Бюджетна система України: становлення та розвиток

Кошти державного бюджету України витрачаються лише на цілі та в межах, затверджених Законом про Державний бюджет України.

Збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної системи України, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики. Перевищення доходів над видатками становить надлишок, перевищення видатків над доходами – дефіцит бюджету. При визначенні розміру дефіциту бюджету кредити і позики в джерело доходів не враховуються. Дефіцит бюджету покривається за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансових інституцій.

В цілому частка загальнодержавного бюджету України досить значна: на 2001 рік його сума планується на рівні 33 млрд. грн., тоді як сума консолідованого бюджету планується на рівні 41 млрд. грн. Це дає підстави говорити про високий рівень централізації в розподілі та перерозподілі фінансових ресурсів. У зв’язку з цим зростає актуальність проблеми подальшого пошуку оптимального співвідношення між державним і місцевими бюджетами.

До місцевих належать обласні, районні, міські, селищні та сільські бюджети. Це фонди фінансових ресурсів, що зосереджені в розпорядженні місцевих Рад народних депутатів та органів місцевого та регіонального самоврядування. Компетенція кожного з них в галузі бюджету розмежована. Всього бюджетів в Україні понад 13 тисяч. Найчисельніша група – це сільські, селищні та міські бюджети.

3.                            Напрямки удосконалення бюджетної системи України

Державний бюджет як одна з ланок фінансової системи України є економічною категорією і відображає грошові відносини, що виникають між державою, з одного боку, і підприємствами, організаціями, установами усіх форм власності і фізичних осіб - з іншого з метою утворення централізованого фонду коштів держави і його використання на розширене відтворення, підвищення рівня життя і задоволення інших суспільних потреб. Таким чином, у бюджеті централізується значна частина коштів, що є необхідною умовою для виконання державою своїх функцій. При дійсному соціально-економічному стані України виникає потреба збільшувати грошові ресурси централізованого фонду для забезпечення безпосередніх державних заходів.

Рівень централізації фінансових ресурсів у Державному бюджеті залежить від конкретних умов господарювання і задач, які необхідно вирішувати на конкретному етапі розвитку. Державний бюджет нашої країни характеризується високим ступенем централізації фінансових ресурсів, що закономірно для країн перехідного періоду. Нині бюджет України складає 55% від валового внутрішнього продукту. Така централізація коштів має забезпечити своєчасне фінансування загальнодержавних програм, а також додаткові заходи, зв'язані з підвищенням заробітної плати й інших соціальних виплат.

Для рішення проблем, зв'язаних з бюджетним процесом, треба орієнтуватися на наступні критерії.

1. Як відомо, Державний бюджет України формується за діючою у світовій практиці методологією. Це означає, що за основу береться розрахунок річного обсягу валового внутрішнього продукту. У залежності від того, як він буде визначатися на наступний рік, залежить і розмір бюджетного фонду України. Якщо ВВП буде заниженим, то це адекватно відобразиться на дохідній частині бюджету. У цьому разі відбудеться недофінансування областей народного господарства, соціально-культурних установ і інших галузей, передбачених бюджетом. Крім того, не буде належної готівки, що призведе до затримки розрахунків.

У випадку, коли розмір ВВП буде завищеним, нас очікують набагато більші неприємності. Зросте грошово-кредитна емісія, що призведе до зростання грошової маси, а звідси до інфляції і різкому росту цін; будуть передбачені нереальні доходи, що, природно, обумовить зростання бюджетних витрат, фактично не забезпечених відповідними доходами. Тому основна проблема, яку необхідно вирішити, - максимально точно визначити обсяг валового внутрішнього продукту, тобто знайти "золоту середину", з огляду на всі реалії нашої економіки - інфляцію, виробництво товарів і послуг, споживання, нагромадження.

2. Технологія складання Державного бюджету вимагає корінних змін. Сьогодні практикується система, за якою прибуткова частина бюджету "підганяється" до видаткового, тобто спочатку згідно з вимогами міністерств і відомств формується видаткова частина. Після цього переглядаються можливості прибуткової частини і, якщо вони замалі, пропонується прийняти закони про нові податки чи змінити податкові ставки. У такий спосіб виконання бюджету "прив'язується" до майбутніх змін.

А тому при складанні Державного бюджету необхідно насамперед науково обґрунтовано в межах чинного законодавства про податки розраховувати прибуткову частину. Це дасть можливість державі реально оцінити можливості бюджетної політики на майбутній рік. В основу побудови прибуткової частини бюджету повинні бути закладені такі принципи, що дозволяють державі мати хоча б мінімально достатні фінансові ресурси для її діяльності й водночас використовувати податки як інструмент регулювання фінансового стану платників, стимулювання зростання виробництва. До даних принципів належать:

-  установлення таких податків, які б забезпечували регулярну мобілізацію фінансових ресурсів у розпорядження держави в розмірах, достатніх для фінансування запланованих заходів;

-  застосування таких видів податків, які б забезпечували стабільність фінансового стану держави, повноту, стабільність і своєчасність формування її централізованого фонду;

-  упровадження податків, адекватних реальним умовам соціально-економічного стану держави;

-  вилучення /повне чи часткове/ з бюджету доходів, не зв'язаних з фінансово-господарською діяльністю підприємств і організацій.

3. Питання удосконалення відносин між ланками бюджетної системи завжди актуальне. Фактор бюджетного механізму, за якого Рада вищого рівня встановлює нормативи відрахувань для низів, призводить до паралічу органів місцевого самоврядування. Тому необхідно розподілити сфери Державного бюджету і бюджетів місцевих органів. На державному рівні доцільно фінансувати податки, що мають вирішальне значення для фінансування економіки України. На рівні місцевих органів влади слід залишити витрати, спрямовані на вирішення соціальних питань і підтримку їхнього економічного розрахунку у сфері комунальної власності.

Інакше кажучи, необхідно якомога чіткіше розподілити компетенцію між центральними органами влади й органами місцевого самоврядування і законодавчо закріпити її за ними. Законодавство вже заклало принципи самостійності в складання бюджетів усіх рівнів, але вони ще не укріплені економічним механізмом, а тому не працюють.

У зв'язку з цим для створення чіткої системи формування бюджетів усіх рівнів, на наш погляд, необхідно чітко розподілити доходи між усіма ланками бюджетної системи, тобто мати визначену законом дохідну базу, а відносини між державним і місцевим бюджетами будувати з урахуванням умов соціально-економічного розвитку регіонів. Такої мети можна досягти, направляючи 100% податку на доход підприємств і організацій усіх форм власності і деяких інших податків (наприклад, податок на майно) до місцевих бюджетів).

Сучасна система розподілу бюджетних коштів між різними рівнями керування повинна орієнтуватися на рішення обопільної задачі - досягнення збалансованості бюджетів і по "вертикалі", і по "горизонталі". По "вертикалі" треба усунути невідповідності між витратами місцевих бюджетів і надходженнями, закріпленими за даним бюджетним рівнем, Таку незбалансованість цілком подолати без "зовнішньої" корекції нереально: абсолютно податковий потенціал і об'єктивні потреби даної території практично не збігаються. Тому органи державної влади, маючи великі можливості економічного регулювання й обсяг податкових надходжень, можуть і повинні компенсувати дисбаланс місцевих бюджетів, направляючи на доходи ту частину коштів, що акумулюються на рівні Державного бюджету. Однак і тоді, коли податкових надходжень і субсидій достатньо для фінансування загальних витрат місцевих бюджетів, залишається задача збалансування по "горизонталі". Справа в тім, що в межах самих місцевих бюджетів можуть бути неоднакові бюджетні можливості адміністративних одиниць, що охоплюють значний регіон переважно східні області України. Інакше кажучи, у його межах також є свої багаті і бідні території, у зв'язку з чим і на цьому рівні "горизонтальному" необхідна фінансова допомога "понад".

Зараз в Україні використовуються методи, що забезпечують збалансування нижчих бюджетів: субвенції безповоротне цільове фінансування витрат нижчих бюджетів за рахунок вищих, дотації безповоротне надання коштів для відшкодування дефіциту нижчого бюджету; взаємозаліки виділення коштів нижчим бюджетам на відшкодування витрат, зв'язаних з передачею їм видаткових функцій згідно з рішенням центральних органів влади; позики з вищих бюджетів.

Найсерйозніший недолік діючого механізму бюджетного субсидування в тім, що застосовуються не взаємозалежні, а різноманітні, до того ж не регламентовані відповідними нормами форми перерозподілу бюджетних коштів. Тому сфера дії кожної з названих чотирьох форм, їхнє об'єднання, конкретні розміри фінансових ресурсів, що перерозподіляються, щоразу визначаються по-різному, індивідуально. У результаті вплив цих методів приведе до адміністрування і суб'єктивізмі при прийнятті конкретних рішень.

Отже, необхідно виробити єдині критерії організації усіх видів фінансової допомоги, максимально реалізувати потенціал їхнього цілеспрямованого впливу на економіку регіону. Фінансову допомогу регіонам треба надавати, щоб спонукувати органи державної влади на місцях розширювати власну дохідну базу, розвивати інвестиційну активність, структурно перебудовувати економіку регіонів.

          Висновки

Отже, у даний час, як показано, до числа найбільш гострих економічних проблем на Україні відносяться проблеми бюджетних витрат, рішення яких зв'язане, насамперед, зі зміною ролі держави в процесі переходу до ринкової економіки. В умовах командно-адміністративної системи держава бере на себе широке коло функцій по керуванню народним господарством, регулюванню господарських зв'язків, підтримці пропорційного розвитку різних галузей народного господарства, регулюванню господарських зв'язків, підтримці пропорційного розвитку різних галузей і виробництв, забезпеченню підвищення матеріального і культурного рівня життя населення країни. При цьому під впливом державного бюджету відбувається формування і виконання фінансових планів підприємств, отже, і пряма участь держави у виробництві, розподілі ресурсів і продукції. За рахунок акумульованих у бюджеті коштів фінансуються надані безкоштовно послуги в системі освіти й охорони здоров'я, дотуються товари і послуги першої необхідності (житло, продовольство, електроенергія, транспорт), надаються соціальні пільги, що мають універсальний характер.

У ринкових же умовах державне втручання в економіку носить досить обмежений характер і зв'язане, насамперед, з усуненням збоїв у функціонуванні ринкового механізму (у випадках надання суспільних благ і благ колективного користування, що характеризуються зовнішніми ефектами, при виникненні природної монополії), а так само в зв'язку з необхідністю рішення задач перерозподілу доходу (соціальної справедливості).

Україна знаходиться сьогодні на етапі переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки. Для умов переходу властиві послідовні скорочення і скасування функцій держави, зв'язаних з особистою участю у виробничій сфері, передача цих функцій приватному сектору. Наслідком таких перетворень повинно стати скорочення бюджетних витрат на фінансування народного господарства і перетворення системи позаекономічних субсидій. При цьому важливим елементом реформ є формування системи соціального захисту, що дозволила б уникнути неприйнятного зниження рівня життя найменш забезпечених груп населення. Обмеженість бюджетних доходів у перехідному періоді вимагає переходу від соціальних пільг універсального характеру до соціального захисту найбільш уразливих верств населення.

Список використаних джерел

1.      Пасічник Ю.В  «Бюджетна система України»;

2.      Закон України «Про бюджетну систему України» від 05.12.90 р. зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 08.10.91 р., 05.05.93 р., 29.06.95 р., 21.05.97 р.

3.      Єпіфанов А.О., Сало І.В., Дяконова І.І. «Бюджет і фінансова політика України»

4.      Сало І.В.  «Фінансово-кредитна система України та перспективи її розвитку»

5.      Інтернет-джерела

Зміст

    Вступ

1.      Становлення сучасних бюджетних відносин. Етапи становлення бюджетної системи України.

2.      Сутність та принципи побудови бюджетної системи України.

3.      Напрямки удосконалення бюджетної системи України

Висновки

     Список використаних джерел

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Реферат на тему:

«Бюджетна система України: становлення та розвиток»

Виконала:

студентка групи ГРМ-32

Іванович Олена

Львів-2011