Финансовая система Украины

Серед країн Євросоюзу Австрія перебуває на четвертому місці за обсягом ін­вестицій в українську економіку (11,2% від загального обсягу інвестованого ка­піталу. або 622 млн. дол. США). Для обслуговування таких бурхливих економіч­них стосунків українські банки відкрили 217 кореспондентських рахунків у своїх австрійських контрагентів, що становить майже третину від загальної кількості коррахунків у країнах ЄС (769). За цим показником Австрію випереджає лише Німеччина (389 коррахунків), тоді як Бельгія посідає третє місце лише з 43 кор-рахунками2. Така інтенсивність торговельних та фінансових відносин зумовлює, на нашу думку, актуальність і необхідність ретельного дослідження поточного стану й перспектив розвитку фінансової системи Австрії.

Австрійська фінансова система спирається головним чином на банківські ус­танови3. Упродовж останнього десятиріччя інвестори жваво переміщали свої на­копичення з банків до пенсійних фондів, товариств взаємного кредиту та стра­хових компаній. Проте оскільки власниками цих установ є переважно банки, їхня роль у фінансовому посередництві тільки зросла, незважаючи на звуження рин­ку власне банківських послуг (надання кредитів, залучення депозитів). Ринок ка­піталу лишається порівняно невеликим, що пояснюється незначною інвестицій­ною базою та відсутністю великих підприємств реального сектору (див. Таблиця 3. А.)

За даними таблиці, понад трьох чвертей усіх фінансових ресурсів австрійсь­ких резидентів розміщені у посередників. У структурі зобов'язань питома вага непосередницьких інструментів є дещо вищою (хоча й нижча від середньої у єврозоні) за рахунок того, що центральний уряд постійно розширює фінансу­вання через облігації державної позики. З іншого боку, підприємства й далі фі­нансують себе переважно через банки або за допомогою міжфірмового кредиту.

Іншою прикметною рисою австрійської фінансової системи є значна інтер­націоналізація, що відбулася у 1990-х роках: австрійські банки збільшили свої зарубіжні активи та зобов'язання, а також енергійно поширили свою діяльність на прилеглі країни Центральної та Східної Європи. Аналогічно корпоративні та приватні інвестори збільшили свої зарубіжні активи. Водночас інвестори-нере­зиденти помітно наростили свої вкладення в австрійську економіку — віз облі­гацій державної позики до акцій найбільших австрійських банків. У таблиці 3. А. високий ступінь відкритості фінансового сектору Австрії відображено тим фак­том, що майже половина активів і третина зобов'язань належать нерезидентам.

Процес європейської інтеграції виступив каталізатором підвищення конку­рентоспроможності австрійських кредитних інститутів. До того ж велика кіль­кість австрійських банків уклала стратегічні альянси з іноземними (здебільшо­го німецькими) банками через систему інвестиційно-засновницької участі.

Як і в інших країнах єврозони, сектор домогосподарств Австрії є чистим власником фінансових вкладень, тоді як нефінансові корпорації та уряд є чис­тими позичальниками. Фінансовому сектору належить майже нейтральна чис­та позиція, проте, зважаючи на роль фінансового посередництва, його баланс є надзвичайно потужним.

Фінансові вкладення австрійських домогосподарств істотно зросли протя­гом останнього півсторіччя, хоча щодо ВВП вони усе ще дещо нижчі за інші європейські країни. Питома вага традиційних банківських продуктів, таких як ощадні депозити, у розміщенні фінансових ресурсів істотно зменшилася остан­німи роками, що відповідає загальній тенденції єврозони. Проте частка банків­ських депозитів лишається порівняно великою за стандартами єврозони. Вод­ночас домогосподарства досить охоче позичають, тому зростання позичкової заборгованості помітно випереджає темп зростання наявного доходу. Але оскіль­ки зобов'язання домогосподарств зростають повільніше від вкладень, їхня чис­та позиція поліпшується.

На противагу цьому підприємства останніми роками нарощують свої фінансо­ві зобов'язання значно вищими темпами, ніж активи, отже, їхні чисті пасиви ста­новили 67% ВВП на кінець 2002 року. Головними формами заборгованості є пози­ки банків та опосередковане фінансування від центрального уряду. Фінансування через емісію акцій та облігацій лишається невеликим. Одна з причин — порівняно незначна кількість великих компаній. Корпоративний ландшафт Австрії характери­зується високою часткою малих та середніх, головним чином сімейних підприємств. На кінець 2002 року 986 компаній наймали 300 чи більше осіб, і лише 167 під­приємств мали персонал понад 1000 осіб4. Отже, в цілому фірми є надто малими для фінансування через фондовий ринок. Крім того, в минулому інвестиційні та бізнесові схеми, разом з пільговим оподаткуванням заборгованості порівняно з ак­ціонерним капіталом, традиційно схилялися до банківського фінансування.

Урядовий сектор також збільшував пасиви швидше за активи упродовж дос­ліджуваного періоду. Питома вага нерезидентів у фінансових трансакціях істот­но зросла останніми роками, що відбиває дедалі більшу інтернаціоналізацію фі­нансових ринків.

У фінансовому посередництві й надалі домінують банки, хоча їхня питома вага у залученні ресурсів і зменшувалася протягом 90-х років. Ощадні депозити, що десятиріччями були улюбленим фінансовим інструментом в Австрії, за аб­солютною величиною, очищеною від капіталізованих відсотків, скоротилися по­рівняно з 1995 роком. Якщо у 1998 році домогосподарства тримали близько 60% своїх активів у вигляді банківських депозитів, то у 2002 році частка останніх не перевищувала однієї чверті. Близько однієї третини новостворених активів при­падає на інвестиції у фонди взаємного кредитування, тоді як друга третина вкла­дена у пенсійні фонди та страхові компанії. На кінець 2002 року активи, якими управляли інвестиційні компанії, оцінювалися у 80% обсягу ощадних депозитів проти 20% сім років тому.

У результаті такого динамічного розвитку активи фондів взаємного креди­тування зросли з 14% до 45% ВВП між 1995 роком і 2002-м, активи страхових компаній та пенсійних фондів збільшилися з 20% до 28%.

Через універсальність австрійської банківської системи більшість небанків-ських установ контролюється банками: їм належить більшість інвестиційних компаній та пенсійних фондів, банки є найбільшими гравцями ринку капіталу та Віденської фондової біржі.

У фінансовому секторі Австрії домінують кредитні установи як за кількіс­тю, так і за розміром. Кількість кредитних установ порівняно велика за міжна­родними стандартами. Фонди грошового ринку, хоча останнім часом розвива­лись бурхливо, усе ще лишаються досить невеликими.

У банківській системі Австрії не існує статутних вимог, які б відокремлю­вали комерційні банки від інвестиційних. Проте така універсальність не виклю­чає можливості для окремої кредитної установи мати обмежену банківську лі­цензію або спеціалізуватися на певних напрямках діяльності.

Банківська система організована за секторами. Майже 90% з усіх австрій­ських кредитних установ, разом з малими та середніми, є ощадними або коо­перативними банками, що афілійовані з одним із трьох "багатоярусних секто­рів" (Sparkassen, Raiffeisenbanken, Volksbanken), які надають спільні послуги в таких сферах, як маркетинг, опрацювання даних, навчання персоналу і так далі. Усередині секторів центральна або "кущова" установа, що належить бан­кам-членам, вирішує завдання координації, в тому числі фінансування секто­ру, та слугує елементом взаємодії з іншими секторами. Центральні установи ке­рують ліквідними ресурсами асоційованих ощадних або кооперативних банків, надають позички та підтримують їхню поточну ліквідність, організовують без­готівкові платежі всередині сектору, емітують консолідовані облігації для рефі­нансування.

Упродовж останнього десятиліття структура інвестиційно-засновницьких відносин австрійських банків зазнала кардинальних змін, в тому числі й злиття. П'ять найбільших банків у 1990 році повністю змінили власників. На відміну від єврозони в цілому, загальні активи кооперативних та взаємних банків є порів­няно високими, а їхні частки ринку збільшуються. Водночас загальна кількість кредитних установ та банківських філій в Австрії скоротилася. Хоч на кінець 2002 року Австрія мала одну з найрозгалуженіших філіальних мереж у Європі.

Колись порівняно велика частка уряду в австрійських банках поступово бу­ла скорочена протягом останньої декади. На кінець 2002 року власність цент­рального уряду з-поміж австрійських банків була обмежена двома спеціалізова­ними закладами, які не класифікуються як грошово-кредитні установи5. Крім того, багато австрійських федеральних земель скоротили частки своєї участі у державних іпотечних банках.

До кінця 2000 року, коли найбільший австрійський банк (Ваnk Аustriа) бу­ло придбано одним з найбільших німецьких банків (Verein Landesbank), ринко­ва частка іноземних банків була невеликою порівняно з іншими європейськи­ми країнами, хоча присутність іноземних акціонерів, що утримували стратегічні пакети австрійських установ, була помітною. Іноземні підприємці концентру­ються переважно на спеціалізованих сегментах фінансового ринку та у велико­му бізнесі.

На відміну від сусідньої Швейцарії, де переважає експорт капіталу, креди­тування вітчизняного небанківського сектору лишається важливою частиною банківського бізнесу в Австрії. Останніми роками темпи зростання банківсько­го кредиту в цілому відповідали фазам економічного циклу. Принцип "домаш­нього банку" надає перевагу довгостроковим відносинам з підприємствами, га­рантуючи кредитування банком у період несприятливої кон'юнктури. Інтенсивна конкуренція в австрійському банківському секторі, якому властива невисока ринкова концентрація, також робить кредит цілком доступним для підприємств. Типова банківська позичка є довгостроковою. У понад половини банківських кредитів підприємствам тривалість їх — п'ять років та більше. У кредитуванні домогосподарств цей показник сягає трьох чвертей.

З-поміж інших фінансових установ, як за кількістю, так і за розмірами, до­мінують взаємні фонди. Більшість із них належить банкам, а маркетинг продук­тів взаємних фондів провадиться через банківські канали дистрибуції. Під­приємства, домогосподарства і навіть фінансові корпорації активно купують акції взаємних фондів як інвестиційний засіб. Взаємні фонди також мають зиск від зростання обсягів страхування життя, а також часто вдаються до оперування позиками в іноземній валюті.

Приватні пенсійні фонди та програми страхування життя відіграють нез­начну роль порівняно з громадською системою пенсійного забезпечення. Од­нією з причин є те, що австрійська державна пенсійна система грунтується на обов'язкових платежах. Попит на приватні пенсійні схеми стало підвищувався останніми роками, однак їхній обсяг невеликий у термінах внутрішнього ви­пуску. Водночас останніми роками пенсійні фонди, які взагалі не існували в Австрії до 1990 року, почали бурхливо розвиватися, хоча й з крихітної бази. На кінець 2002 року 31600 осіб отримували виплати з недержавних пенсійних фондів, що відповідає 3% від усіх пенсіонерів Австрії6. Кількість членів пенсій­них фондів, економічно активних і тих, що не працюють, сягає 284000. Приблизно 95% активів пенсійних фондів управляють інвестиційні компанії.

Так само у досліджуваному періоді обсяг премій за програмами страхування життя досяг високих темпів зростання. Страхові корпорації, як і взаємні фонди, почали переміщувати свої активи до акцій. Ринок внутрішніх облігацій, держав­них та приватних, значно звузився. Певною мірою це відбиває невизначеність щодо фактичної прибутковості полісів страхування життя. Як результат, макси­мальна гарантована відсоткова ставка за схемами страхування життя була зниже­на державними наглядовими органами з 4% до 3,25% у 2000 році.

Прикметною рисою австрійських фінансових установ є їхня експансія на ринки країн Центральної та Східної Європи. Деякі з них стали найбільшими іноземними установами на локальних ринках. Загальні активи цих підрозділів сягнули 30 млрд. євро на кінець 2002 року, що становить понад 5% консолідо­ваних активів усіх грошово-кредитних установ Австрії. В окремих країнах під­розділи австрійських банків утримують від 5% до 21% частки місцевого ринку.

Підбиваючи підсумки, доходимо висновку, що досвід роботи фінансової системи Австрії в контексті європейської інтеграції корисний для України. Фі­нансові системи Австрії та України досить схожі: обидві є універсальними; в обох домінують банківські установи; інші посередницькі установи пов'язані з банками або підпорядковуються їм через інвестиційно-засновницькі відноси­ни. На нашу думку, потрібне подальше залучення австрійських посередницьких установ для роботи на фінансовому ринку України, заохочення стратегічних альянсів між українськими та австрійськими банками, аби останні виступали в ролі донорів. Також важливою є наявність позитивних передумов щодо роз­міщення українських державних боргових зобов'язань на австрійському ринку.

Великобританія

Фінансова система Великобританії містить у собі 4 традиційних ланки: державний бюджет, місцеві бюджети,  спеціальні позабюджетні фонди, фінансові державних підприємств. 

Державний бюджет країни складається з двох частин:

                      консолідованого фонду, що включає поточні надходження засобів і їхня витрата;

                      національного  фонду позик, куди входять доходи і витрати держави,  зв'язані з рухом капіталу.

Основна частина витрат фінансується з консолідованого фонду (98%), що формується переважно податковими надходженнями (95%). До неподаткових надходжень відносять доходи від продажу державної власності, адміністративні стягнення й ін.

Витрати консолідованого фонду  можна підрозділити по функціональному призначенню (таблиця 3. Б.)

Придбаною сферою витрат державного бюджету Великобританії в останньому десятилітті XX ст. був соціальний захист населення. У 1999 р. ця стаття зайняла 36% усіх витрат бюджету. Особливістю Британії також є збільшення до кінця десятиліття  питомої ваги витрат на освіту (з 2 % у 1990 до майже 4% у 2004 р.).

Дохідна  частина національного фонду позик формується за рахунок відсотків, які надходять від корпорацій  і місцевих органів влади як оплата за кредит, частини прибутку Банку Англії, засобів деяких спеціальних фондів. Видаткова частина включає витрати на обслуговування державного боргу і деякі інші.

Доходи двох фондів  у 1999 р. склали 328278 млн.ф.ст. і перевищили суму їхніх витрат на 295 млн ф.ст.,  що і склало профіцит державного бюджету. Бюджет 2000 р. був виконаний  з найбільшим  в історії країни профіцитом  - 2,7% ВВП. Причиною профіциту стало зниження витрат на допомогу по безробіттю  завдяки скороченню числа безробітних  (4,3% у 1999р. до3,7 у 2000р.). Крім того, у квітні 2000р. уряд провів серед телекомунікаційні компанії аукціон на надання послуг мобільного зв'язку третього покоління, що  дозволяють власникам мобільних телефонів одержувати відео- та інтернет- послуги. Одержання від продажу ліцензійних засобів перевищили плановані в бюджет надходження в 7 разів і досягли 22,5 млрд. ф.ст., що більш 2%  ВВП країни. Профіцит бюджету дав можливість переглянути  деякі державні програми 2001р. Зміни  в основному торкнулися податкової              системи, а також збільшення витрат на утворення. Бюджетний рік,  у Великобританії починається 1 квітня і закінчується 31 березня.