року було затверджено новий  адміністративний поділ Брацлавського  воєводства на 4 повіти: Вінницький, Брацлавський, Надбузький ( з центром  у Гранові) та Звенигородський.  Проте цей поділ не було  здійснено. 

 Внутрішній адміністративний  устрій Брацлавської губернії  проіснував з часу її заснування (березень 1793 – лютий 1796 рр.). Урочисте відкриття Брацлавського намісництва відбулося 20 лютого (ст.ст.) 1796 р. у місті Вінниці. 1 травня(за ст.ст.) відбулося відкриття Подільського намісництва із центром у Кам’янці-Подільському.

  Павло 1 своїм Указом від 12 грудня (ст.ст.) 1796 р. наказав створити з „колишньої Подільської України, Волині і Поділля” дві губернії Волинську і Подільську, а також виділити відповідну частину території для створення Київської губернії.

  У 1801 році прикордонні губернії було поділено на два військових губернаторства, до складу одного з яких ввійшли Київська губернія з Мінською, другого – Подільська з Волинською.

 Після реформи 1861 року  введено адміністративно-територіальний  поділ на волості. На 1863 рік  у Подільській губернії нараховувалося 376 волостей. Поділ на волості  проіснував до 1923 року, коли було  сформовано райони.

 Починаючи з 1917 року, центр Подільської губернії переміщується  з м.Кам’янця-Подільського до  Вінниці і перебуває тут аж  до ліквідації губернії в 1925 році.

 За Постановою ВУЦВК  від 31 січня 1923 року покладено  початок адміністративно-територіальної  реформи на Поділлі. Постановою  ВУЦВК від 7 березня 1923 року  „Про адміністративно-територіальний  поділ Подільської губернії”  повіти були ліквідовані і  утворено 6 округів: 

 

1. Вінницький з 18 районів; 

2. Гайсинський з 14 районів; 

3. Кам’янець-Подільський  з 17 районів; 

4. Могилів-Подільський з  15 районів; 

5. Проскурівський з 16 районів; 

6. Тульчинський з 13 районів. 

 З лютого 1931 р. в  Україні ліквідовано 119 районів,  серед них 12 на Вінниччині.

 Відповідно до постанови  4 позачергової сесії ВУЦВК 12 скликання  від 9 лютого 1932 року в Україні  створено 5 областей: Харківську, Київська, Вінницьку, Дніпропетровську та  Одеську. 

 До складу Вінницької  області, яку утворено 27 лютого 1932 р., увійшла 71 адміністративно-територіальна  одиниця: 2 міста ( Вінниця і Бердичів) та 71 район. 

  4 квітня було ліквідовано Староміську сільраду, а Старе місто приєднано до міської смуги м.Вінниці.

 В 1937 році з утворення  Кам’янець-Подільської та Житомирської  областей до них відійшла значна  частина районів Вінницької області  (округи були ліквідовані). У складі  Вінницької області залишилися 2 міськради обласного підпорядкування  (Вінницька і Могилів-Подільська) та 42 райони.

В період окупації Вінницької області німецько-фашистськими загарбниками (липень 1941-березень 1944рр.) всьому народному  господарству Вінниччини було нанесено великих збитків. Були створені Надзвичайні  комісії по розслідуванню збитків, нанесених німецько-фашистськими загарбниками, де вказано: спалено 14 сіл, спалено та зруйновано 25909 житлових будинків, 1586 шкіл, 22 технікуми, 148 клубів, театрів і  музеїв, 236 бібліотек, 236 лікарень і амбулаторій, 41 дитячий заклад, зруйновано або  знищено 1939 колгоспів, 376 промислових  підприємств, знищено або вивезено до Німеччини 101367 сільськогосподарських  машин. До того ж на примусові роботи вивезено 74344 мирних громадянина.

 Після війни Вінниччина  приступила до відбудови населених  пунктів та обласного центру. Вже з перших після визволення  днів в області широко розгорнулася  робота за достроковий пуск  підприємств, за відбудову міського  господарства, учбових закладів, лікарень, залізниць. І через рік стали  до ладу 316 промислових підприємств, 3 інститути, 7 технікумів, 1476 шкіл, 109 лікарень, 300 хат-читалень, 32 кіноустановки тощо. В 1944 році відновили роботу 1965 колгоспів, 84 МТС, 38 радгоспів. 25 жовтня 1944 року колгоспи області виконали план здачі хліба державі на 103,8 відсотки.

 Згідно з Указом  Президії Верховної Ради УРСР  від 7 квітня 1945 року м.Вінницю  було поділено на три міські  райони: Ленінський, Свердловський  та Кіровський. Районний поділ  у м.Вінниці скасований 11 серпня 1948 року. У зв’язку з укрупненням  колгоспів, послідовно проводилось,  починаючи з 1951 року, укрупнення  сільських Рад. 

 У січні 1954 року  до складу новоутвореної Черкаської  області передано Монастирищенський  район Вінницької області. 

  З 1957 по 1962 роки на території області були об’єднанні та ліквідовані деякі райони.

  Нині Вінницька область в своєму складі має 27 районів.

  З 1972 року відновлено три колишніх райони міста Вінниці: Ленінський, Староміський, Замостянський.

26 лютого 1958 року за успіхи, досягнуті в справі збільшення  виробництва та заготівлі зерна,  цукрового буряка, м’яса, молока, яєць та інших сільськогосподарських  продуктів Вінницьку область  нагороджено орденом Леніна. У 1967 році на Всесоюзній виставці в Канаді Шляхова Бернадського району представляла здобутки трудівників сільського господарства.

 Промисловий потенціал  області – це понад 5000 підприємств  машинобудівної, металообробної, хімічної, харчової, електроенергетичної, а  останнім часом і медичної  та мікробіологічної галузей.  Територією області проходять газопроводи „Союз” та Уренгой-Помари-Ужгород, ЛЕП-750 Донецьк-Вінниця-Альбертірша.

 Станом на 1.01.2006 р. кількість  населення області становила  – 1701,6 тис. осіб.

 Територія – 26,5 тис.  км, протяжність з заходу на  схід 196 км, з півночі на південь  – 204 км.

 Крайні точки області: 

 на півночі – початок  р.Настя біля с.Кашперівка Козятинського  району;

 на півдні – на  південь від с.Велика Кісниця  Ямпільського району;

 на заході – місце  впадіння р.Матерка в Дністровське  ВДСХ Мурованокуриловецького району;

 на сході – на  схід від с.Тернівка Бершадського  району.

  Суміжні області:

 на півночі - Житомирська; 

 на заході – Чернівецька,  Хмельницька; 

 на сході – Київська, Черкаська, Кіровоградська;

 на півдні – Одеська,  республіка Молдова.