Моделі фінансових відносин у суспільстві

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний  транспортний університет

Факультет економіки, менеджменту і права 
 
 
 

Реферат

З дисципліни «Фінанси»

на тему: «Моделі фінансових відносин у суспільстві» 
 
 
 
 
 
 

Виконала:

Студентка групи ТМ-ІІ-2

Квасницька  К.Г. 

Перевірила:

Асистент 

Наконечна С.А. 
 
 
 
 

Київ 2012

     Розподіл і перерозподіл ВВП може здійснюватись за різними схемами, згідно з якими будуються моделі фінансових відносин у суспільстві. В основі побудови фінансової моделі суспільства лежать роль і місце в ній держави. Моделі розрізняються за двома ознаками:

а) за послідовністю  розподілу ВВП;

б) за рівнем державної централізації ВВП.

      За послідовністю розподілу ВВП розрізняють дві моделі — ринкової й адміністративної економіки. Їх розглядають виходячи з розподілу новоствореної вартості — національного доходу, домінуючими складовими якого є заробітна плата і прибуток. Він є основним і обов’язковим об’єктом розподілу. Основним за питомою вагою і значущістю. Обов’язковим, оскільки не може бути нерозподіленим — інакше зупиниться процес відтворення виробництва.

     Фінансова модель ринкової економіки є основною, вона пройшла значний історичний шлях розвитку і домінує у світі. Сутність її дуже проста і логічна: спочатку вартість реалізованого національного доходу розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні. Це власники засобів виробництва, котрі отримують прибуток, і робітники та службовці, яким виплачується заробітна плата. У загальному вигляді ця модель може бути зображена на схемі 4 — заштрихована частина показує оподаткування заробітної плати окремих робітників і службовців (а, б) та прибутку підприємців (А, Б).

Характерна  ознака моделі полягає в тому, що держава отримує свої доходи насамперед на основі перерозподілу національного  доходу.

Модель  є відкритою, зрозумілою і точно  характеризує фінансові реалії у  суспільстві:

по-перше, у ній точно відображається рівень доходів кожної юридичної і фізичної особи, який, у свою чергу, характеризує їх вклад у створення національного доходу;

по-друге, достовірно визначається рівень оподаткування: кожний суб’єкт точно знає, скільки  він заробляє і скільки віддає;

по-третє, чітко зафіксовано стимули до зростання доходів на основі зростання  виробництва і підвищення продуктивності праці.

Пропорції первинного розподілу національного  доходу між підприємцями і робітниками  та службовцями регулюються:

-  ринковими відносинами;

-  у законодавчому порядку.

Ринкові відносини сприяють установленню оптимальних  пропорцій між заробітною платою і прибутком. З одного боку, кожний суб’єкт заінтересований у збільшенні своєї частки. Однак, з іншого, —  є певні об’єктивні обмеження, які  ведуть до того, що кожний суб’єкт заінтересований  у доходах іншого. Так, для підприємців  украй необхідним є високий рівень доходів населення, оскільки це сприяє розширенню обсягу продажу, а значить, і забезпеченню формування прибутку. Робітники і службовці заінтересовані в прибутку підприємства, тому що він  створює передумови для розвитку виробництва, а відтак і зростання  заробітної плати. При цьому переважну  частку в національному доході у  сучасних умовах займає саме заробітна  плата, тоді як обсяги прибутку мінімізуються  потребами виробничого розвитку.

Законодавче регулювання полягає у встановленні мінімального рівня оплати праці  й обмеженні максимального рівня  рентабельності на основі застосування економічних інструментів, наприклад  податку на надприбуток.

Пропорції перерозподілу національного доходу регламентуються тільки законодавчими актами.

     Сутність фінансової моделі адміністративної економіки, яка застосовувалась у колишньому СРСР та інших соціалістичних країнах, полягає в тому, що переважна частина національного доходу одразу централізувалась у бюджеті й виключалась із розподільних відносин. Держава спрямовувала в бюджет централізований чистий дохід — податок з обороту і частину децентралізованого чистого доходу — прибутку підприємств (через систему платежів з прибутку). Частина прибутку (до 40%) залишалась на підприємстві, інша частина національного доходу виплачувалась робітникам і службовцям у вигляді заробітної плати, яка підлягала прибутковому оподаткуванню.

Характерна  ознака моделі полягає в тому, що переважну частину своїх доходів  держава отримує в процесі  первинного розподілу національного  доходу.

Модель  є закритою і не відображає фінансових реалій у суспільстві:

по-перше, з неї не видно реального рівня  доходів юридичних і фізичних осіб;

по-друге, доходи юридичних і фізичних осіб не відображають їх вклад у створення  національного доходу;

по-третє, неможливо достовірно визначити  рівень оподаткування;

по-четверте, відсутні стимули до продуктивної праці.

Пропорції первинного розподілу національного  доходу регулюються державою за допомогою  адміністративних методів. Рівень заробітної плати регулювався через установлення тарифних розрядів і посадових окладів. На основі планового ціноутворення  фіксувався централізований чистий дохід держави (податок з обороту) і встановлювався рівень прибутку підприємств.

Звісна  річ, виділення зазначених моделей  певною мірою має умовний характер. У моделі ринкової економіки присутні елементи участі держави в первинному розподілі за допомогою непрямих податків. Модель адміністративної економіки, у свою чергу, включала елементи перерозподілу. Відмінність однієї моделі від другої полягає в різних пропорціях. У  моделі ринкової економіки переважає  участь держави в перерозподілі  ВВП, а в моделі адміністративної економіки — втручання у його первинний розподіл.

За рівнем державної централізації ВВП  у рамках фінансової моделі ринкової економіки умовно можна виділити три основні моделі: американську, західноєвропейську та скандинавську.

     Американська модель, яка заснована на максимальному рівні самозабезпечення фізичних і самофінансування юридичних осіб, характеризується незначним рівнем бюджетної централізації » 25—30%. Фінансове втручання в економіку зведене до мінімуму. У соціальній сфері забезпечуються тільки ті верстви населення, які не в змозі обійтися без державної допомоги.

Модель  створює максимальну фінансову  стимуляцію: з одного боку, вона дає  можливість заробляти, з іншого —  вимагає цього. Це досить жорстка  і жорстока модель, але вона водночас і високоефективна, оскільки заснована, по суті, на примусовій фінансовій стимуляції.

      Західноєвропейська модель характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті » 35—45%. За рахунок вищого рівня централізації ВВП більш розгалуженою є і державна соціальна сфера, насамперед у галузі освіти. Сутність моделі зводиться до паралельного функціонування державних і комерційних установ у соціальній сфері.

     Скандинавська модель передбачає досить високий рівень бюджетної централізації ВВП — 50—60%. Відповідно вона характеризується розгалуженою державною соціальною сферою як у галузі освіти, так і охорони здоров’я. Вона створює клімат упевненості й соціальної врівноваженості. Однак така модель можлива тільки за умов, по-перше, високого рівня ВНП на душу населення, який забезпечує високий рівень і суспільного, і індивідуального споживання, і, по-друге, високого рівня культури та свідомості народу, відповідного ставлення до праці й поваги до державного сектора.

     Вибір моделі фінансових відносин залежить від багатьох чинників. Це і рівень розвитку суспільства, і характер та масштаби діяльності держави, її втручання в економіку, і тип здійснюваної нею соціальної політики, і характер міжнародної діяльності та воєнної доктрини, це й історичні традиції народу, рівень розвитку культури тощо. Основний критерій вибору — вплив на суспільство через установлення стимулів до праці й ефективного господарювання та забезпечення надійної системи соціальних гарантій. 
 

Джерела:

http://buklib.net

http://trackls.narod.ru