Рекреаційні ресурси Криму

Рекреаційні ресурси Криму

1. СУТНІСТЬ, МІСЦЕ І ЗНАЧЕННЯ РЕКРЕАЦІЙНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ АР КРИМ.

Відпочинок людини у спеціальній літературі називають рекреацією, а її поведінка, направлена на задоволення своїх потреб у відпочинку, лікуванні, компенсації життєвої енергії – рекреаційною діяльності.

В окремих країнах складені потужні комплекси відпочинку курортного лікування, туризму. Такі комплекси одержали назву рекреаційних. Багатофункціональний рекреаційний комплекс можна умовно поділити на 3 групи:

лікувально-оздоровчий (санатрон-курортне лікування і оздоровлення);

пізнавальний (туризм);

економічний (регенерація робочої сили, сфера господарської діяльності).

Комплекс слід розглядати, як частину світового господарства, пов’язану з опануванням території для відпочинку, профілактичного та реабілітаційного лікування. Туризму. В окремих країна він дає чималі прибутки у загальну економічну діяльність, випереджаючи, іноді, промисловість та с/г. Навіть у США землі, зайняті під рекреаційним комплексом (хоч і в 10 раз менші за площу, ніж с/г землі), дають щорічний прибуток у 3 рази більший.

В останні роки в країнах світу відбувається розширення площ земель, що відводяться під рекреацію. При цьому особливого значення набуває туризм. Спостерігається значення зростання кількості міжнародних туристів: за останні 20 років їх число зросло в 2,5 рази. Існує 5 основних напрямків туризму:

рекреаційний, або оздоровчий;

екскурсивний, або пізнавальний;

науковий;

діловий;

релігійний.

За засобами пересування туризм поділяється на автомобільний, залізничний, авіаційний, морський та річковий.

Україна має всі необхідні умови для розвитку рекреаційного комплексу. У країні є лікувально-оздоровчі, спортивні (туристичні), пізнавальні системи комплексу. У нас багато рекреаційних ресурсів: бальнеологічних (мінеральні води, грязі), кліматичних, ландшафтних, пляжних, пізнавальних.

Україні притаманний помірно континентальний клімат і тільки на півдні Криму – середземноморський. Існує класифікація кліматів з погляду рекреаційного господарства: найкращий – сприятливі кліматичні умови протягом 9,5-10,5 місяців, тепле літо тане холодна зима зі стійким сніговим покривом або жарке тривале літо та коротка зима без стійкого снігового покриву;

Гарний – сприятливі кліматичні умови протягом 3-6,5 місяців,   прохолодне дощове літо і м’яка зима з нестійким сніговим покривом, або жарке посушливе літо і сувора зима;

Поганий – сприятливі умови протягом 1-1,5 міс. Кліматичні ресурси районів країни різноманітні, але загалом клімат сприяє для розвитку рекреаційної діяльності.

Рекреаційні ресурси пляжів відіграють важливу роль у роботі курортів на дерезі морів, річок, озер. Так у Криму є штучні та природні лікувальні пляжі. Територіальна структура рекреаційного комплексу Криму складається з багатьох ланок. Державною ланкою цього комплексу є санаторії, пансіонати, будинки і бази відпочинку, туристичні бази. Окремо розміщені санаторії, пансіонати, бази створюють рекреаційні пункти. Населений пункт з кількома рекреаційними пунктами називається курортом. Сукупність рекреаційних пунктів і курортів, що використовують означену територію і розміщену на ній інфраструктуру утворюють рекреаційний район (як то Кримський).

Ресурси Криму дуже різноманітні. У приморських передгірних районах клімат середземноморського типу, що характеризується недостатньою вологістю влітку і м’якою зимою. Це один з головних курортів районів: він розташований на причорноморській смузі вздовж узбережжя Чорного моря від мису Асія (на заході) до Семидвір’я – на сході. До нього належать: Батиламан – Ласпі, Форс-Мелас, Оливи, Кастрополь, Блакитна затока, Алупка, Місхор, Ялта, Гурзуф, Карабах, Алушта.

Клімат тут надзвичайно сприятливий. Період з tо>10оС – 7 місяців. Алушта – один з найгарніших куточків Криму. Він оточений пасмом грі, проте вони недостатньо захищають його. Через перевали пн. вітри прориваються до Алуштинської долини. Тому весна і зима тут трохи холодні, ніж у Ялті, літо – меш жарке. Є природі пляжі.

Ялта розташована на березі морської затоки. Частина головного пасма Кримських гір утворила навкруги Ялти амфітеатр, що опускається до моря. Гірські схили над Ялтою вкриті віковими соснами та виноградником, На території курорту багато парків, скверів, квітників, протікають річки. Завдяки географічному положенню Ялти клімат тут належить до теплого морського. За 3 км.   на підведений захід від Ялти, на східному схилі гори Монаді, розташований курорт Лвадія. Його привадою та одним із лікувальних фактів є Лівадійський парк. Основною архітектурною пам’яткою Місхорського узбережжя є мис із Ластівчином Гріном. Окрасою курорту Місхор є також парк. Пляжні й кліматичні природні ресурси лягли в основу курорту Кастрополь. Курорти пд. берегу Криму та Гірського Криму спеціалізуються на лікуванні хворих із неспецифічними захворюваннями дихальної та нервової систем.

Отже Крим має потужний рекреаційний комплекс, проте розвиток комплексу стримується низкою проблем, як-от збільшення пропускної здатності рекреаційного господарства, нерівномірному використанню рекреаційного господарства, тобто сезонність тощо. (3)

Проблема в забруднені грунтів також не може не торкатись рекреаційного комплексу. У грунтово-рослинному покриві гір проявляється висотна поясність.Так Перед гір’я вкрите степовою рослинністю на щебенистих чорноземах, що чергуються з дубовими лісами на дубово-карбонатних грнутах. На пд.. березі Криму поширені сухі ліси і чагарники на коричневих грунтах. Схили гір вкриті переважно дубовими і буковими лісами на бурих гірських грунтах. На вершинах (яблах) поширена лужно-степова рослинність. Але неправильне використання отрутохімікатів зменшує придатність всіх типі грунтів та зменшує видовид рослин (8).

2. ПЕРЕДУМОВА РОЗВИТКУ.

З 2 пол. ХІХ ст. починається глобальне формування в Україні туристичних районів. Цілком природно, що першим таким регіоном був Крим.

У 1783 р. півострів Крим став складовою частиною Російської імперії. Царський уряд щедро роздавав землі поміщикам і чиновникам, зобов’язуючи заселяти їх кріпаками з центральних і українських губерній. Згодом було дозволено прописувати селян-кріпаків. Крім того запрошували й іноземних поселенців. Першими були німці й болгари. Так у 1841 р. у Сімферопольському і Феодосійському повітах налічувалось 10 колоній – 3969 чоловік. Усім без винятку надавались тільки – звільнення від усяких податків і повинності на 8-10 років, позичка на переїзд і великі ділянки землі.

Політика уряду, спрямована на прискорене господарське   освоєння краю, виправдала себе. За короткий час набули розвитку й піднесення багато галузей с/г промисловості. З 1824 по 1848 роки прокладається гірське шосе, а 1861 р. уже йде залізничне будівництво. Усе це створювало передумови для “курортного” освоєння краю.

Особливо привабливою тут була розмаїтність кліматичних зон: помірно континентальний клімат степового Криму з його невисокою вологістю, - гірський Крим, з яскраво вираженими кліматичними поясами;

Субтропічний, середземноморського типу клімат Південко берега з тривалою сухою осінню та зоною ультрафіолетового комфорту.

Крім того понад 1000 джерел мінеральних вод, численні грязьові джерела, величезна кількість винограду – усе це сприяло популяризації півострова.

Початок курортного будівництва припав на 70-ті роки того ж століття. За ініціативою земств, лікарських та інших громадських організацій, приватних осіб, практично без фінансової допомоги уряду почали відкриватися санаторії вздовж усього узбережжя.

Аристократія і велика буржуазія обрали для палаців і дач головним чином Південний берег Криму. Готелі й пансіонати, що перебували в приватному володінні, експлуатувалися переважно в літній сезон.

Усього в дореволюційній Росії було 36 курортів, 60 санаторіїв на 300 місць. При цьому кожен курорт мав специфічні особливості забудови міст, організації відпочинку та лікування.

Непомітне поселення Ялта, що в 1802 році налічувало 13 рибальських будиночків, поступово стає центром усього узбережжя. Розвитку Ялти сприяло будівництво в 1832-37 рр. гравійної дороги Алушта-Сімферополь, яку в 1847 р. продовжили до Севастополя. 17 вересня 1837 р. імператор Микола І надав поселенню статус міста.

Герб міста Ялта з’явився в 1845 році: на блакитному фоні, що символізував море, розміщувались навхрест дві золоті гілки – лаврова й виноградна.

У 1843 році затверджується проект забудови нової частини міста, автором якого був архітектор Ешшман. Починається будівництво фешенебельних готелів, великих магазинів, приватних дач і лікарень. Ялта стає гомінким буржуазно-аристократичним курортом. Біля витоків зародження курорту стояв відомий російських вчений С.П.Боткін. За його   рекомендацією представники царської династії Романових купують поблизу Ялти маєток Ліва дію.

Отже, Ялта – курорт значно молодший, ніж Ялта – місто. Різниця в їхньому віці – понад чверть століття. Ялту починають називати “Російською Ніццою” і “Російською Рив’єрою”.

У 1900 році у приватному будинку на околиці Ялти добродійне товариство міста за участю А.Чехова, Л.Толстого, О.Горького побудувало насіонат “Яузлар” на 20 місць. У 1901-02 рр. було відкрито дитячий санаторій в Алупці.

У 1915 р. майже всі курортні заклади міста – 5 санаторіїв на 169 місць, клінічна дитяча колонія, притулок на 24 місця для хворих на туберкульоз – бути платними. До послуг заможних клієнтів були 14 готелів на 800 номерів. З комфортабельних приватних санаторіїв і 5 пансіонатів.

Упродовж літнього сезону тут вирувало життя, а коли курортники роз’їжджались, місто ставало тихим, провінційним, заклади відпочинку і магазини здебільшого зачинялись. Власне таку долю мають усі подібні міста.

У сусідній Алушті в 1864 році у 120 дворах жило 763 особи; у 1902 р. населення зросло до 2800 чоловік. Однак містечко як курорт було невеселим видовищем: удень немощена набережна тонула в клубах пилюки, а ввечері стояла суцільна пітьма.

У 1904 р. Алуштинське товариство курортного благоустрою склало план поліпшення дорожнього та інших господарств. Однак цей план не було реалізовано.

З кінця ХІХ ст.. найкращим місцем для морських купань вважалася Євпаторія. “Тутешнє морське купання таке, що, напевно, кращого не знайдеш у всьому світі” – писала Л. Українка. Крим вона відвідувала неодноразово – у 1890, 1891 і 1907 роках, намагаючись вилікуватись від кісткового туберкульозу.

Саме Монакське озеро з його цілющими грязями принесло Євпаторії велику популярність. І, як не дивно, першим, кому спало на думку “робити на цьому гроші “був... охоронець соляного промислу Д.Дугачьов, який побудував примітивну лікарню, де хворих приймали за плату.

У 1890 році   територія з грязями перешли до Таврійського губернського земства. Було побудовано дві нові грязелікарні, готель літнього типу на 70 номерів, парк з двома ставками. У 1912 р. було відкритий Цандерівський інститут, що готував лікарів-больнеологів.

Взагалі є будівництво Євпаторії як курорту мало стихійний характер. Завдяки ініціативі окремих підприємців у 1905 р. було введено в дію першу приватну здравницю “Приморський санаторій”, а через 4 роки – два приватних медичних пляжі. У 1911-14 рр. побудували санаторії і великий готель “Дюльбер”, а у 1913 році – ще 7 приватних санаторіїв на 400 ліжок. З 1893 р. велося інтенсивне дачне будівництво.

Лікувальні властивості лакських мінеральних грязей здавна привертали увагу російських мандрівників і дослідників. Про це згадується ще в працях академіка Д.І.Сумароква (1799 р.). Що ж стосується лікування. То воно завжди було джерелом прибутку місцевих мулл. У 1827 р. тут було відкрито першу лікарню, через 5 років – готель для хворих на 20 номерів. Про користь лікування в Сакському озері писав у своєму листі до Жуковського М.В. Гоголь (1835 р.).

Популярність сакських грязей зростала. У 1837 році тут було побудовано відділення Сімферопольського військового госпіталю, де крім офіцерів оздоровлювались і “нижні чини”.

Хворі на сухоти віддавали перевагу Старому Криму, де особливою славою користувалися квіткові ванни. Їх готували на квітах і травах, зібраних в околицях міста.

Судак приваблював двокілометровим піщаним пляжем, відсутністю туманів, рівномірністю температури морської води, великою кількістю винограду (культивувалося 600 сортів). Правда, до послуг гостей міста до 1890 року тут був тільки один готель. У Севастополі в цей же час їх було 14 (це крім 5 пансіонатів, грязелікарень та купалень). У 1911 р. готелів у Судаку було вже три, але ціни трималися високі і харчування було порівняно дорогим.

Гурзуф невелике сільце наприкінці ХVІІІ ст. (усього 179 чоловік державних   селян) – через сто років стає найфешенебельнішим курортом Криму. Підприємець П.І.Губонін, який нажив великий капітал на будівництві Лозово-Севастопольської залізниці, спорудив у місті готелі, ресторани, провів електрику, телефон. Упорядкував парк і навіть установив там барвисті фонтани. Однак через дорожнечу курортників було мало: 900 чоловік у 1891 році і 1558 – через дев’ять років. Як бачимо, зростання незначне.

Щоб підвищити вартість землі, князі Трубецькі проклали дорогу, що сполучала Севастополь із Сімеїзом - найтеплішим безвітряним містечком на ПБК. І хоча курортом він став щ6 в першій половині позаминулого століття, проте як буржуазно-аристократичне місце відпочинку став відомим на початку ХХ ст.., коли виник Новий Сімеїз.

Зі слів доглядача Будинку-музею А.П.Чехова в Гурзуфі, навіть видатний письменник робив пробу організувати свій бізнес. Купивши в татарина за величезну на ті час суму (3 тис. крб..) секлю, Антон Павлович нібито хотів обладнати неподалік платний пляж, проте з якоїсь причини цей задум втілити не вдалось.

Поряд з дорогими дачами, пансіонатами, санаторіями на зразок “Бруно”, “Ксенія”, “Арнольді”, “Дольник”, “Ампір” використовувалися малопридатні для житла помешкання, які здавалися за високу плату. Навіть у Сімеїзькому парку на кожному кроці стояли невеликі будиночки, так звані “вагончики”. У Старому Сімеїзі квадратний сажень землі на березі моря оцінювався в 60 крб. на горі в 40 крб. і вище. Незважаючи на дорожнечу, ще в 1912 р. там налічувалось 63 дачі. Середній клас міг дозволити собі відпочинок в Криму. Судячи з реклами того часу (1912 р.). 100 “розкішно обставлених номерів” коштувала від 1 до 15 крб. за добу з “безкоштовним електричним освітленням” і “безкоштовними автомобілями для пасажирів та перевезення ручного багажу”. Були й дешеві готелі – від 75 коп. за добу. З “балконами”, “достатнім світлом і чудовим краєвидом”. (Для порівняння: середня заробітна плата кваліфікованого робітника промислового   підприємства на той час становила від 10 до 20 крб. на місяць). Вілла на березі моря, де на курортника очікували “здорове повітря. Спокій, посилене харчування”, причому їжа була не тільки “здорова”, а й “гігієнічна”, оцінювалась від ста крб. на місяць і вище. Клієнтів спокушали шведською гімнастикою, фребелівськими іграми (за методикою німецького педагога Ф.Фребеля (1782-1852)), дитячими виставками, кеглями, крокетом, катанням на човнах”, а також “усіма видами масажу, грязьових компресів і притирань”.