Географія та використання ресурсів Закарпатської області

Головним лікувальним чинником Закарпатського курорту є вуглекислі гідрокарбонатні або гидрокарбонатно-хлорідниє натрієві мінеральні води. Експлуатаційні їх запаси поки що розвідані тільки в Закарпатській області. Ці води надзвичайно цінні в лікувальному відношенні. Їх використовують як для питного лікування, так і зовнішньо у вигляді загальних вуглекислих мінеральних ванн.

По своїх фізико-хімічних властивостях вони близькі до «Боржомі» або «Єсентуків-17», але є істотні відмінності, які роблять їх ще ціннішими. Враховуючи особливості фізико-хімічного складу вуглекислих гідрокарбонатних натрієвих мінеральних вод Закарпатської області, в 70-х роках Центральний науково-дослідний інститут курортології (р. Москва) виділив окремий тип мінеральної води «Поляна Квасова», хоча по гідрокарбонату натрію її можна віднести до вод типа «Боржомі». «Поляна Квасова» є прекрасним лікувальним засобом при катарах шлунку, захворюваннях дихальних шляхів і при подагрі. Вона ефективна для лікування хворих цукровим діабетом і навіть атеросклерозом, позитивного впливає на хворих хронічною ішемічною хворобою серця, «Поляна Квасова» зменшує гіперліпідемію при різних типах порушень ліпідного обміну, покращує мінеральний обмін, самопочуття хворих; благотворно впливає на хворих з сечовим діатезом, особливо при урат- і оксалатурії, при деяких формах фосфатурії.

Одним із перспективних напрямків питного лікувального використання найцінніших мінеральних вод Закарпаття є освоєння родовищ залізистих, залізисто-миш’якових, сульфідних та йодобромних вод.

На Закарпатті найбільш цінні залізисті мінеральні води представлені родовищами Келечинського та Ужгородського типів. Однак наявність заліза до 10 мг/л є характерною для більшості вуглекислих мінеральних вод Карпат. Лікувальна дія залізистих мінеральних вод «Келечинська», «Ужгородська», «Радванка» доповнюється сече- й жовчогінною дією, що сприяє виведенню з організму залишкових продуктів порушення метаболізму подібно до еферентних методів лікування.

Основні запаси термальних мінеральних вод у Закарпатті зосереджені в 33-х водопроявах. Із шести родовищ сьогодні найширше можуть використовуватись і є перспективними: Берегівське (лікувально-оздоровчий комплекс «Закарпаття»), Боржавське, Іванівське, Косоньське (санаторій-профілакторій «Косонь»).

Найбільш популярними є природні азотно-вуглекислі купелі у басейні Берегового. Долаючи відстань понад тисячу метрів, джерело при виході сягає +55 градусів за Цельсієм. Тобто, якщо в звичайних басейнах воду підігрівають, то тут, навпаки, — остуджують.

Вода у басейнах Косоні незвичайна – жовто-коричневого кольору. Зі свердловини 16Т вона витікає з температурою 60—80 градусів. Поки доходить до поверхні, охолоджується до 38—40 градусів. За своїм складом вода біля села Косонь належать до високотермальних хлоридно-натрієвих вод середньої мінералізації. Вона схожа з водою всесвітньо відомого санаторію «Гайдусобосло» в Угорщині. Кажуть, що зараджує людям з недугами опорно-рухового апарату, наслідками травм кісток та м’язів, зцілює серцево-судинну та нервову систему, шкірні захворювання, сприяє виводити солі з кісток та нирок. В одному з басейнів вода має 38 градусів, у іншому – на три градуси холодніша.

Мінерально-сировинний потенціал Закарпаття унікальний. Його раціональне використання – одне з найважливіших завдань розвитку краю. Більшість родовищ має сировинну багатоцільового призначення. З огляду на специфіку Закарпаття, як гірської високоенергетичної і динамічної території, а отже, чутливої до порушення екологічної рівноваги (зсуви, підтоплення, карст тощо), необхідно здійснювати промислове освоєння розвіданих родовищ дуже виважено, з різнобічним вивченням можливого негативного впливу розробки кожного об’єкту на довкілля.

2.1.3 Водні рекреаційні ресурси

Основну частину водних ресурсів Закарпаття становлять річкові стоки. Води наявних озер і деяких штучних водойм за кількістю незначні. Вся територія Закарпаття є водозбором бассейну р. Тиса (притоки р. Дунай), яка бере початок у гірських лісах Рахівського району (р. Біла та Чорна Тиса). Тиса має протяжність близько 220 км на території Закарпаття. Вона приймає на території області притоки таких річок як Боржава, Ріка, Теребля, Тересва, Чорна і Біла Тиса, а води рік Латориця й Уж, що також формуються на території області, впадають у річки Лаборець і Бодрог, а далі – у р. Тиса вже за межами України. На рис. 2.3 приведено карту гідрографічної мережі в Закарпатській області. На цій же карті приведено характеристику ландшафтів- водозборів основних річок області. Гідрографічна мережа області налічує 9 426 річок і водотоків різного рівня. Серед них: 4 річки (Тиса, Боржава, Уж, Латориця) мають довжину понад 100 км, 153 річки довжиною більше 10 км, 2 030 річок довжиною менше 10 км. Загальна довжина річок у області – 19 793 км. Середня густота річкової мережі становить 1,7км/км2,що в чотири рази перевищує цей показник по Україні.

Опади бувають дощові, снігові або змішані. Формування річкового стоку за рахунок снігових опадів у Закарпатті також має свої особливості, які пов’язані з великими коливаннями в часі кількості опадів і температури. Максимальні води в сніговому покриві формуються в кінці лютого при щільності снігу 0,2-0,4 г/см3. У багатосніжні роки висота снігу в горах може досягати 200 см, а в гірських долинах – до 80 см. Особлива роль тут належить полонинам і приполонинським лісам, від стану яких суттєво залежить регулювання стоку. На території області це – гігантський акумулятор вологи на площі близько 80 тис. га. За оцінками науковців водорегулююча здатність 1 га приполонинського лісу еквівалентна 10 га лісових площ нам нижчих висотних рівнях, а підвищення лісистості в водозбірних басейнах річок на 1% збільшує водність річок у меженний період на 9,0-11,9 мм тобто збільшується водорегулююча здатність лісу.

Підземні прісні води, прогнозний запас яких у Закарпатській області складає 400 млн. м3, з них затверджені запаси – 124 млн. м3 на рік (близько 340 тис. м3 на добу),як найчистіші, мають важливе значення для питного водопостачання. Основний водоносний горизонт приурочений до Закарпатського внутрішнього прогину, до валунно-галечникових відкладів річок Тиса, Боржава, Латориця та Уж. Розвідані підземні води відносяться до умовно захищених (20% запасів) або зовсім не захищених від забруднення через поверхневі водоносні горизонти. Діючі водозабори підземних вод є інфільтраційними. Тому якість води в них залежить від збереження чистоти поверхневого стоку, тобто від дотримання норм екологічної безпеки суб’єктами господарської діяльності як у зоні водозабору, так і на водозбірних площах річок. Це стосується й численних криниць, які дуже поширені в сільській місцевості з глибиною дзеркала вод від 0,5 м і більше. У річкових долинах носієм підземного потоку вод є алювій. Підземні водоносні горизонти тісно пов’язані тут з русловими водами річок, за рахунок яких поповнюються їх запаси.

2.1.4 Рельєф як рекреаційний ресурс

Розміщення на території Закарпатської області двох тектонічних структур зумовило поділ її на гірську і рівнинну частини. Майже 80% площі області займають Карпатські гори і лише 20% – Закарпатська (Притисинська) низовина (рис.2.4).

В межах області знаходиться частина Українських Карпат, які в свою чергу входять у Карпатську гірську систему, що лежить на території шести країн Європи. Гори простягаються з північного заходу на південний схід, в цьому ж напрямі збільшується їх висота, змінюється вигляд. В північно-західній частині області це типові середньовисотні гори з округленими вершинами, широкими хребтами, рівнобіжними з ними долинами. В південно-східній частині рельєф високогірний – круті схили, загострені вершини гір, глибокі провальні долини. Це зумовлено тектонічною будовою, складом гірських порід, а також впливом на найвищу частину гір четвертинного зледеніння.

Карпати простягаються у вигляді поздовжніх ланцюгів хребтів та міжгірних долин. Хребти асиметричні: північно-східні схили круті, а південно-західні – пологі. Середня висота хребтів – від 700 до 1500 м. Жодна з вершин не досягає снігової лінії.

Найвищим в Українських Карпатах є центральне пасмо гір, яке утворене Полонинським хребтом, масивами Свидовець і Чорногора. Полонинський хребет тягнеться від р.Уж та її притоки Уличка до р.Тересва. В цьому напрямі його висота змінюється від 1200 до 1500 м і вище. Хребет порізаний долинами річок Латориця і Ріка на окремі масиви (полонини) – Рівна, Боржава, Красна. Над вирівненою поверхнею полонин підносяться окремі конусовидні вершини гір, сполучені між собою гострими гребенями. Найвищі з них – Рівна або Руна (1479 м), Стій (1677 м), Менчул (1501 м) та ін.

Полонинський хребет в минулому був основним вододілом карпатських рік, але поступово притоки Тиси – Латориця, Теребля, Ріка, Тересва – "перепиляли" його і захопили верхів'я приток Дністра. На схилах гірських хребтів поширені післяльодовикові котловини, які часто заповнені водою.

На південному схилі полонини Красної між Тереблею і Тересвою знаходяться пасма стрімчаків. Це – ізольовані скелясті групи з гострими вершинами і стрімкими гребенями (до 850 м). Вони складені вапняками і височать серед молодших за віком, але зруйнованих ерозією мергелів і пісковиків. Утворились стрімчаки в зоні тектонічного розлому.

Продовженням Полонинського хребта на сході є масив Свидовець з найвищою вершиною Близниця (1883 м). Знаходиться він на межиріччі Тересви і Чорної Тиси. Вершини масиву мають плоску форму, їх називають плаї. У привершинній частині гір на схилах збереглися сліди четвертинного зледеніння. Тут поширені льодовикові форми рельєфу: цирки (чашоподібні заглиблення з крутими скелястими стінами і полого увігнутим днищем) і кари (напівзамкнені кріслоподібні заглиблення). В долинах збереглися морени з грубоуламкового матеріалу.

На південний схід від Свидовця між Чорною Тисою і Білою Тисою лежить Чорногірський масив. Це – найвища частина Закарпаття й України. Чорногора найменше розчленована ерозією, має круті схили, на яких поширені льодовикові форми рельєфу. Тут знаходяться і найвищі вершини Українських Карпат – гори Говерла (2061 м), Бребенескул (2032 м), Піп Іван Чорногірський (2022 м), Петрос (2020 м).

На північ від Полонинського хребта лежить Верховинський хребет, який р. Ріка розділяє на масиви Бескиди і Горгани. Хребти Горган тягнуться на південний схід від верхів'я Ріки. Вони мають гострі вузькі гребені, круті схили з кам'янистими осипами. Горгани глибоко розчленовані річковими долинами. Висоти збільшуються із заходу на схід від 1400 до 1700 м і більше. Найвищі вершини – гори Братківська (1788 м) та Попадя (1742 м). Бескиди лежать на північний захід від верхів'я р. Ріка і мають нижчі висоти (1000-1300 м), м'які обриси поверхні, пологі схили і куполоподібні вершини. Верховинський хребет називають ще Вододільним, бо він є головним вододілом карпатських рік. Знижені місця хребта є зручними перевалами.

Верховинський хребет відділяє від Полонинського Верховинська долина, а від Свидовця і Чорногори – Ясинська улоговина. Ці форми рельєфу мають висоти 600-800 м над рівнем моря і є наслідком поздовжніх розломів земної кори.

Південно-західну частину області займає Закарпатська (Притисинська) низовина, яка є частиною Середньодунайської рівнини. Північна її межа починається від м. Ужгород і звивистою лінією пролягає через Середнє, Мукачеве, Сільце і Рокосів. Поверхня низовини в основному плоска (100-120 м над рівнем моря) із слабким нахилом з північного сходу на південний захід. Незначний спад поверхні і невелика глибина річкових долин утруднюють поверхневий стік, тому в деяких місцях проходить процес заболочування; при сильних зливах і таненні снігу в горах знижені місця нерідко затоплюються водою.

На фоні одноманітної рівнинної поверхні Закарпатської низовини на північний схід від м. Берегове піднімається Берегівське вулканічне горбогір'я. Заокруглені вершини горбів мають абсолютні висоти 180-367 м, а відносні – 65-250 м. Окремі ("острівні") вулканічні, гори знаходяться також на південний схід від Мукачевого та на схід від Виноградова (Чорна Гора висотою 565 м).

Рельєф Закарпаття дуже різноманітний і має значний вплив на життєдіяльність людей. Схили гір вкриті цінними лісами, на вершинах є багато полонин, які служать пасовищами для худоби. В міжгірних долинах і на низовині, захищених від холодних вітрів, розкинулись найбільші поселення, сади, виноградники, поля.

В Закарпатський області спостерігається ряд процесів, пов'язаних з рельєфом, які негативно відбиваються на умовах життя і діяльності людей. Це – селі, зсуви, осипи, обвали, площинна і лінійна ерозія. Водокам'яні і грязекам'яні селеві потоки виникають на схилах під час танення снігу в горах та злив, а також у невеликих гірських потоках, що у верхів'ях рік Уж і Боржава, та в ярах на передгір'ї Вулканічного хребта.

Зсуви поширені в Ясинській і Верхньотисинській улоговинах, на масиві Свидовець і Полонинському хребті. Вони завдають значної шкоди шляхам сполучення і населеним пунктам. Обвально-осипні процеси характерні для найвищої частини гір – Горганів, Свидовця і Чорногори. Вони особливо посилюються в місцях лісовирубок; відновлення лісового покриву тут стає неможливим. В Чорногірському і Свидовецькому масивах спостерігаються снігові лавини.

Ерозійні процеси поширені в передгір'ях Вулканічного хребта і на схилах Полонинського і Свидовецького хребтів (вибоїни, яри).

Посилення сучасних ерозійних, селевих, обвально-осипних, зсувних процесів викликане діяльністю людини: вирубуванням лісів, неправильною оранкою схилів тощо.

2.1.5 Біотичні рекреаційні ресурси

Всі, хто хоч раз побував на Закарпатті, визнають, що мало де в Європі знайдеться такий край, який би порівнявся із ним по кількості і якості озеленення території. На Закарпаттi близько 2.000 видiв вищих рослин, з них, на жаль, 44 види на межі вимирання.

Власне, ліси краю займають площу близько до 500.000 га (це складає 45% території Закарпаття). Серед лісових порід найбільш представлені такі: буковi 58%, смерекові 31%, дубовi 7%, є також березовi, модриновi, вiльховi, грабовi, тисовi, сосновi, ясеновi, кленовi. Здебільшого вони ростуть у горах на бурих гiрсько-лiсових та гiрських лучно-буроземних грунтах, які на низовинах змінються дерново-опiдзоленими та буроземно-пiдзолистими (рис. 2.5).

На Закарпатті є також чимало історичних парків-памяток. Зокрема вони розташовані у таких місцевостях, як: В. Березний — парк ХIХ ст., Ужгород — парк Лаудона, парк Підзамковий, Мукачево — парк із 140 екзотичних дерев i кущiв, Виноградово — парк Перенi, Карпати — парк Шенборнiв, Буштино — парк XVIII ст., Невицьке — парк Вагнера (замок), В.Лази — парк Плотені, Чертеж — парк 1848 р. Беззаперечно, впорядковані парки Закарпаття існували і в середні віки, а їх виникнення пов'язане з такими феодалами, як Перені, Шенборни, Довгаї, Другети, що сприяли появі парків, завозячи з усіх куточків світу різні екзотичні, для нашого краю, рослини. Про це свідчить той факт, що в 1701 році навколо замку в місті Ужгород існувало 5 парків: Квітковий, Звіриний, Луговий, Журавлиний і Голубиний. У Міжгірї, Іршаві, Стужиці, Плав’ї до сьогодні ростуть вікові дуби, а в Ужгороді 500-літній платан та 300-літній ясен.

2.1.6 Рекреаційні ресурси природно – заповідного фонду Закарпаття

Найвідомішим резерватом, де охороняється багато видів тварин і рослин є Карпатський заповiдник, що утворений 1968 року і поділяється на: 1) Хустський масив "Долина нарцисiв", 2) Чорногiрський масив "Говерла", 3) Широколужанський масив "Угля", 4) Угольський масив.