Біологічні ресурси України

Біологічні  ресурси України 

Актуальною є  проблема раціонального використання свіжої води, зокрема поліпшення структури  її споживання. Останнім часом обсяг  виробництва свіжої води становить  близько 30 млрд. м за рік. Основна  її кількість (56 % у 1989 p.) йде на виробничі потреби (без сільського господарства), для зрошення, обводнення та сільськогосподарського постачання (29 %) і на господарсько-питні потреби (15 %). Природоохоронні заходи передба­чають скорочення втрат води, раціоналізацію водопостачання, насамперед при зрошенні, ширше впровадження систем оборотного і послідовного використання води, будівництва і введення в дію об'єктів по очищенню стічних вод. Найбільше свіжої води споживається в Запорізькій (4,5 млрд. м3), Дніпропетровській (3,7), Донецькій (3,4) обл.; Кримській (2,6), Київській (без Києва—2,2), Херсонській (1,9 млн. м3). 

За функціональними  особливостями території поділяються  на: природні національні парки, заповідники, заказники, пам'ятники природи, ботанічні  сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки - пам'ятники садово-паркового мистецтва, заповідні урочища. 

На території  України функціонують: 

- 3 природні національні  парки. Вони створюються з метою  збереження природних комплексів  з особливою (екологічною, історичною  і естетичною) цінністю і використання їх в рекреаційних, наукових і культурних цілях (Швацький, Карпацький, Синевір). 

- 17 державних  заповідників, втому числі: 

2 біосферних  Державні заповідники мають на  меті збереження в природному  стані типових або унікальних  для даної ландшафтної зони природних комплексів, вивчення природних процесів та явищ, розробки наукових основ охорони природи. Господарська діяльність в їх межах заборонена (Розточчя, Медобори, Асканія Нова, Український степовий. Чорноморський, Дунайські плавні, Ялтинський та ін.) (Чорноморський, Асканія Нова),  

2 державних заповідно-мисливські  господарства, близько 1600 заказників  Державний заказник - територія,  яка виділяється з метою збереження  та відновлення окремих або  кількох найбільш цінних або  унікальних комплексів, які входять до Червоної книги. Державні заказники поділяються на: ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, гідрологічні, палеонтологічні, геологічні (Касперівський - ландшафтний, «Дача Галілея» - лісовий, Галицький - ботанічний, Чистилівський - зоологічний тощо). 

2655 пам'яток природи  Державна пам'ятка природи - територія  або окремий природний об'єкт,  що мають особливу цінність  і беруться під охорону для  збереження в природному стані.  

8 ботанічних  садів, що утворюються з метою збереження, вивчення і збагачення в спеціальних умовах різноманітних рослин для ефективнішого наукового, культурного і господарського їх використання (Київський ботанічний сад Академії наук). 

20 дендрологічних  парків - державний дендрологічний парк створюється для вивчення і збагачення у спеціально створених умовах різноманітних дерев і чагарників для наукового, культурного і господарського ви­користання (Хоростівський, Гермаківський). 

8 зоологічних  парків. Парки формуються з метою збереження і вивчення в спеціально створених умовах об'єктів дикої фауни для наукових, пізнавальних і науково-дослідних цілей (Київський, Харківський та ін.). 

511 парків-пам'яток  садово-паркового мистецтва. Державні  парки-пам'ятки садово-паркового  мистецтва -найбільш визначні зразки паркобудівництва, які охороняються в естетичних, наукових, природоохоронних і оздоровчих цілях («Софіївський» в Умані, «Раївський» в Бережанах, Скала-Подільський, Вишнівецький, Коропецький). 

559 заповідних  урочищ Державне заповідне урочище - лісові, степові, болотні та інші природні комплекси, які мають певне наукове, природоохоронне і естетичне значення. 

Лісові ресурси  мають не лише народногосподарське  значення, вони є найпопулярнішою  формою курортно-рекреаційного значення. 

В Західному  регіоні щороку відпочивають близько 3-х млн. чоловік, а за підрахунками спеціалістів тут щороку можуть відпочивати  принаймні 12 млн. чол., що в 4 рази перевищує  фактичну кількість відпочиваючих. 

Унікальним природним  комплексом є Карпати і Прикарпаття, де в 1980р. створено Карпатський природний національний парк на площі 50,3 тис. га, який має 4 зони: природозаповідну - 10,2 тис. га, охоронно-рекреаційну - 20,8 тис. га, рекреаційну - 10,6 тис. га і рекреаційно-господарську - 8,6 тис. га. 

Потенціал Західного регіону ще невичерпаний: це можна зробити за рахунок впорядкування 1-ї і 2-ї груп державного лісового фонду. Необхідно насамперед розширити зелені зони і парки великих міст, реконструювати лісопарки навколо міст і впорядкувати рекреаційні території. 

Економія і  комплексне використання деревної сировини, відходів сприяє не тільки підвищенню ефективності використання одного із цінних природних ресурсів, але й  покращенню стану навколишнього  середовища. Багатство лісів - це не тільки деревина, а й гриби, плоди, ягоди та ін. Використання харчових ресурсів лісу, багатих на вітаміни, білки, вуглеводи, є одним з шляхів задоволення потреб населення. В Україні росте більше як 100 видів дерев і кущів, які дають їстівні плоди і ягоди, більшість з яких мають і лікувальні властивості. Дикоростучі плоди використовуються ще далеко не повністю: заготівля лісових плодів і ягід складає не більше 20% всього урожаю, грибів - 11, горіхів - 10%. Харчові ресурси поряд з бджільництвом, сінокосінням, лікарською і технічною сировиною утворюють ресурси побічного використання, питома вага якого в загальній комплексній продуктивності лісів складає лише 20%. Отже, поряд із відтворенням лісових ресурсів, існують резерви для раціональнішого користування дарами лісів.

ПРОБЛЕМИ ОХОРОНИ БІОЛОГІЧНИХ РЕСУРСІВ 

Максимальне використання вигод від територіального поєднання  природних ресурсів дає змогу  не тільки отримати найбільший народногосподарський ефект, а й успішно вирішувати складні питання охорони навколишнього  середовища і раціонального природокористування . 

Зростання населення  і масштабів виробництва спричинило глобальні економічні проблеми. Однією з найважливіших нині є проблема охорони повітряного басейну, основними  забруднювачами якого є транспорт, енергетичні й хімічні підприємства. Почастішали випадки викидів у атмосферу оксиду вуглецю, вуглекислого газу, діоксиду сірки, пилу, різноманітних оксидів і радіоактивних ізотопів. Особливо гострою є потреба охорони атмосфери в промислових районах, центрах металургійної й хімічної промисловості. 

Винятково важливою є охорона водних ресурсів. Джерелами  забруднення внутрішніх вод неочищеними  стоками є передусім промислові й комунальні підприємства, сільське господарство. Особливо забруднюються  водойми мінеральними добривами  і отрутохімікатами. Збільшення споживання води зумовлює виникнення її дефіциту в Причорноморському економічному районі, У зв'язку з цим проблема забезпечення населення чистою прісною водою є однією з найгостріших. До найважливіших природоохоронних об'єктів належать Дунай, Дніпро, Дністер, Південний Буг, Чорне й Азовське моря. 

Охорона земельних  ресурсів є складовою проблеми охорони  навколишнього середовища. Для розвитку сільськогосподарського виробництва  винятково велике значення має раціональне  використання землі, відновлення й родючості, максимальне зменшення вилучення сільськогосподарських угідь для промислового, житлового й транспортного будівництва. Особлива роль у стабілізації земельного фонду сільського господарства належить рекультивації відпрацьованих кар'єрів і золовідвалів. 

Першочергову  роль відіграє охорона рослинного світу, а найбільше лісів. Значення лісу для життя і діяльності людини важко переоцінити, тому найважливішим  завданням є регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів. З цією метою здійснюються заходи щодо лісовідновлення. Для збереження видів унікальної природи створюються національні парки (Карпатський, Шацький та ін.). 

Проблема охорони  тваринного світу зумовлена зниженням  запасів цінних видів риби, хутрового  звіра, диких тварин, які не завдають шкоди людині. В зв'язку з цим на відповідні органи покладено обов'язки контролю і регулювання правил мисливства та рибальства. Ухвалено відповідні рішення законодавчих органів. 

Зростання масштабів  видобутку мінеральних ресурсів висуває проблему охорони надр. Слід передбачити раціональне використання надр і зменшення втрат корисних компонентів при видобутку і переробці. Для цього потрібно впроваджувати комплексне використання мінеральної сировини, широко застосовувати сучасні ефективні технології видобутку і переробки бідних руд, утилізацію відходів.

Мінеральні води

Одним з найважливіших  факторів лікувальної рекреації  є наявність природних мінеральних  вод. За існуючою класифікацією їх поділяють  на 8 основних бальнеологічних груп:

Група А: мінеральні води без специфічних компонентів та властивостей. Їхня лікувальна дія зумовлена іонним складом та загальною мінералізацією, азот та метан містяться у них у розчиненому стані в умовах атмосферного тиску тільки у незначних кількостях. Води цієї групи виведені на земну поверхню свердловинами, вивчені та використовуються на курортах Миргорода (Полтавська область), Куяльника (Одеська область), Трускавця (Львівська область), Феодосії (Крим), Очакова (Миколаївська область) та інших.

Група Б: вуглекислі. Їх лікувальна дія зумовлена наявністю у великих кількостях розчиненого вуглекислого газу, який становить 95-100% газів, а також іонним складом та загальною мініралізацією. Вони є дуже цінними у лікувальному відношенні. Найбільше відомих джерел цих вод зосереджено в Карпатському регіоні, зокрема в Закарпатті. Ці води виведені на поверхню, вивчені та використовуються на курортах "Поляна", "Квітка полонини" (Закарпатська область).

Група В: сірководневі або сульфідні. Фізіологічна та лікувальна дія зумовлена наявністю сульфідів (вільного сірководню та гідросульфідного іону) Сірководневі води пов'язані з нафтогазовими відкладами. Такими районами є Прикарпаття і Крим. Найбільше курортне значення мають дуже поширені хлоридні натрієві води. На базі цінних питних лікувальних і лікувально-столових залізистих вод діє Шаянський санаторний комплекс у Закарпатті. Води цієї групи також вивчені та використовуються на курортах Любеня-Великого (Львівська область), Синяка (Закарпатська область), Черчого (Івано-Франківська область).

Група Г: залізисті, миш'яковисті або миш'якові з високим  вмістом марганцю, міді, алюмінію. Лікувальна дія зумовлена одним або декількома з перелічених фармакологічно активних компонентів. В Україні ці рідкісні води вивчені та використовуються у санаторіях Закарпаття.

Група Д: бромні, йодні та з високим вмістом  органічних речовин. Виділено 2 типи мінеральних  вод з високим вмістом органічних речовин. Води з високим вмістом  органічних речовин виявлені на Прикарпатті. Це два родовища типу "Нафтуся" - у Трускавці, Східниці (Львівська область) та Березівські мінеральні води (Харківська область). Бромні підземні води виявлені в Карпатах, Криму, де вони використовуються як для ванн, так і для внутрішнього вживання. Терапевтичні властивості цих вод визначаються іоннодольовим складом або іншими біологічно активними компонентами.

Група Е: родонові (радіоактивні) води. Основну їх масу становлять хлоридні киснево-азотні слабомінералізовані  води неглибокої циркуляції атмосферного походження, що формуються у зонах порід тектонічного походження (Житомирська, Вінницька, Кіровоградська, Хмельницька, Київська області). На їх базі функціонують 10 лікувальних установ, зокрема курорт Хмельник (Вінницька область).

Лікувальні грязі

В Україні є  значні запаси лікувальних грязей. Вони тут відомі з давніх часів. До них відносяться різні за походженням природні утворення (відкладення боліт, озер та морських заток), які складаються з води, мінеральних та органічних речовин і являють собою однорідну тонкодисперсну пластичну масу з певними тепловими та іншими фізично-хімічними властивостями. За прийнятою класифікацію, лікувальні грязі поділяються на торфові (прісноводні, мінеральні), мулисті (сапропелі, сульфідні, мінеральні, глинисті) та псевдовулканічні (соночні та гідротермальні). Вони застосовуються для загальних і місцевих аплікацій, грязеводяних ванн, а також у поєднанні з електропроцедурами.

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, в яких діє 7 торф'яних, 10 сульфідних родовищ. Особливе місце займають унікальні ресурси озокериту Бориславського родовища на Львівщині.

Значні поклади  лікувальних торф'яних грязей є у  Львівській, Івано-Франківській та інших  областях. Серед намульно-сульфідних грязей, що експлуатуються, значними запасами лікувальної сировини виділяються Куяльницьке, Шабалайське в Одеській області, Чокракське родовище в Криму. Високі лікувальні властивості цих грязей формуються за рахунок сульфітів морської води і тому вони дуже популярні в одеській групі курортів, на курорті Саки.