Финансы зарубежных стран

     Економічною наукою розроблено різноманітний арсенал методів регулювання платіжного балансу, спрямованих на ліквідацію його дефіциту. До них належать дефляційна, фінансова та грошово-кредитна політика.

     Дефляційна  політика – це політика скорочення внутрішнього попиту. Це означає, що дефляційну політику в основному спрямовано на зниження інфляції і стабілізацію економіки через скорочення бюджетних витрат та сукупне зменшення грошової маси. Це й справді стримує інфляцію, але водночас зменшуються реальні прибутки, зростають ціни, скорочується зайнятість населення, державне інвестування. Тривале використання такої політики з метою регулювання платіжного балансу може остаточно зруйнувати національну економіку.

     Для регулювання платіжного балансу  країни у світовій практиці широко користуються відповідною фінансовою та грошово-кредитною політикою. Так, нині для зменшення дефіциту платіжного балансу використовуються бюджетні субсидії експортерам, протекціонізм (підвищення імпортного мита), пільгові податки для експортерів та іноземних інвесторів.

     Важливу роль у регулюванні балансу поточних операцій відіграє податкова політика, оскільки податки в Україні вже досягли 70 % від відпускної ціни. Такий податковий тягар робить більшість вітчизняних товарів неконкурентоспроможними і не тільки за кордоном.

     Для регулювання платіжного балансу  широко використовується монетарна  політика. Вона є особливо ефективною за умови плаваючих валютних курсів. Відомо, що зміна курсу національної валюти безпосередньо впливає на платіжний баланс країни. Якщо він має активне сальдо, то курс валют має тенденцію до підвищення, і навпаки, коли протягом певного часу валютні виплати країни перевищують надходження валюти з-за кордону, то курс національної валюти знижуватиметься.

     В Україні девальвація національної валюти відбувалася практично з моменту її введення (10 січня 1992 р.). Однак це залежало не стільки від спроб підвищити обсяг національного експорту, скільки від втрати національною валютою реальної вартості внаслідок кризи української економіки. Нажаль, цей процес триває й після проведення грошової реформи.

     Важливим  елементом впливу на платіжний баланс є також валютні обмеження, тобто сукупність законодавчих або адміністративних обмежень щодо купівлі, продажу та інших операцій з іноземною валютою, а також правила регулювання валютних операцій, що їх треба враховувати у статтях руху капіталу платіжного балансу.

     У світовій практиці валютні обмеження  впроваджуються державами, які мають дефіцит платіжного балансу через незбалансування своїх валютних відносин. Ці обмеження можуть полягати у прямих заборонах, лімітуванні валютних операцій, запровадженні кредитних лімітів тощо.

     Метою політики валютних обмежень є, як правило, вирівнювання платіжного балансу, підтримування  валютного курсу, концентрація валютних резервів. Разом з тим ці заходи справляють також руйнівний вплив на економіку, позбавляючі країну переваг вільної міжнародної торгівлі, а національну валюту конвертованості.

     Особливе  місце в механізмі валютного  регулювання займають платіжний  баланс та золотовалютні резерви. Ця особливість полягає в тому, що саме через них реалізується внутрішній зв'язок стану валютного ринку країни зі станом її національної економіки та забезпечується суто економічне регулювання валютної сфери.

     Платіжний баланс відіграє важливу роль у розробленні та реалізації валютної політики. Як модель зовнішньоекономічних зв'язків країни він дає ґрунтовну інформаційну базу для оцінки стану та перспектив розвитку валютних відносин. Зокрема, рівень та динаміка його збалансованості за звітний рік дають можливість визначити причини погіршення кон'юнктури валютного ринку та курсу національної валюти у відповідному році та ймовірну динаміку їх на перспективу. Якщо, наприклад, звітний платіжний баланс пасивний і розмір від'ємного сальдо мав тенденцію до зростання, це негативно впливало на курс валюти у звітному році і давало підстави очікувати його падіння в наступному році. Якщо така тенденція не відповідає цілям загальноекономічної та монетарної політики, її слід переломити на стабілізаційну. Підходи до вирішення цього завдання теж можна визначити на основі платіжного балансу, зокрема його структурної збалансованості.

     Якщо, наприклад, торговий баланс (співвідношення експорту та імпорту) має хронічний  і всезростаючий дефіцит, то для  оздоровлення національної валюти потрібно визначити шляхи скорочення його від'ємного сальдо. Це можуть бути заходи щодо стимулювання розвитку вітчизняного виробництва, зростання його якості й ефективності, що сприятиме підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних товарів на внутрішньому і зовнішньому ринках, збільшенню експорту і скороченню імпорту. Якщо дефіцитним є баланс послуг, відповідні заходи слід спрямовувати на розвиток усіх видів послуг для нерезидентів, стабілізації чи навіть скорочення зовнішніх послуг для резидентів.

     Якщо  вказані зміни у сфері реальної економіки держава реалізувати  не може, то для збалансування залучатимуться зовнішні джерела, що викличе зростання  зовнішньої заборгованості та скорочення резервних активів (золотовалютних запасів). Проте кожне з цих джерел має свої чітко обумовлені межі, за якими використання їх стає неможливим. У таких ситуаціях держава змушена буде вдаватися до таких засобів впливу на валютний ринок і платіжний баланс:

• девальвація національної валюти як засіб стимулювання експорту і скорочення імпорту;
• запровадження дефляційної політики, спрямованої на зменшення цін і доходів, що сприятиме стримуванню імпорту;
• посилення контролю за діяльністю всіх національних суб'єктів валютних відносин;
• посилення обмеження на валютні операції.

     Ці заходи впливу на зменшення дефіциту платіжного балансу можуть здійснюватися кожний окремо або в комплексі залежно від конкретної ситуації, що склалася в економіці країни чи на валютному ринку. Для правильного вибору заходів щодо урівноваження платіжного балансу важливо виявити конкретні чинники, які призвели до його розбалансованості. Ними можуть бути:

• виробничі чинники: скорочення виробництва та погіршення якості експортної продукції чи імпортозамінної продукції;
• зростання витрат на виробництво експортної та імпортозамінної продукції. У цих випадках знизиться конкурентоспроможність вітчизняних товарів і погіршиться торговий баланс;
• структурні чинники: низька питома вага виробництва продукції, що користується попитом на світовому ринку; слабка інтеграція національної економіки у світову;
• кон'юнктурні чинники: зменшення попиту та цін на вітчизняні товари на міжнародних та внутрішньому ринках;
• інфляційні чинники: якщо інфляція в країні істотно випереджає темпи інфляції в країнах-партнерах, це може призвести до скорочення припливу валютних ресурсів по статтях «Фінансовий рахунок» та «Рахунок операцій з капіталом»;
• фінансові чинники: зростання витрат держави за кордоном на сплату та обслуговування державного боргу, внесків у міжнародні організації та фонди, надання допомоги іншим державам тощо;
• політичні та соціальні чинники: зростання політичної не стабільності, соціального напруження в країні призводить до посилення її закритості, ризиковості інвестиційної діяльності, що спричинює скорочення валютних надходжень по статтях «Послуги», «Доходи», «Поточні трансферти», «Операції з капіталом» та інших;
• форс-мажорні чинники: стихійні лиха, політичні перевороти, міжнаціональні конфлікти тощо. У цих випадках валютні надходження можуть скоротитися по будь-якій статті балансу.

     Для прийняття на базі платіжного балансу  правильного регулятивного рішення треба виявити не тільки конкретні чинники погіршення його стану, а й причини посилення кожного з них, оцінити строки його дії, економічні та фінансові можливості для його локалізації тощо.

     З теоретичного погляду, економічна роль платіжного балансу визначається тим, що відображені в ньому обороти  безпосередньо впливають на попит  і пропозицію на валютному ринку: надходження валюти створює передумови для формування пропозиції її, а платежі – для формування попиту на валюту. Цей зв'язок можна виразити кількісно у вигляді таких формул:

     1)П_РВ = ЗВ₁ + НВ – ЗВ₂,

де ПрВ  – пропозиція інвалюти протягом звітного періоду;

  ЗВ₁ – залишки інвалюти в суб'єктів ринку на початок періоду;

  НВ  – надходження інвалюти протягом звітного періоду по платіжному балансу;

  ЗВ₂ – залишки інвалюти в суб'єктів ринку на кінець періоду.

     Якщо  залишки інвалюти на початок і  кінець звітного періоду однакові, то пропозиція валюти буде збігатися з надходженнями її по платіжному балансу, тобто П_РВ = НВ;

П₀В = БВ₁ + ПВ – БВ₂,

де П₀В – попит на інвалюту протягом звітного періоду;

  БВ₁ – боргові зобов'язання резидентів перед нерезидентами на початок періоду;

  ПВ  – валютні платежі протягом періоду  по платіжному балансу¹;

  БВ₂ – боргові зобов'язання резидентів перед нерезидентами на кінець періоду.

     Якщо  боргові зобов'язання на початок  і кінець звітного періоду однакові, то попит на інвалюту буде збігатися  з валютними платежами, визначеними  по платіжному балансу, тобто П₀В = ПВ.

     З наведених формул можна зробити  висновок, що попит (П₀В) і пропозиція (П_РВ) на валютному ринку будуть урівноважуватися за умови збалансованості надходжень (НВ) та платежів (ПВ) платіжного балансу. Похибки можуть спричинюватися лише на величину розбіжностей між обсягами залишків валюти та валютних боргових зобов'язань економічних суб'єктів на початок і кінець періоду. 
 

2. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ  ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ. ПОЛІТИКА ІНОЗЕМНИХ  ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНІ 
 

       Найважливішим чинником, який сприяє залученню іноземних  інвестицій в країну, є існування  ефективного і стабільного законодавства про іноземні інвестиції і зовнішньоекономічну діяльність. У Україні на сучасному етапі розвитку ще не сформована повноцінна законодавча база, тому йде процес формування нормативно-правової бази, яка покликана регулювати інвестиційні процеси в країні.

       Основним  нормативним актом, регулюючий діяльність іноземних інвесторів на території  України, є Закон України «Про режим іноземного інвестування»  від 19.03.96 року. Головна відмінна риса цього закону, від попередніх законодавчих актів, полягає у встановленні єдиного національного режиму здійснення інвестиційної і господарської діяльності, за виключеннями, передбаченими вітчизняним і міжнародним законодавством, ратифіковані представницькими органами України. Також в цьому законі передбачена норма про те, що підприємства з іноземними інвестиціями сплачують податки відповідно до законодавства України.

       Цей закон припинив дію Закону України  «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні», в якому був встановлений ряд пільг для іноземних інвесторів. Проте в законі указується, що для окремих інвестиційних проектів із залученням іноземних інвестицій, які реалізуються згідно державній програмі розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій може встановлюватися пільговий режим інвестиційної і іншої господарської діяльності. Слід зазначити, що критерієм надання пільг є виключно пріоритетність сфери вкладення, а такі критерії як об'єм іноземних інвестицій і їх види до уваги не приймаються.

       У законі також визначений момент придбання підприємством статусу підприємства з іноземними інвестиціями. Такий момент вважається день зарахування іноземних інвестицій на баланс підприємства. Таким чином, державна реєстрація такого підприємства відбувається тільки після внесення фактичної суми іноземної інвестиції.

       Підприємства  з іноземними інвестиціями – це будь-яка організаційно-правова форма підприємства, створеного по законах України, до статутного фонду якого іноземний інвестор протягом року після його твердження вносить «кваліфіковану іноземну інвестицію» – не менше 20 % статутного фонду підприємства, і не може бути нижче: