Фінансові послуги на фондовому ринку

     За  порядком оплати розрізняють облігації  з правом дострокового відкликання  та облігації без такого права (безвідкличні) – за аналогією із зворотними і беззворотними акціями.

     Існують також облігації конвертовані та неконвертовані. Конвертовані облігації  можна обміняти на прості акції тієї ж корпорації, коли це буде вигідно. Враховуючи цю пільгу, процент на конвертовані облігації установлюється нижчим, ніж  на неконвертовані. Власники неконвертованих  облігацій, з одного боку, одержують  стале джерело доходу у вигляді  процента, а з іншого боку, мають  можливість (яку дають акції) примножити капітал.

     В Україні облігації підприємств  можуть бути випущені лише після реєстрації цього випуску в Державній  комісії цінних паперів та фондового  ринку. Якщо облігації пропонуються для відкритого продажу, емітент  зобов’язаний подати до ДКЦПФР для  реєстрації також інформацію про  випуск таких облігацій. Реєстрація випуску облігацій та інформації про випуск облігацій здійснюється в порядку, визначеному Тимчасовим положенням про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій  підприємств та інформації про їх випуск, затвердженим наказом ДКЦПФР від 20 вересня 1996 року №210.

     Облігації можуть випускатися підприємствами усіх передбачених законодавством України  форм власності: об’єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами. 

     Акціонерні  товариства можуть випускати облігації  на суму, що становить не більше 25 відсотків  від розміру статутного фонду  і лише після оплати всіх випущених  акцій. Таке обмеження щодо випуску  облігацій, встановлене Законом  України «Про цінні папери та фондову  біржу» (ст.11), має певні недоліки, тому що не передбачає інших емітентів облігацій підприємств.

     Облігації можуть випускатися іменними і на пред’явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу.

     Аналіз  стану українського фондового ринку  з позицій обігу на ньому облігацій  дозволяє зробити висновок про те, що вітчизняні емітенти віддають перевагу емісіям акцій. Це пояснюється тим, що акція за своєю природою є менш ризиковим для емітента цінним папером, ніж облігація. 
Емісія облігацій може здійснюватись практично всіма суб’єктами підприємницької діяльності, за винятком інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, яким це заборонено (п.17 Положення про інвестиційні фонди та компанії). 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2 ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ РИНКУ ДЕРЖАВНИХ ТА ІНШИХ ВИДІВ ЦІННИХ ПАПЕРІВ 

     2.1. Емісійна діяльність  держави на фондовому  ринку

     Ринок державних цінних паперів – важливий компонент фінансових ринків світу. У фінансовому світі цінні  папери держави використовуються як еталон вільного від ризику доходу, як вічна альтернатива іншим вкладам  капіталу. Формування ринку державних  цінних паперів відбувається після  виникнення ринку цінних паперів  корпорацій. Це особливо важливо для  країн з перехідною економікою, уряди  яких звикли вилучати значну частку доходів  юридичних осіб і користуватися  прямими кредитами центрального банку для покриття видатків бюджету. Світова практика свідчить, що всі  розвинені країни використовують випуск державних цінних паперів як неемісійне джерело для фінансування дефіциту бюджету. 
Для кожної країни характерна своя специфіка в емісії та розповсюдженні державних цінних паперів, зумовлена особливостями історичного та економічного розвитку країни та ринку позичкових капіталів, повноваженнями різних рівнів державного управління.

     У колишньому СРСР до кінця 80-х років  в обігу знаходилися переважно  облігації державних позик. Перші  радянські державні позики були випущені у натуральній формі (у 1992 р. –  хлібна, а у 1923 р. – хлібна, цукрова). Облігації цих позик продавалися  за гроші, проте їх власникам надавалося право одержати під час оплати вартість облігацій натурою (зерном, цукром). Облігації грошових позик  радянська держава почала випускати з 1922 року.

     Облігації державних позик розміщувались  як серед населення, так і серед  державних і кооперативних підприємств. З 1962 року було припинено розміщення облігацій серед державних підприємств, а з 1946 року – серед колгоспів. З 1927 року Радянська держава почала регулярне розміщення облігацій  із розстрочкою сплати. Випуск таких  облігацій було припинено лише у 1958 році, а за 1974 – 1990 рр. держава ці облігації викупила. У практиці розміщення облігацій державних позик у СРСР застосовувалися різні їх види: процентні, процентно-виграшні, безпрограшні та виграшні. 
Проблеми, пов’язані з виконанням зобов’язань за облігаціями колишнього СРСР щодо своїх громадян, які є їх власниками, повинна вирішувати Україна. Указом Президента України від 15 червня 1994 року № 306/94 «Про першочергові заходи щодо компенсації громадянам України втрат від знецінення цінних паперів і грошових заощаджень» передбачається викупити у населення облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року. Викуп інших цінних паперів колишнього СРСР має проводитись поступово у міру вишукування відповідних коштів.  

     2.2. Характеристика державних  облігацій

     Облігація – це свідоцтво про надання  позички, яке дає право на одержання, як правило, щорічного доходу у вигляді  процента. Привабливість облігації  для власників полягає в одержанні  фіксованого доходу. На відміну від  акцій облігації після закінчення визначеного строку підлягають викупу, до того ж емітент повинен сплатити номінальну вартість облігацій і дохід у вигляді процента.

     Облігації випускаються іменні та на пред’явника, причому останні переважають. Залежно  від емітента облігації поділяються на державні та корпоративні.

     Державні  облігації – це свідоцтва про  надання їх власниками позики державі  в особі національного уряду  та місцевих органів управління. Випуск облігацій здійснюється державою з  метою державних витрат, якщо бракує бюджетних коштів. Держава гарантує викуп державних облігацій, через  це вони вважаються першокласними цінними  паперами з високим ринковим та кредитним рейтингом.

     Державні  цінні папери характеризуються значною  різноманітністю і можуть бути класифіковані  за рядом ознак. Залежно від порядку  обігу на ринку облігації бувають ринкові (публічні) та неринкові. Ринкові облігації більш поширені, їх відрізняє висока ліквідність, тобто їх можна швидко реалізувати на ринку, проте власники цих облігацій не можуть претендувати на погашення їх до визначеного строку. На відміну від них, неринкові облігації не підлягають відкритому продажу. Вони, звичайно, реалізуються через спеціальні фінансові інститути – пенсійні, ощадні фонди і т. п.

     Неринкові облігації можна пред’явити до оплати в будь-який час за бажанням їх власників. Проте при достроковій оплаті розмір доходу різко знижується. Випуск в обіг неринкових облігацій, наприклад, ощадних бон, має за мету залучити до фінансування державного боргу навіть невеликі заощадження населення. Потрібно зазначити, що частина неринкових облігацій  індексується, тобто їх погашення  й оплата процентів за ними здійснюється з урахуванням індексу інфляції.

     Відповідно  до методів розміщення можна виділити облігації, що розміщуються на добровільній основі або примусово. Передплата на державні цінні папери провадиться  на добровільній основі, тому що примусове  розміщення облігацій підриває довіру до них. Облігації, які розміщуються примусово, – порівняно рідке  явище. Як правило, вони випускаються в  умовах тяжкого стану державних  фінансів, коли держава відчуває гостру потребу в грошових коштах.

     За  строком погашення державні цінні  папери можна поділити на поточні, короткострокові, середньострокові, довгострокові та безстрокові. Межі між ними досить умовні. Поточні облігації випускаються на строк від кількох тижнів до року, короткострокові – від одного до двох-трьох років, середньострокові – від трьох до п’яти-десяти і  довгострокові – більше десяти років. 

     Згідно  зі способом виплати доходів облігації  поділяються на лотерейні (виграшні), процентні та з виплатою доходів  на дисконтній основі. За лотерейними  облігаціями періодично розігруються виграші на різну суму, яка виплачується залежно від номінальної вартості облігації. На відміну від них процентні облігації забезпечують власникам фіксований або «плаваючий», «мінливий» дохід, що визначається процентною ставкою. Облігації з «плаваючим» доходом з’явилися порівняно недавно. Дохід за ними коливається залежно від зміни рівня позичкового процента. Випуск такого роду цінних паперів допомагає уникнути додаткових витрат у випадку падіння процентних ставок, водночас робить їх досить привабливим у період їх підвищення.

     Випуск  та обіг облігацій в Україні передбачено  главою 3 Закону України «Про цінні  папери і фондову біржу», згідно зі ст. 10 якого облігація визначається як цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і затверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в  передбачений у ньому строк з  вимогою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).

     Сьогоднішнє чинне законодавство передбачає випуск облігацій двох видів:

     1) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик; 

     2) облігації підприємств.

     Рішення про випуск облігацій внутрішніх республіканських і місцевих позик  приймаються, відповідно, Кабінетом  Міністрів України і місцевими радами народних депутатів.

     Кроком  на шляху активізації випуску  облігацій в Україні є законодавче  закріплення ще одного їх виду – конвертованих облігацій. 

     2.3. Інші види цінних паперів та похідні (спеціальні) інструменти ринку цінних паперів

     В Україні допущений до обігу такий  вид цінного паперу як ощадний сертифікат. 

     Ощадним сертифікатом визнається письмове свідоцтво  банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника  на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків за ним (ст. 18 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»).

     Ощадні  сертифікати видаються строкові (під певний договірний відсоток на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред’явника. Активність українських комерційних банків щодо випуску ощадних сертифікатів на сучасному етапі низька. Національний банк, у свою чергу, став часто звертатись до випуску ощадних сертифікатів. Розміщення здійснюється у паперовій  формі та виключно через комерційні банки. 
На українському ринку цінних паперів спостерігається активний обіг такого класичного цінного папера як вексель.

     Векселем  визнається цінний папір, який засвідчує  безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю) (ст. 21 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»).

     Інвестиційний сертифікат – цінний папір, який випускається інвестиційним фондом або інвестиційною  компанією і дає його власникові право на отримання доходу у вигляді дивідендів.

     Правовий  статус інвестиційних сертифікатів нормативно закріплений у Положенні  про інвестиційні фонди та компанії, затвердженому Указом Президента України  від 19 лютого 1994 року № 55/94 «Про інвестиційні фонди та компанії». 

     Окрім розглянутих вище видів цінних паперів, існують інструменти фондового  ринку, які поєднують у собі елементи декількох видів цінних паперів  або є настільки специфічними документами, що їх неможливо віднести до тієї чи іншої категорії. Такі інструменти  одержали назву похідних або спеціальних.

     До  спеціальних (похідних) фондових інструментів ринку цінних паперів належать опціони, варанти, ф’ючерси та інші.

     Опціон  – це контракт на право купити або  продати певну кількість цінних паперів у будь-який момент протягом визначеного строку за фіксованою ціною. При сприятливій для власника опціону зміні ціни на цінні папери він це право використовує й одержує дохід у вигляді різниці між поточною ринковою ціною та тією, що зафіксована у контракті. При несприятливій зміні ціни власник опціону своїм правом не скористається і втратить при цьому суму, заплачену за придбання опціону. 
Опціонні угоди можуть бути укладені з приводу будь-якого товару. На ринку цінних паперів опціони пов’язані з торгівлею різними видами цінних паперів.

     Отже, відповідно до опціонної угоди один із її учасників набуває права  купівлі або продажу цінних паперів  за зафіксованою ціною протягом певного  періоду часу, а інший учасник  за грошову премію зобов’язується забезпечити у разі необхідності реалізацію цього права. Тобто бути готовим продати або купити цінні  папери за обумовленою договором ціною.