Фінансові ресурси підприємств

 

В даний час величезне  значення для нормального функціонування всієї економічної системи в цілому мають державний і міжнародний кредит. Державним кредитом називають сукупність кредитних відносин, у яких позичальником або кредитором виступають держава, місцеві органи влади стосовно громадян і юридичних осіб. Державний кредит виражає відносини в грошовій формі між державою з одного боку, і фізичними або юридичними особами з іншого, частіше усього з банками, страховими компаніями і підприємцями. Кредит буде державним у тому випадку, коли в якості учасника позичкової угоди виступають центральний уряд або місцеві органи влади. У цьому відношенні його можна порівняти з іншими формами кредиту, у першу чергу з банківським, де обов'язковим учасником позичкової угоди є банк.

 

Рух капіталу в сфері міжнародних економічних відносин, пов’язане з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати відсотків, називають міжнародним кредитом. У якості кредиторів і позичальників виступають банки, підприємства, держави, міжнародні і регіональні організації.

 

Форми міжнародного кредиту  можна класифікувати по головних ознаках, що характеризує окремі сторони  кредитних відносин.

 

По строках міжнародні кредити підрозділяються на короткострокові - до 1 року, середньострокові - від 1 року до 5 років і довгострокові - понад 5 років.

 

Міжнародний кредит виконує  такі функції:

 

перерозподіл позичкових капіталів між країнами з метою забезпечення безупинного процесу відтворення для досягнення максимального прибутку;

 

економія витрат обігу  в сфері міжнародних розрахунків  внаслідок розвитку безготівкових  платежів;

 

прискорення концентрації і  централізації капіталу.

 

Також міжнародний кредит, розсуваючи межі індивідуального нагромадження, сприяє створенню нових фірм. Тобто можна сказати, що міжнародний кредит виконує ті ж функції, що й інші форми кредиту, тільки в міжнародному аспекті.

 

1.4.Інші надходження фінансових  ресурсів

 

До джерел фінансових ресурсів відносять також надходження грошових ресурсів за рахунок благодійних внесків (меценацтво), страхових внесків, від продажу закладеного майна боржника, спонсорських внесків і т.д. Спонсор - це юридична або фізична особа, яка фінансує якийсь захід. Спонсорство - це двосторонній процес. Підприємство отримує необхідні йому фінансові ресурси, а спонсор - деяку вигоду у вигляді підвищення його іміджу і престижу, рекламу, підготовку кваліфікованих спеціалістів, а також у формі прямого прибутку від профінансованого ним захода.

 

2. Аналіз фінансового стану  підприємства

 

2.1. Аналіз джерел фінансових  ресурсів і їх використання.

 

Внутрішній аналіз структури  джерел фінансування пов'язаний з оцінкою  альтернативних варіантів фінансування діяльності підприємства. При цьому основними критеріями вибору є умови залучення позикових ресурсів, їх "ціна", ступінь ризику, можливі напрямки використання і т.д.

 

У загальному випадку поза залежністю від організаційно-правових типів і форм власності джерелами  формування майна будь-якого підприємства є власні і позикові ресурси.

 

У цілому інформація про розмір власних джерел подана в I розділі пасиву балансу (див. Додатки). До них, у першу чергу, відносяться:

 

статутний капітал - вартісний  відбиток сукупного внеску засновників (власників) у майно підприємства при його створенні. Розмір статутного капіталу визначається установчими документами і може бути змінений тільки за рішенням засновників підприємства і внесенню відповідних змін в установчі документи.

 

резервний фонд - джерело  власних ресурсів, створюваний підприємством, відповідно до законодавства, шляхом відрахувань від прибутку. Резервний фонд має строго цільове призначення - використовується на виплату прибутків засновникам при відсутності або недостатності прибутку звітного року, на покриття збитків підприємства за звітний рік і ін.

 

фонди спеціального призначення - джерела власних ресурсів підприємства, утворені за рахунок відрахувань від прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.

 

нерозподілений прибуток - частина чистого прибутку, що не була розподілена підприємством за станом на дату упорядкування звіту.

 

Дані про склад і  динаміку позикових ресурсів відбиваються в II розділі пасиву. Аналіз власних джерел доцільно починати з оцінки їхньої структури і складу за даними балансу і розшифровок до нього. Варто вивчити, чим подані джерела власних ресурсів, обсяг фондів спеціального призначення, інформацію про нерозподілений прибуток.

 

Потім переходять до поелементного  вивчення кожного джерела, маючи  у вигляді їхню різноманітну роль у функціонуванні підприємства.

 

Так, при аналізі статутного капіталу насамперед оцінюють повноту його формування, з'ясовуючи, у разі потреби, хто з засновників не виконав (частково виконав) свої зобов'язання по внеску в статутний капітал. У Далі варто переконатися в стабільності величини статутного капіталу протягом звітного періоду й відповідності даним, зафіксованим в установчих документах. Очевидно, що аналіз статутного капіталу має свою специфіку в залежності від організаційно-правової форми створення підприємства.

 

Важливе значення для оцінки ефективності діяльності підприємства має динаміка розміру фондів спеціального призначення (нагромадження і споживання). При цьому аналіз повинний враховувати різноманітну функціональну роль зазначених фондів у механіці фінансування діяльності підприємства. Тому аналіз випливає з відомості роздільно в частині ресурсів, що спрямовуються на виробничі потреби (інвестування і поповнення оборотних ресурсів) і потреби споживання. Важливим питанням в аналізі структури джерел коштів є оцінка самофінансування підприємства і раціональності співвідношення власних і позикових коштів.

 

Рівень самофінансування розраховується за допомого нуступних коефіціентів:

 

1.Коефіціент фінансової  стійкості (Кс) - це співвідношення власних і запозичених коштів:

 

,

 

де М - власні кошти, К - позикові кошти, З - кредиторська заборгованість.

 

Чим вища величина даного коефіціента, тим стійкіший фінансовий стан підприємства.

 

2.Коефіціент самофінансування (Ксф) :

 

,

 

де П - прибуток, направлений у фонд нагромадження, А - амортизаційні відрахування.

 

Даний коефіціент показує  співвідношення джерел фінансових ресурсів, тобто у скільки разів власні джерела перевищують запозичені кошти.

 

Коефіціент самофінансування характеризує деякий запас фінансової міцності підприємства. Чим більша величина цього коефіціента, тим вище рівень самофінансування.

 

3.Коефіціент стійкості процесу самофінансування (К):

 

 

 

Цей кофіціент показує частку власних коштів, направлених на розширене фінансування. Чим вища величина даного кофіціента, тим сталіший процес самофінансування на підприємстві. У 1997р. частка власних коштів складала 15%, а в 1998р. - 23%. Це означає, що частка власних коштів, направлена на розширення виробництва зросла на 8%, процес самофінансування став більш стійким.

 

4.Рентабельність процеса  самофінансування (Р):

 

,

 

де ЧП - чистий прибуток.

 

Рентабельність процеса  самофінансування є не що інше, як рентабельність використання власних коштів. Рівень рентабельності показує величину сукупного чистого дохода, отриманого з 1 грн вкладених власних фінансових ресурсів, котра потім може бути використана на самофінансування.

 

5. Коефіцієнт незалежності (Кн):

 

 

 

Коефіціент незалежності характеризує частку власних джерел у загальному обсязі джерела.

 

6. Коефіцієнт інвестування (власних джерел) (Кі):

 

 

 

Коефіцієнт інвестування показує, у якій степені джерела власних коштів покривають проведені інвестиції.

 

7. Іншим показником, що  характеризує використання власних  коштів підприємства, є оборотний капітал, що визначається як різниця поточних витрат і короткострокових зобов'язань. Іншими словами, підприємство має оборотний капітал доти, доки поточні активи перевищують короткострокові зобов'язання (або в цілому доти, поки воно ліквідно).

 

У цьому зв'язку корисно  визначити, яка частина власних  джерел коштів вкладений у найбільше  мобільні активи. Для цього розраховується так називаний коефіцієнт маневреності.

 

 

 

Залучення позикових коштів дозволяє підприємству оплатити термінові зобов'язання, а також є засобом розширення своєї діяльності. При цьому варто мати на увазі, що використання окремих видів позикових коштів (позички банку, позики, кредиторська заборгованість постачальникам і т.д.) мають для підприємства різноманітну вартість. У обов'язковому порядку відсотки за користування позиковими засобами виплачуються по позичках банку. Плата по банківських відсотках ставиться на собівартість продукції і на чистий прибуток. При розрахунках із постачальниками і підрядчиками плата за тимчасове користування коштами кредиторів, як правило, не береться, хоча у випадку невчасної оплати підприємству доведеться заплатити пеню (у відсотках від суми договору) за кожний день прострочення. У умовах широко поширеного в нашій країні порядку попередньої оплати продукції додатковим безкоштовним джерелом фінансування багатьох підприємств-товаровиробників стали сума коштів, що надходить від їхніх покупців. При цьому практика показує, що період між часом надходження грошей на розрахунковий рахунок підприємства і часом відвантаження в багатьох випадках вимірюються місяцями.

 

2.2. Аналіз ефективності  використання майна

 

Функціонування підприємства залежить від його спроможності приносити необхідний прибуток. При цьому варто мати на увазі, що керівництво підприємства має значну свободу в регулюванні розмірів фінансових результатів. Так, виходячи з прийнятої фінансової стратегії, підприємство має можливість збільшувати або зменшувати розмір балансового прибутку за рахунок вибору того або іншого способу оцінки майна, порядку його списання, установлення терміна використання і т.д.

 

До питань облікової політики, що визначає розмір фінансового результату діяльності підприємства, у першу чергу, ставляться такі:

 

- вибір способу нарахування амортизації основних засобів;

 

- вибір методу оцінки матеріалів, відпущених і витрачених на виробництво продукції, робіт, послуг;

 

- визначення способу нарахування  зносу по малоцінним і предметах, що швидкозношуються, при їхній експлуатації;

 

- порядок віднесення на  собівартість реалізованої продукції  окремих видів витрат (шляхом  безпосереднього їхнього списання  на собівартість в міру уточнення витрат або за допомогою попереднього утворення резервів майбутніх витрат і платежів);

 

- склад витрат, віднесених  безпосередньо на собівартість  конкретного виду продукції;

 

- склад непрямих витрат  і спосіб їхнього розподілу  і ін.

 

Цілком зрозуміло, що підприємство, разом обравши той або інший засіб формування собівартості реалізованої продукції і прибутку, буде притримуватися його протягом усього звітного періоду (не менше року), а всі подальші зміни в обліковій політиці повинні мати вагомі підстави і неодмінно обговорюватися.

 

У цілому, результативність діяльності будь-якого підприємства може оцінюватися за допомогою абсолютних і відносних показників.

 

Існує і використовується система показників ефективності діяльності, серед них коефіцієнт рентабельності активів (майна).

 

 

 

Цей коефіцієнт показує, який прибуток одержує підприємство з кожної гривні, вкладеної в активи.

 

У аналітичних цілях розраховується, як рентабельність усієї сукупності активів, так і рентабельність поточних активів.

 

 

 

Показник прибутку на вкладений  капітал, названий також рентабельністю власного капіталу, визначається по формулі:

 

 

 

Інший важливий коефіцієнт - рентабельність реалізованої продукції - (рентабельність продажів) розраховується по формулі:

 

 

 

Значення цього коефіцієнта  показує, який прибуток має підприємство з кожної гривні реалізованої продукції. Тенденція до його зниження дозволяє припустити скорочення попиту на продукцію підприємства.

 

Зниження коефіцієнта  рентабельності реалізованої продукції  може бути викликано змінами в  структурі реалізації, зниження індивідуальної рентабельності виробів, що входять  у реалізовану продукцію, і ін.

 

3 Напрярямки вдосконалення  формування та використання фінансових  ресурсів на підприємстві

 

Для розв’язання проблем  формування і використання фінансових ресурсів підприємств потрібна виважена , довгострокова політика держави щодо розвитку підприємництва та його ролі у піднесенні національної економіки, яка б спиралася на інтереси основних суб єктів підприємницької діяльності, відповідала потребам основної частини населення і відображала реальний стан у розв’язанні соціально-економічних проблем у країні. Економічно обгрунтоване використання податкових, інвестиційних та цінових механізмів сприятиме виходу з фінансової кризи, надходженню коштів до бюджету, збільшення дохідності підприємств.

 

Отже функціонування ринкової економічної системи в Україні  можливе за умови зростання ефектівності використання фінансовіх ресурсів. Використовувані  ресурси, формуючи ресурсний потенціал  окремого підприємства, є часткою ресурсного потенціалународного господарства в цілому чи окремих його галузей. Отже ресурсне забезпечення окремих підприємств залежить від ресурсного насичення в країні в цілому.

 

Для ефективного функціонування окремого підприемства й важливо визначити оптимальну потребу в ресурсах, та забезпечити структуру джерел її формування і використання.

 

Оскільки фінанси окремого підприємства й державні фінанси взаємопов’язані, у фінансову систему доцільно включати фонди фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні держави, окремих господарських суб’єктів, інших фінансових інститутів і використовуються з метою виконання економічних і соціальних функцій. В ринкових умовах до фінансової системи доцільно включати ресурси недержавної кредитно-банківської системи і фінансових ринків. Відповідно до вказаних елементів можна визначити основні напрямки фінансової реформи в Україні:

 

економічне обгрунтування  структури державного бюджету;

 

розвиток банківської  системи;

 

розвиток небанківських  фінансових посередників та фінансових ринків;

 

державне регулювання  фінансових розрахунків окремих  підприємств;

 

державне регулювання  кризи платежів.

 

Фінансові реформи в Україні  безпосередньо впливають на структуру  джерел формування фінансових ресурсів підприємства.

 

Так зміна системи оподаткування  покликана забезпечити оптимальне співвідношення прямих і непрямих податків, як джерел бюджетних надходжень, а на рівні окремого підприємства - зниження частки прибутку в сумі фінансових надходжень.