МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра фінансів
ПОЯСНЮВАЛЬНА
ЗАПИСКА
ДО ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ
НА ТЕМУ:
Шляхи вдосконалення кредитної діяльності ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»
Студент групи ЗФК-042 В.Ю. Мороз
Чернігів 2010 р.

РЕФЕРАТ
Дипломна робота на тему «Шляхи вдосконалення кредитної діяльності ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»: 120 сторінок, 9 рисунків, 13 таблиць, 18 формул, 64 джерел, 5 додатків, 6 листів графічного матеріалу.
В дипломній роботі комплексно проведено оцінку структури та якості кредитного портфеля ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
Метою роботи стали розробка та пошук практичних рекомендацій щодо шляхів вдосконалення кредитної діяльності на базі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
В першому розділі розглянуто теоретичні аспекти кредитної діяльності комерційного банку: економічна сутність, функції, види кредиту; принципи банківського кредитування; кредитний ризик та наведена методика оцінки кредитоспроможності позичальника.
Також викладені правові аспекти діяльності комерційного банку, приведена нормативно-правова база, якою керуються комерційні банки в процесі своєї діяльності.
Друга частина роботи містить загальну фінансово-економічну характеристику діяльності ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2007-2009 рр. Проведений детальний аналіз структури та якості кредитного портфеля ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
Як результат, у третьому розділі приведені практичні рекомендації щодо шляхів удосконалення кредитної діяльності ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК, КРЕДИТ, БАНКІВСЬКИЙ КРЕДИТ, ПРОЦЕНТНА СТАВКА, ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРЕДИТУ, КРЕДИТНІ ОПЕРАЦІЇ, КРЕДИТНИЙ ПОРТФЕЛЬ, КРЕДИТНИЙ РИЗИК, ПРОЦЕНТНИЙ РИЗИК, СТУПІНЬ РИЗИКУ, СТРАХОВИЙ РЕЗЕРВ, СТРУКТУРА КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЯ, ЯКІСТЬ КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЯ.
ЗМІСТ

ВСТУП

1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ»

1.1 Сутність кредитних операцій та їх роль у діяльності комерційного банку

1.2 Принципи та процес банківського кредитування
1.3 Система управління кредитним ризиком комерційного банку
1.4 Методика оцінки кредитоспроможності позичальників
1.5 Нормативно-правове забезпечення кредитної діяльності комерційного банку

2 ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ КРЕДИТУВАННЯ ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» 50

2.1 Загальна фінансово-економічна характеристика діяльності банку

2.2 Характеристика кредитного процесу та методики оцінки кредито‑

спроможності позичальників ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»

2.3 Аналіз структури кредитного портфеля банку
2.4 Аналіз якості кредитів, наданих фізичним та юридичним особам банку
3 ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ КРЕДИТУВАННЯ ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ»
3.1 Заходи щодо покращення кредитного процесу з точки зору ризиків
3.2 Економічне обґрунтування ефективності запропонованих заходів
ВИСНОВКИ
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
ДОДАТОК А «Розгорнута класифікація видів кредитів»
ДОДАТОК Б «Баланси ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2007-2009 рр.».
ДОДАТОК В «Показники наданих кредитів фізичним та юридичним особам ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2007-2009 роки»
ДОДАТОК Г «Кредитний портфель ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2007-2009 роки»
ДОДАТОК Д «Кредитний портфель ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за видами економічної діяльності 2007-2007 років»

ВСТУП

В умовах формування ринкового середовища, спаду промислового та сільськогосподарського виробництва велика увага в організаційній та структурній перебудові економіки приділяється комерційним банкам та банківській системі в цілому.
Провідна роль у вирішенні значних проблем належить саме кредитним відносинам та банкам, що пояснюється не лише збільшенням їхньої ролі в розвитку економіки, але й наявною можливістю швидко і ефективно реагувати на нові механізми господарювання, тому актуальність даної теми є очевидною.
В той же час однією з проблем банківської системи в цілому, є досить високий ризик кредитних операцій. По-перше, теоретична недосконалість питання захисту інтересів кредитора від кредитних ризиків, по-друге, незадовільний фінансовий стан більшості суб’єктів підприємництва, по-третє, невисока кадрова підготовка працівників банківської системи тощо.
Аналізуючи ситуацію, яка склалася в банківській сфері, можна зробити висновок, що банки зазнають фінансового краху в зв’язку з надзвичайно ризикованою кредитною політикою.
З огляду на існуючи проблеми та ситуацію на грошово-кредитному ринку, питання щодо шляхів вдосконалення кредитної діяльності є досить цікавим. Адже, вивчення джерел і форм забезпечення погашення кредитів, розробка методів зниження питомої ваги неповернених позичок в загальному обсязі наданих кредитів, ефективне використання результатів аналізу наданих кредитів, ефективне управління процентним ризиком, формування банком резерву на покриття можливих втрат за позиками, впровадження якісних форм забезпечення та контролю за цільовим використанням позички справляють регулюючий вплив на банківську діяльність.
Тому з причини складності та багатогранності даної теми, що розглядається, чимало питань потребує поглибленого системного вивчення. Об’єктом дослідження виступає Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль».
Предметом дослідження виступає кредитна діяльність ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
Метою даної роботи є пошук шляхів вдосконалення кредитної діяльності на базі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»
Виходячи з визначеної мети задачами даної дипломної роботи є:
1) розкрити сутність та основні аспекти кредитної діяльності комерційного банку;
2) розкрити поняття кредитного ризику та структури кредитного портфеля;
3) розглянути нормативно-правове забезпечення у сфері кредитування;
4) дати загальну фінансово-економічну характеристику діяльності комерційного банку;
5) провести аналіз структури кредитного портфеля ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»;
6) на підставі проведеного аналізу кредитного портфеля та дослідження грошово-кредитного ринку запропонувати шляхи вдосконалення кредитної діяльності ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
Методичну та теоретичну основу роботи складають праці українських та зарубіжних науковців (А.М. Мороз, М.І. Савлук, С.Н. Кабушкін, А.О. Мілай, І.М. Парасій-Вергуненко та інші), законодавчі та нормативні акти Верховної Ради України, Президента України, Національного банку України, внутрішньобанківські інструкції та положення. Інформаційну основу складають звітні та поточні матеріали комерційного банку, дані періодичного друку, підручники, посібники, інші джерела інформації [1-12,17,27,38-41,64].
Результати даної дипломної роботи можуть бути враховані банківською установою при розробці своєї кредитної політики, а також висвітлений матеріал буде цікавим широкому загалу фахівців у сфері економіки та фінансів.
1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ»
1.1 Сутність кредитних операцій та їх роль у діяльності комерційного банку
Банкiвська система сьогоднi – це одна з найважливiших та невiд'ємних структур ринкової економiки. Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію Національного банку України, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів.
Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу.
Діяльність ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» як і будь-яка діяльність інших суб’єктів підприємницької діяльності нормується та забезпечується згідно з Конституцією України та законами і підзаконними актами.
Згідно статті 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції та підприємницької діяльності. Також не допускається зловживання монопольним станом на ринку, неправомірне обмежування конкуренції та недобросовісна конкуренція [1].
Законом України «Про банки i банкiвську діяльність» встановлено, що банк – це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб [6].
За твердженням Р. Коцовської та В. Ричаківської поняття «кредит» виникло на певному етапі розвитку людського суспільства як явище історичне. Розвиток банкiв та товарного виробництва, обiгу йшли поруч i тiсно переплiтались, тобто взаємовідносини між товаровиробниками і кредитором виникали тоді, коли продавцю потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити. Тому й виникла потреба, наприклад у передачі продавцем покупцеві товару з відстрочкою платежу, тобто – у кредит. Банки при цьому формувались як фiнансовi посередники, що залучають капiтали, заощадження населення та iншi грошовi засоби, які вивiльнюються в ходi господарської дiяльностi, i надають їх у тимчасове користування iншим агентам, що потребують додаткового капiталу [37].
Ставши iнституцiєю фiнансового перерозподiлу вартостi, у даний час комерцiйнi банки можуть запропонувати клiєнтам до 200 видiв рiзноманiтних банкiвських продуктiв та послуг. Проте є наявний визначений базовий перелiк операцій, без яких банк не може нормально функцiонувати, такою є кредитна діяльність. В структурі активних операцій банку найбільша питому вагу займає саме кредитна діяльність, тому найбiльша частина активiв банку вкладається саме у кредитнi операцiї.
Кредитні операції – це відношення між кредитором і дебітором (позичальником) із приводу надання (одержання) у тимчасове користування коштів, їхнього повернення й оплати.
Кредитнi операцiї є найважливiшим джерелом прибутку банку, проте у зв'язку зi збiльшенням в останнi роки випадкiв неповернення кредитiв данi операцiї складають пiдвищену небезпеку для стiйкостi та стабiльностi банку в цiлому. Прикладом щодо цього можуть слугувати долi ряду банкiв України, краху яких сприяла ризикова кредитна полiтика.
Кредитнi вiдносини мiж комерцiйними банками та позичальниками будуються на пiдставi кредитних договорiв (угод). В практичній дiяльностi банкiв розрiзняється кредитування пряме й опосередковане. При прямому кредитуваннi договiр на позичку укладається безпосередньо мiж банком-кредитором i позичальником. Опосередковане кредитування вiдбувається при купiвлi банком фiнансових зобов'язань (як правило, векселiв) позичальника. Зазвичай, відносини між суб'єктами кредитної угоди мають добровільний характер.
В умовах ринкової економіки об'єктом кредитних відносин за твердженням М.І. Савлука виступають переважно гроші як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всі інші ресурси – матеріальні, технічні, трудові, природні тощо. Матеріальні блага об'єктом кредиту виступають рідко. Характерною рисою кредиту є сплата процентів за користування ним [20].
Специфічний прояв суті кредиту полягає в виконанні таких функцій, як перерозподільчої, емісійної та контрольної.
При визначенні функцій кредиту треба мати на увазі, що при зміні економічної суті в процесі історичного розвитку змінюються і його функції. За допомогою кредиту відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення, отже, кредит виконує перерозподільчу функцію. Вона властива всім формам та видам кредиту. Перерозподілятися може тільки вартість (як у товарній, так і в грошовій формі), яка в даний момент є вільною. При цьому власник вартості не змінюється, ним залишається кредитор. Позичальник тимчасово користується лише споживчою вартістю наданих у кредит речей чи грошових ресурсів. Вартість може перерозполятися між окремими суб'єктами господарської діяльності, галузями народного господарства, регіонами країни та між різними країнами.
Наступною функцією кредиту є створення грошей для грошового обігу – емісійна функція. Її виконує тільки банківський кредит. Саме методами кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обігу. Однак вилучення грошей з обігу за допомогою кредиту досягається значно важче, ніж їх випуск в обіг. Воно повинно супроводжуватися цілим рядом заходів, які дали б можливість зменшити кількість грошей в обігу.
А.М. Мороз також зазначає, що кредиту властива і контрольна функція. Вступивши в кредитні відносини, позичальник і кредитор повинні здійснювати контроль за своєю діяльністю [38].
Форма кредиту характеризує зовнішній прояв і організацію кредитних відносин. Зміна його змісту, обумовлена зміною в характері виробничих відносин, призводить до зміни або появи нових форм кредиту.
Форма кредиту визначається за такими ознаками:
-  характером кредитних відносин;
-  складом учасників;
-  рівнем та джерелом виплати процента;
-  речовим проявом кредитної угоди.
Кредитні відносини мають вартісну форму оскільки вони виникають за умов, коли гроші передаються на умовах повернення.
Залежно від суб’єктів кредитних відносин, їх організації та цільового призначення позичок кредит поділяється на ряд видів: банківський, державний, міжгосподарський (комерційний); виробничий; споживчий; лізинговий; міжнародний [38].
Провідним видом кредиту є банківський, тобто кредит, який надають і одержують банки. Саме банки акумулюють переважну частину кредитних ресурсів і надають їх у позички. Банківський кредит – це двосторонній рух грошових коштів, які надаються банком у позику за певну плату на засадах забезпеченості, поверненості, строковості. Він відображає економічні відносини між кредиторами (банками) та суб’єктами кредитування (позичальниками), ними можуть бути як юридичні так і фізичні особи.
Банківський кредит пов’язаний з акумулюванням тимчасово вільних грошових коштів, їх перерозподілом на умовах поверненості, а також з емісією грошових знаків в обігу через систему кредитування. Умова поверненості грошових коштів дає можливість перерозподіляти грошові кошти неодноразово.
Як ствердує О.Я. Стойко, банківський кредит – це основна форма кредиту. Ступінь і спрямованість його впливу на економічні процеси залежать від використання певних методів кредитування, які застосовуються до конкретних економічних умов [60].
Державний кредит становить друге за значенням джерело фінансування державних витрат. Найбільш широко державні кредити розповсюджені в економічно розвинених країнах. Так вони становлять собою найбільш цивілізовану форму покриття дефіциту бюджету.
Державний кредит – це сукупність грошових відносин, які виникають між державою, з одного боку, та фізичними й юридичними особами, з іншого боку, з приводу, по-перше, вилучення тимчасово вільних коштів та їх використання на фінансування державних витрат; по-друге, надання фінансової допомоги підприємствам та організаціям на умовах строковості, платності та повернення.
Комерційний кредит відображає кредитний договір між двома господарюючими суб’єктами – продавцем (кредитором) та покупцем (позичальником). Комерційний кредит надається постачальником покупцеві. Потреба у ньому виникає тоді, коли підприємство-товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця немає грошей для його придбання. У таких випадках товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит. Ця передача може оформлятися векселем (борговим зобов'язанням). Під вексель постачальник (векселедержатель) отримує в банку кредит, при цьому міжгосподарський кредит трансформується у банківський.
Комерційний кредит має такі недоліки: обмеженість у часі, розмірах; іноді вимушений з боку постачальника характер відстрочки платежу у зв'язку з фінансовим становищем покупця, ризик для постачальника, великий вплив з боку банківської сфери при обліку векселів.
Споживчий кредит відображає відносини між кредитором та позичальником з приводу кредитування кінцевих потреб.
Споживчий кредит – кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.
В усіх країнах споживчий кредит виступає системою грошових відносин, пов'язаною з тимчасовим перерозподілом вільних коштів юридичних і фізичних осіб.
Споживчий кредит – це кредит, який дає:
–       можливість отримати ті речі, яких без використання кредиту потрібно було б довго чекати, або ж які були б недоступні для отримання;

Кп.зб = Рзб / Пзб,                                                                          (2.8)
де Рзб – резерв на покриття збитків;
Пзб – збиткові позики.
Коефіцієнт покриття позик капіталом розраховується як відношення капіталу банку до загальної суми позик:
Кзк = ВК / П,                                                                                 (2.9)
де ВК – власний капітал банку;
П – загальна сума позик.
Цей показник указує на те, яка частина кредитного портфеля фінансується за рахунок власного капіталу. Зростання даного коефіцієнта свідчить про те, що посилюється захищеність кредитів власним капіталом.
Ступінь повноти формування резерву розраховується як відношення фактично створеного резерву до розрахункової суми резерву виходячи із кредитного ризику:

Іповн = Фактично створений резерв / Розрахункова сума резерву, (2.10)
Розрахунок цих основних показників здійснимо на основі даних річних звітів ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2007-2009 роки [50, 52, 53] і отримані результати зведемо в таблицю 2.10.
Таблиця 2.10 - Аналіз якості кредитного портфеля ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2007-2009 рр. з погляду захищеності від втрат

Як видно з наведених розрахунків, захищеність кредитного портфеля від можливих втрат у звітному періоді зросла порівняно з минулим роком. Так, загальний коефіцієнт забезпеченості позик зріс із 0,91 в 2007 році до 0,98 у 2009 році. Проте рівень даних коефіцієнтів свідчить про недостатнє забезпечення позик. Захищеність позик за рахунок створеного в банку резерву на покриття збитків за позиками у 2009 році збільшилася до 0,25 процентного пункту. Всі збитки були списані за рахунок резерву. Коефіцієнт покриття позик власним капіталом у 2009 році залишився без змін і становив 0,14 проти 0,15 у 2007 році. Зменшення даного коефіцієнта свідчить про те, що послаблюється захищеність кредитів власним капіталом.
Графічно зобразимо якість кредитного портфеля банку з погляду захищеності від втрат (рис. 2.7).
Рисунок 2.7 - Гістограма якості кредитного портфеля ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2007-2009 рр. з погляду захищеності від втрат
Таким чином, у банку створено достатній резерв для покриття можливих збитків за кредитними операціями. Проте кредитним інспекторам слід звернути увагу на оцінку рівня забезпеченості позик. Треба уважніше аналізувати якість та ліквідність наданого забезпечення кредитів, оскільки прослідковується певна тенденція недостатньої захищеності кредитного портфеля від можливих втрат.

3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ КРЕДИТУВАННЯ ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ»
3.1 Заходи щодо покращення кредитного процесу з точки зору ризиків
Правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової стабільності й ринкової стійкості комерційних банків (враховуючи те визначальне місце, яке посідають кредитні операції в портфелі банківських активів). Тому необхідно правильно організувати кредитну політику в банку.
В свою чергу кредитна політика комерційного банку — це стратегія і тактика банку щодо залучення коштів та спрямування їх на кредитування клієнтів банку позичальників на основі принципів поворотності; терміновості; диференційованості; забезпеченості; платності.
Кожен банк визначає власну кредитну політику, беручи до уваги всю множину ризиків (внутрішніх і зовнішніх), якими він обтяжений, які впливають на ефективність його діяльності, враховуючи також ставлення керівництва банку до ризику.
Необхідно наголосити, що кредитна політика є основою стратегії ризику в діяльності банку. Вона може бути агресивною й традиційною (класичною). Кредитна політика як основа процесу управління кредитом визначає пріоритети в процесі розвитку кредитних відносин, з одного боку, та функціонування кредитного механізму - з другого [22].
Загалом кредитна політика, в розрізі стратегії, включає пріоритети, принципи та цілі окремого банку на кредитному ринку, а стосовно тактики ‑ фінансовий та інший інструментарій, що використовується даним комерційним банком для реалізації його цілей при здійсненні кредитних угод, правила їх здійснення, регламент організації кредитного процесу.
Оскільки головною метою комерційного банку є отримання прибутку , і кредитні операції займають досить вагоме місце в діяльності банка взагалі, то необхідно створити всі умови для максимального і повного залучення всіх верст населення, всіх суб’єктів господарювання до кредитного процесу. Проте кредитування є досить ризикованою діяльністю, оскільки наявний ризик неповерненості позики, що в свою чергу вже виключає отримання прибутку від даної операції. Тому необхідно зважувати всі ризики [57].
Провівши детальний аналіз кредитної діяльності ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» можна виділити ряд недоліків, а саме:
–       недостатня диверсифікація кредитних вкладень;
–       збільшення суми зважених класифікованих позик;
–       занадто ризикова кредитна політика;
–       недостатня увага при оцінюванні платоспроможності позичальників на стадії надання кредитів;
–       послаблена увага по цільовому використанню наданих позик та контролю за діяльністю позичальника з метою своєчасного виявлення негараздів та запобігання можливих втрат за позиками;
–       недостатнє забезпечення позик;
–       послаблення захищеності позик власним капіталом.
Таким чином, спираючись на викладену інформацію, можемо виділити ряд шляхів, які дозволять в подальшому удосконалити процес кредитування фізичних та юридичних осіб ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», а саме:
–       запровадження нових видів банківських продуктів для юридичних осіб, таких як револьверне та контокорентне кредитування;
–       запровадження нових видів банківських продуктів для фізичних осіб з орієнтацією на найменш захищені верстви населення;
–       створення програми з кредитування підприємців, які бажають створити власну справу (кредитування стартового капіталу);
–       стимулювання потенційних клієнтів для отримання кредиту саме в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» шляхом впровадження диференціації рівня процентних ставок відповідно до результатів аналітичної роботи стосовно кожного індивідуального позичальника та відповідно до умов позичкової операції, визначених у процесі структурування кредиту;
–       розширення складу фінансових коефіцієнтів, які використовуються банком для аналізу кредитоспроможності позичальника, що дає можливість отримати різнобічну оцінку його господарської діяльності та у певній мірі нівелювати розбіжності, що можуть виникати між прогнозованими і фактичними тенденціями, що складаються у процесі індивідуального відтворення;
–       індивідуальний підхід при зборі проблемної заборгованості;
–       вдосконалення роботи щодо оцінки ділової репутації клієнта;
–       розроблення мінімального переліку необхідних документів для оформлення кредиту та скорочення часу отримання кредиту;
–       акцентування уваги та роз’яснення найбільш значимих аспектів кредитної угоди;
–       постійне залучення клієнтів шляхом проведення рекламних акцій та презентацій;
–       створення позитивного образу банка для клієнтів.
Зважаючи на існуючі тенденції, що склалися на грошово-кредитному ринку України, слід обов’язково усвідомлювати притаманні ризики , перед впровадженням будь-яких нововведень, тому в таблиці 3.1 відобразимо шляхи покращення процесу кредитування з урахуванням можливих ризиків.
Таблиця 3.1 – Шляхи удосконалення процесу кредитування юридичних та фізичних осіб ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»

Отже, перераховані заходи можуть позитивно вплинути на діяльність ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та дозволять гідно конкурувати на ринку банківських послуг в складних економічних умовах, що позитивно вплине і на банківський сектор, і на стан економіки вцілому.
3.2 Економічне обґрунтування ефективності запропонованих заходів
Плануючи впровадити ті чи інші заходи, необхідно в першу чергу спрогнозувати майбутній результат. У теорії і практиці в процесі прогнозування фінансових показників досить часто використовують методологію екстраполяції (поширення кількісних (статистичних) висновків щодо існуючих тенденцій, одержаних у результаті вивчення впливу минулих подій на майбутні (прогнозні) періоди), за якої висновки про значення прогнозних показників у майбутніх періодах робляться на основі вивчення їх динаміки у попередніх періодах. Необхідним елементом при цьому є побудова та аналіз так званого ряду динаміки, який класифікує значення показників у часі у розрізі окремих періодів та описує динаміку їх розвитку.
Методи екстраполяції використовують за відносно стабільного розвитку підприємства (чи окремих показників його діяльності).
Одним із таких методів є метод визначення середніх величин. Прогнозні показники досить часто розраховуються як середнє значення відповідних показників у попередніх періодах. Середні величини обчислюються здебільшого за алгоритмом середньої арифметичної простої чи середньої арифметичної зваженої. Найпоширенішим у процесі прогнозування є метод визначення ковзної середньої, за використання якого прогнозні показники розраховуються як середні величини відповідних показників за n попередніх періодів (а не з використанням усіх значень аналізованого ряду динаміки). Кожні наступні прогнозні показники розраховуються на основі значень, одержаних в 3, 4, ... n попередніх періодах заміною значень найвіддаленіших періодів на нові [62].
У разі, якщо ковзна середня (Кс) обчислюється як середня арифметична проста, то можна використати такий алгоритм її розрахунку: ,                                                                  (3.1)
де t — границя числового ряду (наприклад, порядковий номер останнього звітного періоду);
n — досліджуваний інтервал ряду динаміки;
хі — значення досліджуваного показника в і-му періоді.
Оскільки в структурі активів балансу вагоме місце займають кредити та заборгованість клієнтів, то є доцільним спрогнозувати обсяги кредитування на 2010 рік у розрізі надання кредитів фізичним та юридичним особам. Для розрахунків скористаємось даними додатку В . При цьому n = 12. Отримані результати зведемо в таблицю 3.2.
Таблиця 3.2 – Прогнозні показники обсягів кредитування фізичних та юридичних осіб ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на 2010 рік.

Також зобразимо графічно результати прогнозування обсягів кредитування фізичних та юридичних осіб ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у 2010 році (рис. 3.1 – 3.2).
Рисунок 3.1 – Прогнозні показники обсягів кредитування фізичних осіб ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на 2010 рік
Рисунок 3.2 – Прогнозні показники обсягів кредитування юридичних осіб ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на 2010 рік
Таким чином після проведення прогнозних розрахунків відмічається тенденція до поступового вирівнювання обсягів кредитування як фізичних, так і юридичних осіб та незначного підвищення на кінець 2010 року. Проте створення відповідного фінансового прогнозу є досить складним завданням, оскільки коливання фінансових ринків і швидкі зміни у фінансових відносинах в цей кризовий період значно ускладнюють прогнозування. За твердженням О. О. Терещенко фінансові прогнози не можуть бути виконані з великою точністю, тому що може відбутися багато подій, які спричинять невідповідність між дійсністю і прогнозом [62].
Проте впровадження запропонованих заходів дозволить позитивно вплинути як на кредитну діяльність ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», так і на підвищення рейтингу довіри серед населення щодо інших банківських операцій.

ВИСНОВКИ
Слід відмітити, що нормативно-правове забезпечення у сфері кредитування та діяльності ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в цілому базується на Основному законі нашої держави – Конституції України [1].
Правові основи діяльності банків, порядок створення і основні принципи їх діяльності також закріплені і в Законі України «Про банки та банківську діяльність» (остання редакція від 24.11.2009 року). У ньому зазначено, що банки – це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених цим Законом [6].
Також основою діяльності ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» є статут. Цей документ є визначальним у діяльності банку, він закладає основні напрями та основи його діяльності [58].
Приведена загальна фінансово-економічна характеристика свідчить про те, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» є стабільною установою, яка постійно розвивається. В активних операціях банку найбільшу питому вагу становлять надані кредити, що свідчить про те, що кредитна діяльність є однією з головних для банку, як і в переважній більшості банків, а, отже, і в структурі формування дохідності банку дохідність від кредитних операцій займає значну питому вагу. Незважаючи на те, що темп росту активів за період 2008-2009 рр. зменшився і становив показник лише 0,83 % у порівнянні з 1,47 % відповідно в 2007-2008 рр. Таке зменшення було спричинене впливом світової економічної кризи.
В 2009 році питома вага коштів клієнтів в структурі зобов’язань становила 51,19 % (27667673 тис. грн.) проти 41,09 % (26882221 тис. грн.) відповідно у 2008 році Це свідчить про те, що банк проводить активну політику по залученню коштів для покриття активних операцій.
Власний капітал банку теж збільшується, в 2009 році зріс на 0,4 % порівнюючи з 2007 роком, і становив 5313057 тис. грн., а це свідчить про платоспроможність банку, оскільки величина власного капіталу більша за 0.
Оскільки найбільший прибуток банку досягається завдяки кредитним операціям, то особливу увагу слід приділити оцінці структури та якості кредитного портфеля.
Управління кредитним портфелем дає змогу балансувати та стримувати ризик усього портфеля, контролювати ризик, притаманний тим чи іншим ринкам, клієнтам, позиковим інструментам, кредитам та умовам діяльності. Управління кредитними ризиками вимагає систематичного кількісного та якісного аналізу кредитного портфеля та роботи з проблемними кредитами.
Особливу увагу також необхідно приділити і якості кредитного портфеля, захищеності його від кредитного ризику. З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників комерційних банків постановою Правління НБУ № 279 від 6.07.2000 р. (Остання редакцiя вiд 28.12.2008 на пiдставi z1206-08) затверджене Положення про порядок розрахунку резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків [12].
Виходячи з цього в дипломній роботі було визначено і розглянуто структуру і якість кредитного портфеля банку.
Аналіз кредитного портфеля ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» показав , що найбільшу питому вагу в кредитному портфелі банку складають кредити юридичним особам (50,86 % в 2007 році, 53,66 % в 2008 році, 48,06 % в 2009 році), також вагоме місце займають споживчі кредити фізичним особам (26,86 % в 2007 році та 30,06 % в 2008 році ). У 2008 році значно зросла частка іпотечних кредитів і склала 19,81 % проти 8,50 % в 2007 році. Кредити фізичним особам – підприємцям майже без змін і складають 3,16 % в 2007 році та 3,34% відповідно у 2008 році. В 2009 році відбувся перерозподіл кредитів для фізичних осіб – підприємців. Їх частка склала 20,47 %. І також значно зросли інші кредити фізичних осіб – 32,16 %.
Необхідно зазначити, що в 2009 році була сформована більша сума резервів під заборгованість за кредитами (24,53 % проти 7,64 % в 2008 році). Це свідчить про те, що банк такими діями знижує кредитний ризик.
Захищеність кредитного портфеля від можливих втрат у звітному періоді зросла порівняно з минулим роком. Так, загальний коефіцієнт забезпеченості позик зріс із 0,91 в 2007 році до 0,98 у 2009 році. Проте рівень даних коефіцієнтів свідчить про недостатнє забезпечення позик. Захищеність позик за рахунок створеного в банку резерву на покриття збитків за позиками у 2009 році збільшилася до 0,25 процентного пункту. Всі збитки були списані за рахунок резерву. Коефіцієнт покриття позик власним капіталом у 2009 році залишився без змін і становив 0,14 проти 0,15 у 2007 році. Зменшення даного коефіцієнта свідчить про те, що послаблюється захищеність кредитів власним капіталом.
У банку створено достатній резерв для покриття можливих збитків за кредитними операціями., проте треба уважніше аналізувати якість та ліквідність наданого забезпечення кредитів, оскільки прослідковується певна тенденція недостатньої захищеності кредитного портфеля від можливих втрат.
Провівши детальний аналіз кредитної діяльності ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» можна виділити ряд недоліків, а саме: недостатня диверсифікація кредитних вкладень; збільшення суми зважених класифікованих позик; занадто ризикова кредитна політика; недостатня увага при оцінюванні платоспроможності позичальників на стадії надання кредитів; послаблена увага по цільовому використанню наданих позик та контролю за діяльністю позичальника з метою своєчасного виявлення негараздів та запобігання можливих втрат за позиками; недостатнє забезпечення позик; послаблення захищеності позик власним капіталом.
На підставі проведеного аналізу та враховуючи тенденції, що склалися на грошово-кредитному ринку України в роботі були запропоновані шляхи удосконалення процесу кредитування ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» як:
–       запровадження нових видів банківських продуктів для юридичних осіб, таких як револьверне та контокорентне кредитування;
–       запровадження нових видів банківських продуктів для фізичних осіб з орієнтацією на найменш захищені верстви населення;
–       створення програми з кредитування підприємців, які бажають створити власну справу (кредитування стартового капіталу);
–       стимулювання потенційних клієнтів для отримання кредиту саме в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» шляхом впровадження диференціації рівня процентних ставок відповідно до результатів аналітичної роботи стосовно кожного індивідуального позичальника та відповідно до умов позичкової операції, визначених у процесі структурування кредиту;
–       розширення складу фінансових коефіцієнтів, які використовуються банком для аналізу кредитоспроможності позичальника, що дає можливість отримати різнобічну оцінку його господарської діяльності та у певній мірі нівелювати розбіжності, що можуть виникати між прогнозованими і фактичними тенденціями, що складаються у процесі індивідуального відтворення;
–       індивідуальний підхід при зборі проблемної заборгованості;
–       вдосконалення роботи щодо оцінки ділової репутації клієнта;
–       розроблення мінімального переліку необхідних документів для оформлення кредиту та скорочення часу отримання кредиту;
–       акцентування уваги та роз’яснення на значимих аспектів кредитної угоди;
–       постійне залучення клієнтів шляхом проведення рекламних акцій та презентацій;
–       створення позитивного образу банка для клієнтів.
Реалізація наведених рекомендацій дозволить ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» комфортно почуватися в ситуації, що склалася на грошово-кредитному ринку та економіці взагалі.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
1.                 Конституція України // Відомості Верховної Ради України.- 1996, №30, ст. 141.
2.                 Господарський кодекс України //Відомості Верховної Ради України.- 2003, №18, №19 – 20, №21 – 22, ст. 144.
3.                 Господарський процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України, 1992, N 6, ст.56 з усіма змінами і доповненнями.
4.                 Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України , 2003, NN 40-44, ст.356.
5.                 Закон України «Про аудиторську діяльність» // Відомості Верховної Ради України.- 1993, №23, ст. 244. Остання редакцiя вiд 19.01.2007 на пiдставi 140-16.
6.                 Закон України «Про банки і банківську діяльність » // Відомості Верховної Ради України. – 2001, № 5-6. – с. 30. Остання редакцiя вiд 24.11.2009 на пiдставi 1533-17.
7.                 Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» // Відомості Верховної Ради України, 1997, N 5, ст. 28 (остання редакцiя вiд 20.02.2002 на пiдставi 2921-14).
8.                 Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень » // Відомості Верховної Ради України.- 2004, N 11, ст.140. Остання редакцiя вiд 29.01.2006 на пiдставi 2704-15.
9.                 Закон України «Про заставу»// Відомості Верховної Ради України , 1992, N 47, с.642 Остання редакцiя вiд 20.06.2007 на пiдставi 997-16.
10.             Закон України «Про Національний банк України» // Відомості ВВР, 1999, № 29, ст.. 238. Остання редакція від 11.05.2010 на пiдставi v013p710-10.
11.             Закон України «Про страхування» // Відомості Верховної Ради України, 1996, N 18, ст. 78. Поточна редакцiя вiд 14.08.2009 на пiдставi 1447-17.
12.             Постанова Національного банк України «Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» N 279, 06.07.2000. Остання редакцiя вiд 28.12.2008 на пiдставi z1206-08 // НАУ‑Online [Електронний ресурс] Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1027.408.0&nobreak=1/- Заголовок з екрану.
14.             Аналіз банківської діяльності: Підручник / А.М. Герасимович, М.Д. Алексеєнко, І.М. Парасій-Вергуненко та ін.; За ред. А.М. Герасимовича. — К.: КНЕУ, 2004. — 599 с.
15.             Андрієнко Н. Оцінювання кредитоспроможності позичальника як метод мінімізації кредитного ризику банку // Наука молода. – 2007. - №8. – с. 70 – 75.
16.             Бабій Н. Грошово-кредитна політика та перспективи її оптимізації в сучасних умовах // Наука молода. Інтернет – конференції [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.iconf.org.ua//index.php?option=com_content&task=view&id=545&Itemid=45. Заголовок з екрану.
17.             Банк «Райффайзен Банк Аваль» // Український Фінансовий Сервер [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ufs.com.ua/currency/banks.php?frmBankID=6. Заголовок з екрану.
18.             Бордюг В. В. Теоретичні основи оцінки кредитоспроможності позичальника банку // Вісник Університету банківської справи Національного банку України. – 2008. - № 3.
19.             Галасюк В.В., Галасюк В.В. Оцінка кредитоспроможності позичальників: що оцінюємо? //Вісник НБУ.-2001.-N5.-С.54-56.
20.             Гроші та кредит: Підручник / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. — К.: кнеу, 2001. — 602 с.
21.             Губаєв С.М. Управління кредитним ризиком у банку // Наукові конференції [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://intkonf.org/gubaev-sm-upravlinnya-kreditnim-rizikom-u-banku/. Заголовок з екрану.
22.             Джерела формування підприємницького капіталу // Аграрний сектор України [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://agroua.net/economics/documents/category-65/doc-133/ . Заголовок з екрану.
23.             Економічна енциклопедія: у 3-х т. / Ред. С.В. Мочерний.- К.: «Академія», 2001.-Т. 2.- 848 с.
24.             Етапи процесу кредитування // Економіко-правова бібліотека [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.vuzlib.net/bo_S/3-4.htm . Заголовок з екрану.
25.             Забезпечення кредитів // Джерело [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.djerelo.com/index.php?option=com_content&task=view&id=3619&Itemid=71 . Заголовок з екрану.
26.             Кабушкин С.Н. Управление банковским кредитным риском: учебн. пособ./ С. Н. Кабушкин.- М.: Новое издание, 2004.- 336 с.
27.             Капран В.І., Кривченко М.С., Коваленко О.К., Омельченко С.І. Банківські операції: Навч.посібник для студентів вищих навч.закладів. - К.: ЦНЛ, 2006. - 206 с.
28.             Квартальна фінансова звітність АТ «Райффайзен Банк Аваль» (ІІІ квартал 2009 року) // Райффайзен Банк Аваль [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.aval.ua/f/1/about/bank_reports/ZvitRBAval_3kv.pdf. Заголовок з екрану.
29.             Квартальна фінансова звітність АТ «Райффайзен Банк Аваль» (ІV квартал 2009 року) // Райффайзен Банк Аваль [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.aval.ua/f/1/about/bank_reports/Zvit2009_4kv-v1.pdf. Заголовок з екрану.
30.             Кредитні бюро - нові можливості для розвитку банківського бізнесу // Вісник Національного банку України. - 2005. - №11. - С.47.
31.             Криклій О.А. Управління кредитним ризиком банку: монографія О. А. Криклій, Н. Г. Маслак. – Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2008. – 86 с.
32.             Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навч. посіб. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2002. — 215 с. — (Вища освіта XXI століття).
33.             Методики комплексного фінансового аналізу діяльності підприємства // Бібліотека Inpos [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://inpos.com.ua/156. Заголовок з екрану.
34.             Мілай А.О. Кредитно-розрахункові операції : Навч. посіб. — К.: МАУП, 2004. — 204 с.
35.             Негрей М.В. Методика оцінки кредитоспроможності позичальників // Кафедра ІСЕ [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://isep1.narod.ru/pub/Negrey.htm. Заголовок з екрану.
36.             Нескородєва І.І., Чувакова А.А. Удосконалення механізму оцінки кредитоспроможності позичальника банку з використанням метода нечітких множин // Вісник економіки транспорту і промисловості, № 28, 2009 рік.
37.       Операції комерційних банків / Р.Коцовська, В.Ричаківська. Л.: Центр Європи, 1997. – 289 с.
38.             Основы банковского дела / Под ред. Мороза А.Н.– К.: Либра, 1994.– 330 с.
39.             Официальный рейтинг банков. Динамика показателей Райффайзен Банк Аваль 2007 год // Украинский банковский портал [Электронный ресурс]: Режим доступу: http://banker.ua/officialrating/dynamicindicator/?bankId=2&cur_year=2007/ Заголовок з екрану.
40.             Официальный рейтинг банков. Динамика показателей Райффайзен Банк Аваль 2008 год // Украинский банковский портал [Электронный ресурс]: Режим доступу: http://banker.ua/officialrating/dynamicindicator/?bankId=2&cur_year=2008/ Заголовок з екрану.
41.             Официальный рейтинг банков. Динамика показателей Райффайзен Банк Аваль 2009 год // Украинский банковский портал [Электронный ресурс]: Режим доступу: http://banker.ua/officialrating/dynamicindicator/?bankId=2&cur_year=2009/ Заголовок з екрану.
42. Оцінка плато- й кредитоспроможності підприємств у сучасних умовах // Портал магістрів ДонНТУ [Електронний ресурс]. Режим доступу: http www.masters.donntu.edu.ua/2002/fem/andropova/diss/article.htm. Заголово к з екрану.
43.             Парасій-Вергуненко І. М. Аналіз банківської діяльності: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2003. — 347 с.
44.             Пересада А. А., Майорова Т. В. Інвестиційне кредитування: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2002. — 271 с.
45.             ПМКУ. Цільова група // Програма мікрокредитування в Україні [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://microcredit.com.ua/ukr/info/ . Заголовок з екрану.
46.             Прес-реліз. Рівень адекватності капіталу Райффайзен Банк Аваль // Вся правда про банки в Україні [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://banki.ua/article/?news_id=1812. Заголовок з екрану.
47.             Правові основи банківського кредитування // Djerelo.com [Електронний ресурс]: Режим доступу : http://www.djerelo.com/index.php?option=com_content&task=view&id=3674&Itemid=239. Заголовок з екрану.
48.             Про банк. Райффайзен Банк Аваль [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.aval.ua/about/. Заголовок з екрану.
49.             Проблеми оцінки кредитоспроможності позичальників. // Вісник НБУ.-2001.-№ 9.-с.54-57.
50.             Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль». Річна регулярна інформація в загальнодоступній інформаційній базі даних ДКЦПФР за 2009 рік // Smida.gov.ua. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.smida.gov.ua/reestr/?kod=14305909&tab=2&lang=ua. Заголовок з екрану.
51.             Рейтинги АУБ // Сайт Простобанкір [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.prostobankir.com.ua/spravochniki/reytingi_bankov/reytingi_aub. Заголовок з екрану.
52.             Річний звіт ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2007 рік // Райффайзен Банк Аваль [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.aval.ua/f/1/about/bank_reports/audit_2007_ukr.pdf. Заголовок з екрану.
53.             Річний звіт ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2008 рік // Райффайзен Банк Аваль [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.aval.ua/f/1/about/bank_reports/ZvitRBA2008_v3.pdf. Заголовок з екрану.
54.             Система управління ризиками в комерційному банку // Національний центр підготовки банківських працівників України [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.nctbpu.org.ua/main/index/ua/activities/retraining/risks. Заголовок з екрану.
55.             Слобода Л. Я. Дослідження факторів кредитних ризиків банків / Л.Я. Слобода // Регіональна економіка.- 2006.- № 1.- с. 125-135.
56.             Споживчі кредити // Портал споживача [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.consumerinfo.org.ua/must_know/quality/detail.php?ID=4134&SECTION_ID=581 . Заголовок з екрану.
57.             Способи надання кредиту // Vuzlib. Економіко ‑ правова бібліотека. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.vuzlib.net/beta3/html/1/1800/1863/ . Заголовок з екрану.
58.             Статут ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (нова редакція), 2009 рік // Райффайзен Банк Аваль [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.aval.ua/f/1/about/for_publication/protokol14102009.pdf. Заголовок з екрану.
59.             Створення та організація діяльності комерційного банку // Економічний факультет [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://books.efaculty.kiev.ua/bank/1/r1/#6 . Заголовок з екрану.
60.             Стойко О.Я. Банківські операції. –К.: Лібра, 2000. – 252 c.
61.             Сутність кредитної політики // Banking system of Ukraine [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://ukrbanking.com/articles/28 . Заголовок з екрану.
62.             Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — 554 с.
63.             Управління фінансами на підприємстві // Economics [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://trackls.narod.ru/books/bk4/fin6.html .Заголовок з екрану.
64.             Шевченко Р.І. Кредитування і контроль: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2002. — 183 с.

Додаток А
Розгорнута класифікація видів кредитів

Додаток Б
Баланси ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2007-2009 рр.
Таблиця Б.1 - Баланс за станом на 31.12.2007 року, (тис.грн.)

Таблиця Б.2 - Баланс за станом на 31.12.2008 року, (тис.грн.)

Додаток В
Показники наданих кредитів фізичним та юридичним особам ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2007-2009 роки
Таблиця В.1 – Показники наданих кредитів фізичним особам ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2007-2009 роки

Таблиця В.2 – Показники наданих кредитів юридичним особам ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2007-2009 роки

Додаток Г
Таблиця Г.1 – Кредитний портфель ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2007-2009 рр.

Додаток Д
Таблиця Д.1 – Кредитний портфель ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за видами економічної діяльності 2007-2009 рр.

–       гнучкість: робити придбання товарів в зручний час, навіть тоді, коли споживач не має в своєму розпорядженні необхідної суми готівки;
–       безпеку: коли людина купує або мандрує, кредитні картки є більш зручним і надійним засобом платежу в порівнянні з готівкою;
–       допомогу: споживчий кредит дозволяє оплачувати непередбачені термінові витрати (ремонт автомобіля після аварії тощо).
Але споживчий кредит має і свої недоліки, які слід враховувати. Так В.Д. Лагутін зазначає, що іноді кредитні рахунки створюють оману багатства і це призводить до надмірних витрат і згодом по мірі накопичення боргів часто виникають труднощі, щодо щомісячних платежів. Покупки в кредит обходяться дорожче, ніж при оплаті готівкою. Це відбувається тому, що при купівлі товару в кредит ціна на товар часто вища, ніж при оплаті готівкою, а також до неї слід добавити процент за користування кредитом [32].
Отже, споживчий кредит прискорює реалізацію товарів широкого вжитку і побутових послуг, збільшує платоспроможний попит населення, підвищує його життєвий рівень.
Лізинговий кредит – це відносини між самостійними юридичними особами з приводу надання в оренду засобів праці, а також фінансування, придбання рухомого та нерухомого майна на визначений строк. Лізинг представляє собою форму майнового кредиту. Об’єктом лізингу є будь-яке рухоме майно (автомобілі, устаткування) та нерухоме (будівлі, споруди) майно, що відносяться до основних фондів і є об’єктом купівлі-продажу.
Розрізняють оперативний та фінансовий лізинг:
–       оперативний лізинг – це перепоступка майна на термін, який менший терміну повної амортизації. Він поділяється на короткостроковий оперативний лізинг – від декількох днів до 1 року та середньостроковий від 1 року до 5 – 10 років;
–       фінансовий лізинг – це перепоступка майна на термін повної амортизації.
Лізинговий кредит може бути погашений шляхом повернення кредитору вартості в тій самій натурально-речовій формі, укладення нової лізингової угоди на коротший термін та за пільговими ставками.
Лізинг сприяє прискоренню реалізації продукції виробництва, доведення її до споживача. Для кредитора (лізингової фірми) лізингові операції є джерелом доходів у вигляді орендної плати, коштів, отриманих від продажу орендатору орендуємого майна. Лізингова фірма здійснює посередницькі, технічні, маркетингові, інформаційні, рекламні послуги.
Будь-яка національна економіка у процесі свого функціонування вдається до зовнішніх позик за умови недостатності власних фінансових ресурсів на даному етапі розвитку. Зовнішні позики дозволяють країні задовольнити потреби споживання та інвестування за рахунок залучення заощаджень ззовні.
Формою руху позичкових капіталів у сфері міжнародних економічних відносин є міжнародний кредит. Міжнародний кредит – це надання валютних та матеріальних ресурсів одними суб'єктами системи світового господарства іншим у тимчасове користування на умовах платності, зворотності та строковості. Кредиторами та позичальниками можуть бути суб'єкти системи світового господарства усіх рівнів: приватні фірми та банки, державні заклади, уряди, міжнародні та регіональні кредитні і фінансові організації.

1.2 Принципи та процес банківського кредитування
Акціонерно-комерційні банки, керуючись статутом банку, Законом України «Про банки і банківську діяльність», нормативними документами НБУ та іншими законодавчими нормами надає короткострокові і довгострокові кредити платоспроможним підприємствам і іншим господарським структурам, які мають самостійний баланс і власні кошти.
Банківський кредит надається для забезпечення, розвитку і розширення сфери виробництва і обігу, задоволення споживчого попиту населення, інших напрямків господарської діяльності. Надання кредитів здійснюється в межах наявних кредитних ресурсів за умови обов’язкового дотримання економічних нормативів діяльності.
Кредит – це позичковий капiтал банку у грошовiй формi, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченостi, повернення, строковостi, платностi та цiльового характеру використання. Метою банкiвського бiзнесу є отримання зиску за рахунок вмiлого, рацiонального та безпечного вкладення банкiвського капiталу.
Принцип забезпеченостi надання кредиту означає наявнiсть в банка права для захисту власних iнтересiв, недопущення збиткiв вiд можливого неповернення боргу позичальником через його неплатоспроможнiсть.
Принцип тимчасового користування, повернення та строковостi має на увазi те, що кредит повинен бути повернутий банку позичальником не пiзнiше обумовленого при наданнi позики термiну.
Принцип платностi за кредит передбачає право банку справляти плату у виглядi процента за користування позикою, яка є основним джерелом традицiйних доходiв комерцiйного банка.
Принцип цільового характеру кредитування припускає вкладення позичкових коштів у конкретні господарчі процеси, на чітко визначені цілі, операції, техніко-економічна експертиза яких свідчить про їх достатню дохідність із урахуванням економічної кон’юнктури і ризиків у конкретній галузі народного господарства, тенденцій розвитку ринку [47].
Комерцiйнi банки можуть надавати кредити суб'єктам господарської дiяльностi незалежно вiд їх галузевої належностi, статусу, форм власностi у разi наявностi в них можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати всіх вiдсоткiв за користування.
Банки можуть надавати кредити як в національній так і в іноземній валюті. Кредити надаються на підставі укладання кредитної угоди з кожним позичальником індивідуально, таким чином, щоб ступінь ризику кредитної угоди був мінімальним. Якщо кредит надається на пільгових умовах, компенсація втрат комерційним банкам здійснюється за рахунок держустанови, за рахунок коштів відповідних бюджетів.
Банківський кредит може бути прямий та через посередника. Прямі (банк – позичальник) кредитні відносини є більш поширенішими. Значно вужче застосовується надання позик через посередника.
Комерцiйний банк в залежностi вiд потреб та можливостей позичальника, а також iнтересiв самого банку може надавати кредити на рiзних умовах. Тому на практицi iснує подiл банкiвських позик за рiзноманiтними ознаками та критерiями для полегшення контролю та управлiння кредитним портфелем банку (додаток А) [20].
Наведена класифікація не є вичерпною, тому що можна кредити класифікувати і за іншими параметрами і ознаками, але по суті така класифікація зумовлена великою кількістю видів критеріїв, а також умовами гарантування, і дає підтвердження тому, що кредит – це складна економічна категорія, до якої потрібно ставитися дуже уважно. Тому банки працюють зі своїми позичальниками в щільній взаємодії від подання заяви на отримання кредиту до повного повернення кредиту і відсотків за ним. Банки співпрацюють лише з фінансово-стійкими підприємствами, які мають постійні надходження коштів на розрахунковий рахунок, або з тими підприємствами та організаціями, які в цей час, долаючи труднощі, мають в майбутньому перспективи свого розвитку.
Організація кредитних відносин банку з клієнтами визначається багатьма факторами, включаючи стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу, кредитну політику банку тощо [27].
В свою чергу процес банківського кредитування являє собою сукупність певних дій банку, пов’язаних із наданням і поверненням кредиту.
Цей процес складається з певних етапів, кожний з яких, окремо, забезпечує розв’язання локальної задачі і разом досягається головна ціль позичкових операцій — їх надійність і прибутковість для банку.
Основна робота з організації кредитного процесу в банку може бути подана у вигляді таких етапів:
а) формування портфеля кредитних заявок;
б) проведення переговорів із потенційним клієнтом;
в) прийняття рішення про доцільність надання кредиту та його форму;
г) оформлення кредитної справи;
д) робота з клієнтом після отримання ним позики;
е) повернення кредиту з процентами і закриття кредитної справи.
До першого етапу входять збір інформації про попит на кредит, її аналіз та попередній відбір заявок. При цьому повинен бути дотриманий основний принцип: вся інформація про потенційних позичальників, що надходить до банку, повинна письмово фіксуватиcя кредитними працівниками.
Також до заявки додається пакет обов’язкових документів, відповідно до вимог банку.
При надходженні до банку великої кількості заявок така інформація створює передумови для попереднього відбору найбільш привабливих пропозицій, а також дає можливість наповнювати інформаційний портфель кредитних заявок для подальшої роботи з ними. Працівник кредитного відділу відіграє роль продавця і експерта у процесі надання позики.
На другому етапі головна мета банку — кінцеве визначення кредитоспроможності та фінансового стану клієнта з метою укладення кредитної угоди на найбільш вигідних для банку умовах.
Враховуючи велику значимість цього етапу, в багатьох установах банків створюють спеціальні підрозділи, які називаються відділом чи сектором економічного аналізу.
На третьому етапі банк провадить підготовку до складання кредитної угоди. Третій етап можливий лише за умови позитивного закінчення другого етапу, тобто оцінки кредитоспроможності та ризику.
Третій етап має назву «структурування позички». У процесі структурування банк визначає основні параметри позички: вид кредиту, суму, строк, забезпечення, порядок видачі та погашення, ціну позики та інше.
Далі угода розглядається юристами банку, котрі звертають особливу увагу на відповідність наявних контрактів і угод чинному законодавству та на можливість успішного вирішення питання повернення коштів у разі невиконання позичальником кредитного договору.
За наявності позитивного висновку юристів пакет документів перевіряється службою безпеки банку.
Ґрунтуючись на аналізі наявної та отриманої інформації, служба безпеки банку дає свої висновки про ступінь ризику даного кредиту.
Повний пакет документів подається керівництву банку для прийняття остаточного рішення та укладання кредитного договору або відмови клієнтові.
На четвертому етапі банк після закінчення роботи щодо структурування позички приступає до переговорів з клієнтом про укладання договору.
Посадова особа, яка веде переговори з клієнтом відносно кредиту, повинна довести до нього обов’язкові умови майбутньої кредитної угоди, без виконання яких позичка не може бути надана, і ті умови, відносно яких може бути досягнутий компроміс.
Після вирішення всіх питань і узгодження всіх параметрів майбутньої кредитної угоди робляться відповідні висновки щодо кредиту. Після позитивного рішення цього органу відбувається підписання кредитної угоди з боку керівництва банківської установи і клієнта. Після цього на підставі внутрішнього розпорядження банку відкривається позичковий рахунок, з якого і провадиться видача кредиту. Видача кредиту може здійснюватися одноразово або частинами у строки, визначені у кредитній угоді.
У більшості варіантів позичка при її наданні зараховується на поточний рахунок позичальника.
При споживчому кредиті видача його здійснюється переважно готівкою, а при наданні кредиту на капітальні затрати (на будівництво житла та _н..) — видача здійснюється в безготівковому порядку.
Якщо банк виявляє проблемну позичку, він негайно повинен вжити заходів для забезпечення повного і своєчасного її повернення. Найдоцільнішим кроком буде розробка разом з позичальником заходів щодо покращення фінансового стану підприємства. Якщо цей спосіб не дасть результатів, банк повинен забезпечити свої інтереси шляхом реалізації забезпечення, пред’явлення претензії до гаранта і т. д. Крайній захід – це порушення питання про оголошення позичальника банкрутом [24].
Якщо в процесі кредитування відбулися певні зміни в умовах здійснення проекту, що кредитується, з незалежних від позичальника причин, і це призвело до додаткової потреби в кредиті, банк може задовольнити її на умовах укладання додаткової кредитної угоди.
У кредитній угоді передбачаються також, як правило, окремі форс-мажорні обставини, які дають гарантії банку і клієнту на випадок втрат внаслідок незалежних від них обставин.
На п’ятому етапі банк провадить роботу з клієнтом вже після отримання ним позики. Ця робота передбачає проведення контролю за виконанням кредитного договору та пошук нових форм співпраці з клієнтом. У разі погіршення фінансового стану клієнта та виникнення ризику неповернення позики кредитний працівник ставить до відома керівництво для того, щоб можна було вжити відповідні заходи.
Шостий етап — повернення кредиту з процентами та закриття кредитної справи — завершальний етап кредитних взаємовідносин банку з позичальником. Випадки непогашення позик повинні щорічно аналізуватися (частіше слід розглядати випадки непогашення проблемних кредитів), при цьому вся інформація повинна бути скорегована. Останнє включає аналітичну оцінку позичальника та кредитних послуг, калькуляцію, дотримання кредитних угод і т. д.
Неухильне і послідовне дотримання даних етапів дасть змогу більш ретельно контролювати кредитний процес та, як наслідок, забезпечити якість кредитного портфеля банку, а, отже, ефективність діяльності банківської установи в цілому [64].
1.3 Система управління кредитним ризиком комерційного банку
Основою сучасної банківської діяльності є оптимізація параметрів ризиків, що викликає потребу у комплексному підході до створення системи управління ними.
Оптимізація методів та технології управління ризиками в банках стало однією з основних передумов набуття конкурентної переваги, залучення клієнтів та збільшення прибутковості банківського бізнесу [54].
Кредитний ризик - основний вид фінансових ризиків, з яким стикаються банки у процесі свої діяльності. Його поява спричинена, перш за все, несвоєчасним виявленням проблемних кредитів і недостатністю створених під них резервів, а також недосконалістю кредитного контролю в банках. Підвищення інтересу до оцінки кредитного ризику пов'язано зі зростанням обсягів кредитних портфелів банків, зниженням рентабельності в банківській сфері, що спонукає банки приймати на себе високі кредитні ризики. Усе це обумовило актуальність вдосконалення існуючих і впровадження нових методик оцінок та управління кредитним ризиком.
Основними напрямками регулювання кредитного ризику є розробка й реалізація заходів щодо запобігання або мінімізації пов'язаних з ним втрат. Мінімізація кредитного ризику передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на зниження ймовірності настання подій або обставин, що приводять до кредитних збитків, та (або) на зменшення (обмеження) розміру потенційних кредитних збитків.
Банк управляє кредитним ризиком як на рівні окремої позички, так і на рівні кредитного портфеля Банку в цілому.
Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий конкретний контрагент банку - позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінювання індивідуального кредитного ризику передбачає оцінювання кредитоспроможності окремого контрагента, тобто його індивідуальної спроможності своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за прийнятими зобов'язаннями. Результати оцінки кредитоспроможності клієнта лежать в основі ухвалення рішення про надання або не надання кредиту. Виходячи із кредитоспроможності позичальника банк визначає, який розмір ризику він може прийняти на себе. Після надання кредиту працівники кредитного підрозділу повинні перебувати в постійному контакті з позичальником з метою контролю за дотриманням умов кредитування. Контроль за кредитною операцією дозволяє вчасно виявляти зміни у фінансово-правовому стані клієнта й адекватно реагувати на зміну якості наданого кредиту.
Управління кредитним ризиком при кредитуванні проводиться через:
–       зміну умов кредитного договору;
–       через припинення (обмеження) кредитування;
–       встановлення контролю за рухом коштів по рахунках позичальника в банку, договірне списання коштів з рахунків позичальника;
–       встановлення строку погашення кредиту й інше.
Портфельний кредитний ризик - міра (ступінь) ризиковості кредитного портфеля (сукупності всіх кредитних угод) комерційного банку. Він проявляється у зменшенні вартості активів банку. Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість перед банком за операціями, яким притаманний кредитний ризик (кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо).
Управління кредитним ризиком банку складається з наступних етапів:
–       оцінка кредитного ризику;
–       моніторинг кредитного ризику;
–       регулювання кредитного ризику;
–       мінімізація ризику.
В цілому управління кредитним ризиком можна розглядати як сукупність заходів, спрямованих на мінімізацію витрат з метою встановлення оптимального співвідношення доходності та ризику. Метою такої діяльності є створення умов захисту кредитора шляхом встановлення лімітів та диверсифікації строків позик, провадження належної аналітичної діагностики фінансового стану позичальника, яка повинна передбачати аналіз грошових потоків клієнта та комплексний аналіз його кредитоспроможності, вибір оптимальної форми забезпечення кредиту [21].
Кредитний ризик є невід’ємною частиною системи банківських ризиків, яка має спеціальну стратегію зі своїми взаємозв’язками, властивостями, ознаками і відносинами. Управління кредитним ризиком банку – це формалізований процес з чіткою послідовністю етапів, механізмів та методів, за допомогою яких банк виявляє ризики, оцінює їх рівень. Здійснює моніторинг і контролює свої ризикові позиції. Управління кредитним ризиком полягає у проведенні дій, спрямованих на підтримання такого рівня ризику, який відповідає поставленим цілям банку.
Система управління кредитним ризиком повинна відповідати певним вимогам. Серед них:
–       Цілісність. Система управління повинна бути цілісною, оскільки порушення цілісності може призвести до зміни зв’язків між частинами системи та механізму її функціонування.
–       Стійкість. Система управління повинна зберігати свої властивості при дії зовнішніх та внутрішніх чинників.
–       Цілеспрямованість. Цілеспрямованість передбачає розробку цілей та завдань, шляхи їх досягнення.
–       Гнучкість. Гнучкість означає здатність та готовність до змін в результаті виникнення нових завдань.
–       Одноманітність. Одноманітність передбачає підпорядкованість всіх елементів принципам побудови та функціонування.
–       Оперативність. Система повинна бути оперативною для того, щоб за період прийняття та виконання рішень не настали зміни, при яких реалізація прийнятих рішень недоцільна.
–       Надійність. Система повинна функціонувати постійно і безперебійно.
–       Оптимальність. Оптимальність системи управління характеризується встановленням між її елементами раціональних зв’язків на всіх рівнях.
–       Економічність. Економічність передбачає отримання необхідного результату при мінімальних затратах [23,26,55].
Система управління кредитним ризиком не лише дозволяє банкам забезпечувати свою прибутковість та ефективність кредитних операцій, а й сприяє виконанню банківським кредитом його ролі у сфері грошового обігу. Видані і неповернені в зазначений термін кредити збільшують грошову масу в країні, сприяють інфляційним процесам.
Система управління кредитним ризиком включає об’єкт, суб’єкти, інструменти та підсистеми забезпечення (таблиця 1.1).

Таблиця 1.1 – Система управління кредитним ризиком

Кредитний ризик є основним об’єктом управління для банків. При цьому всі види кредитного ризику мають окремий механізм управління.
Організаційне забезпечення управління кредитним ризиком банку починається із загальних зборів акціонерів (учасників), які визначають загальну стратегію розвитку банку та відповідну стратегію щодо управління ризиками. Спостережна рада здійснює нагляд за законністю та обґрунтованістю прийнятих рішень. Реалізація розробленої політики проводиться правлінням банку, якев свою чергу розподіляє окремі завдання відповідним департаментам та відділам банку. Організаційна структура кредитної функції в кожному конкретному банку має особливості, що визначаюься розмірами, можливостями банку, а також потребами клієнтури.
Банки повинні використовувати різноманітні форми організації контролю, методи звірки кредитів, структуру підрозділів залежно від специфіки діяльності та клієнтів, потреб і можливостей, особливостей ринку та конкретної ситуації. Однак існують загальні принципи та правила, яких повинен дотримуватись менеджмент кожного банку, формуючи організаційну структуру процесу кредитування.
Функцію надання кредитів необхідно відокремити від функції контролю за наданими кредитами. У кредитному департаменті банку функцію кредитного аналізу доцільно відокремити від процесу надання та оформлення кредитної угоди. Це сприятиме підвищенню рівня об’єктивності оцінки кредиту та зменшенню кредитних ризиків.
Узагальнюючи викладене, можна зробити висновок, що головним завданням управління кредитними ризиками є визначення ступеня допустимості та виправданості того чи іншого ризику і прийняття практичного рішення, спрямованого або на використання ризикових ситуацій, або на вироблення системи заходів, що зменшують небезпеку виникнення збитків банку від проведення тієї чи іншої операції.
Найважливішим питанням для банку є оцінка й регулювання ризикованості кредитного портфеля, як одного з основних напрямків ефективного управління кредитною діяльністю банку, а головна мета процесу управління кредитним портфелем - забезпечення максимальної прибутковості при визначеному рівні ризику [31].
1.4 Методика оцінки кредитоспроможності позичальників
З необхідністю оцінки кредитоспроможності позичальників стикається будь-який банк, який надає кредити. Кожний потенційний позичальник, який прагне одержати кредит, повинен пройти цю процедуру. Від результату її проведення залежить чи одержить він кредит, і якщо одержить, то в якому обсязі [49].
Взагалі кредитоспроможність являє собою спроможність позичальника в повному обсязі та у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами, генерованими позичальниками у ході звичайної діяльності [35, 49].
Кожен чинник повинен бути визначений конкретним показником, що досить важливо для банків. Проте додаткові складності у визначенні кредитоспроможності виникають у зв'язку з існуванням таких чинників, які виміряти і оцінити у цифрах не можливо. Це стосується, у першу чергу морального обличчя і репутації позичальника. Відповідні висновки щодо цієї оціню не можуть бути беззаперечними [42].
Отже, отримати єдину оцінку кредитоспроможності позичальника завдяки узагальненням цифрових і нецифрових даних не можна. Для обґрунтованої оцінки кредитоспроможності, крім інформації у цифрових величинах, потрібна оцінка кваліфікованих аналітиків. Кредитоспроможність характеризує рівень фінансово-господарського становища клієнта, на основі якого банківський працівник робить висновок про його фінансову стійкість, можливу ефективність використання одержаних коштів, здатність і готовність повернути їх у відповідності з умовами угоди.
Як відзначає О.Я Стойко, комерційні банки України, здійснюючи оцінку кредитоспроможності, керуються власними положеннями, що розробляються кожним банком, а також повинні враховувати нормативні вимоги НБУ [60].
Основні вимоги до кредитоспроможності позичальника визначені «Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», затвердженим постановою Правління НБУ від 06.07.2000 р. № 279 (редакція вiд 28.12.2008 на пiдставi z1206-08) [12].
З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України встановлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.
Для формування резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банки повинні на основі проведеного фінансового аналізу класифікувати позичальників за класами ризику.
Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням вимог цього Положення, у яких мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку), яка розроблена банком, є невід'ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування.
Оцінку фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості банк здійснює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі - не рідше ніж один раз на три місяці, а для банків - не рідше ніж один раз на місяць.
Зазначені в цьому Положенні вимоги щодо оцінки фінансового стану позичальника є мінімально необхідними. Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків та належного контролю за ними.
Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значимості) серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником (контрагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями. Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників (контрагентів банку) залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо [33].
Клас позичальника (контрагента банку) за результатами оцінки його фінансового стану визначається на підставі основних показників та коригується з урахуванням додаткових (суб'єктивних) показників.
Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи банк має враховувати такі основні показники його діяльності:
–       платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);
–       фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);
–       обсяг реалізації;
–       обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів - у динаміці);
–       склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);
–       собівартість продукції (у динаміці);
–       прибутки та збитки (у динаміці);
–       рентабельність (у динаміці);
–       кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).
Згідно Постанови НБУ «Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» N 279 від 06.07.2000 р. (редакція вiд 28.12.2008 на пiдставi z1206‑08) банки повинні визначати значення показників платоспроможності позичальника та його фінансової стійкості з урахуванням статистичних даних галузі господарства, у якій він працює, і даних про результати його діяльності [12].
Платоспроможність позичальника визначається за такими показниками:
1)                Коефіцієнт миттєвої ліквідності (КЛ1), що характеризує те, як швидко короткострокові зобов'язання можуть бути погашені високоліквідними активами:
КЛ1 = Ав / Зп,                                                                               (1.1)
де Ав - високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції,
Зп - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.
2)                Коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ2), що характеризує можливість погашення короткострокових зобов'язань у встановлені строки:
КЛ2 = Ал / Зп,                                                                               (1.2)
де Ал - ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості, векселів одержаних,
Зп - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.
3)                Коефіцієнт загальної ліквідності (КП), що характеризує те, наскільки обсяг короткострокових зобов'язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів:
КП = Ао / Зп,                                                                                 (1.3)
де Ао - оборотні активи,
Зп - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.
Фінансова стійкість позичальника визначається за такими показниками:
1)                Коефіцієнт маневреності власних коштів (КМ), що характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:
КМ = Вк – Ан / Вк                                                                         (1.4)
 де Вк - власний капітал підприємства,
 Ан - необоротні активи.
2)                Коефіцієнт незалежності (КН), що характеризує ступінь фінансового ризику:
 КН = Зк / Вк ,                                                                                (1.5)
 де Зк - залучені кошти (довгострокові та поточні зобов'язання),
 Вк - власний капітал.
Рентабельність позичальника визначається за такими показниками:
1)                Рентабельність активів:
Р = Пч / А ,                                                                                    (1.6)
де Пч - чистий прибуток,
А - активи;
2)                Рентабельність продажу:
Р = Пч / Ор ,                                                                                  (1.7)
де Пч - чистий прибуток,
Ор - обсяг реалізації продукції (без ПДВ).
Аналіз грошових потоків позичальника має здійснюватися з урахуванням такого показника:
1)                Співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (у тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитною операцією та відсотками за нею з урахуванням строку дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів) та для суб'єктів господарської діяльності, що отримали кредит в іноземній валюті, - з урахуванням зміни валютного курсу:
К = (Нсм * n) – (Зм *n) – Зі / Ск ,                                                  (1.8)
де Нсм - середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців (за винятком кредитних коштів),
Ск - сума кредиту та відсотки за ним (за кредитами в іноземній валюті ця сума приймається до розрахунку з урахуванням зміни валютного курсу),
n - кількість місяців дії кредитної угоди,
Зм - щомісячні умовно-постійні зобов'язання позичальника (адміністративно-господарські витрати тощо),
Зі - податкові платежі та сума інших зобов'язань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов'язань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними останнього балансу).
Для суб'єктів господарської діяльності, діяльність яких пов'язана з сезонним характером виробництва, середньомісячна сума надходжень визначається за 12 місяців.
Оптимальне теоретичне значення показника К - не менше ніж 1,5.
Оцінка фінансового стану позичальника-банку здійснюється не рідше ніж один раз на місяць з використанням методів, що використовуються у вітчизняній та світовій банківській практиці, у тому числі з урахуванням:
–       інформації позичальника-банку про дотримання економічних нормативів і нормативу обов'язкового резервування коштів;
–       аналізу якості активів і пасивів;
–       аналізу прибутків і збитків;
–       інформації про виконання банком зобов'язань у минулому;
–       інформації про надані та одержані міжбанківські кредити;
–       щорічного аудиторського висновку.
Класифікація позичальників - юридичних осіб (у тому числі банків) здійснюється за результатами оцінки їх фінансового стану:
Клас "А" - фінансова діяльність добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника - бездоганна; крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти, що зареєстровані в країнах - членах СНД, дотримуються економічних нормативів. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на високому рівні. До цього класу можуть належати інші позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче ніж показник А, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor`s, Moody`s тощо).
Клас "Б" - фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу "А", але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники/контрагенти банку, які належать до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності; крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти, що зареєстровані в країнах - членах СНД, дотримуються економічних нормативів. Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може свідчити про негативні тенденції в діяльності позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, які належать до класу "Б", мають бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити. До цього класу можуть належати інші позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче ніж "інвестиційний клас", що підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor`s, Moody`s тощо).
Клас "В" - фінансова діяльність задовільна і потребує більш детального контролю, крім того, позичальники - банки (резиденти) і банки країн - членів СНД дотримуються економічних нормативів. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі та в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращення фінансового стану позичальника. Забезпечення кредитної операції має бути ліквідним і не викликати сумнівів щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення тощо. До цього класу можуть належати позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче ніж показник В, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor`s, Moody`s тощо).
Клас "Г" - фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків/комісій за нею є низькою; проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодо забезпечення, яка свідчить про наявність (схоронність) і його ліквідність тощо. Якщо під час проведення наступної класифікації немає безсумнівних підтверджень поліпшити протягом одного місяця фінансовий стан позичальника банку або рівень забезпечення за кредитною операцією, то його потрібно класифікувати на клас нижче (клас "Д"). До цього класу належить позичальник/контрагент банку, проти якого порушено справу про банкрутство.
Клас "Д" - фінансова діяльність незадовільна і є збитковою; показники не відповідають установленим значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірності виконання зобов'язань позичальником/контрагентом банку практично немає. До цього класу належить позичальник/контрагент банку, що визнаний банкрутом в установленому чинним законодавством порядку.
За результатами оцінки фінансового стану позичальник зараховується до відповідного класу.
Позичальник/контрагент банку, проти якого порушено справу про банкрутство, а також банки, в яких відкликано банківську ліцензію, не можуть бути віднесені до класу, вище ніж клас "Г".
Для оцінки фінансового стану позичальника - фізичної особи банки встановлюють показники та їх оптимальні значення залежно від виду кредиту (на придбання або будівництво житла, придбання транспортних засобів, товарів тривалого використання, на інші потреби), його обсягу й строку, виду забезпечення (застави) за кредитом. Клас позичальника за операціями з фінансового лізингу визначається без урахування критерію класифікації кредитної операції "рівень забезпечення кредитної операції".
Оцінка фінансового стану позичальника має враховувати кількісні та якісні показники (фактори), що можуть у тій чи іншій мірі вплинути на виконання позичальником зобов'язань за кредитом, з визначенням рівня їх ймовірного впливу на дотримання умов кредитної угоди шляхом установлення оптимальних значень та відповідних балів для кожного з показників (факторів) та здійснюється з урахуванням виду і строку кредиту, що надається.
У разі визначення кредитоспроможності позичальника - фізичної особи мають ураховуватися як кількісні показники (економічна кредитоспроможність), так і якісні характеристики (особиста кредитоспроможність) позичальника, що підтверджуються достовірними документами, виданими третьою особою (довідка з місця роботи, довідка про доходи, виписка (довідка) банку з рахунку про рух коштів, а також (за наявності) кредитна історія позичальника, підтверджена кредитними звітами бюро кредитних історій).
До якісних характеристик позичальника зокрема належать:
–       загальний матеріальний стан клієнта (наявність майна та копій відповідних підтвердних документів на його право власності, які засвідчуються в установленому порядку);
–       соціальна стабільність клієнта (тобто наявність постійної роботи, ділова репутація, сімейний стан тощо);
–       вік клієнта;
–       кредитна історія (інтенсивність користування банківськими кредитами/гарантіями в минулому та своєчасність їх погашення й сплати відсотків/комісій за ними), у тому числі отримана від бюро кредитних історій.
До основних кількісних показників оцінки фінансового стану позичальника - фізичної особи зокрема належать:
–       сукупний чистий дохід (щомісячні очікувані сукупні доходи, зменшені на сукупні витрати та зобов'язання);
–       накопичення на рахунках в банку (інформація надається за бажанням позичальника);
–       коефіцієнти, що характеризують поточну платоспроможність позичальника і його фінансові можливості виконати зобов'язання за кредитною угодою (зокрема, співвідношення сукупних доходів і витрат/зобов'язань позичальника, сукупного чистого доходу за місяць і щомісячного внеску за кредитом та відсотками/комісіями за ним);
–       забезпечення кредиту (застава рухомого й нерухомого майна, наявність його страхування, передавання права власності на об'єкт кредитування (житло, автотранспорт тощо)) та його ліквідність.
Банк для розрахунку основних кількісних показників оцінки фінансового стану позичальника - фізичної особи враховує доходи, факт отримування яких протягом дії кредитного договору підтверджується достовірними документами, виданими третьою особою (довідка з місця роботи, довідка про доходи, виписка (довідка) банку з рахунку про рух коштів).
Під час визначення кредитоспроможності й оцінки фінансового стану позичальників - фізичних осіб, які отримують кредит як підприємці, мають ураховуватися також відповідні показники, що встановлюються для юридичних осіб, у тому числі такі якісні та кількісні показники:
–       менеджмент (рівень менеджменту, ділова репутація та зв'язки в діловому оточенні, готовність та спроможність клієнта нести особисту відповідальність за виконання кредитних зобов'язань тощо);
–       фактори ринку (вид галузі, оцінка привабливості товарів/послуг, що виготовляються/надаються клієнтом; ринок таких товарів/послуг, рівень конкуренції у сфері діяльності клієнта, тривалість діяльності на конкретному ринку тощо);
–       прогноз руху грошових потоків (співвідношення власного капіталу та розміру кредиту, співвідношення грошових оборотів за місяць та суми кредиту тощо).
Класифікація позичальників - фізичних осіб за результатами визначення їх кредитоспроможності (фінансового стану) здійснюється з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями:
Клас "А" - сукупний чистий дохід позичальника значно перевищує внески на погашення кредиту і відсотків/комісій за ним, високою є ймовірність збереження такого співвідношення протягом дії кредитної угоди; обсяг, якість і ліквідність забезпечення за кредитами, що видаються на строк більше одного року, достатні або позичальник має високу особисту кредитоспроможність (що підтверджується документально) і заслуговує на безперечну довіру; немає жодних свідчень про можливість затримки з поверненням кредиту і відсотків/комісій за ним відповідно до умов кредитної угоди.
Клас "Б" - основні характеристики аналогічні або близькі до класу "А", однак імовірність їх підтримування на такому самому рівні є низькою або наявна тенденція (або інформація) щодо можливості їх зниження. Обсяг, якість і ліквідність забезпечення за кредитами, що видаються на строк більше одного року, достатні для погашення в повному обсязі кредиту і відсотків/комісій за ним.
Клас "В" - сукупні обсяги доходів і витрат позичальника свідчать про досягнення граничної межі в забезпеченні погашення боргу, зміну місця роботи (з погіршенням умов), зростання обсягу зобов'язань позичальника, що свідчить про підвищення ймовірності несвоєчасного та/або в неповній сумі погашення кредиту і відсотків/комісій за ним.
Клас "Г" - фінансовий стан позичальника нестабільний. Наявна тенденція і періодично виникають проблеми із своєчасною сплатою боргу за кредитами та відсотками/комісіями за ним через нестабільність доходів позичальника або зростання витрат та/або зобов'язань. Сукупний чистий дохід позичальника в окремі періоди не забезпечує сплату боргу за кредитом та відсотків/комісій за ним. Є проблеми щодо забезпечення за кредитом (низький рівень його ліквідності або його обсяг недостатній тощо).
Клас "Д" - фінансовий стан позичальника незадовільний. Доходи не забезпечують сплату боргу за кредитом та відсотків/комісій за ним. Кредит не забезпечений ліквідною заставою. Практично немає змоги сплатити борг за кредитом та відсотки/комісії за ним, у тому числі за рахунок забезпечення кредиту.
Якщо немає достовірної фінансової звітності, що підтверджує оцінку фінансового стану позичальника - юридичної особи, або відповідних документів та інформації щодо оцінки фінансового стану фізичної особи, а також належним чином оформлених документів, на підставі яких здійснювалася кредитна операція, то такі позичальники мають класифікуватися не вище класу "Г".
Банк зобов'язаний класифікувати не вище класу "Д" позичальників - фізичних і юридичних осіб, у кредитних договорах з якими немає письмової згоди на збір, зберігання, використання та поширення через бюро кредитних історій інформації про позичальника.
Таким чином, із розвитком ринкових відносин виникла необхідність принципово нового підходу банків до визначення платоспроможності і кредитоспроможності підприємств. Водночас зазначимо, що банківські заклади застосовують безліч різноманітних методик оцінки з певною системою коефіцієнтів.
1.5 Нормативно-правове забезпечення кредитної діяльності комерційного банку
Діяльність ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» як і будь-яка діяльність інших суб’єктів підприємницької діяльності (підприємництва) нормується та забезпечується згідно з Конституцією України та законами та підзаконними актами.
Згідно статті 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції та підприємницької діяльності. Також не допускається зловживання монопольним станом на ринку, неправомірне обмежування конкуренції та недобросовісна конкуренція [1].
Господарський кодекс України від 16.01.2003 р., встановлює у відповідності з Конституцією України правові засади господарської діяльності, яка базується на різноманітті суб'єктів господарювання різних форм власності.
В статті 42 дано визначення підприємництва. Згідно з цією статтею, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку [2].
Відповідно п.1 статті 43 підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Пункт 2 статті 43 визначає, що особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами.
У п.3 статті 43 зазначається, що перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом.
Згідно п.4 статті 43 здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування [2].
Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою статті 64 Конституції України [1].
Стаття 44 даного Кодекса визначає основні принципи підприємницької діяльності, а саме, підприємництво здійснюється на основі:
–       вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;
–       самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;
–       вільного найму підприємцем працівників;
–       комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;
–       вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;
–       самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Згідно статті 45 підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця. Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів підприємництва окремих організаційних форм визначається цим Кодексом та іншими законами [2].
Правові основи діяльності банків, порядок створення і основні принципи їх діяльності регламентуються Законом України «Про банки та банківську діяльність» від 07. 12. 00 №2121-ІII (остання редакцiя вiд 24.11.2009 на пiдставi 1533-17). У ньому зазначено, що банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб [6].
Банки є юридичними особами. Вони є економічно самостійними повністю незалежними від виконавчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їх оперативною діяльністю, а також щодо вимог і вказівок, які не відповідають чинному законодавству.
Всі комерційні банки підпорядковані Національному банку України. Національний банк України окремо для кожного комерційного банку надає дозвіл у вигляді ліцензій на проведення банківських операцій [10].
Комерційні банки незалежно від підпорядкованості та форми власності ведуть облік у відповідності з вимогами, вказівками та інструкціями Національного банку України, а також вимогами основних документів і нормативних актів, прийнятих Верховною Радою України.
Методичне керівництво бухгалтерським обліком у банках здійснює НБУ, який з урахуванням загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів та стандартів чинного законодавства України встановлює єдині правила бухгалтерського обліку в банках на базі комплексної автоматизації та комп'ютерізації. Національний банк розробляє і затверджує План рахунків бухгалтерського обліку в банках, вказівки щодо його застосування, інші нормативні акти з питань бухгалтерського обліку та звітності.
Нормативні акти з питань обліку та звітності в банках складаються Національним банком на виконання законодавчих актів, Постанов Верховної Ради України, Указів Президента України, Рішень Правління або вказівок керівництва Національного банку.
Перелік основних законодавчих документів почнемо з Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.00 №2121-ІII (остання редакцiя вiд 24.11.2009 на пiдставi 1533-17) [6].
Цей закон є основним нормативним документом, на який опираються банки України у своїй діяльності. Він регулює взаємовідносини банків зі своїми клієнтами. Цей закон є основним нормативним документом, на який опираються банки України у своїй діяльності. В статті 49 даного закону розглядаються кредитні операції; вказано, що для проведення спільного фінансування банки можуть укладати угоди про консорціумне кредитування. В рамках такої угоди банки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть ризик по наданому кредиту пропорційно до внесених у консорціум коштів. Банк зобов'язаний мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов'язаними з кредитуванням. Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку України. Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. Банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків. Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів. Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків. У разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування банк має право видавати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання, якщо це передбачено угодою. На міжбанківському ринку також використовується Цивільний кодекс України, нормативні акти Національного банку України, статути комерційних банків, кредитні договори.
Кредитні відносини між комерційними банками визначаються на договірних засадах саме шляхом укладання кредитних договорів, які мають передбачити права та зобов’язання сторін з належним оформленням справ за міжбанківськими кредитами.
Комерційні банки здійснюють кредитне обслуговування позичальників на договірних умовах. Кредитування суб’єктів господарювання здійснює комерційний банк, а не його структурні одиниці (філії, відділення). Отже, якщо це передбачено відповідними повноваженнями структурної одиниці (положення, статут, довіреність), остання має право укладати кредитні договори від імені банку. Стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця. Але якщо структурна одиниця банку не одержала відповідних повноважень і уклала кредитний договір від імені банку, а останній у подальшому схвалив цю угоду, то у таких випадках керуються статтею 63 Цивільного кодексу України.
Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22. 04. 1993 № 3125–XII (остання редакцiя вiд 19.01.2007 на пiдставi 140-16). Цей Закон визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні і спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів користувачів фінансової та іншої економічної інформації [5].
Закон України «Про заставу» від 02. 10. 1992 №2654 – XII (остання редакцiя вiд 20.06.2007 на пiдставi 997-16). Цей закон регулює взаємовідносини між банком (кредитодавцем) і клієнтом (позичальником), а саме їх відносини при заставі деякої власності для забезпечення кредиту [9].
Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень » від 18. 11. 2003 N 1255-IV (остання редакцiя вiд 29.01.2006 на пiдставi 2704-15). Цей Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна [8].
Постанова Національний банк України «Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» від 06. 07. 2000 N 279 ( остання редакцiя вiд 28.12.2008 на пiдставi z1206-08). З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України установлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків [12].
Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.
Відповідно до статті 370 Цивільного кодексу України та статті 16 Закону України «Про страхування» від 07.03.1996 № 85/96-ВР (поточна редакцiя вiд 14.08.2009 на пiдставi 1447-17), укладаючи договір страхування, страхувальник має право передбачити в договорі умову про виплату страхової суми іншій особі, зокрема, банку від якого він одержав кредит. Отже, крім необхідності перевірки відповідності умов договору чинному законодавству, арбітражний суд повинен з’ясувати, чи є в договорі умова про виплату страхової суми банку, що надав кредит. При відсутності цієї умови у банку немає правових підстав вимагати від страховика сплати суми неповернутого позичальником кредиту та процентів, навіть у тому випадку, якщо між страховиком і страхувальником укладений договір страхування несвоєчасної виплати кредиту [11].
Надаючи кредит з умовою його страхування, банк має перевірити наявність в договорі обов’язку страховика у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму банку.
Підстави, за якими страховик має право відмовити у виплаті страхових сум, передбачені у статті 26 Закону України «Про страхування». Відповідно до частини другої статті 18 цього закону факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування [11].
Договір страхування, як передбачено третьою частиною статті 18 Закону України «Про страхування», набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачене умовами страхування. Зокрема згідно із статтею 6 згаданого закону загальні умови і порядок проведення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. А отже, позивач (банк) повинен довести, що його вимоги щодо стягнення страхової суми з страховика ґрунтуються на договорі страхування, який набрав чинності страховик має відповідати за договором страхування тільки у випадку відсутності на рахунку позичальника кредиту достатніх коштів для виконання його зобов’язання за кредитним договором. Цю обставину арбітражний суд з’ясовує при вирішенні спору [3].
Одним з видів забезпечення виконання зобов’язань позичальника перед кредитором (банком) є неустойка (пеня). Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін згідно зі статею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР (остання редакцiя вiд 20.02.2002 на пiдставi 2921-14). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку [7].
Банк має право вимагати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, включаючи проценти за наданий кредит, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання, а у випадках, передбачених договором, також неустойку. Крім того, за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави. (стаття 19 Закону України «Про заставу»). Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється банком відповідно до статті 20 цього закону в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором [9].
Акціонерний комерційний банк «Аваль» було створено юридичними особами – резидентами України в формі відкритого акціонерного товариства рішенням установчих зборів (протокол №1 від 03.03.1992 року).
Банк зареєстрований НБУ 27 березня 1992 року під реєстраційним номером 94.
Протоколом Загальних Зборів АКБ «Аваль» № 3б-4/4 від 21 січня 1994 р. прийнято рішення про зміну найменування Акціонерного комерційного банку «Аваль» на акціонерний поштово-пенсійний банк «Аваль».
У зв’язку із рішенням Загальних Зборів АППБ «Аваль» № 3б-36 від 21 квітня 2006 р. прийнято рішення про зміну найменування АППБ «Аваль» на ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» є правонаступником за всіма правами та обов’язками АППБ «Аваль».
Протоколом Загальних Зборів АКБ «Аваль» № 3б-45 від 14 жовтня 2009 р. прийнято рішення про зміну найменування Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль». ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» є правонаступником за всіма правами та обов’язками ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».
В основі своєї діяльності як і будь-яка юридична особа керується Статутом. Цей документ визначає порядок створення, здійснення господарської діяльності та припинення діяльності ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» [58].
Банк є універсальним банком, самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій.
Інформація про діяльність Банку розкривається в порядку, визначеному внутрішніми документами Банку та законодавством України.
Органами управління Банку є:
–       Загальні Збори акціонерів;
–       Спостережна Рада Банку;
–       Правління Банку.
Органами контролю за діяльністю Банку є Ревізійна комісія Банку та служба внутрішнього аудиту банку.
Вищим органом управління Банку є Загальні Збори акціонерів Банку, які можуть вирішувати будь-які питання діяльності Банку.
До виключної компетенції Загальних Зборів банку належить прийняття рішень щодо:
–       визначення основних напрямків діяльності Банку;
–       затвердження Статуту Банку, внесення змін та доповнень до нього;
–       зміни розміру статутного капіталу Банку;
–       розміщення акцій Банку, прийняття рішення про форму існування акцій Банку, про викуп Банком розміщених ним акцій, анулювання викуплених банком акцій, дроблення або консолідацію акцій Банку;
–       обрання та припинення повноважень Голови Спостережної Ради Банку та інших її членів;
–       обрання та припинення повноважень Голови Ревізійної комісії та інших її членів;
–       затвердження Регламенту Загальних Зборів акціонерів Банку, Положення про Спостережну Раду Банку, Положення про Ревізійну комісію Банку, а також внесення змін та доповнень до них;
–       затвердження річних результатів діяльності Банку, затвердження звітів і висновків Ревізійної комісії Банку зовнішнього аудиту;
–       прийняття рішення за наслідками розгляду звітів Спостережної Ради, Правління, Ревізійної комісії;
–       розподілу прибутку Банку, прийняття рішення про виплату дивідендів;
–       виділ та припинення діяльності Банку, ліквідацію Банку, обрання ліквідаційної комісії, затвердження порядку та строків ліквідації, порядку розподілу між акціонерами майна, що залишається після задоволення вимог кредиторів, і затвердження ліквідаційного балансу;
–       затвердження принципів (кодексу) корпоративного управління;
–       вчинення значних правочинів, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом такого правочину, становить 25 та більше процентів вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Банку, та правочинів, щодо яких є заінтересованість, у випадках, передбачених чинним законодавством;
–       прийняття рішень з питань порядку проведення Загальних Зборів.
Спостережна Рада Банку захищає права та представляє інтереси акціонерів Банку, контролює та регулює діяльність правління Банку у межах компетенції, що визначена Статутом та Положенням про Спостережну Раду Банку, яке затверджується Загальними Зборами.
Спостережна Рада здійснює такі функції:
–       затверджує бюджет Банку;
–       обирає та відкликає членів Правління Банку;
–       контролює діяльність Правління Банку;
–       встановлює порядок проведення ревізій та контролю;
–       приймає рішення та визначає порядок покриття збитків;
–       приймає рішення щодо створення, реорганізації та ліквідації юридичних осіб за участю Банку, філій, представництв Банку, затвердження їх Статутів; приймає рішення про участь Банку у створенні банківських об’єднань та про участь у промислово-фінансових групах;
–       затверджує Положення про Правління Банку, положення про кредитний комітет Банку, Положення про службу внутрішнього аудиту Банку;
–       визначає зовнішнього аудитора та умов договору, що укладатиметься з ним, в тому числі погоджує розмір оплати його послуг;
–       приймає рішення про призначення на посаду та звільнення з посади Головного аудитора Банку;
–       приймає рішення про обрання (заміну) реєстратора власників іменних цінних паперів Банку та затвердження умов договору, що укладатиметься з ним, встановлює розмір оплати його послуг;
–       визначає ймовірність визнання Банку неплатоспроможним внаслідок прийняття ним на себе зобов’язань або їх виконання, у тому числі внаслідок виплати дивідендів або викупу акцій та ін.
Виконавчим органом Банку є Правління Банку, яке здійснює управління поточною діяльністю Банку, формування фондів, необхідних для його статутної діяльності, та несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з принципами та порядком, встановленими Статутом, рішеннями Загальних зборів і Спостережної Ради, а також Положення про Правління, що затверджується Спостережною Радою Банку. У межах своєї компетенції Правління діє від імені Банку, підзвітне Загальним Зборам та Спостережній Раді, організовує виконання їх рішень.
В банку створена ревізійна комісія, що здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю Банку. Ревізійна комісія контролює дотримання банком законодавства України і нормативно-правових актів НБУ, розглядає звіти внутрішніх і зовнішніх аудиторів та готує відповідні пропозиції Загальним Зборам учасників, вносить на Загальні Збори або засідання Спостережної Ради пропозиції щодо будь-яких питань, віднесених до компетенції Ревізійної комісії Банку, які стосуються фінансової безпеки і стабільності Банку та захисту інтересів клієнтів.
Ревізійна комісія має право залучати до ревізій та перевірок зовнішніх та внутрішніх аудиторів і експертів. Ревізійна комісія доповідає про результати ревізії та перевірок Загальним Зборам учасників чи Спостережній Раді. Ревізійна комісія готує висновки до звітів і балансу. Без висновку Ревізійної комісії Загальні Збори учасників не мають права затверджувати фінансовий звіт банку. Члени ревізійної комісії можуть брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях Спостережної Ради та Правління Банку.
Засідання ревізійної комісії проводяться за необхідністю, але не рідше одного разу на рік.
Також банк створює службу внутрішнього аудиту, яка є органом оперативного контролю Спостережної Ради та здійснює перевірки діяльності Банку (його структурних підрозділів)
Отже, в своїй діяльності ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» керується Конституцією України, Законами України: «Про банки і банківську діяльність», «Про заставу», «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень », «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», «Про аудиторську діяльність», постановами НБУ «Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» та іншими нормативно-правовими актами, що визначають загальні умови діяльності комерційних банків [1, 5, 6, 7, 8, 9, 12].

2 ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ КРЕДИТУВАННЯ ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ»
2.1 Загальна фінансово-економічна характеристика діяльності банку
Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (скорочена назва — АТ «Райффайзен Банк Аваль») зареєстровано 27 березня 1992 року (до 25 вересня 2006 року — Акціонерний поштово-пенсійний банк «Аваль»). Із жовтня 2005 року банк став частиною банківської холдингової групи Райффайзен Інтернаціональ Банк-Холдинг АГ (станом на 1 січня 2010 року група Райффайзен володіла 96,17% акцій банку).
Широкий перелік стандартних та новітніх банківських послуг надаються клієнтам банку через загальнонаціональну мережу, до якої станом на 1 січня 2010 року входили 953 структурних підрозділи, розташованих у великих містах, обласних та районних центрах, окремих селищах у всіх регіонах України. Середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становить 16813 чоловік [50].
Банк має ефективну структуру управління, побудовану на чіткому розподілі на бізнес-лінії та вертикалі підтримки (інформаційні технології та операційна підтримка, контролінг, безпека та інші), створені на рівні Центрального офісу та регіональних дирекцій банку. Як і всі міжнародні банки, Райффайзен Банк Аваль має чітке розмежування функцій фронт-офісу та бек-офісу, що підвищує якість обслуговування клієнтів та сприяє зменшенню ризиків. В свою чергу питання забезпечення високого професійного рівня працівників та володіння навичками управління керівників структурних підрозділів банку постійно знаходиться у полі зору Правління Банку. Правлінням затверджено Стратегію навчання та розвитку персоналу на 2007 – 2012 роки. Основними темами навчання у 2009 році були:
–       нові тренінгові програми для підвищення результатів збору просроченої заборгованості;
–       підтримка впровадження проектів «Піраміда якості» та SFE-тренінгові програми з продажу;
–       відновлено та проведено по всій системі програму «Активне залучення депозитів»;
–       впровадження у 2009 році дистанційного навчання працівників без відрива від робочого місця;
–       продовжувала дію по всій системі банку «Школа касира» за якою було навчено та сертифіковано 1231 касових працівника по всіх дирекціях банку. У 2009 році було впроваджено систему навчання «Школа менеджера з продажу базових продуктів» завдяки чому було навчено і сертифіковано 467 менеджерів базових продуктів по всіх дирекціях банку.
Протягом 2009 року всі вертикалі банку проводили оптимізацію по своїм бізнес-напрямкам з метою підвищення ефективності роботи банку та скорочення витрат, в тому числі за такими напрямками:
–       ліквідація збиткових відділень, відкритих для обслуговування корпоративних клієнтів – Мері Кей, Цептер, Епіцентр та окремі відділення ДМСУ (митниця);
–       участь у переговорах з власниками приміщень з метою зниження витрат на оренду, злиття відділень, розташованих на невеликій відстані, за умови збереження клієнтської бази;
–       скорочення персоналу згідно постанов Правління;
–       ліквідація збиткових та низько ефективних відділень.
В результаті, мережа відділень стала меншою, але більш ефективною.
Райффайзен Банк Аваль традиційно посідає найвищі місця серед українських банків за рівнем довіри та визнання з боку клієнтів, партнерів та експертів — як українських, так і міжнародних. Упродовж 2009 року банк знову неодноразово визнавали найкращим за даними різноманітних рейтингів та досліджень.
Райффайзен Банк Аваль входить в I групу найкрупніших банків України за класифікацією НБУ [17].
Зокрема, британський фінансовий журнал Euromoney визнав Райффайзен Банк Аваль «Кращим банком в Україні». Український журнал «Компаньйон» назвав його серед «Найбільш шанованих компаній України-2009», при цьому Райффайзен Банк Аваль став єдиною фінансовою установою, що ввійшла до цієї десятки найкращих із різних галузей економіки.
За версією «Фінансового рейтингу-2009» газети «Бізнес» Райффайзен Банк Аваль було відзначено у номінації «Найбільш професійний банк».
Неодноразово впродовж минулого року найвищу оцінку отримувала й репутація Райффайзен Банку Аваль в рамках регулярного дослідження компанією GfK Ukraine іміджу найбільших українських банків. Найкращими визнавалися й програми та послуги, що пропонуються банком. Зокрема, за підсумками міжнародного фестивалю-конкурсу «Вибір року», депозити банку для фізичних осіб утретє було визнано кращими на ринку.
«Кращим банком для корпоративного бізнесу» Райффайзен Банк Аваль став за підсумками Першого національного конкурсу «Банк року-2009» журналу «Банкиръ». Найбільш привабливим в Україні банком для обслуговування корпоративних клієнтів його назвали й за результатами дослідження ринку банківських послуг для великих корпорацій, проведеного GfK Ukraine. Перша всеукраїнська професійна премія Luxury Lifestyle Awards 2009 у номінації «Приватбанкінг» також дісталася Райффайзен Банку Аваль.
Тижневик Kyiv Post, за підсумками опитування своїх читачів, назвав Райффайзен Банк Аваль найкращим банком столиці. Найкращими на регіональних рівнях в минулому році були і обласні дирекції банку [53].
Банк прагне й надалі підвищувати якість обслуговування клієнтів, використовуючи свій досвід та досвід банків-членів групи Райффайзен Інтернаціональ, а також новітні технології.
На початку лютого 2010 року НБУ зареєстрував збільшення капіталу Райффайзен Банк Аваль на 1,2 млрд. грн. В результаті цього збільшення рівень адекватності капіталу банка за станом на 02. 02. 2010 року досяг 16,03 % (в той час, як за нормативом НБУ мінімальний рівень адекватності капіталу повинен бути 10 %).
Капітал банку був збільшений за рахунок включення у грудні 2009 року субординованого кредита від Європейського банка реконструкції та розвитку (ЄБРР) на суму 150 млн. долл. США строком на 10 років. Цей проект є частиною довгострокової програми фінансування банків мережі Райффайзен Інтернаціональ на загальну суму 150 млн. євро [46].
Станом на 1 березня 2010 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» займає переважно провідні позиції з основних показників в рейтингах українських банків, зокрема в рейтингу Асоціації українських банків (таблиця 2.1) [51].
Таблиця 2.1 – Позиції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в рейтингу Асоціації українських банків на 01. 03. 2010 року.

Сьогодні банк пропонує своїм клієнтам широкий перелік кредитних продуктів, які враховують реальні потреби клієнта. Зокрема, банк здійснює короткострокове кредитування клієнта на покриття платіжних розривів у поточній діяльності, термінове кредитування, надання кредитних ліній, а також операції з інвестиційного кредитування та фінансового лізингу. При розгляді середньострокових і довгострокових кредитних операцій банк віддає перевагу інноваційним проектам, що сприяють впровадженню нових технологій і створенню нових робочих місць.
У своїй діяльності ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» пропонує цілий ряд різноманітних банківських послуг для різних категорій клієнтів. Так підрозділи Райффайзен Банк Аваль, що надають послуги юридичним особам, й у 2009 році були провідними, що забезпечило подальше зростання фінустанови: розмір портфеля кредитів юридичним особам у гривневому еквіваленті склав приблизно 44 % сукупних активів, а частка зобов’язань залишалася стабільною на рівні 22%.
Усі зусилля сектору корпоративних продажів було зосереджено на зобов’язаннях, документарних послугах, якості портфеля та конвертації інвестиційних кредитів у короткострокове фінансування внутрішнього ринку. Приблизно 10 % кредитного портфеля було переведено із запозичень в іноземних валютах на гривневі з метою мінімізувати ризики, що виникають внаслідок нестабільності валютних курсів.
Банк незмінно приділяє велику увагу розробці сучасних та інноваційних послуг для клієнтів. Було впроваджено спеціальне програмне забезпечення для отримання додаткової конкурентної переваги в цій сфері.
Слід також відмітити, що серед різноманітних послуг, які надаються юридичним особам, значна увага приділяється фінансуванню бізнесу, а саме наступні послуги такі як:
–       інвестиційне кредитування;
–       фінансування проектів;
–       фінансування оборотного капіталу;
–       кредити на придбання автомобілів;
–       кредити сільськогосподарським підприємствам;
–       факторинг;
–       позики юридичним особам під заставу нерухомого майна;
–       корпоративні овердрафти;
–       овердрафти з диференційованими процентними ставками;
–       торгове фінансування та документарні операції;
–       лізинг;
–       організація та участь в проектах надання синдикованих кредитів;
–       довгострокове фінансування, гарантоване іноземними експортними кредитними агентствами.
Необхідно звернути увагу, що протягом 2009 року було змінено основні пріоритети в діяльності малого бізнесу. У цьому сегменті на зміну активному кредитуванню на перший план вийшли розвиток нових і вдосконалення існуючих депозитних програм та надання комплексного банківського сервісу клієнтам.
В 2009 році Райффайзен Банк Аваль продовжив активно пропонувати комплексні рішення з управління поточним рахунком малим підприємствам, а саме впроваджував тарифні пакети, що поєднують найпоширеніші та найнеобхідніші банківські послуги для щоденного використання представниками малого бізнесу. Також клієнтам пропонувалися сучасні послуги контролю поточного рахунку та дистанційного банківського обслуговування – система «Клієнт - Банк», що заощаджує час та кошти клієнтам: близько 35 % клієнтів малого бізнесу є користувачами цієї системи.
Також для клієнтів малого бізнесу існує цілий ряд послуг, в тому числі різноманітні тарифні пакети, депозитні програми, документарні операції, а також наступні активні операції:
–       інвестиційне кредитування (кредитування в рамках партнерських програм банку, кредит надається в національній валюті);
–       фінансування поповнення обігових коштів (кредитна лінія, овердрафт);
–       факторинг (тільки для клієнтів малого бізнесу)(комплекс обслуговування, який складається з фінансування (оплати документів, підтверджуючих відвантаження товарів покупцеві на умовах відстрочки платежу) та сервісу (управління дебіторською заборгованістю).
Кількість клієнтів малого бізнесу Райффайзен Банку Аваль зросла у 2009 році на 34 %: з 13757 до 20940 чол. В середньому банк щомісяця залучав на обслуговування близько 600 клієнтів. Постійний приріст забезпечили системне покращення якості обслуговування, надійність та прозорість умов співпраці, конкурентні переваги продуктових пропозицій, а також орієнтація банку на довгострокові відносини з клієнтами.
У 2009 році бізнес-лінія послуг для приватних клієнтів продовжила свій динамічний розвиток, надаючи послуги найвищої якості за прийнятною вартістю.
Було введено новий підхід до сегментації клієнтської бази, що фокусується на визначенні потенціалу клієнтів та впровадженні системного підходу у сфері управління відносинами з клієнтами. Було розроблено унікальну стратегію розвитку та управління за цільовими сегментами, яка спрямована у першу чергу, на задоволення потреб клієнтів – споживачів банківських продуктів та послуг.

Розвиток пакетного обслуговування клієнтів один з головних пріоритетів банку, оскільки дозволяє отримувати додаткові комісійні доходи та продавати клієнту одразу декілька продуктів. Райффайзен Банк Аваль у 2009 році продовжував бути лідером продажу банківських продуктів та сервісів у пакеті за єдиним вигідним тарифом.
Розвиток карткових кредитів також один із головних пріоритетів банку, оскільки даний продукт є джерелом збільшення комісійних та процентних доходів банку.
Банк також продовжив розширювати перелік послуг у центрах самообслуговування (ЦСО) – міні-відділеннях зі встановленими банківськими терміналами самообслуговування, які дають можливість клієнтам банку – держателям платіжних карток Visa або MasterCard, емітованих Райффайзен Банк Аваль, виконувати широкий спектр банківських послуг самостійно, без звернення до працівників відділень. Зокрема, поповнювати депозит, сплачувати рахунки, здійснювати перекази між картками, вносити готівку на рахунок тощо.
Також для приватних клієнтів існує цілий ряд послуг, в тому числі різноманітні депозитні продукти, поточні рахунки, карткові продукти, послуги держателям платіжних карток через банкомати, послуги держателям платіжних карток через термінали самообслуговування, додаткові послуги держателям платіжних карток, грошові перекази, чеки, операції з дорогоцінними металами, оренда індивідуальних депозитних сейфів юридичними та фізичними особами, а також наступні пропозиції щодо кредитування:
1)    Іпотечне кредитування:
–       житло в кредит на первинному ринку;
–       житло в кредит на вторинному ринку;
–       земельна ділянка в кредит;
–       кредит під заставу нерухомості;
–       кредит на будівництво власного житла.
2)    Споживче кредитування:
–       кредит на придбання нового автомобіля з власним внеском;
–       кредит на придбання нового автомобіля без власного внеску;
–       кредит на придбання автомобіля, що був у користуванні;
–       «Гроші на будь-що +»;
–       Кредит готівкою для найкращих клієнтів банку.
Проведемо порівняльний аналіз фінансових показників банківських балансів за останні періоди, а саме за 2007-2009 рр. Дані аналізу зведемо в таблицю 2.2.