Поняття та правова природа банківського рахунку

ЗМІСТ 

Вступ

1. Поняття банківського рахунку.
2. Види банківських рахунків.
3. Договір банківського рахунку.

Висновки

Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

      Для зберігання коштів і здійснення розрахунків  між учасниками розрахункових правовідносин  в установах банку відкриваються  різні за правовим режимом рахунки. Банківські рахунки — це рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов’язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів. Відповідно до чинного законодавства юридичні особи усіх форм власності та видів діяльності, а також громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, зобов'язані зберігати свої кошти на рахунках в установах банків.

      Стаття 6 Закону України "Про платіжні системи  та переказ грошей в Україні" від 5 квітня 2001 р. передбачає, що банки мають  право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим  підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам — інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Зазначені  особи мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України  відповідно до власного вибору та за згодою цих банків для забезпечення своєї  господарської діяльності і власних  потреб.

      Суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) для зберігання коштів і здійснення всіх видів банківських  операцій відкривають рахунки в  банках на власний вибір і за згодою цих банків. Кожне підприємство може відкривати два і більше поточних рахунків у національній валюті та рахунки в іноземній валюті.  
 
 
 

1. Поняття банківського рахунку.

     Відповідно  до частини 2 статті 1087 Цивільного кодексу  України, розрахунки між юридичними особами мають здійснюватися, як правило, в безготівковому порядку. Тобто відкриття банківського рахунку  є обов'язком для зазначених осіб, які не можуть відмовитися від  укладення відповідного договору. Отже, ця норма має не диспозитивний, а  імперативний характер, тобто характер загальнообов'язкового припису.

     Згідно  з пунктом 5.1 Інструкції Національного  банку «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», за поточними  рахунками, що відкриваються банками  суб'єктам господарювання в національній валюті, здійснюються всі види розрахунково-касових  операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Тобто власник рахунка зобов'язаний вносити на банківський рахунок  усі грошові кошти і здійснювати  з нього оплату рахунків третіх осіб не в силу договору, а відповідно до норм законодавства.

     Це  зумовлено, насамперед, фіскальними  цілями, оскільки, контроль руху безготівкових  коштів на рахунку, значно полегшує відстеження  сплати податків. Крім цього, це значно полегшує звернення стягнення на кошти боржника, передусім стягнення  на погашення податкової заборгованості. У зв'язку з цим у законодавстві  з'явилася норма, згідно з якою відкриття  або закриття банківського рахунка  зумовлює обов'язок банківської установи повідомити про це податковий орган (після відкриття банківського рахунку  здійснення всіх розрахункових операцій (крім зарахування коштів на рахунок) можливе лише після одержання  повідомлення податкового органу про  взяття рахунку на облік).

     Таким чином, сторони договору банківського рахунка зобов'язані укласти вищезазначений договір. До того ж така сторона договору, як банк, виконує деякі контрольні функції відносно іншої сторони  — клієнта, перевіряючи наявність  у клієнта права на відкриття  рахунка, відповідність його правового статусу умовам, необхідним для відкриття рахунка. А зміст договору банківського рахунка зумовлюється правилами та інструкціями Національного банку.

     Після укладення договору банківського рахунку права його учасника продовжують залишатися нерівноправними. Банк має коло повноважень владного характеру відносно свого клієнта: це право банку здійснювати перевірку грошових і розрахункових документів, стягнення в безспірному порядку прострочених платежів, застосовувати банківські санкції. Владні повноваження банків щодо клієнтів, як і інші особливості відносин банківською рахунка грунтуються на фінансово-правовому (публічно-правовому) характері відносин, які виникають між банками і клієнтами в процесі здійснення банківських операцій і зумовлені особливим статусом банку.

      За  договором банківського рахунка  банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта  про перерахування і видачу відповідних  сум з рахунка та проведення інших  операцій за рахунком. Банк має право  використовувати грошові кошти  на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати  та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати  інші, не передбачені договором або  законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний  розсуд. Банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.

      Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або  їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної  влади, їхнім посадовим і службовим  особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в  порядку, встановлених законом про  банки і банківську діяльність. У  разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди.

      Усі суб'єкти підприємницької діяльності та установи банків зобов'язані дотримуватись  вимог чинного законодавства  щодо відкриття рахунків. За порушення  належних вимог суб'єкти підприємницької  діяльності та комерційні банки несуть відповідальність. 

2. Види банківських рахунків.

     З метою зберігання коштів і здійснення розрахунків банки відкривають  підприємствам, організаціям і установам  різних форм власності, залежно від  характеру їх діяльності та джерел фінансування, різні рахунки: поточні, карткові, вкладні (депозитні) тощо.

     Порядок відкриття рахунків в установах  банків, форми розрахунків та порядок  їх здійснення визначаються законом  про банки і банківську діяльність, іншими законами, а також нормативно-правовими  актами Національного банку України.

        Основним законодавчим актом,  яким регламентуються відносини  в сфері безготівкових розрахунків, є Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні». Відповідно до статті 6 цього Закону банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам — інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Зазначені особи мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору та за згодою цих банків для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб. Порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом — власником рахунка.

        Види рахунків, які можуть відкриватися  у банківських установах України,  визначені у статті 7 цього Закону. Згідно з цією статтею банки  мають право відкривати своїм  клієнтам вкладні (депозитні), поточні  та кореспондентські рахунки.

        Вкладний (депозитний) рахунок —  це рахунок, що відкривається  банком клієнту на договірній  основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку  в управління на встановлений  строк та під визначений процент  (дохід) відповідно до умов  договору. До них належать: рахунки для акумуляції коштів для виїзду на лікування за кордон; рахунки виборчого фонду; рахунки для формування статутного фонду господарського товариства; рахунки за угодою сумісної (спільної) діяльності без створення юридичної особи.

        Поточний рахунок — це рахунок,  що відкривається банком клієнту  на договірній основі для зберігання  коштів і здійснення розрахунково-касових  операцій за допомогою платіжних  інструментів відповідно до умов  договору та вимог законодавства  України. До поточних рахунків належать: бюджетні рахунки, які відкриваються підприємствам, установам, організаціям, що утримуються за рахунок бюджетів; рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або рішеннями Кабінету Міністрів України; карткові рахунки (картрахунки), які відкриваються для розрахунків з допомогою платіжних карток.

        Кореспондентський рахунок —  рахунок, що відкривається одним  банком іншому банку для здійснення  міжбанківських переказів. Відкриття кореспондентських рахунків здійснюється шляхом встановлення між банками кореспондентських відносин у порядку, що визначається Національним банком України, та на підставі відповідного договору.

     Правовідносини, що виникають під час відкриття  банками, їх відокремленими структурними підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, поточних і вкладних (депозитних) рахунків у  національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, виборчим блокам політичних партій, регламентуються Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою Постановою Правління Національного банку України №492 від 12.11.2003 р.

        Саме цією Інструкцією визначено  порядок відкриття банками рахунків  у національній та іноземній  валютах, порядок використання  коштів на цих рахунках та  порядок їх закриття.

        Згідно з Інструкцією суб'єкти  господарювання, нерезиденти-інвестори,  іноземні представництва і фізичні  особи мають право відкривати  рахунки для забезпечення своєї  господарської діяльності і власних  потреб у будь-яких банках України  відповідно до власного вибору, крім випадків, коли банк не  має можливості прийняти на  банківське обслуговування або  якщо така відмова допускається  законом або банківськими правилами.

        До поточних рахунків відповідно  до Інструкції також належать:

        - рахунки за спеціальними режимами  їх використання, що відкриваються  у випадках, передбачених законами  України або актами Кабінету  Міністрів України;

        - поточні рахунки типу “Н”,  що відкриваються в національній  валюті офіційним представництвам  і представництвам юридичних  осіб-нерезидентів, які не займаються  підприємницькою діяльністю на  території України;

        - поточні рахунки типу “П”,  що відкриваються в національній  валюті постійним представництвам;

        - карткові рахунки, що відкриваються  для обліку операцій за платіжними  картками відповідно до вимог  цієї Інструкції. Операції за  цими рахунками здійснюються  з урахуванням особливостей, визначених  цією Інструкцією та відповідними  нормативно-правовими актами Національного  банку, що регулюють здійснення операцій із застосуванням платіжних карток;

        - поточні (накопичувальні) рахунки  виборчих фондів.

        Інструкцією чітко визначено,  які рахунки мають право відкривати  ті чи інші суб'єкти, перелік  документів, необхідних для відкриття  рахунку в залежності від його  виду.

        Юристи банку, до функціональних  обов'язків яких віднесено юридичне  супроводження справ на розрахунково-касове  обслуговування клієнтів, повинні  дуже добре знати положення  цієї Інструкції і обов'язково  відстежувати всі зміни, які  досить часто вносяться Національним  банком України. Також необхідно  звертати увагу не лише на  наявність тих чи інших документів, які вимагаються для відкриття  рахунку, але й на правильність  їх оформлення відповідно до  законодавства.

     Закриття  рахунку в установах банків може відбутися:

• на підставі заяви власника рахунку;
• на підставі рішення органу, на який законом покладено функції щодо ліквідації або реорганізації підприємства;
• на підставі рішення суду або господарського суду про ліквідацію підприємства чи визнання його банкрутом;
• на інших підставах, передбачених чинним законодавством України чи договором між установою банку і власником рахунку.