Центральна країна — «Чжунго»

Центральна країна — «Чжунго» 

«Чжунго» (中國/中国) — самоназва Китаю. Перший ієрогліф «чжун» (中) означає «центр» або «середину». Другий знак «го» (國 або 国) тлумачиться як «країна» або «держава». Починаючи з 19 століття у західній і вітчизняній історіографії цю назву Китаю перекладають як «Серединна держава» чи «Серединна імперія». Однак такий переклад є не зовсім вірним, оскільки слово «чжунго» здавна позначало центр Піднебесної — державу китайського імператора, тобто власне Китай. Відповідно, точним перекладом є «Центральна країна» або «Центральна держава». 

Термін «чжунго» не використовувався у історії Китаю постійно. Він мав різноманітний культурний і політичний підтекст в залежності від епохи. 

У період «Весен і Осені» (722—481 до н. е.) словом «чжунго» позначалися державні утворення, які виводили свою політичну генеалогію від династії Західна Чжоу (1122—771 до н. е.) у долині річки Хуанхе. Цим вони протиставляли себе державі Чу на річці Янцзи та державі Цінь на варварському Заході. Однак в часи правління династії Хань (206 до н. е.—220) держави-ізгої Чу та Цінь стали складовими китайської імперії, тому їх було автоматично включено до «чжунго». Таким чином склалося більш широке поняття «Центральної країни». 

Загалом до початку 1 тисячоліття по Р.Х значення слова «чжунго» еволюціонувало у бік розширення меж терміну. Як зазначає «Книга Пісень», складена близько 1000 року до н. е., спочатку ним позначалась округа довкола столиці або імператорського маєтку. Згодом цим поняттям стали іменувати території підпорядковані «центральній» владі. Як свідчать «Історичні Записки» Сима Цяня: "Вісім гір відомі в імперії. Три з них у варварів Ман та Ї. П'ять — у «чжунго». Існувало також розуміння «чжунго» як земель Північної китайської рівнини. Так, «Хроніки трьох королівств» (3 століття) протиставляють ці території, називаючи їх «центральними», краям у долині річки Янцзи — Ву та Юе. У цьому значенні «чжунго» асоціюється етнічними китайськими (хуа 华 або 華, ся 夏) землями. 

Зміни у значенні терміну відбулися з початком вторгнень північних кочових племен у Китай, які захопили «колиску» китайської цивілізації і створили у рівнині річки Хуанхе власні держави. Нові, етнічно некитайські династії Півночі Китаю почали називати свої володіння «чжунго», а ворожі південні уряди етнічних китайців Південного Китаю — «варварами». Відповідно, у середині 1 тисячоліття мала місце трансформація терміну «чжунго», що перейшов з площини етнічної у політичну. Відтоді поняття «Центральна держава» стало асоціюватися більше з певною географічною і політико-цивілізаційною спільнотою, ніж етнічною групою. 

Проте у середньовіччі «чжунго» не втратив остаточно свого етнічного підконтексту. У період правління династії Тан китайські землі півночі і півдня були об'єднані, що сприяло поширенню застосування назви «чжунго» на південні території. Подальші розколи Китаю у зв'язку з набігами північних кочовиків, закріпили назву «Центральної країни» за південно-китайськими землями саме завдяки тому, що вони були традиційним місцем екзилю етнічної китайської влади. 

На початку 20 століття термін «чжунго» був уперше застосований у назві держави Республіки Китай (中華民國, «Народна держава Чжунго»). З 1949 року Китайська Народна Республіка (中华人民共和国) також вписала у свою офіційну це слово. 

Сучасна національність «китаєць» (中国人, чжунго-жень) також містить цей термін. Часте використання слово «чжунго» сприяє формуванню китаєцентричного світогляду мешканців Китаю, та поступовій «китаїзації» національних меншин КНР та Республіки Китай.

[ред.]

«China» 

Латинська назва Китаю «China», яка перекочувала до багатьох європейських мов, наймовірніше походить від імені китайської династії Цінь (221—206 до н. е.). Скоріш за все, китайські купці, які торгували на шовковому шляху і подорожували до Римської імперії називали себе ціньнцями. Ця назва «Цінь» записувалася римлянами як «Cina», що згодом перетворилося на «China».

[ред.]

«Китай» і «Катай» 

Слово «Китай» походить від імені «Катай», яке, у свою чергу, виникло від назви некитайської, а протомонгольскої групи кочових племен з Маньчжурії — киданів (китаїв). У 907 році вони захопили Північний Китай і заснували у ньому свою династію Ляо. Їх місце у 12-13 століттях заступили інші кочовики — чжурчжені та монголи, однак етнонім їхніх попередників закріпився як топонім північного Китаю. Завдяки європейським купцям, зокрема, Марко Поло, ця назва у формі «Катай» («Cathay») потрапила до середньовічної Західної Європи, витіснивши латинське «China». Звідти воно перейшло до української мови, де перетворилася на «Китай». На Заході «Катай» зрідка вживається як поетична назва «Китаю». 

Терміном «Китай» може також позначатися:

Китайська Народна Республіка (КНР) — держава, яка контролює материковий Китай, а також острови Гонконг та Макао;

Республіка Китай — держава, яка володіє Тайванем та прилеглими островами;

«Власне Китай» — історико-культурний регіон, який займає територію сучасної КНР без Маньчжурії, Внутрішньої Монголії, Тибету та Уйгурського автономного округу Сіньцзян. Тобто, «етнічний Китай»;

«Великий Китай» — соціально-економічний регіон, який включає материковий Китай, Гонконг, Макао і Тайвань. 

Слово «китайський» або «китаєць» означає приналежність до Китаю, як універсального утворення «чжунго» — «Центральної держави», а не етнічної групи. У цьому розумінні воно близьке до значень «СРСР-івський» або «американський». Проте не слід забувати, що в Китаї здавна існує панівна етнічна група хань (титульна нація, яка складає понад 90 % населення КНР і Республіки Китай), з якою переважно, як і з росіянами СРСР та англосаксами США, асоціюється населення країни. Ця етнічна група першопочатково мала назву китайці, і згодом екстраполювала її на підкорені етноси. Тому нерозбірливе у етнічному сенсі вживання назви «китайці» для вихідців з сучасних КНР або Республіки Китай лише сприяє асиміляційній політиці урядів цих країн по відношенню етнічно «некитайських» народів.