Зміст 

Вступ 3

Державний борг та його види 4

Зовнішній державний борг 7

Обслуговування  зовнішнього боргу 8

Аналіз  показників зовнішнього  державного кредиту  України за 2009-2010 роки. 11

Висновок 15

ЛІТЕРАТУРА 16 

 

Вступ

     В умовах постійного бюджетного дефіциту мобілізація коштів до Державного бюджету  стає одним з першочергових завдань, що стоять перед усіма державними органами влади і управління, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами. Чинне законодавство  України, передбачаючи принцип збалансованості  бюджетів, визначає можливість покриття дефіциту бюджету за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних  держав та інших фінансових інститутів .Разом з тим важливо пам’ятати, що, визначаючи розмір дефіциту бюджету, джерела його покриття, кредити та позики в джерело доходів не враховують, оскільки це є тимчасові надходження, які підлягають поверненню, і користування позичковими ресурсами є платним.

     Борг  є важливим елементом кругообігу " доходи - витрати ”. Коли в економіці зростають доходи, зростають і заощадження, які повинні бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу – це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу.

     Державний зовнішній борг являє собою заборгованість за кредитами (позиками), залученими з  іноземних джерел. Він виступає у  вигляді зовнішніх фінансових зобов'язань  держави перед нерезидентами. Тобто  держава виконує роль позичальника або гаранта погашення цих  кредитів (позик) іншими позичальниками.

 

Державний борг та його види

      

     Державний борг – це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

     Внутрішній  державний борг – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

     Внутрішній  державний борг виступає в таких  формах: державні позики, перетворення частини вкладів населення в  державні позики, запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду, казначейські позики, гарантовані позики.

     Зовнішній державний борг – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

     Будучи  кредитором, держава за рахунок коштів бюджету надає на платній основі за умови обов’язкового повернення кредити юридичним і фізичним особам. Обсяг таких операцій значно менший, ніж за попередньої форми.

     У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення  позик або виконання інших  зобов’язань, взятих на себе фізичними  чи юридичними особами, вона є гарантом (умовний державний кредит). Оскільки державні гарантії, як правило, розповсюджуються на недостатньо надійних позичальників, то вони призводять до зростання витрат із централізованих грошових фондів. У сфері міжнародних економічних відносин держава може виступати як у ролі позичальника, так і кредитора.

     Об’єктивна  необхідність використання зовнішніх  запозичень на задоволення потреб суспільства  обумовлена постійною суперечністю між величиною цих потреб і можливостями держави щодо їх задоволення за рахунок бюджетних фондів. Регулювання економіки, соціальна політика держави, виконання нею своїх функцій щодо оборони країни й управління вимагають постійного збільшення бюджетних витрат. Чималих коштів потребує і міжнародна діяльність держави. Проте доходи державного бюджету завжди обмежені. Тому при дефіциті власних коштів держава змушена часто звертатися до міжнародних організацій або уряду інших країн та роботи запозичення.

     Надання зовнішніх позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів або  спеціальних урядових фондів. Одержувачами позик можуть бути центральні уряди, республіканські й місцеві органи влади. Кредиторами можуть бути фінансово-кредитні установи й інші юридичні особи іноземних  держав, приватні особи, міжнародні фінансові  інституції, іноземні держави та їх угруповання. До їх числа належать Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку, держави  Європейського співтовариства. Усі  проекти, на які можуть бути надані позички цими організаціями, поділяються  на чотири групи: проекти макроекономічної стабілізації економіки країни-позичальника; проекти структурних перетворень у певних секторах економіки; інвестиційні проекти; проекти технічної допомоги. Кредити міжнародних фінансових організацій надаються на вигідних умовах під низькі проценти (5—7 % річних) на строк до 20 років. Позики країн Євросоюзу в основному є допомогою розвитку країнам, що здійснюють ринкові перетворення, і отримання доходу не має першочергового значення. Найбільшу складність для держави як у плані зростання зовнішньої заборгованості, так і в плані використання кредитів становлять запозичення, одержані від іноземних комерційних структур під гарантію уряду. Ці кредити, як підтверджує досвід багатьох країн, мають найнижчі показники щодо ефективності використання.

     Державні  зовнішні позики надаються у грошовій або товарній формі (наприклад, кредити  держав постачальників енергоносіїв). Як правило, вони бувають середньостроковими або довгостроковими. Грошові позики надаються у валюті країни-кредитора або у вільно конвертованій валюті.

     Погашення позик  за згодою сторін здійснюється товарними  поставками чи валютою. Погашення позик  і виплата процентів за ними може відбуватися після закінчення пільгового періоду, який надає відстрочення погашення  позики на 3—5 років після використання кредитних коштів [1].

 

 

Зовнішній державний борг

Державний зовнішній борг являє собою заборгованість за кредитами (позиками), залученими з іноземних джерел. Він виступає у вигляді зовнішніх фінансових зобов'язань держави перед нерези¬дентами. Тобто держава виконує роль позичальника або гаранта по¬гашення цих кредитів (позик) іншими позичальниками.

До складу державного зовнішнього боргу входять:

• прямий державний зовнішній борг, що формується через залучення іноземних кредитів, безпосереднім позичальником за якими є держава, та випуск державних цінних паперів у вигляді зовнішніх державних позик. Обслуговування цієї частини зовнішнього державного боргу здійснюється за рахунок коштів державного бюджету;
• умовний державний зовнішній борг, який формується за рахунок іноземних кредитів, залучених іншими позичальниками під державні гарантії (гарантований державою борг). Відповідальність щодо обслуговування цих кредитів несе безпосередній позичальник, який самостійно погашає іноземні кредити за рахунок власних коштів, тому фінансові зобов'язання держави щодо погашення таких кредитів мають умовний характер. Але у разі невиконання безпосереднім позичальником своїх боргових зобов'язань перед нерезидентом згідно з умовами угоди про позичання набуває чинності державна гарантія щодо виконання платежів на користь іноземного кредитора. У такому разі умовні державні фінансові зобов'язання стають прямими [2].

     Державний зовнішній борг разом з приватним негарантованим державою зовнішнім боргом створюють валовий зовнішній борг країни.

 

Обслуговування  зовнішнього боргу

     Обслуговування  зовнішнього боргу є одним  з елементів процесу управління зовнішнім боргом країни. Вироблення ефективної стратегії управління зовнішнім боргом, зокрема державним зовнішнім боргом, особливо в умовах його швидкого зростання, є багатогранною проблемою. Розв'язання цієї проблеми потребує узгодженої взаємодії всіх відомств та установ, що відповідають за здійснення процесу управління на всіх його етапах: від вироблення стратегій зовнішнього запозичення, обслуговування накопиченого зовнішнього боргу до моніторингу, аналізу і прогнозування обсягів зовнішнього боргу, спроможності країни забезпечити майбутні платежі з його обслуговування та оцінки механізму впливу зовнішнього запозичення на макроекономічну ситуацію в країні.

       Зважаючи на це, під час розгляду питання обслуговування державного зовнішнього боргу необхідно виділити два аспекти:

     — перший будується на бюджетному підході, тобто з погляду забезпечення своєчасності виплат за зовнішніми борговими зобов'язаннями держави. В основі цього підходу лежить облік і контроль усіх державних зовнішніх зобов'язань, як прямих, так і умовних, та операцій щодо обслуговування державного зовнішнього боргу;

     — другий пов'язаний з тим, що державний зовнішній борг розглядається як невід'ємна частина валового зовнішнього боргу країни, управління яким є одним із найважливіших елементів економічної політики держави. Раціональна макроекономічна політика та ефективне управління зовнішнім боргом при цьому розглядаються як взаємозв'язані процеси.

     Питання зовнішнього запозичення та зовнішнього боргу, його утворення та обслуговування є предметом законодавчого регулювання.

     Як  правило, управління та обслуговування державного зовнішнього боргу здійснює міністерство фінансів країни-позичальника або спеціально визначена для цієї мети державна установа в межах покладених на них повноважень і в законодавчо визначеному порядку. Це зумовлено тим, що обслуговування прямого державного зовнішнього боргу здійснюється за рахунок коштів державного бюджету і є складовою бюджетного процесу.

     Згідно  з чинним законодавством України  управління зовнішнім державним  боргом та його обслуговування здійснює Міністерство фінансів України, у складі якого спеціально сформовано Головне  управління обслуговування зовнішнього  державного боргу України. У межах  покладених на нього повноважень  Міністерство фінансів виступає фінансовим агентом держави під час виконання всіх фінансових операцій, пов'язаних із цим завданням. Міністерство фінансів України реєструє всі іноземні кредити, залучені як від імені держави, так і під державні гарантії українськими юридичними особами. На підставі цієї інформації здійснюється статистичний облік усіх державних зовнішніх зобов'язань, ведеться моніторинг державного зовнішнього боргу, готується детальний графік платежів з його обслуговування, згідно з яким Державне казначейство забезпечує своєчасне фінансування видатків на обслуговування державного зовнішнього боргу в межах наявних фінансових ресурсів, передбачених Державним бюджетом України на вказані цілі.

     Звичайно, центральний банк держави відносно центрального уряду виступає у ролі обслуговуючого банку, в якому зберігаються кошти державного бюджету та позабюджетних  фондів. Але роль Національного банку  України у процесі обслуговування державного зовнішнього боргу не обмежується лише виконанням функції платіжного агента уряду України.

     Участь  у процесі обслуговування зовнішнього боргу країни, зокрема державного зовнішнього боргу, є однією з додаткових функцій, яку, поряд з основними, виконує центральний банк держави.

       З метою задоволення поточних потреб в іноземній валюті для виконання зовнішніх фінансових зобов'язань Національний банк

     України організовує на території України купівлю-продаж конвертованих валют за гривню. При цьому Національний банк України використовує золотовалютний резерв, здійснюючи валютні інтервенції з метою впливу на курс національної валюти відносно іноземних валют. Це дає можливість резидентам — позичальникам іноземних кредитів отримувати іноземну валюту, необхідну для виконання платежів з обслуговування зовнішнього боргу. Забезпечення внутрішньої і зовнішньої стабільності національної валюти дає змогу резидентам України — позичальникам іноземних кредитів знизити ризики, пов'язані із коливаннями курсу національної валюти відносно іноземних валют, і з більшою вірогідністю спрогнозувати потреби у національній валюті для забезпечення планових платежів у іноземній валюті в рахунок обслуговування цих кредитів [3].

 

Аналіз показників зовнішнього державного кредиту України за 2009-2010 роки.

     З розвитком кризового стану в світовій та національній економіці державі вітчизняним суб’єктам господарювання не вистачало фінансових ресурсів для стабілізації їхньої діяльності, що спричинило широке залучення коштів як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

     На  відміну від 2009 року, сальдо за кредитами  та облігаціями в 2010 році було додатнім на рівні 6.8 млрд. дол. США (у 2009 році чисті  виплати за кредитами та облігаціями  становили 9.1 млрд. дол. США).

       Повернення до додатного сальдо  розпочалось з ІІ кварталу 2010 року, головним чином через високі  залучення Уряду. Чисті надходження  до державного сектора в 2010 році становили 5.1 млрд. дол. США  (протягом 2009 року чисті виплати  склали 1.1 млрд. дол. США). Зокрема,  було розміщено ОЗДП і залучено  короткостроковий кредит від  «ВТБ» на суму 2 млрд. дол. США. Крім того, спостерігалась значна зацікавленість нерезидентів у внутрішніх облігаціях уряду (чисте придбання – $1.2 млрд.), особливо з вересня після випуску ОВДП-ПДВ.

     За  умов розгортання кризових явищ вартість державних зовнішніх запозичень для України суттєво зростала. Кабінет міністрів України доручив  Міністерству фінансів України здійснити  додатковий випуск облігацій зовнішньої державної позики (ОЗДП) 2010 р. на 100 млн  дол., у 2011 року в обсязі 1,5 млрд.дол.США[4].