Німеччина в період Веймарської республіки

У роки стабіліщації вживалися заходи з модернізації підприємств, концентрації виробництва та підвищення його конкурентосппроможності. У 1926 р відбулося об”єднання автомобільних заводів Даймлера і Бенца. Тогож року було створено сталевий трест - найбульше гірничодобувне об”єднання в Європі. Концентрація виробництва в хімічній промисловості привела до створення у 1925р найпотужнішого в Європі хімічного концерну “І.Г. Фарбеніндустрі”, що зосередив 80% виробництва синтетичного азоту, майже 100% відсотків синтетичного бензину та барвників. Зросла могутність банків.

У 1925р президентом республіки став кайзерівський фельдмаршал монархіст Гінденбург.

4. Витоки й сутнiсть особистого ставлення Гiтлера до релiгiї та церкви

Нiмеччина в роки Веймарської республiки належала до країн iз досить високим i сталим рiвнем культури та християнської цивiлiзацiї, що iрунтувалася на одвiчних християнських цiнностях, якi присутнi в усiх сферах суспiльного життя: моралi, полiтицi, економiцi, побутi, сiм'ї тощо. Церква традицiйно вiдiгравала помiтну роль у полiтичному життi країни, вище духовенство завжди було тiсно пов'язане з правлячими полiтичними та господарськими колами, але разом з тим церква в нiмецькому суспiльствi займала цiлком визначену автономну позицiю, що за Веймарської республiки було конституцiйно закрiплено вiдокремленням церкви вiд держави .

Християнська релiгiя в Нiмеччинi була представлена двома її традицiйними  конфесiями - євангелiстською та католицькою. У кiлькiсному вiдношеннi дещо переважала нiмецька євангелiстська церква, яка охоплювала понад 50 населення країни, переважно на пiвночi та сходi. Основним оплотом протестантизму була Прусiя. У той же час досить сильнi позицiї на пiвднi та заходi країни, особливо в Баварiї, мала католицька церква. Її вплив посилювався ще й тим, що iснувала взаємопiдтримка мiж католицькою церквою та полiтичною партiєю Центру, однiєю з провiдних парламентсько-демократичних партiй Веймарської республiки.

Сiм'я, у якiй народився Адольф Гiтлер, проживала у провiнцiйному австрiйському мiстечку Браунау, неподалiк вiд кордону з Баварiєю, i сповiдувала католицьку вiру. Адольф був сином митного чиновника Алоїса Гiтлера вiд його третьої дружини, яка, доводячись йому далекою родичкою, була молодшою вiд нього на 23 роки й виховувала дiтей у традицiйному релiгiйному дусi. Шестирiчним хлопчиком Адольф спiвав у церковному хорi, прислужував пiд час меси i, за його власним визнанням, "так часто зачаровувався величною розкiшшю надзвичайно урочистих церковних свят" .

Однак справжнiм християнином, який би всiєю душею сприйняв християнську вiру, Адольф Гiтлер не став. Ще в школi в його свiдомiсть западають сумнiви вiдносно вiри, формується суперечливе ставлення до християнського свiтогляду та до католицької церкви. Воно породжувалося вивченням у школi природознавчих предметiв, данi яких суперечили бiблiйним поглядам на людину та природу. "Я в школi, - згадував А. Гiтлер, - дуже гостро сприймав цю суперечнiсть i був настiльки впевнений у своїй правотi, що навiть заявив учителю природознавства, що його розповiдь розходиться з тим, що нам розповiдали на першому уроцi (закону божого - О.І.), i змусив учителя впасти в розпач".

У подальшiй своїй самоосвiтi, зокрема у вiденський перiод життя, коли А. Гiтлер, мрiючи стати великим художником, заповнював свiй вiльний час безсистемним читанням рiзноманiтної, часто досить поверхової, а то й зовсiм псевдонаукової лiтератури, вiн сприйняв вульгарносоцiологiчну й натурматерiалiстичну критику релiгiї та церкви. Взагалi його свiтогляд базувався на вульгарному соцiодарвiнiзмi, який механiчно переносив закони розвитку бiологiчних видiв на суспiльнi вiдносини. Саме в цей перiод у його свiдомостi закрiпився не тiльки скептицизм щодо основ релiгiйного свiтогляду, але й сформувалося нiгiлiстичне ставлення до загальнолюдських морально-етичних, гуманiстичних цiнностей, якi несло та вiдстоювало в суспiльствi християнство.

Критичне ставлення до iсторичної ролi римсько-католицької церкви, яка протягом багатьох столiть не тiльки духовно впливала на нiмецьке суспiльство, але й, зосередивши у своїх руках великi матерiальнi цiнностi, виступала суперницею свiтської влади та певною мiрою перешкоджала об'єднанню Нiмеччини в єдину нацiональну державу, - усе це закрiпило в свiдомостi А. Гiтлера тверде переконання, що вершин полiтичної могутностi й усевладдя необхiдно досягти не за допомогою релiгiї та церкви, а всупереч їм, бо вони, виступаючи як самостiйнi та впливовi громадськi iнститути, обмежують сферу iдеологiчного й полiтичного панування держави, а отже, є перешкодою в досягненнi всеосяжного впливу на маси та встановленнi тотального контролю над суспiльством.

Цi висновки пiдтверджуються численними висловлюваннями Гiтлера, якi були особливо вiдвертими й цинiчними в його приватних застольних розмовах щодо релiгiї та церкви. Так, в однiй iз  таких розмов вiн сказав: "Партiя добре чинить, не вступаючи в жоднi стосунки з церквою... Нехай уже лiпше, - сказав я собi, - мене на якийсь час вiдлучать вiд церкви та проклянуть. Дружба iз церквою може коштувати надто дорого. Бо, якщо я досяг чогось, менi доведеться заявити так, щоб усi чули: я досяг цього тiльки з благоволiння церкви. То краще я зроблю це без її благословення, i менi нiхто не виставить рахунку".

Особисто А. Гiтлер свiй скептицизм щодо християнського вiровчення та нiгiлiстичне ставлення до обох провiдних нiмецьких церков компенсував у своєму свiтоглядi нечiткою, але досить стiйкою схильнiстю до мiстицизму, вiрою у власне месiанство, у якiсь вищi iррацiональнi сили, якi обрали саме його для здiйснення "великої iсторичної мiсiї" - очищення й визволення арiйської раси, забезпечення її свiтового панування. "Провидiння створило кожну людину з невiд'ємними расовими ознаками, i це вже саме по собi втiшне, - стверджував А. Гiтлер. - Я прагну такого порядку речей, коли кожний твердо знав би про себе: вiн живе та вмирає в iм'я збереження своєї раси. Завдання полягає в тiм, щоб виховати в людях найвищу повагу до тих, хто особливо вiдзначився в боротьбi за виживання раси".

Та в досягненнi цiєї мети, антигуманної й аморальної, iснуючi в Нiмеччинi конфесiї не могли бути помiчниками, а лише противниками. Тому врештi-решт їх долю Гiтлер визначив таким чином: "Останнє велике завдання нашої епохи полягає в тiм, щоб вирiшити проблему церкви. Тiльки тодi нiмецька нацiя може бути цiлком спокiйна за своє майбутнє. Догмати вiри мене зовсiм не цiкавлять, але я не потерплю, щоб пiп втручався в земнi справи. Зробивши державу повним господарем, ми покладемо кiнець органiзованiй брехнi. У юностi я визнавав лише один засiб: динамiт. Лише пiзнiше я зрозумiв: у цiй справi не можна ламати через колiно. Треба триматися, поки церква згниє до кiнця, подiбно до зараженого гангреною органу. Необхiдно довести до того, що з амвона проповiдуватимуть лише дурнi, а слухатимуть тiльки старцi. Здорова, мiцна молодь перейде до нас". Остаточне вирiшення цiєї внутрiшньополiтичної проблеми - повного усунення церкви iз суспiльного життя нiмцiв - Гiтлер вважав можливим лише пiсля переможного завершення вiйни за завоювання свiтового панування.

У кiнцевому результатi iз цих висловлювань Гiтлера стає зрозумiло, що нацисти й радянськi комунiсти однаково цинiчно ставилися до релiгiї та прагнули усунення iнститутiв церкви iз суспiльного життя, оскiльки та стояла на шляху до їх необмеженого тотального панування над своїми й iншими народами.

5. Встановлення нацистської диктатури. А. Гітлер

Криза 1929-1933р.р. у Німеччині мала особливо гострий характер і спричинила глибокі соціально-політичні потрясіння. Промислове виробництво скоротилося на 40%, кількість безробітних досягла 4,5 млн, реальна заробітна платня впала на 25 – 40%, десятки тисяч дрібних підприємців збанкрутіли або потрапили до банківської кабали. Обіг роздрібної торгівлі скоротився на 1/3. Протягом 1928 – 1932 рр. Було пущено з молока 500 тис. га земель селян – бауерів.

Економічна криза розхитала політичні структури Веймарської республіки. У березні 1930 р. Велика коаліція за участю соціал-демократів розпалася. З цього негайно скористався Гітлер, закликавши до рішучіх дій.

Після успіху НСДАП на виборах до рейстагу 14 вересня 1930 р. значно посилилися позиції великих підприємців Тіссена, Кірдорфа, Фліка, які підтримували нациські домагання. Прибічниками нацистів стали навіть ті кола великого капіталу, що раніше скептично оцінювали здатність Гітлера створити для нациської партії масову базу. Одначе німецьке суспільство ще небувало готове зробити ставку на Гітлера: на президенських виборах навесні 1932 р. Президентом було обрано фельдмаршала Гінденбурга, хоча Гітлер уже болатувався на найвищу посаду в державі. Нацистська небезпека зросла прямо на очах.

Веймарська республіка доживала віку. Нацисти, сповненні віри в свої сили і непогрішність , завзято  рвалися до влади. В листопаді 1932р. Відбулися вибори до рейстагу. КПН  дістала 6 млн. голосів, СДПН – 7,2 млн, НСДАП  – 11,2 млн. Склалася ситуація, коли дві велики ліві Німеччини, об”єднавшись, могли б протистояти нацистам, але глибокі розбіжності між ними не дозволили цього зробити.

В умовах глибокої кризи влади, коли стало ясно, що немає можливості створити життєдіяльний коаліційний уряд, президент Гінденбург 30ь січня 1933р призначив Гітлера рейхканцлером.

Призначення Гітлера канцлером сталося опівдні, а ввечері чакстини СА влаштували в Берліні грандіозну маніфестацію на честь перемоги: палали тисячі смолоскипів, нацисти маршем проходили від Бранденбурзьких воріт до будинку Державної канцелярії, де їх вітав Гітлер, жителі столиці були охоплені шовіністичним чадом. Ніхто не замислювався над тим, що їх чекає в майбутньому.

Трагедія Німеччини полягала в тому, що нацисти доступилися до влади в законний конституційний спосіб. Вночі 28 лютого 1933р вони підпалили рейхстаг, звинувативши в цьому КПН. Розпочалися масові арешти.

За перші 4 місяці гітлерівського панування було кинуто до в”язниць 60-70тис людей. 9 березня нацисти оголосили недійсними мандати КПН у рейхстазі, заарештували депутатів комуністів. КПН було офіційно заборонено. Було розігнано профспілки. Натомість було створено “Німецький трудовий фронт”, підпорядкований націонал-соціалістичній партії, куди робітників заганяли силою. 22 липня гітлерівці розпустили СДПН. Було видано закон про заборону заснування політичних партій.

Веймарську конституцію було ліквідовано, Гітлерові надано необмежені повноваження. Законом від 1 серпня 1934р Гітлеру було присвоєно довічні звння “фюрер” і “рейхсканцлер”. Знаряддям кривавого режиму стали створені ним спеціальні органи насильства і терору – державна таємна поліція(гестапо), штурмові загони (СА), охоронні загони (СС), служба безпеки(СД).

6. Програмнi положення, полiтика й тактика нацизму в релiгiйному питаннi в перiод боротьби за владу

Але на початку своєї  полiтичної дiяльностi, коли лише формувалася iдеологiя, полiтика й випробовувалася тактика нацизму, А. Гiтлер змушений був рахуватися iз впливом на суспiльство обох нiмецьких церков i християнським свiтоглядом взагалi. Саме тому в проголошених Гiтлером 25 пунктах програми НСДАП позицiю партiї щодо релiгiї та церкви було визначено досить туманно та двозначно: "Ми вимагаємо свободи всiх релiгiйних вiросповiдань у державi в тiй мiрi, у якiй вони не загрожують її iснуванню або не спрямовуються проти моральних почуттiв германської раси. Партiя як така займає позицiю позитивного християнства, не зв'язуючи себе у конфесiйному вiдношеннi з певним вiросповiданням".

Впадає в око, по-перше, те, що свобода совiстi розглядалася нацизмом лише як вiдносна цiннiсть i пiдпорядковувалася бiльш високим, "абсолютним" з погляду нацистської програми цiнностям: iнтересам держави й арiйської раси. По-друге, програма не пояснювала, що слiд розумiти пiд поняттям "позитивне християнство", а це залишало нацизму в майбутньому широкий простiр як для тлумачення цього поняття, так i для його практичного втiлення. У книзi "Майн кампф" ("Моя боротьба") А. Гiтлер дипломатично пiдкреслював конфесiйний нейтралiтет своєї партiї та висловлював повагу до обох християнських конфесiй. Ця гнучка тактика нацистської партiї та її фюрера спочатку створювала в нiмецькому суспiльствi позитивний iмiдж нацизму як досить респектабельної полiтичної сили, тим бiльше що нацисти проголошували себе смертельними ворогами комунiзму, протиставляючи позiрно войовничому комунiстичному атеїзму шанобливе ставлення до християнства.

Проте в першi роки свого iснування НСДАП залишалася маловiдомою для широких верств населення полiтичною органiзацiєю, дiяльнiсть якої до того ж територiально не виходила за межi Баварiї. Лише пiсля невдалого "пивного заколоту" восени 1923 року особа Гiтлера та його партiя стали об'єктом суспiльної уваги в масштабi всiєї Нiмеччини. Але й протягом 20-х рокiв, коли НСДАП вже стала брати участь у виборчих кампанiях, домагаючись представництва в рейхстазi, вона ще не стала справдi масовою та впливовою партiєю. На загальнонiмецьких виборах 7 грудня 1924 року вона отримала лише 3,0 % голосiв виборцiв, а на наступних виборах 20 травня 1928 року - 2,6 %.

Саме пiсля 1923 року визначилася  й позицiя церкви щодо нацизму. Найбiльш  чiтко її виражала католицька церква. Вона вбачала в нацiонал-соцiалiзмi полiтичного конкурента партiї Центру. Католицька церква засудила "пивний заколот" нацистiв. iз цього часу мiж ними розпалюється тривала та принципова ворожнеча, зумовлена не стiльки свiтоглядними суперечностями, скiльки полiтичними мiркуваннями. Вiдтепер i нацизм починає грубо та вiдкрито нападати на католицьку церкву, виступає проти конкордатiв, укладених Ватиканом iз католицькою Баварiєю (1924 р.) та Прусiєю (1925 р.). Так, вiдомий дiяч нацистського режиму, який у роки вiйни був шефом полiтичної розвiдки гiтлерiвської Нiмеччини, Вальтер Шелленберг у своїх мемуарах згадував, що коли вiн, будучи ще студентом, тiльки прилучався до нацистського руху, то йому було вiд НСДАП доручено "проводити навчальнi бесiди й читати лекцiї, переважно iсторичного характеру, що стосувалися нiмецького законодавства й одночасно спрямованi були б безпосередньо проти католицької церкви".

Великий вплив на полiтику нацистської партiї та Гiтлера до католицької церкви на той час мала Латеранська угода, що її уклали в лютому 1929 р. Ватикан i Муссолiнi, яка передбачала тiсну спiвпрацю мiж церквою та фашистською державою в iталiї. Разом iз тим Ватикан був змушений пiти на деякi обмеження участi церкви в полiтичному життi країни, а священикам i монахам заборонялося "записуватися та брати участь у будь-якiй полiтичнiй партiї". Латеранська угода слугувала взiрцем у проведеннi реальної полiтики щодо церкви для нiмецького нацизму. У всякому разi її привабливiсть як тактичного засобу розширення свого впливу А. Гiтлер збагнув ще в лютому 1929 року. Вiн хотiв так само, як це зробив Муссолiнi, досягти угоди з католицькою церквою. Це йому вдасться вже в перший рiк приходу до влади, коли 20 липня 1933 року в Римi буде пiдписаний вигiдний для нацизму Конкордат з Ватиканом.