Міністерство освіти і науки України

Сумський державний педагогічний університет

ім. А.С. Макаренка

Природничо-географічний факультет

Кафедра загальної географії

Фізико-географічні умови та особливості ландшафтів Охтирського району

Сумської області

Суми – 2006

ЗМІСТ

Вступ......................................................................................................................

Розділ 1. Фізико-географічні умови Охтирського району................................

              1.1. Географічне положення.......................................................................

              1.2. Геологічна будова і рельєф.................................................................

              1.3. Кліматичні умови.................................................................................

              1.4. Гідрографічна мережа..........................................................................

              1.5. Ґрунтовий покрив.................................................................................

              1.6. Рослинність і тваринний світ..............................................................

Розділ 2. Характеристика р. Ворскла..................................................................

              2.1. Гідрологічні особливості р. Ворскла...............................................

              2.2. Гідрохімічні особливості р. Ворскла.................................................

              2.3. Якість води в р. Ворскла......................................................................

Розділ 3. Характеристика ландшафтів Охтирського району............................

              3.1. Межирічні ландшафти.........................................................................

              3.2. Долинні ландшафти.............................................................................

Розділ 4. Використання матеріалів дипломної роботи під

           час навчання географії у школі.................................................................

Висновки................................................................................................................

Список літератури...............................................................................................

ВСТУП

              Актуальність теми. Давнє господарське освоєння і сучасна виробнича діяльність в Охтирському районі суттєво вплинули на природні умови, на характер протікання природних процесів та призвела до формування на більшій частині району природно-антропогенних ландшафтних і аквальних комплексів, продуктивність і екологічний стан яких продовжують погіршуватися. В цих умовах, розробка засад подальшого природокористування і природоохоронної діяльності потребують ґрунтовного комплексного вивчення природних умов і сучасного стану ландшафтів Охтирського району.

              Мета і задачі роботи. Метою дипломної роботи є вивчення фізико-географічних умов і особливостей ландшафтів Охтирського району як наукової основи територіальної організації раціонального використання і охорони природного середовища. Для реалізації цієї мети вирішувались наступні задачі:

1. Вивчення фондових, літературних, картографічних та інших джерел для складання комплексного опису фізико-географічних умов Охтирського району.

2. Аналіз гідрологічного, гідрохімічного режиму та екологічного стану головної річки Охтирщини – Ворскли.

3. Складання характеристики ландшафтних комплексів Охтирського району.

4. Розробка методичних рекомендацій по використанню краєзнавчого матеріалу дипломної роботи на уроках географії у загальноосвітній школі.

              Використані матеріали та методи дослідження. При написанні дипломної роботи були використані фондові матеріали інститутів „Дніпродіпроводгосп”, „Укрземпроект”, Управління земельних ресурсів в Охтирському районі, ПГВУ „Охтирканафтогаз”, літературні, картографічні джерела та статистичні дані відділу статистики м. Охтирка.

У процесі роботи застосовувались порівняльно-географічний, картографічний та статистико-математичний методи дослідження.

              Обсяг і структура роботи. Дипломна робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків і списку літератури, малюнків, таблиць. Загальний обсяг роботи ____ сторінки.

Розділ 1. Фізико-географічні умови Охтирського району включає характеристику і аналіз географічного положення, геологічної будови і рельєфу, кліматичних умов, гідрографічної мережі, грунтово-рослинного покриву і тваринного світу.

Розділ 2. Характеристика р. Ворскла. В розділі аналізуються гідрологічні, гідрохімічні та екологічні особливості р. Ворскли.

Розділ 3. Характеристика ландшафтів Охтирського району. В розділі наводиться опис природних особливостей ландшафтних комплексів Охтирського району.

Розділ 4. Використання матеріалів дипломної роботи під час вивчення шкільного курсу географії. В розділі розглядається можливість використання матеріалів дипломної роботи при вивченні загальної географії (6 клас), фізичної географії України (8 клас), у позакласній роботі вчителя географії.

Розділ І. Фізико-географічні умови Охтирського району

1.1 Географічне положення

Охтирський район розташований у південно-східній частині Сумської області, між 50º 9´ і 50º 31´ пн.ш. та 34º 29´ і 35º 20´ сх.д. Найбільша протяжнісь з півночі на південь – 40 км, а з заходу на схід – 68 км. Район має площу 1316 км2. На півночі Охтирський район межує з Тростянецьким та Лебединським районами,  на сході – з Велико-Писарівським, а на півдні і південному заході з Харківською та Полтавською областями.

1.2 Геологічна будова і рельєф

Територія Охтирського району розташована у межах Дніпровсько-Донецької западини, яка характеризується значною роздробленістю кристалічного фундаменту і великою рухливістю окремих брил. У складі Дніпровсько-Донецької западини виділяються Качанівська западина, Охтирська западина, Грунське підняття та інші локальні структури. Кристалічний фундамент знаходиться на глибині 7 – 8 тисяч метрів. Осадовий чохол складається із різновікових переважно осадових порід палеозойського, мезозойського і кайнозойського віку. На денну поверхню виходять лише кайнозойські відклади. Це середньо- та верхньопалеогенові піски, глини, пісковики, алевроліти, піщано-глинисті породи нижнього і верхнього неогену. Серед четвертинних відкладів поширені алювіальні, озерно-болотні, еолові, делювіальні та пролювіальні генетичні типи, а також ґрунтовий шар [8].

В Охтирському районі поширені платформенні форми рельєфу. За умовами рельєфу територія району поділяється на північно-західну та південно-східну частини. Північно-західна частина відповідає відрогам Середньо-Російської височини. Це акумулятивно-денудаційна рівнина вододільного плато. Рельєф її похило-хвилястий, розчленований яружно-балковою сіткою. Загальний нахил поверхні плато має південно-західний напрямок, що узгоджується з нахилом поверхні порід кристалічного фундаменту. Тут знаходиться найвища точка Охтирського району -–283 м над рівнем моря (біля с. Климентово). Правий берег р. Ворскли дуже почленований ерозійними процесами, які, крім ярів, інколи утворюють острівні гори, що височіють над долиною річки. На вершинних поверхнях вододільного плато часто трапляються суфозійні западини.

Південно-східна частина району являє собою рівнинні або слабо хвилясті ділянки терас р. Ворскли. Вони знижені у рельєфі та мають відносно рідку яружно-балкову сітку. Абсолютна висота місцевості тут коливається від 140 до 160 м над рівнем моря. Найнижче місце знаходиться біля с. Зарічного – 100 м над рівнем моря.

Охтирщина багата на поклади нафти і попутних газів. Основними родовищами нафти є Бугруватське, Рибальське та Качанівське.

1.3 Кліматичні умови

Клімат Охтирського району помірно-континентальний. Радіаційні умови характеризуються показниками радіаційного балансу і сумарної сонячної радіації. Середньорічний показник радіаційного балансу по району становить 38 – 42 ккал/см2. Максимальна величина радіаційного балансу спостерігається у червні-липні і дорівнює 8 – 8,5 ккал/см2. В зимовий при безхмарній погоді сумарна сонячна радіація може підвищуватись до 150 ккал/см2 [8].

Циркуляція атмосфери має яскраво виражений сезонний характер. Влітку переважають вітри північно-західного і західного напрямків, в окремі періоди, при домінуванні антициклону, вітри мають південний і південно-східний напрямок. Взимку дмуть переважно вітри північного і північно-східного напрямків. Сила вітру досягає до 5 м/с, а в окремі роки, особливо влітку, може досягати 40 м/с (1981, 1984 рр.).

Середня температура повітря становить 6,60 С за рік. Середня температура січня –7,10 …- 80 С. В липні температура повітря досягає найвищих показників 18,60…21,10С. Влітку температура повітря може знижуватись до від’ємних значень, в травні заморозки трапляються один раз на кожні два роки, а взимку в районі часто спостерігаються відлиги.

Таблиця 1

Хід середньомісячних температур

Період із середньодобовою температурою повітря, що перевищую 00С триває 285 днів (в середньому з 25 березня по 14 листопада). Тривалість зими в середньому становить 110 – 126 днів. Літо тепле із стійкими температурами та дощами зливового характеру. Тривалість літнього періоду в середньому становить 131 день. Середня тривалість весняного періоду – 25 – 36 днів.

Режим зволоження визначається кількістю опадів, які складають 517 мм на рік. Максимум опадів припадає на липень, а мінімум – на лютий-березень. У травні кількість опадів різко підвищується, спостерігаються сильні зливи, це пояснюється приходом вологих повітряних мас із заходу і північного заходу і гарним прогріванням підстилаючої поверхні.

Не рідко, разом з дощем випадає град. Багаторічні дані свідчать, що найбільше опадів випадає влітку 36 % (186 мм) від річної суми, восени 24%, навесні 22%, взимку 18%.

Для клімату Охтирського району характерні посухи. Вони найчастіше спостерігаються у весняний період (травень) та передосінній, коли волога особливо потрібна сільськогосподарським культурам.

Сніговий покрив формується, як правило, 10 – 20 листопада, але після цього він може зникати внаслідок підвищення температури повітря. Стійким він стає після 10 – 20 грудня. Повністю зникає сніговий покрив після 20 березня. Глибини промерзання грунту 50 см, інколи 75 – 85 см, а в дуже холодні зими грунт промерзає до 120 – 190 см. Мерзлота повністю зникає в першій декаді квітня.

1.4. Гідрографічна мережа

Річкова мережа Охтирського району належить до басейну р. Дніпро.

Найбільшою річкою є Ворскла. Загальна протяжність її 452 км, а в межах Охтирського району – 75 км. Площа водозбору – 14730 км2, середня висота водозбору – 180 м., нахил – 0,3 0. Ширина Ворскли в межах області від 20 до 75 м, а глибина від 0,5 до 2 м. Найглибші місця р. Ворскли до 18 м знаходяться в с. Буймерівка та біля Климентіївського мосту.

На відрізку між селами Стара Іванівка та Доброславівка р. Ворскла має надзвичайно звивисте річище, швидкість течії досягає 0,2 м/с, ширина русла 5-7 м, береги мають висоту 1,5 - 1,7 м від рівня води в літній час.

Річкова мережа р. Ворскли в Сумській області 0,3-0,5 км/км2. Ворскла в Охтирському районі має такі притоки: права – р. Олешня (20 км), ліві – р. Охтирка (24 км), р. Гусинка (19 км.), р. Хухра (31 км) (таблиця 2). З таблиці 2 видно, що річки не широкі: найширші – рукав Кисилиха (20 м) і р. Охтирка та р. Хухра (5 м.)

Із озер найбільшими є Соснове, Ігнаткове, Бакирівське, Зелене, Чупахівське. В живленні річок і озер велике значення мають болота, які переважно зосереджені в заплавах річок. Більша частина боліт виникла шляхом заростання водойм, але в останні роки внаслідок будівництва ставків підвищився рівень залягання ґрунтових вод, що обумовило заболочування суходолів у зниженнях рельєфу.

Таблиця 2

Основні гідрографічні характеристики рік басейну р. Ворскла

1.5. Ґрунтовий покрив

Територія Охтирського району розміщена в межах лівобережної низовинної провінції Лісостепової зони з сірими лісовими опідзоленими грунтами та чорноземами.

У заплавах річок розвинені дерново-лучні, лучно-болотні і болотні грунти. Під сосновими лісами низьких терас сформувались дерново-борові і дерново-підзолисті грунти [13].

Чорноземи типові – найбільш поширений тип грунтів. Вони займають площу 46427, 9 га. Ці грунти мають гарні агрохімічні і водно-фізичні властивості. Структура їх зерниста або грудочкувата, водоміцна. Вміст гумусу – 3,2 %. За механічним складом переважно крупновато - важкосуглинисті, бо містіть фізичної глини 41 – 44%, а фізичного піску 7 – 11%, або середньосуглинисті з вмістом фізичної глини менше 33 – 39 %. Генетичний профіль цих грунтів складається з перегнійно-акумулятивного горизонту (до 60 см), перехідного горизонту і материнської породи.

Чорноземи вилугувані характеризуються більш низьким заляганням карбонатного горизонту, який знаходиться в нижній частині перехідного горизонту. Вони, у порівнянні з чорноземами типовими мають дещо гірші агрохімічні показники. Вміст гумусу і ємкість вбирання у них нижчі, а кислотність підвищена. Як і типові чорноземи, вони поширені на підвищених елементах рельєфу, але тяжіють до плоских знижень.

Сірі лісові грунти займають площу 20379,9 га. Поширені під широколистяним лісом. Лісова рослинність сприяє надходженню в ґрунтовий розчин органічних кислот, утворення яких пов’язано з розкладанням лісової підстилки. З цим пов’язана підвищена концентрація водневих іонів та кислотних грунтів. Потужність гумусово – акумулятивного горизонту в цих грунтах становить близько 50 см. Крім процесу гумусонакопичення в сірих грунтах яскраво виражений процес лесивування тобто переміщення тонкодисперсних частинок з ґрунтовим розчином. Завдяки цьому в сірих грунтах формуються елювіальний та ілювіальний горизонти. Вміст гумусу – 2, 1 %, величина pH – 5,2.

Дернові і дерново-підзолисті грунти залягають переважно на боровій терасі р. Ворскла. Дернові грунти характеризуються коротким ґрунтовим профілем (30-40 см), низьким вмістом гумусу та інших поживних речовин. Фізико-хімічні показники цих грунтів свідчать про їх низьку природну родючість. Вміст гумусу у верхньому шарі не значний (0,7 % ), насиченість основами слабка, кислотність висока (pH = 3,7 – 4,0).

Дерново-підзолисті грунти утворились в результаті поєднання дернового і підзолистого процесів. У верхній частині профілю ці грунти мають малопотужний гумусово-акумулятивний горизонт, нижче – підзолистий горизонт. В нижній частині профілю виділяється ілювіальний горизонт. Маючи зв’язно-піщальний механічний склад ці грунти безструктурні добре водо- та повітрянопроникні. Вони слабогумусовані (0,8 %), кислі (pH = 3,9), містять мало основ і рухомих форм поживних речовин.

Лучні грунти займають площу 3270 га і залягають в заплавах та низьких надзаплавних терасах. Вони формуються по дерновому типу грунтоутворення, але тут дерновий процес має свої особливості, викликані високим капілярним зволоженням значної частини профілю. В цих умовах процес мінералізації органічних решток уповільнюється, що призводить до більш високого накопичення гумусу в грунті. Крім того, в цих грунтах відбувається процес оглеєння. Лучні грунти гарно гумусовані (8,2 – 8,6 %). За механічним складом вони середньо – або важкосуглинисті. Вони добре насичені основами. Недоліком цих грунтів є наявність певної кількості обмінно-увібранного натрію.

Болотні грунти займають територію 6951,4 га. Залягають вони на днищах балок, заплавах та однолесовій терасі. Ці грунти утворюються завдяки болотному процесу, який відбувається в умовах сильного перезволоженням ґрунтового профілю, викликаного близьким заляганням рівня ґрунтових вод.  В цих умовах рослинні рештки руйнуються дуже повільно, в результаті чого грунти збагачуються напіврозкладеною органічною речовиною у вигляді торфу.

Болотні грунти мають різну кількість гумусу від 5,4% до 17%, добре насичені основами. Механічний склад їх піщанисто-середньосуглинистий. Болотні грунти оглеєні по всьому профілю, що говорить про поганий їх повітряно-водний режим.

Серед болотних грунтів виділяють торф’янисто-болотні грунти з торф’яним горизонтом до 25 см та торф’яно-болотні з більш потужним торф’яним горизонтом (50 см).

Солоді залягають на території площею 562, 5 га. Вони приурочені до безстічних блюдцеподібних знижень, розміщених на однолесовій терасі. Солоді утворилися в умовах високої гідроморфності та значного промивання атмосферними і делювіальними водами. Ці грунти вирізняються несприятливими водно-фізичними властивостями, слабкою водопроникністю і сильною щільністю ілювіального горизонту. Вміст гумусу коливається від 2,5 до 8, 9%. Маючи несприятливі фізико-хімічні властивості та поганий водно-повітряний режим осолоділі грунти являються малородючими [11].

1.6 Рослинність та тваринний світ

Для природного рослинного покриву Охтирського району характерними угрупуваннями є дубово-соснові, дубові, липово-дубові, клиново-липово-дубові ліси на межиріччях та терасах річок, лучні степи, а також заплавні луки і болота.

Під впливом господарської діяльності рослинний покрив на території району зазнав суттєвих змін. Степ і родючі чорноземи розорені. Вирубані великі площі лісових угідь. Внаслідок проведених меліоративних робіт зменшилась кількість боліт. Натомість з’явилось багато штучних насаджень – дендропарків, скверів, садів, лісосмуг, насаджень на пісках, на еродованих землях. На даний час в районі переважають площі, зайняті під сільськогосподарськими угіддями. Рілля займає в середньому по району 85% території.

Головною лісоформуючою породою є дуб звичайний і сосна звичайна. Дуб займає 44,7% лісовкритих площ, сосна – 42,5%, інші деревні породи – 12,8% (береза – 3,3%, вільха клейка – 2,93%, осика – 1,9%, ясен звичайний – 1,7%).

Фауна Охтирського району представлена 16 типами. З них 15 типів належать до безхребетних. Вони домінують у всіх біоценозах луків, лісів та водойм. Тут живуть дощові черви, мокриці, жужелиці, мухи, комарі, бабки, метелики та інші. У водоймах Охтирського району мешкає українська мінога та біля 30-ти видів риб. На водоймах та прибережних заростях мешкає значна кількість птахів: всього 63 види. В різні сезони в районі перебуває 80 видів птахів та 10 видів ссавців.

Розділ ІІ. Характеристика р. Ворскла

2.1 Гідрологічні особливості р. Ворскла

Річка Ворскла (ліва притока річки Дніпро) бере початок з джерел поблизу с. Рождественське (Росія) на схилах Середньоросійської височини. Протікає по території Сумської і Полтавської області України і впадає в Дніпродзержинське водосховище.

В Сумській області річка вступає біля с. Лукашівки В.-Писарівського району. Довжина річки 452 км ( в межах району 75 км). Площа водозбору – 14730 кв.км, середня висота водозбору 180 м, нахил – 0,3°. Ширина в межах області від 20 до 75 м. Глибина від 0,5 до 2 м. Найглибші місця р.Ворскли до 18 метрів знаходяться в с. Буймерівка та біля Климентівського мосту.

А на відрізки між селами Стара Іванівка та Доброславівка річка Ворскла має надзвичайне звивисте річчище, швидкість течії досягає 0,2 м/с, ширина русла 5-7 м, береги мають висоту 1,5-1,7 м від рівня води в літній час.

Долини річок заплавні , у вигляді трапецій, асиметричні. Ширина 0,8-8 км. Правий берег високий (30-70 м), вкритий лісом, лівий більш пологий, низький (15-40 м), розораний і зайнятий під сільськогосподарськими культурами.  Заплави широкі, більшою мірою лучні, заболочені. Ширина найширших річок в літній період від 3 до 20 м. так як нахили річок невеликі, то течія у них повільна, особлива на плесах: менше 0,1 м/с, але на перекатах – 0,8 м/с-1,5 м/с.

Річка петляє по заплаві, то  розширюючи свої петлі, то звужуючи. Рідко буває русло прямим /каналізованим/. Через своє петляння по заплаві русло річки не залишається на одному місці. Воно весь час рухається таким чином, що водний потік підмиває береги, і уростаючі на берегах дерева обрушуються в русло, засмічують його, перетворюючись у топляк.

Річкова мережа р. Ворскли в Сумській обл. 0,3-0,5 км/кв. км. Річка в  Охтирському районі має такі притоки: права – р. Олешня /20 км/, ліві – р. Охтирка /24 км/, р. Гусинка /19 км/, р. Хухра /ЗІ км/.

З таблиці видно, що річки не широкі : найширші – рукав Кисилиха /20 м/ і р. Охтирка, р. Хухра /5м/ [15].

Річка Охтирка починається з десятків струмків та джерелець в болотистій місцевості поблизу сіл Зелений Гай, Вербове, Високе. Протягом 23 км несе свої води вона до р. Ворскли. Її ширина , не враховуючи місця біля дамб, досягає 8 метрів. Та є у річки і найвужчі місця , де ширина не більше 2 метрів. Площа водозбору 158 кв. км. Швидкість річки не перевищує 35 см/хв. Приток річка не має , але підтримується з двох озерець - Білого та Ігнатенкового.

Гідрологи використовують декілька характеристик, описуючи річковий стік. Так, кількість води, яка проходить через поперечний розріз русла за одну секунду, називається витратою річки. Максимальні річні витрати води спостерігаються звичайно у період  проходження весняної повені. Частка літньо-осіннього стоку в річному складає звичайно близько 20%, а зимового – 10-15%. Витрати води р. Ворскли складає 16м/с.

Кожної секунди річка Ворскла збирає 2 л/с із кожного квадратного метра площі свого басейну.

Середній річний об’єм стоку р. Ворскли за 2003 р. становить 0,565 км3 в літню межень (маловодний 75%) ,0360 км3, а в зимову межень (маловодний , 95%) 0,163 км3, а фактичний за 2003 рік був 0,48 км3.

Живлення річки Ворскла її приток снігове , але значну участь у живленні приймають грунтові води. Взимку влітку річки майже повністю переходять на ґрунтове живлення, але невеликі водні потоки влітку пересихають, а взимку перемерзають. Тому річки весною повноводні, а влітку мають мінімальний рівень.

Процеси льодоутворення на річках починаються із встановлення від’ємних температур повітря. Це трапляється в кінці листопада. У цей час з’являються забереги. В окремі роки , переважно в пониззях річок. Можна спостерігати нетривалий осінній льодохід /2-3 дні/. Трапляється, що внаслідок нестійкого температурного режиму льодоутворення розтягується на 1-1,5 місяці, а іноді й на всю зиму. Звичайно річки замерзають неодночасно: спочатку крига утворюється на плесах, а потім на перекатах. На ділянках зі швидкою течією ополонки можуть зберігатись протягом усієї зими.

Замерзають річки здебільшого в кінці листопада, але в деякі роки і на початку листопада (1995 р.), а в деякі в кінці січня.

Тривалість льодоставу на р. Ворскла в середньому складає 2-3 місяці. У теплі зими льодовий покрив нестійкий.

У роки, коли на річках утворюється суцільний льодостав, товщина льоду рідко збільшується на початку льодоставу, але згодом відбувається дуже повільне його наростання. Частіше всього товщина льоду досягає 30-50 см, а в окремі дуже холодні (1986,1995 р.р.) лід досягає товщини понад 70-80 см. Малі струмки в такі роки перемерзають майже до дна, і лише на самому дні ледве помітно струменіє вода.

Скресають річки через декілька днів після підняття рівня води, здебільшого у третій декаді березня, у ранні весни – у лютому. Притоки річки Ворскла , як правило, скрисають на декілька днів раніше, чим сама річка. Льодоходу на них не буває. Лід тане на місці. На р. Ворскла відбувається великий рух льоду протягом 2-5 днів. Очищаються річки від льоду в середньому в кінці березня – на початку квітня.

Рівні води в річці – одна, можливо, із головних характеристик річкового потоку, яку можна легко встановити окомірне. Підняття рівня води на річках весною починається, як тільки встановлюється позитивна температура у повітрі і сніг на території річки починає танути. Це , звичайно, відбувається у першій половині березня, рідше – на початку квітня. Починається підняття рівня під час льодоходу, коли притоки скидають свої води в р. Ворсклу.

Найбільший рівень весняної повені є, як правило, найвищим річним рівнем, і спостерігається звичайно в кінці березня – середині квітня. Інтенсивність підняття рівнів у період повені буває різною і залежить від багатьох факторів: від кількості снігу, що нагромадився на полях, від температурного режиму весни, від ступеня сцементованості грунту під снігом, від ширини заплави і т.д. і якщо снігу багато, а сонце пригріває все сильніше з кожним днем, слід чекати різкого підняття рівнів. За добу рівні можуть змінитись на 10-40 см. Рівень води на річці Ворскла, досягнувши свого, піднімається на 1,5-2 м. Потім рівень повені починає спадати. Її спад відбувається з меншою інтенсивністю, ніж підняття ( не перевищує 5-10 см за добу), до кінця квітня – початку травня. Загальна тривалість повноводдя в середньому складає 1,5-2 місяці.

У період великих повеней на річці спостерігається великі розливи. Вода виходить із берегів і затоплює заплаву. Глибина стояння води в заплаві залежить також і від ширини заплави, висоти берегів річки, характеру підняття рівнів. Ширина розливу річок складає 1 км, а на широких заболочених заплавах р. Ворскли до 5 км.

Вихід води на заплаву починається за 2-5 днів до досягнення найвищого рівня повені, а на заплаві вода стоїть від 2 тижнів до 2 місяців ( на заболочених ділянках із близьким стоянням підземних вод). Заплави затоплюються не завжди. Це буває тоді, коли повінь слабка через малу кількість снігу або через повільне прогрівання сонцем поверхні у хмарні періоди. Повені проходять тоді в бровках берега, при цьому вода виходить лише на понижені ділянки заплави.

Наприклад, після весни 1996р. коли пік повені припав на 6-7 квітня і повінь покрила весь простір заплаву ( між селами Стара Іванівка і Доброславівка) шириною більше 15 км річка Ворскла не мала більше такої великої весняної води. Протягом 5 останніх років включаючи і весну 2002 року повінь на річці була частковою через несвоєчасність танення та малого запасу снігу. У цей час нижче району спостережень річка практично не виходила з берегів.

Після повені і стікання води в русло заплава річки ще довго залишається непрохідною, заболоченою, береги борових терас стають обрушеними і лише завдяки рослинності не руйнуються зовсім. Заплава замулюється. Поверхневий шар грунту разом із добривами, гербіцидами та пестицидами опиняється у воді річки [15].

У інші періоди року рівні води в річках звичайно стійкі, їх коливання незначні.

Влітку і взимку р. Ворскла тече завдяки ґрунтовому живленні. Але якщо дно рік замулене знесеним з полів грунтом, то джерела не пробиваються або пробиваються важко – тоді ріки пересихають цілими ділянками в посушливі роки, а взимку перемерзають.

Іноді влітку на річках трапляються „дощові” паводки, коли великі зливи йдуть декілька днів поспіль, коли рівні води в річці піднімаються на 0,3-0,6 м , рідко до 1 м. Тривалість таких підйомів невелика – 5-10 днів. Восени з настанням осінньої непогоди, коли поверхня водозбору має низьку здатність до випаровування, також виникають паводки, проте за висотою вони не значні ( 0,1-0,2 м), але затяжні ( до місяця). Таким чином, влітку в річках бувають найнижчі рівні води. Навіть узимку вони вище, а під час відлиг можуть спостерігатись досить значні паводки, висотою близько 0,5-1 м.

2.2 Гідрохімічні особливості р. Ворскла

Водний рідкий стік р. Ворскла і її приток обов'язково несе в собі велику кількість різних хімічних речовин, адже вода, „де пробереться, того і набереться”.

Хімічний склад природних вод є складним комплексом розчинних газів, різних мінеральних солей та органічних сполук. У природних водах розчинені майже всі відомі на землі хімічні елементи, з яких чітко визначено різними фізико-хімічними методами понад 80 елементів.

У гідрохімії серед чинників, які визначають головні та другорядні, а також прямі та опосередковані. До основних чинників належать ті, які визначають склад вод, тобто сприяють формуванню від конкретного гідрохімічного типу (хлоридного, сульфатного тощо). Другорядні сприяють появі у воді компонентів, які надають певному типові води при цьому залишається незмінним. Прямі – це ті, які безпосередньо впливають на склад води ( грунти, гірські породи); другорядні – ті , які діють опосередковано, тобто через інші (прямі) чинники.

До чинників, які визначають формування хімічного складу вод р. Ворскла належать: фізико-географічні та біологічні чинники, а також і антропогенні.

Ґрунтовий покрив берегів річки Ворскла представлений солонцюватими включеннями, які містять підвищену кількість розчинних солей: соди, сульфатів і хлоридів.

Характер грунтів впливає на гідрохімічний режим річки і її приток.

У воді р. Ворскла і її приток міститься підвищена кількість карбонатів і гідрокарбонатів натрію та магнію.

Мінералізація вод річки Ворскла у верхній і середній течії під час водопілля коливається у межах 120-214 мг/л у багатоводні роки, 176-380 мг/л- у маловодні роки; твердість вод змінюється від 1,3 до 4,2 ммоль/л. У маловодні роки у воді Ворскли спостерігається , дещо підвищений вміст Na+ +К+ (до 52 мг/л).

У перехідний період від водопілля до межені мінералізація та твердість річкових вод близькі до верхньої межені цих характеристик, які спостерігаються при низькому водопіллі.

У перехідний період зростає частка підземного живлення, а це зумовлює збільшення їх мінералізації, зміну складу річкових вод, які стають близькими за складом ґрунтових вод. Ці зміни ще більш чітко, ніж у водопілля відображають ландшафтні та грунтові умови малих водозборів.

У Ворсклі мінералізація води збільшується до 600-750 мг/л , твердість – до 6,4-7,7 ммоль/л. Домінують HCO3-, Са2+; у воді підвищений вміст Мg2+ і Nа+ .(таблиця 3) [4].

Таблиця 3

Середні багаторічні концентрації основних іонів і

мінералізація води р. Ворскла (с. Чернеччина)

Зимова межень у басейні Ворскли від двох до трьох місяців. В суворі зими мінералізація річкових вод звичайно дещо вища , ніж у літньо-осінній період. Але в теплі зими зимова межень часто переривається через відлиги і танення снігу. Талі води при цьому сильно розбавляють води руслової сітки.

В зимову межень мінералізація води в р. Ворскла складає 648 мг/л, у воді підвищений вміст НСО3- (452,2 мг/л), Са2+ (122,7 мг/л), а також SO4- (89,3 мг/л) і Nа++К+ (68,4 мг/л).

Концентрація заліза , фосфору і кремнію різні в весняне водопілля, літньо-осінню межень і зимову межень. Так концентрація заліза і фосфору в весняне водопілля і зимову межень майже однакова (Fе заг: весняне водопілля – 0,15 мг/л, зимова межень – 14 мг/л, Р min: весняне водопілля – 0,109 мг/л, зимова межень – 108 мг/л), а влітку їх концентрація зменшується : Fе заг – 0,12 мг/л, Р min – 0,081 мг/л. Так само і вміст нітратів у воді: весною і взимку майже однаковий вміст, а влітку зменшується (таблиця ). А ось концентрація кремнію, як і нітритів , зростає протягом року (весняне водопілля: Sі – 21 мг/л, NO2- – 0,009 мг/л; зимова межень: Sі – 2,9 мг/л, NO2- – 0,014 мг/л). Аміаку найбільше в весняне водопілля, а найменше в літньо-осінню межень (табл.4).

Таблиця 4

Середні багаторічні концентрації Fе заг., Р min, Sі(мг/л) NO3, NO2, NH4 (мг/л) і величина біхроматної окисності (мг/л)

у водах р. Ворскла (с. Чернеччина)

2.3 Якість води в р. Ворскла

Головна проблема річки Ворскла - це якість води, яка повертається в річку після її промислового використання. Хімічний склад природних вод є інтегральною характеристикою, що віддзеркалює вплив природних та антропогенних факторів на довкілля. Гідрохімічний аналіз поверхневих водних об’єктів дає підстави говорити, що якість води в більшості річок коливається в межах попередніх років. Відмічається тенденція до зростання кількості перевищень нормативів по таких річках як Ворскла , Охтирка, Хухра . Причиною перевищення нормативів є недбайливо внесені добрива, що змиваються дощовими потоками в річки та викиди підприємствами стічних вод. Так, кількість у воді азоту амонійного і нітратного перевищує ГДК у 2 рази. Високий вміст у воді рік також хлоридів і сульфатів, але не перевищує ГДК (таблиця 5).

Проби для визначення впливу скиду стічних вод в р. Ворскла беруться з двох створів. Перший ствір транскордонний з Росією і знаходиться в с. Н.-Олександрівка В.-Писарівського району Сумської області, другий – на кордоні з Полтавською областю в с. Куземен Охтирського району Сумської області.

Кожен рік в створах перевищують (з 1998 по 2002 рр.) нормативи ГДК залізо загальне і вміст органічних речовин по БСКп.

З 1998 р. по 2001 р. на кордоні з Російською Федерацією показники БСКп знижуються від 4,8 мг/дм3 (1,6 ГДК) до 3,20 мг/дм3 (1,0 ГДК), але в 2002 р. вміст органічних речовин по БСКп збільшується 3,48 мг/дм3 (1,2 ГДК). А на кордоні з Полтавською областю (ствір 2) показники БСКп змінюються з кожним роком.

Таблиця 5

Хіміко-аналітичний контроль якості водних

ресурсів басейну р. Ворскла

Також спостерігається перевищення концентрації заліза загального в обох створах. Але показники кожного року збільшуються 1998 р. – 1,7 ГДК, 1999 р. – 2,1 ГДК, а в 2001 р. - 2,3 ГДК ( ствір 1 на кордоні з Російською Федерацією) , а в створі кордоні з Полтавською областю показники заліза  загального менші, ніж в створі 1 : 1998 р. – 1,3 ГДК, 2001 р. – 2,0 ГДК /6,7,9/

Слід відмітити, що показники на обох створах відрізняється – вони на кордоні з Російською Федерацією більші, ніж на кордоні з Полтавською областю, але вміст органічних речовин по БСКп в           2001 р. навпаки збільшуються створа 1-3,20 мг/дм3, створа 2 -4,20 мг/дм3 [3].

Інші показники (нітрати і амонію) не перевищують нормативів. Але в створі 1 ( на кордоні з Російською Федерацією) показники амонію збільшується з кожним роком ( 1999 р. – 0,24 мг/дм3, 2002 р. – 0,37 мг/дм3), а в створі 2 ( на кордоні з Полтавською областю) вони зменшуються ( 1999, 2000 р. – 0,31 мг/дм3, 2001 р. – 0,27 мг/дм3, 2002 р. – 0,20 мг/дм3).

А також показники відрізняються на обох створах , так в 1999 і 2000 рр. в створі 2 вони були більшими , ніж у створі 1 ( 1999 р.: 1 – 0,24 мг/дм3, а створа 2 – 0,31 мг/дм3; 2000 р.: стора 1 – 0,29 мг/дм3, а створа 2 – 0,31 мг/дм3), а 2001 і 2002 рр. показники зменшувались ( 2001 р. в створі 1 – 0,30 мг/дм3, а в створі 2 – 0,27 мг/дм3; 2002 р.: в створі 1 – 0,37 мг/дм3, а в створі 2 – 0,20 мг/дм3). Тобто, протікаючи по області р. Ворскла у 1999 і 2000 рр. забруднювалась азотом амонійним, а в 2001 – 2002 рр. його вміст навпаки зменшувався.

Вміст нітратів в водах р. Ворскли кожен рік різний, особливо в створі на кордоні з Російською Федерацією показники то зменшуються ( 1999 р. – 0,05 мг/дм3, 2000 р. – 0,01 мг/дм3) то збільшуються, особливо в останні роки ( 2001 р. – 0,04 мг/дм3, 2002 р. – 0,073 мг/дм 3). В створі на кордоні з Полтавською областю показники нітрати з 1999 р. до 2001 р. були однаковими – 0,01 мг/дм3, а в 2001 р.  вони збільшились до 0,027 мг/дм3. Показники в транскордонних створах відрізняються – вони зменшуються особливо в 2002 р.: створа 1 – 0,073 мг/дм3, створа 2 – 0,027 мг/дм3.

В 2002 р. на кордоні з Бєлгородською областю біля с. Білогорілка зафіксовано перевищення нормативів ГДК по БСКп та залізу загальному. І хоча після протікання по території області рівень забрудненості на кордоні з Полтавською областю біля с. Куземен не перевищує ГДК, забрудненість річки знаходиться на критичному рівні. Відчувається вплив стічних вод.

Стан гідроекосистеми річки оцінюється на основі різновидностей найпростіших і по ряду гідрохімічних і гідрофізичних показників ( вміст в воді розчиненого кисню (% насичення) кількість легкоокисленої органіки (ЛО), прозорість по Секкі).

Досліджуючи ділянку русла р. Ворскла в середній течії між селами Климентове і Куземен (Охтирського району Сумської області), дійшли висновку, що найбільш чистими з усіх вивчених показників можна вважати ділянку в районі с. Климентове.

Зниження насичення води киснем при збільшенні вмісту органічних речовин, яке спостерігається від с. Доброславівка до с. Куземен, є показником підвищення метаболічної активності в товщині води. Однак, виходячи з абсолютного значення гідрохімічних показників, слід констатувати, що порушення внутрішньоводойомних процесів на даній ділянці знаходиться на початковій стадії, проявившись лише в районі впадання р. Охтирка і на ділянці перед дамбою в с. Куземен, де на фоні підвищення вмісту органіки спостерігається зниження насичення води киснем.

В той же час негативні явища, які пов'язані з порушенням гідрологічного режиму, досить чітко реєструються  показники прозорості води, значення якого знижується від с. Климентове до с. Куземен з 4,75 м до 1 м. При цьому в районі дамби в с. Куземен прозорість падає до 0,7 м, що відповідає прозорості заплавних озер. Підвищення вмісту тонкодисперсної завісі в руслі ініціює   порушення продукційно- деструкційного рівноваги, інтенсифікує процеси заілення , що не може не сказатися на структурі як окремих ансамблів гідробіонтів, так і гідробіоценозу річки в цілому.

Однією з причин зміни якості води в річці і порушення структури гідробіоценозу на ділянці в районі дамби в с. Куземен є уповільнення течії , яке визиває зміну оптичних і гідрохімічних властивостей води, посилення процесів седиментації рівновісся в сторону накопичення надлишку органіки. Враховуючи перспективи розвитку даних явищ, є всі підстави чекати просування дестабілізації внутрішньоводойомних процесів вверх за течією, що в кінці буде ініціювати структуру перестройки всього заплавного біоценозу. Для встановлення інтенсивності і направленості цих процесів і розробці рекомендацій з стабілізації і відновленню природного стану гідроекосистеми р. Ворскла бажано б провести моніторингові дослідження.

Розділ ІІІ. Характеристика ландшафтів Охтирського району

              Ландшафти Охтирського району поділяються на межирічні та

долинні. [17]

3.1. Межирічні ландшафти

Межирічні ландшафти сформувались у межах вододільного плато. Це лесові підняті і відносно вирівняні рівнини на неогеновій основі, з чорноземами, сірими і темно-сірими опідзоленими грунтами, з кленово-липово-дубовими лісами і сільськогосподарськими угіддями на місці широколистяних дубових лісів і лучних степів.

На вододілах можна виділити 2 ПТК. Перший займає північно-західну частину території Охтирського району. Його назва – лесові підняті і відносно вирівняні рівнини на неогеновій основі з чорноземами типовими малогумусними і чорноземами опідзоленими, рідше з сірими лісовими грунтами під сільськогосподарськими угіддями на місці лучних степів, інколи широколистяних дубових лісів. Другий ПТК поширений на правобережжі р. Ворскла, на межиріччі Ворскли і Груні. Це – лесові підняті і відносно вирівняні рівнини на неогеновій основі переважно з сірими і темно-сірими опідзоленими лісовими грунтами, з сільськогосподарськими угіддями на місці широколистяних дубових лісів та під широколистяними дубовими лісами.

Наведемо коротку характеристику цих ландшафтів.

Лесові підняті і відносно вирівняні рівнини на неогеновій основі з чорноземами типовими малогумусними і опідзоленими, рідше с сірими лісовими грунтами під сільськогосподарськими угіддями на місці лучних степів, інколи широколистяних дубових лісів.

Цей ландшафт поширений лише на правому корінному березі річки Ворскла. В рельєфі це вододільне плато, розчленоване заплавами притоків річок Грунь і Олешня і впадаючими в неї балками на низку міжбалкових   вододілів. Міжбалкові вододіли мають вигляд вузьких (200-500 м) добре дренованих плато. Вони мають плоский і слабохвилястий рельєф, хвилястість обумовлена великою кількістю балок. Володіли мають добре виражені при вододільні схили протяжністю 200-700 м з похилом 1-30. До бровок балок
вони опускаються короткими похилами (3-50), рідше більш крутими (7-100) схилами. Поверхня вододільного плато розчленована добре виробленими ложбинами стоку, які розорюються.

Ґрунтотворною породою вододілів та їх схилів є лес. Леси однорідні, безвалунні, мають палевий, або жовтувато-палевий колір, мікро пористість та пухку будову. Потужність лесової товщі коливається від 10 до 30 м. Механічний склад крупнопилувато-середньосуглинистий.

Типовими грунтами цього ландшафту є чорноземи типові малогумусні. Вони утворилися внаслідок дернового типу ґрунтоутворення під лучно-степовою рослинністю, яка залишила в грунті велику кількість рослинних решток і сприяла накопиченню в грунті органічної речовини. Чорноземи мають водоміцну грудочкувато-зернисту структуру, добре насичені основами і елементами живлення. Загалом, ці ґрунти мають достатньо високий рівень природної родючості. При високій агротехніці, внесенні органічних і мінеральних добрив, вони  здатні давати високі врожаї усіх с/г культур.

У минулому територія цього ландшафту була зайнята лучним степом. Сьогодні природна степова рослинність на рівних ділянках і похилих схилах практично зникла, внаслідок їх розорювання. Із травостою поступово зникають цінні злакові і бобові трави. Сьогодні в травостої цього комплексу  можна зустріти польовицю білу, вівсюг лучний, конюшину білу та рожеву, щавель кінський та ін.

Ліси збереглися невеликими фрагментами у вигляді вододільних дібров з переважанням у деревостої клена гостролистого, липи, дуба, тополя.

Лесові підняті і відносно вирівняні рівнини на неогеновій основі переважно з  сірими і темно-сірими опідзоленими лісовими грунтами, з широколистяними дубовими лісами та сільськогосподарськими угіддями на місці широколистяних лісів.

Цей ландшафт розділений густою сіткою ярів і балок на вузькі і широкі вододіли, поверхня яких рівна або слабохвиляста. Абсолютні висоти поверхні в основному перевищують 200 м. Літогенною основою ландшафту є нижньо- і верхньонеогенові піщані і піщано-глинисті відклади, які перекриті четвертинними лесами. Потужність лесової товщі досягає 30 м, але на схилах  вона зменшується внаслідок ерозійних процесів. Леси, які слугують ґрунтотворними породами, мають однорідний механічний склад. Вони добре відсортовані, мають палевий і жовто-палевий колір, високу мікропористість, високий вміст карбонатів кальцію.

Внаслідок переважання у складі природної рослинності широколистяних лісів серед грунтів панівне положення мають сірі та темно-сірі опідзолені. Вони мають крупнопилувато – середньосуглинистий механічний склад, середній вміст гумусу (2,7 %), грудочкувато – горіховату структуру, чітку опідзоленість. В рослинному покриві лісові масиви займають понад 50 % території ПТК. Пануючим типом лісів є кленово-липово-дубові. У складі підліску таких лісів розвинені ліщина, терен, акація. Серед трав переважають яглиця, копитень. У минулому ландшафт майже повністю був вкритий широколистяним лісом.

3.2 Долинні ландшафти

Долинні ландшафти сформувались в річкових долинах Ворскли, Груні і Ташані.

Рівнини лесові, розчленовані балками і ярами з просадочними  блюдцями на алювії неогенових терас, з чорноземами типовими середньо гумусовими, з сільськогосподарськими угіддями на місці лучних і різнотравних степів, рідше з сірими і темно-сірими опідзоленими грунтами під кленово-липово-дубовими лісами.

Цей ландшафт виділяється на високих неогенових терасах р. Ворскла. На його формування вплинули водні потоки, які виробили яружно-балкову сітку, що поділяє територію ландшафту на низку місцевих вододілів. Міжбалкові вододіли мають вигляд широких (500-1000 м) і вузьких (300-500 м) добре дренованих вододілів. За своїм рельєфом вони рівні і слабохвилясті. При переході в вододіли схили балок, в основному мають чітку виражену бровку. Схили балок переважно покаті (7-100) і зайняті природними кормовими угіддями. Днища балок мають ширину 50-100 м, вони сухі, рівні і тільки в місцях переходу в схили балок, дещо підняті через відклади  делювіального матеріалу.

Корінну основу ландшафту складають палеогенові та неогенові піщані відклади, перекриті малопотужними антропогенними відкладами.

Серед ґрунтотвірних порід домінують леси, на яких сформувалися переважно чорноземи типові середньогумусні, а також  сірі і темно-сірі опідзолені лісові грунти.

У минулому ландшафт складався з лісових і степових ділянок. Сьогодні степові ділянки майже повністю перетворені у сільськогосподарські угіддя. Первинна рослинність представлена вівсюгом, тимофіївкою лучною, конюшиною рожевою, щавлем кінським.

Рівнини лесові, розчленовані балками і ярами з просадочними блюдцями, на алювії давньоочетвертинних терас, з чорноземами типовими середньо гумусними, вилугуваними, з сільськогосподарськими угіддями на місці лучних і різнотравно-типчаково-ковилових степів.

Формування цього ландшафту пов’язане з акумулятивною діяльністю річок. Літогенною основою є алювіальні  відклади, які мають неоднорідний колір і шарувату будову. Вони складаються з шарів добре обкатаного піску, що чергується з прошарками мергелізованого суглинку різної потужності.

Поверхня ПТК має вигляд рівного, слабопохилого, місцями слабохвилястого схилу. В геоморфологічному відношенні природний  комплекс відповідає IV над заплавній терасі.

В грунтовому покриві домінують чорноземи типові середньогумусні.

Більша частина території цього ландшафту розорана. Тут колись росли різнотравно-типчаково-ковилові степи, які чергувались з широколистяними дубовими лісами. У сучасному травостої переважають вівсюг, тимофіївка, тонконіг, конюшина, череда, кульбаба.

Рівнини лесові, плоскі, з просадочними блюдцями на алювії молодих четвертинних терас, з чорноземами типовими, середньо- і малогумусними, сільськогосподарськими угіддями на місці  лучних і різнотравно-типчаково-ковилових степів, рідше з лучно-болотними солонцюватими грунтами і болотно-різнотравно-осоковою рослинністю під сінокосами.

Цей ландшафт у геоморфологічному відношенні співпадає з третьою надзаплавною терасою, поверхня якої має плоску поверхню, на якій великий розвиток отримали посадочні блюдця. В основі ПТК залягають алювіальні відклади (піски, супіски), які перекриті еолово-делювіальними відкладами – лесами і лесовидними суглинками. Останні відрізняються від лесів більш легкими механічними,  а також малим вмістом карбонатів кальцію.

На таких породах сформувались родючі грунти – чорноземи типові. Серед інших грунтів відзначимо лучно-болотні, які сформувалися у просадочних блюдцях в результаті болотного процесу ґрунтоутворення. В верхній частині профілю в цих грунтах розташовується гумусово-елювіальний горизонт потужністю до 30 см. Він темний, брилисто-грудочкуватий, крупнопилуватий-важкосуглинистий, ущільнений, з чисельними коренями рослин. Нижче, залягає перехідний, темно-сірий, слабоущільнений, мокрий, крупнопилуватий-важкосуглинистий, оглеєний з іржавими плямами, карбонатний горизонт потужністю до 35-40 см.

Територія ландшафту в основному задіяна під сільськогосподарські угіддя, і лише частково використовується під природні кормові угіддя. Луки використовують як пасовища і сінокоси. В трав’яному покриві в основному переважає болотна рослинність – ситник, манник та ін.

Рівнини дрібногорбисті на молодих четвертинних піщано-мулистих відкладах, з чорноземами  супіщаними, дерновими розвиненими піщаними грунтами, інколи з пісками слабозадернованими, з сільськогосподарськими угіддями, вигонами, сосновими і сосново-дубовими лісами.            

Вищезазначений ландшафт виділяється на низьких, переважно піщаних (борових) терасах річок, його формування пов’язане з акумулятивною діяльністю річок. Літогенною основою виступають алювіальні відклади. В зв’язку з неглибоким заляганням рівня ґрунтових вод ці відклади оглеєні, досить щільні, містять закисні сполуки заліза і марганцю.

Поверхня ПТК переважно дрібногорбисті і відповідає першій і другій надзаплавним терасам річок. Абсолютні висоти становлять 170-180 м.

В грунтовому покриві домінують дернові піщані грунти і слабо задерновані піски, що в свою чергу впливає на рослинний покрив. Дернові піщані грунти мають неглибокий профіль (20-40 см). В верхній його частині виділяється гумусова ний, темно-сірий, грудочкуватий, супіщаний, ущільнений, безкарбонатний горизонт потужністю до 20 см. Нижче розташовується перехідний горизонт. Він сірий погано грудочкуватий, зв’язнопіщаний, пухкий, вологий, безкарбонатний. Материнською породою виступають давній піщаний алювій.

Ці грунти слабогумусовані (1,5-2,4 %), містять мало поживних речовин, їм властива висока водопроникність і низька вологоємність.

Практично половина цього ПТК знаходиться під лісом – сосновим або дубово-сосновим.

Незначні території першої надзаплавної тераси вкриті луками, які використовуються під вигони для випасу худоби. В травостої переважають костриця лучна, конюшина біла, мати-мачуха, кінський щавель, тонконіг, пирій. На заболочених ділянках переважають лисохвіст та осока.

Рівнини плоскі і слабохвилясті, піщано-глинисті на голоценовому алювії з лучно-чорноземними, інколи болотними грунтами і торф’яниками із злаково-різнотравною, болотно-різнотравною рослинністю під сінокосами, вигонами, частково розорані, інколи під лісами із дуба і вільхи чорної.

В геоморфологічному відношенні цей ландшафт відповідає заплавам річок Ворскла, Грунь, Ташань. Поверхня ландшафту плоска, слабохвиляста, широка, переважно заболочена з болотними грунтами, місцями ускладнюється підвищеними ділянками, де сформувалися лучно-чорноземні грунти. Заплави річок мають багато стариць, звивистих рукавів, заболочених левад, які заповнені водою і заросли тросником, осокою.

Ґрунтотворні породи  представлені сучасними алювіальними відкладами. Вони складаються з відкладів піщано-легкосуглинистого складу з домішками мергелізованого суглинку.

В грунтовому покриві ландшафту домінують лучні і болотні грунти. Рідко зустрічаються дернові грунти (на підвищених ділянках).

Серед лучних грунтів найбільш поширені в заплаві лучні поверхневосолонцюваті на алювіальних відкладах. Вони мають таку будову профілю. Верхня частина профілю представлена гумусово-елювіальним горизонтом потужністю до 40 см. Це сірий, грудочковато-зернистий, слабоущільнений горизонт. Під цим горизонтом залягає до глибини 150 см перехідний горизонт, який за морфологічними ознаками поділяється на два підгоризонти – верхній і нижній. На відміну від верхнього нижній містить сизувато-бурі плями, він більш зволожений, майже мокрий, оглеєний. Материнською породою слугує алювіальний суглинок, мокрий, в’язкий, ущільнений, оглеєний. Такі грунти утворились під лучною рослинністю під впливом ґрунтових вод. Вони приурочені до знижених елементів рельєфу. На заболочених ділянках заплави сформувалися болотні грунти. Вони оглеєні з поверхні. В зв’язку з засоленістю ґрунтових вод болотні грунти мають ознаки солонцюватості. Ці грунти добре гумусова ні (2,8 %). Реакція ґрунтового розчину переважно слаболужна (рН-7,5). Болотні грунти мають несприятливий повітряний режим і водозастійний водний режим, що суттєво погіршує можливість їх господарського використання. На низовинних луках, які використовуються під сінокоси і пасовища, в травостої переважають тонконіг, пирій, бобові, на заплавних луках – польовиця, вівсюг лучний, люцерна хмелевидна, кульбаба лікарська, подорожник великий, лапчатка гусяча. На заболочених ділянках росте тросник звичайний, манник, рогіз, лисохвіст, хвощ болотний.

Болотно-долинні ландшафти.

В геоморфологічному відношенні цей ПТК представляє собою доволі густу, сильнорозчленовану и глибоку яружно-балкову сітку. Балки відкриваються в заплави притоків річок Ворскли, Грунь, Ташань. Протяжність їх досягає 1,5-4 км. Вони складаються із чисельних бокових ярів. Схили балок сильно еродовані, а днища доволі широкі. Деякі балки мають рівне заболочене дно із малими струмками. Днища балок і ярів складені піщано-глинистими алювіально-делювіальними і делювіальними відкладами, на яких формуються лучні грунти і чорноземи намиті. Останні формуються за дерновим типом ґрунтоутворення. Внаслідок площинного змиву намитий гумусовий горизонт досягає 80 см. Він має темно-сірий колір, середньо-важкосуглинистий механічний склад, підвищену вологість, світло-сірі прошарки делювію.

Нижче залягає перехідний горизонт, який поширюється до глибини 120-130 см. На відміну від попереднього він ущільнений і більш вологий.

Формування болотних грунтів відбувається у найбільш знижених ділянках балок. За своїми ознаками вони майже подібні до болотних грунтів, що формуються в заплавах річок.

На схилах і днищах балок збереглась природна рослинність, насамперед лучна і лісова. В структурі лісів спостерігається поєднання вододільних дібров і байрачних лісів. У деревостані панують клен, липа, дуб, вільха чорна. Трав’яному покриву властиві яглиця, медяниця, кропива, гравілат. 

Умовні знаки до ландшафтної карти

Межирічні ландшафти

- лесові підняті і відносно вирівняні рівнини на палеогеновій основі з чорноземами типовими малогумусними і опідзоленими, рідше з сірими лісовими грунтами під сільськогосподарськими угіддями ні місці лучних степів, інколи на місці широколистяних дубових лісів

- лесові підняті і відносно вирівняні рівнини на неогеновій основі переважно з сірими і темно-сірими опідзоленими лісовими грунтами, з сільськогосподарськими угіддями на місці широколистяних дубових лісів та під широколистяними дубовими лісами

Долинні ландшафти

-  лесові рівнини, розчленовані балками і ярами з просадочними блюдцями на алювії неогенових терас, з чорноземами типовими середньогумусними, з сільськогосподарськими угіддями на місці лучних і різнотравних степів, рідше з сірими і темно-сірими опідзоленими грунтами під кленово-липово-дубовими лісами

- лесові рівнини, розчленовані балками і ярами, на алювії давньочетвертинних терас, з чорноземами типовими середньо гумусними, вилугуваними, з сільськогосподарськими угіддями на місці лучних і різнотравно-типчаково-ковилових степів

- лесові рівнини, плоскі, з просадочними блюдцями на алювії молодих четвертинних терас, з чорноземами типовими середньо- і малогумусними, з сільськогосподарськими угіддями на місці лучних і різнотравно-типчаково-ковилових степів, рідше з лучно-болотними солонцюватими грунтами і болотно-різнотравно-осоковою рослинністю під сінокосами

- рівнини дрібногорбисті на молодих четвертинних піщано-мулистих відкладах, з чорноземами супіщаними, дерновими розвиненими піщаними грунтами, інколи з пісками слабозадернованими, з сільськогосподарськими угіддями, вигонами, сосновими і сосново-дубовими лісами

- рівнини плоскі і слабохвилясті, піщано-глинисті на голоценовому алювії з лучно-чорноземними, інколи болотними грунтами і торф’яниками із різнотравно-злаковою, болотно-різнотравною рослинністю під сінокосами, вигонами, частково розорані, інколи під лісами із дуба і вільхи чорної

-  болотно долинні ландшафти

Розділ ІV. Використання матеріалів дипломної роботи під час вивчення шкільного курсу з географії

Матеріали даної дипломної роботи можуть бути використані в процесі викладання практично всіх географічних дисциплін в рамках шкільного курсу. Крім того, робота дозволяє реалізувати такі важливі нововведення як краєзнавча направленість навчання, екологічність географічного курсу. Робота являється важливою ланкою, що зв’язує фізичну та економічну географію, роблячи її єдиною дисципліною.

Матеріал дипломної роботи, окрім теоретичних питань, включає в себе значну кількість цінного матеріалу, який може бути використаний в декількох розділах шкільного курсу географії. Особливо під час аналізу умов території проживання учасників, в даному випадку Охтирського району Сумської області.

Матеріал дипломної роботи можна умовно поділити на два блоки чи напрямки:

1.     Використання в початковому курсі фізичної географії (6 клас).

2.     В курсі “Фізична географія України” (8 клас).

Використання матеріалів дипломної роботи на початковому курсі “Фізична географія” (6 клас)

              Слід сказати, що використання матеріалів різнопланове. Тому в цьому розділі ми подамо найбільш важливі аспекти можливостей, та проаналізуємо один, на наш погляд, більш виразний в учбово-пізнавальному плані, метод в межах конкретного курсу.

              При вивченні природи рідного краю використовуються матеріали першого та другого розділу, які мають загальні відомості про природу Охтирського району. Матеріали можуть бути використані, починаючи з характеристики географічного положення території та закінчуючи характеристикою природно-територіальних комплексів.

              Широкі можливості надає позашкільна робота з учнями: в формі кружків, пошукова. Можливе проведення цілого ряду спостережень як за окремими компонентами природи, так і за компонентами ПТК. При цьому найбільш вдалою формою виступає екскурсія. Цей варіант багато в чому і актуальний, так як передбачає постановку конкретних задач, збір інформації та її обробіток. Крім того, необхідно враховувати вік та психологію учасників.

              Методичний досвід показує, що візуальні екскурсії малоефективні, якщо учні безпосередньо не приймають участі в яких-небудь практичних діях, а лише сприймають розповідь на слух. Нижче пропонуємо схему, в якій передбачається мета позашкільної практичної діяльності учасників.

              Підготовка уроків на місцевості набагато складніша за підготовку класних уроків. Тут обов’язкова підготовка не тільки вчителя, але й учнів. Як завжди діти вважають, що робота на місцевості це прогулянка. Необхідно за раніше переконати, що практична робота на місцевості – це робота, яка потребує знань, навичок, відповідальності.

Вчителю необхідно досконально прорахувати комплекс методів та прийомів з учнями не тільки в учбовій, але й виховній роботі, враховуючи індивідуальні особливості учнів та класу вцілому.

Організація практичної роботи на місцевості

1.     Підготовчий етап:

а) вибір мети та задач проведення роботи;

б) об’єкти практичної роботи;

в) вибір маршруту;

г) підготовка спорядження;

д) проектування взаємодії з учнями.

2.     Основна частина:

а) організація заходу;

б) організація діяльності учнів на маршруті;

в) практична робота на місцевості;

г) управління діяльністю учнів;

д) комплекс впливу виховного характеру на учнів.

              Серед основних напрямків підготовчої роботи з учнями на місцевості вчитель виділяє наступне:

-         визначення мети та завдань;

-         вибір району польових робіт;

-         вибір об’єктів для проведення дослідження;

-         підготовка картографічного матеріалу;

-         підготовка необхідного спорядження;

-         конструювання індивідуальних завдань, враховуючи інтереси учнів;

-         складання плану роботи на місцевості;

-         організаційна підготовка класу до роботи.

При підготовці до екскурсії слід врахувати склад класу, місцевість проживання учнів. Звідси слід вибирати об’єкт практичної роботи.

              Необхідно врахувати, що учні не мають навичок до польової роботи: топографічних, вимірювальних, орієнтовних. Отже надаються попередні завдання щодо визначення довжини кроку, тренування окомірної зйомки любої ділянки. До безпосереднього плану виконання роботи на місцевості висуваються слідуючі вимоги:

1.     Стислий запис;

2.     Невеликий формат зошиту;

3.     Записи ведуться на одній стороні листа з виділенням окремої сторінки для кожного етапу роботи;

4.     Наявність вкладених в лист карток з текстами необхідних завдань;

Мета екскурсії або практичної роботи на місцевості ретельно продумується, враховується увесь хід роботи, методи та засоби досягнення мети. Приклад мети для практичної роботи може мати наступний вид:

-         організувати учнів для складання комплексного опису природи на ділянках з різними умовами освітлення та зволоження;

-         добитися самостійного визнання формування висновків про закономірності в природних комплексах;

-         допомогти учням дати оцінку трудової діяльності людини в конкретних умовах кожного комплексу;

-         звернути увагу на охорону природи, захист оточуючого середовища;

-         відпрацювати методи окомірної зйомки;

-         виховати господарче відношення до землі, повагу до людей, які її обробляють;

-         розвивати інтерес до географічної науки та краєзнавства.

Основні етапи роботи учнів

1.     Розподілити групи на ланки (робочі групи), перевірити знаряддя, докласти про готовність до роботи.

2.     Підготовча бесіда.

3.     Вихід на маршрут, де усі за планом знаходять свої об’єкти.

4.     Завдання індивідуальні та по ланках. Учні отримують картки з потрібними інструкціями.

5.     Перевірка ходу роботи, надання допомоги, консультації.

6.     Додаткові завдання.

7.     Збір учасників та підведення підсумків.

8.     Повернення з роботи.

Кінцеві підсумки практичної роботи на місцевості учасників проводяться в класі на спеціальному уроці, після обробки матеріалів та оформлення звіту. В кабінеті оформляють виставку кращих робіт, мап. Учні захищають свої звіти, результати дослідження обговорюються, робляться кінцеві висновки.

Таким чином гра, яку було розпочато ще в полі, продовжується та отримує своє логічне завершення.

Можна думати, що такий варіант реалізації матеріалів другого розділу дипломної роботи досить продуктивний, враховуючи важкість та абстрактність матеріалів з теми: “Природно-територіальні комплекси”. Крім того, витримуються краєзнавчий, практичний та екологічний початок у вивченні географічної дисципліни.

Матеріали дипломної роботи можуть бути використані багаторазово в  курсі “Фізична географія України” (8 клас). При чому і в загальному огляді території держави як і при вивченні географії своєї місцевості. В першому випадку використовується теоретична база, яка стосується ґрунтового покриву та клімату. В іншому випадку можливе використання конкретних даних на конкретних уроках. В деякому плані обмежує можливості те, що останній розділ курсу передбачає вивчення області, а не району. Найбільш ефективно використовувати матеріал можна в ході виконання учасниками практичної роботи. Пропонуємо варіант практичної роботи в ході вивчення кліматичних особливостей області (в даному випадку району).

Тема практичної роботи: “Побудова та аналіз кліматичної діаграми для Охтирського району Сумської області”.

Мета: дати учасникам уяву про клімат своєї місцевості, його змінах протягом року, розвивати навички роботи з елементарними статистичними даними, вміння переводити цифровий матеріал в географічний.

Хід роботи:

1.     Актуалізація опорних знань про предмет роботи – клімату. Учасники коротко відповідають на питання про кліматоутворюючих факторах, змінах температури повітря по сезонах, причинах нерівномірного випадання осаду.

Даний етап може бути спірним, так як учасники мають дати аналогічні висновки по закінченню роботи. Тут можна не загострювати увагу на кліматі своєї місцевості, а нібито дати поштовх до необхідних результатів. Мабуть це надає велику спрямованість практичній роботі.

2.     Учасники отримують дані про хід температури протягом року та розподілі річної сумі опадів. Дані вносяться до таблиці.

3.     Цей етап вважається самим важким для вчителя, так як і для учасників. Все зводиться до пояснення будови діаграми. Кількість опадів відображається стовпчиковою діаграмою, а хід температури – графіком.

4.     Безпосередня побудова кліматограми.

Після виконання розрахунків діаграми, приймається наступний вид: позитивні температури позначаються красною лінією, негативні – синьою або чорною.

5.     Завершаючий етап практичної роботи – аналіз отриманої кліматограми та висновки. Учасники письмово відповідають на поставлені запитання:

1. Які особливості річного ходу температури в Охтирському районі?

3.     Самий холодний та теплий місяць року?

4.     Яка річна кількість опадів у районі?

5.     Виділити самий вологий та самий сухий місяць року?

6.     Визначити тип клімату.

Річний хід температур

           Річний розподіл опадів

ВИСНОВКИ

              Територія Охтирського району розташована у межах Дніпровсько-Донецької западини, яка входить до складу Східно-Європейської докембрійської платформи. Особливістю тектонічної будови є значна роздробленість кристалічного фундаменту і велика рухливість окремих його брил. Саме через це тут виділяються локальні структури – Качанівське западина, Охтирська западина, Гунське підняття та інші локальні структури. Породи осадового чохла мають значну потужність 7 – 8 тисяч метрів, із яких на денну поверхню виходять лише кайнозойські відклади. Вони мають середньо-верхньопалеогеновий, неогеновий і четвертинний вік.

              В платформенних умовах сформувались відповідні платформенні форми рельєфу. Це Середньоросійська височина, яка охоплює північно-західну частину території Охтирського району. Це акумулятивно-денудаційна рівнина вододільного плато, яка характеризується похило-хвилястим розчленуванням яружно-балковою сіткою рельєфом. В межах плато знаходиться найвища точка Охтирського району – 283 м над рівнем моря (біля с. Климентово). Південно-східна частина району являє собою рівнинні або слабохвилясті ділянки терас р Ворскли. Вони знижені у рельєфі і мають  відносно різну яружно-балкову сітку. Абсолютна висота місцевості тут коливається від 140 до 160 м над рівнем моря.

              Охтирщина багата на поклади нафти і газу. Основними родовищами нафти є Бугруватівське, Качанівське, Хухрянське, Ясенівське і Рибальське. На території району зосереджено 8 родовищ будівельних корисних копалин: 2 родовища піску (Охтирське і Охтирське 1) та 6 родовищ суглинку (Староіванівське, Ясенівське 2, Охтирське, Гунське, Куземинське і Качанівське), які являються цегельною сировиною.

              Клімат Охтирського району помірно-континентальний. Середньорічний показник радіаційного балансу по району становить 38 – 42 ккал/см2. Циркуляція атмосфери змінюється по сезонам року. Влітку переважають вітри північно-західного і західного напрямків, а взимку дмуть переважно вітри північного і північно-східного напрямків. Середньорічна температура повітря становить   6,60 С. В січні вона від’ємна, в середньому – 7,1 ... 80 С, а в липні досягає найвищих показників 18 -60 С ... 21,10 С. Тривалість зими в середньому становить 110 – 126 днів. Тривалість літнього періоду в середньому 131 день. На території району випадає за рік в середньому 517 мм опадів, причому максимум припадає на липень, а мінімум – на лютий-березень. Для клімату характерні посухи. Найчастіше вони спостерігаються у весняний та передосінній періоди.

              Найбільшою річкою району є Ворскла. ЇЇ протяжність у межах району 75 км, ширина від 20 до 75 м, а глибина від 0,5 до 18 м (с. Буймерівка, Климентівський міст). Стік Ворскли змінюється за сезонами року. Максимальний він під час весняної повені (більше 50 %). Середньорічний об’єм стоку р. Ворскли становить 0,565 км3. Ворскла і її притоки мають переважно снігове живлення, але взимку річки майже повністю переходять на грунтове живлення.

              Гідрохімічний режим р. Ворскла залежить від фізико-географічних, біологічних і антропогенних чинників. Ворскла і її притоки містять підвищену кількість карбонатів і гідрокарбонатів кальцію, натрію і магнію. Загальна мінералізація води досягає у маловодні роки – 600-700 мг/л. В ці роки спостерігається підвищений вміст іонів натрію і калію (до 52 мг/л). У багатоводні роки мінералізація річкової води зменшується до 170-214 мг/л.

              В залежності від сезону року, коли змінюється водність р. Ворскли відбувається зміна у концентраціях у річковій воді розчинних сполук заліза, фосфору, кремнію, нітратів, нітритів. Так, влітку концентрація заліза і фосфору зменшується, зменшується і вміст нітратів, а ось концентрація кремнію, нітритів зростає від весняної повені до зимової межені.

              Хімічний склад річкових вод є інтегральною характеристикою, що віддзеркалює вплив природних і антропогенних чинників. У р. Ворскла та її притоках Охтирці і Хухрі вода є найменш якісною. З кожним роком у цих річках збільшується кількість перевищення ГДК по таким показникам як БСК, ХСК, залізо (р. Ворскла), азот амонійний, нітрити, залізо, БСК, ХСК (р. Охтирка, р. Хухра). Причиною перевищення нормативів є недбайливо внесені добрива, що змиваються дощовими водами в річки та викиди підприємствами стічних вод. Так, кількість у воді азоту амонійного і нітратного перевищує ГДК у 2 рази. Перевищення нормативів ГДК характерно і для заліза загального у 1,5 – 2,5 рази (на кордоні з Російською Федерацією).

              Територія Охтирського району розміщена у межах лівобережної низовинної провінції лісостепової зони з сірими лісовими грунтами та чорноземами.

              У заплавах річок поширені дерново-лучні, лучно-болотні і болотні грунти. Під сосновими лісами низьких терас сформувалися дерново-борові і дерново-підзолисті грунти.

              Для природного рослинного покриву характерними угрупованнями є дубово-соснові діброви, липово-дубові, кленово-липово-дубові ліси на межиріччях та терасах річок, лучні степи, а також заплавні луки і болота.

              Фауна Охтирського району представлена 16 типами. З них 15 типів належить до безхребетних. Вони домінують у всіх біоценозах луків, лісів та водойм. Тут живуть дощові черви, мокриці, жужелиці, мухи, комарі, бабки, метелики та ін. У водоймах Охтирського району мешкає українська мінога та біля 30 видів риб. На водоймах і прибережних заростях мешкає 63 види птахів. В різні сезони в районі перебуває 80 видів птахів та 10 видів ссавців.

              Ландшафти Охтирського району представлені межирічними і долинними. Межирічні ландшафти поширені на правому березі р. Ворскла у межах вододільного плато. Це підняті лесові рівнини на неогеновій основі. Два ПТК, що входять до складу межирічних ландшафтів відрізняються насамперед грунтово-рослинними умовами.

              Західну і північно-західну частину вододільного плато займають лесові рівнини, що у доісторичному минулому відповідали лучному степу, під яким сформувались чорноземи типові мало гумусні. Лісові ділянки з різними сірими лісовими грунтами займали обмежену площу, а сьогодні майже вся територія цього ПТК знаходиться під сільськогосподарськими угіддями.

              На схід від вищезгаданого ПТК, на правобережжі р. Ворскли розміщуються лесові підвищені рівнини, які розчленовані густою яружно-балковою сіткою. Колись цей ландшафт був вкритий кленово-липово-дубовими і дубовими лісами, які сьогодні переважно перетворені у сільськогосподарські угіддя. Переважаючими грунтами цього ПТК є сірі і темно-сірі опідзолені грунти.

              Долинні ландшафти виділяються в долинах Ворскли, Груні і Ташані. На високих неогенових терасах р. Ворскли Бурлуцький і Новохарківський сформувались ландшафти лесових рівнин, поверхня яких розчленована балками. В умовах лучного і різнотравного степу були сформовані найбільш родючі грунти Охтирського району – чорноземи типові середньогумусні.

              Окремим долинним ПТК представлені давньочетвертинні тераси р. Ворскли. Літогенною основою цього ПТК є алювіальні відклади, які складаються з шарів добре обкатаного  піску, що чергується з прошарками мергелізованого суглинку. Поверхня ПТК має вигляд слабопохилого, місцями слабохвилястого схилу.

              В грунтовому покриві домінують чорноземи типові середньогумусні, які повністю задіяні під ріллю. В межах третьої і другої надзаплавних терас виділяють рівнини лесові плоскі, з просадочними блюдцями з чорноземами типовими середньо- і малогумусними під сільськогосподарськими угіддями.

              З просадочними блюдцями пов’язані лучно-чорноземні, інколи лучно-болотні грунти з болотно-різнотравно-осоковою рослинністю під сінокосами.

              На низьких, переважно піщаних (болотних) терасах розвинені дрібногорбисті рівнини на молодих четвертинних піщано-мулистих відкладах з чорноземами супіщаними, дерновими піщаними грунтами з сільськогосподарськими угіддями, випасами, сосновими і сосново-дубовими лісами. Абсолютні висоти становлять 170-180 м.

              Заплави річок в ландшафтному плані – це рівнини плоскі і слабохвилясті, піщано-глинисті на голоценовому алювії з лучно-чорноземними, лучними, інколи болотними грунтами із злаково-різнотравною, болотно-різнотравною рослинністю під сінокосами, вигонами, частково розорані, інколи під лісами із дуба і вільхи чорної. 

              Яружно-балкова сітка представлена болотно-долинними ландшафтами. Балки, які іноді досягають 4 км мають сильно еродовані схили і доволі широкі днища . Деякі балки мають рівне заболочене дно із малими струмками. На піщано-глинистих алювіально-делювіальних і делювіальних відкладах формуються лучні грунти, чорноземи намиті, а у найбільш знижених ділянках балок – болотні грунти. На схилах і днищах балок збереглась природна рослинність, насамперед лучна і лісова. В структурі лісів спостерігається поєднання вододільних дібров і байрачних лісів.

              Матеріали даної дипломної роботи можуть бути використані в процесі викладання практичного всіх географічних дисциплін у рамках шкільної програми. Крім того, робота дозволяє реалізувати такі важливі напрямки – як краєзнавчий і екологічний.

Література

1. Атлас Сумської області / Під. ред. Зузука Ф.В. та Білика М.І. – К.: Картографія, 1995
2. Бабко Р.В., Кузьмина Т.А. Состояние экосистемы реки Ворскла. Проблемы р. Ворскла.
3. Матеріали міжнародного науково-практичного семінару „Роль національних парків в навчально-виховній роботі” – Охтирка, 2002
4. Гордєєв Л.М., Пелешенко В.І., Хільчевський В.К. Гідрохімія України – К.: Вища школа, 1995
5. Географические ландшафты Украины. – Киев: Наукова думка, 1966
6. Доповідь про стан навколишнього природного середовища в Сумській області у 2001-2004 рр.
7. Куракова Л.И. Современные ландшафты и хозяйственная деятельность. М.: Просвещение, 1983
8. Леонтьева Г.Г., Тюленева В.А. География Сумской области, 9 класс, - Сумы, 1995
9. Нешатаев Б.Н. Физико-географическое районирование Сумской области, - Сумы, 1987. – Деп. в Укр. НИИНТИ 17.02.1987, №  224-Ук87
10. Пашканг К.В. Природно-территориальные комплексы и их изучение в курсе географии средней школы, - М.: 1973
11. Польський Б.М. Грунти Сумської області. – Суми, 1996
12. Природа Украинской ССР (Вернадер Н.В. и др.) – Киев: Наукова  думка, 1986
13. Технічний звіт про використання земель, що підлягають захисту від водної та вітрової ерозії, інших видів деградації та рекомендації по їх подальшому використанню в межах Охтирського району Сумської області – Том 1. – 1998
14. Тюленєва В.О. Клімат Сумської області. – Суми, 1989
15. Тюленєва В.О. Водні ресурси Сумської області // Стан природного середовища та проблеми його охорони на Сумщині. Книга 2. С.: Джерело, 1997
16. Фондові матеріали підприємства „Охтирка нафтогаз”. Картирование системы загрязнения  почвенного покрова Качановского нефтепромышленного узла и разработка рекомендаций по восстановлению почвенного плодородия. – Харьков, 1996 
17. Чорний І.Б. Географія грунтів з основами ґрунтознавства. – К.: Вища школа, 1995
18. Шищенко П.Г. Прикладная физическая география. – К.: Высшая школа, 1980