Проектне фінансування

1. Поняття і типи проектного фінансування. Основні  джерела фінансування проектів.

   Під проектним фінансуванням (project financing) звичайно розуміють цільове кредитування позичальника для реалізації інвестиційного проекту без регресу або з обмеженим регресом кредитора на позичальника, за якого забезпеченням платіжних зобов’язань є грошові доходи від функціонування даного проекту, а також активи, що відносяться до цього проекту.

   Проектне  фінансування почало широко використовуватись  у кінці 70-х – початку 80-х років ХХ ст. у великих експортно-імпортних та інвестиційних операціях. Використання цієї форми фінансування, яка передбачала широке залучення зарубіжних інвесторів, створювало можливість ініціаторам інвестиційних проектів знизити витрати з погашення боргів, встановити довгострокові відносини з постачальниками сировини й матеріалів, зменшити ризики, пов’язані з поставкою обладнання, з введенням об’єктів в експлуатацію, забезпечити фінансовані об’єкти підтримкою національної монетарної влади та міжнародних кредитних організацій.

   Спершу  світовий ринок проектного фінансування був поділений між небагатьма американськими, канадськими, німецькими та японськими банками. Пізніше, внаслідок  бурхливого розвитку нафто- та газовидобутку  в Північному морі до них приєднались комерційні банки Великої Британії. Далі активну участь на світовому ринку проектного фінансування виявили банки Франції, Швейцарії, Голландії, Бельгії, Італії тощо.

   На  основі різних типів і схем проектного фінансування були реалізовані великі інвестиційні проекти у розвинених державах і країнах, що розвиваються. Одним з класичних прикладів «чистого» проектного фінансування є проект «Євротунелю», який з’єднав Великобританію з європейським континентом. Цей проект базується на інвестиціях приватного сектора, без участі державних органів і міжнародних організацій. Загальний обсяг фінансування проекту склав 7 млрд. ф. ст. У проекті взяли участь 198 банків з п’ятнадцяти держав.

   Під «проектом» (project) звичайно розуміють унікальне підприємство (або захід), що передбачає скоординовані дії його учасників. Ці дії націлені на досягнення певних цілей учасників в умовах часових і ресурсних обмежень.

   Таким чином, термін «проектне фінансування»  передбачає певний спосіб, організаційну  форму досягнення бізнес-цілей: заробіток прибутку як такого і максимізації вартості бізнесу.

   Згідно  до принципів проектного фінансування, сторони, що надають необхідний капітал, передусім оцінюють здатність проекту  стабільно генерувати грошові потоки. Саме ці потоки стають джерелом коштів для обслуговування і повернення боргу та виплати доходу на капітал, інвестований в проект. Таким чином, у проектному фінансуванні гарантією для постачальника капіталу виступає економічний ефект від реалізації проекту. Активи також можуть забезпечити підтримку.

   Специфіка проектного фінансування передбачає, що проекти реалізуються на основі наступних принципів:

• строго визначені або відокремлена економічна діяльність у межах проекту;
• грамотне управління ризиками і наявність системи функціональних гарантій учасників проекту;
• наявність проробленої фінансової моделі, що є базою для інвестування й фінансування;
• професійне управління проектом.

   У класичній схемі проектного фінансування, як правило, створюється економічно та юридично відокремлена проектна компанія. Такий підхід має декілька переваг.

   По-перше, робота «з чистого аркуша» дозволяє уникнути ризику впливу на проект обставин, пов’язаних із «минулим» компанії. Наприклад, із податковими претензіями  за підсумками перевірки одного з  минулих періодів або визнанням недійсним важливого договору, укладеного декілька років тому.

   По-друге, проект стає більш прозорим. Виникає  менше ускладнень при визначенні й плануванні грошових потоків, оскільки відсутній вплив операцій, не пов’язаних із проектом. Прозорість сприяє встановленню довіри між партнерами і більш високій оцінці вартості проекту.

   У звичайному кредитуванні всі ризики, як правило, повністю бере на себе позичальник. При організації ж проектного фінансування ризики розподіляються між  позичальником, кредитором і, як правило, ще одним учасником проекту. Так, управління політичним ризиком найбільш доцільно покласти на державні органи, залучаючи її до проекту, наприклад, в якості його спонсору. Технологічні ризики можна передати постачальникам обладнання, а ринкові ризики – покупцям або пов’язаним з ними сторонам шляхом укладення спеціальних контрактів. При цьому в ідеалі проектна компанія не повинна брати на себе будь-які ризики.

   Використання  функціональних гарантій учасників  проекту дозволяє забезпечити стабільність майбутнього грошового потоку. Прикладом таких гарантій може бути укладання меморандумів про взаєморозуміння, надання партнерами «комфортних листів». З покупцями укладаються угоди, що «прив’язують» їх до проектної компанії. Можливе також одержання гарантій від спонсорів проекту або держави – про створення на певний термін спеціальних умов, що сприяють реалізації проекту.

   Успіх проекту багато в чому залежить від  наявності сильної команди менеджерів, які мають волю до успіху. Іншими словами, від того, наскільки професійно організовано управління проектом і  комунікації поміж його учасниками. Тому до всіх функціональних систем компанії (логістика, фінанси, маркетинг тощо) застосовуються найжорсткіші вимоги.

   Оскільки  коло учасників проекту є достатньо  широким, менеджерам проекту слід приділяти  увагу відносинам з партнерами та інвесторами і координації їх роботи. Це дозволить забезпечити прозорість інформаційних і фінансових потоків і досягти основних цілей проекту.

   При проектному фінансуванні джерелом погашення  заборгованості виступають грошові  потоки, які генеруються в результаті реалізації проекту. Для прийняття  рішення про таке фінансування висувається вимога участі у проекті значної частки власних коштів замовника.

   Розрізняють такі типи проектного фінансування:

1. Без будь-якого регресу на позичальника: банк-кредитор бере на себе весь ризик, оцінюючи лише ймовірні доходи від проекту.
2. Без регресу на позичальника в період, що йде за впровадженням проекту в експлуатацію: підрядники гарантують оплату, дотримання кошторисної вартості проекту і за певних умов відшкодовують збитки, пов’язані із затримкою введення об’єкта в експлуатацію.
3. З повним регресом на позичальника: кредитор не бере на себе ризики, а надає кошти під гарантію організаторів проекту

     Будь-який проект потребує джерел  фінансування. Аналіз структури  пасиву бухгалтерського балансу,  що характеризує джерела коштів, лежить в основі класифікації джерел фінансування проекту. Вони поділяються на такі види:

   власний капітал;

нерозподілений  прибуток;

позиковий капітал;

державні  субсидії.

Власний капітал включає статутний фонд і фонди власних коштів.

Статутний фонд спершу формується як стартовий капітал, необхідний для створення підприємства. При цьому власники або учасники підприємства формують його з огляду на власні фінансові можливості і в розмірі, достатньому для виконання тієї діяльності, заради якої воно створюється.

Фонди власних коштів (амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд розвитку виробництва, резервний фонд, страхові резерви  тощо) можуть формуватися без зміни  статутного фонду. По суті вони є відкладеним  прибутком, що формується і використовується за рішенням органів управління підприємства. Винятком є резервний фонд, вимоги до формування якого визначено законодавством.

Нерозподілений  прибуток як джерело фінансування відділяється від власного капіталу тільки тому, що ще не відомо, чи буде він приєднаний до нього. Рішення по прибутку приймається органом управління підприємства.

Позиковий капітал характеризується тим, що має  бути повернутий в певні строки.

Державні  субсидії теж можуть розглядатися як джерело фінансування проекту, якщо такі субсидії передбачено рішенням державних органів. 

2. основні учасники проектного фінансування

У такому проекті беруть участь як мінімум  три учасники. По-перше, це проектна компанія, що створюється спеціально для проекту, відповідає за його реалізацію і зазвичай не має ні фінансової історії, ні майна для застави. Саме використання проектної компанії є головною рисою цього виду проектів. Відповідальність і ризики з інвестованого капіталу не покладаються на перевірене часом і надійне підприємство, а, як і фінансування, розподіляються між учасниками процесу і регулюються набором контрактів і угод. Другий учасник — інвестор, що вкладає кошти у власний капітал проектної компанії. З огляду на той факт, що інвестор, з одного боку, рідко обмежується лише грошовими внесками й одержанням прибутку, а з іншого - особливо коли інвесторів декілька, їхні вкладення взагалі можуть полягати не у фінансових вливаннях. Для позначення цієї категорії учасників прийнято використовувати дещо інший термін — спонсори проекту. Спонсори ініціюють проект, створюють проектну компанію і в тій чи іншій формі розраховують отримати прибуток з її успішної діяльності. І, нарешті, третій учасник — кредитор. Крім того, що проектна компанія, яка одержує кредит, не має ні застав, ні поручителів у традиційному розумінні цих термінів, частка позикового капіталу в проектному фінансуванні значно вища, ніж у звичайних корпоративних кредитах і середня сума, надана кредитором, складає 70–80% усіх капітальних витрат проекту. Зрозуміло, що це ставить кредитора в складні умови і вимагає від його не тільки пошуку альтернативних шляхів захисту своїх капіталів, але й особливо ретельного аналізу всіх нюансів об’єкту фінансування.