Аналіз фінансового стану ПАТ КБ "ПриватБанк"

 

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади аналізу прибутку комерційного банку

 

1. Сутність прибутку банку та його види

 Головною метою комерційного банку є отримання прибутку, який використовується для створення фондів банку та виплати дивідендів.

Прибуток банку - це різниця  між його валовими доходами та валовими витратами.

Величина доходу залежить насамперед від обсягу кредитних  вкладень та інвестицій банку, розміру  відсоткової ставки за наданими кредитами  та величини і структури активів  банку.

Основними джерелами доходів  більшості комерційних банків є:

1. Проценти, які стягуються  з позичальника за користування  позичками. Розмір процентної  ставки визначається в процесі  переговорів між банком і позичальником  під час укладання кредитної  угоди.

2. Доходи від проведення  операції з іноземною валютою  як у вигляді комісійних за  виконання цих операцій, так і  у вигляді курсової різниці.  Ці доходи, як правило, значні.

3. Доходи від операцій  з цінними паперами. Оскільки  фондовий ринок України тільки  починає формуватися, ці доходи  банку поки що незначні.

4. Доходи від виконання  для своїх клієнтів широкого  спектра послуг, таких як: надання  гарантій, розрахунково-касове обслуговування, трастові, консультаційні, аудиторські, лізингові, факторингові тощо.

Витрати банку поділяються  на відносно постійні та змінні.

Відносно постійними витратами  комерційного банку є:

• заробітна плата;

• придбання або виготовлення бланків і канцелярських товарів;

• утримання приміщень, охорони  та протипожежної сигналізації;

• амортизаційні відрахування та інші.

Змінними витратами банку  є:

• виплата процентів по вкладах, депозитах і міжбанківському  кредиту;

• плата за послуги регіональної розрахункової палати і регіонального  розрахунково-касового центру;

• витрати на рекламу;

• витрати на відрядження;

• поштово-телеграфні витрати  та інші.

Усі доходи (витрати) банку  поділяються на операційні: банківські та небанківські. До банківських доходів (витрат) належать доходи (витрати), безпосередньо пов'язані з банківською діяльністю, визначеною Законом України «Про банки і банківську діяльність». В свою чергу, банківські доходи (витрати) поділяються на: процентні, комісійні, торговельні прибутки (збитки) та інші.

До небанківських доходів (витрат) належать доходи і витрати, які не стосуються основної діяльності банку, але забезпечують здійснення банківських операцій (адміністративні  та інші небанківські операційні доходи і витрати).

Фінансові результати діяльності комерційного банку відбиваються у  звіті про прибутки та збитки. Звіт про прибутки та збитки грунтується  на концепції грошових потоків за доходами та витратами, які групуються за їхнім економічним характером. Дохідні статті форми розміщені  у її лівій частині, а витратні - у правій. При цьому кожній групі  доходів по горизонталі відповідає аналогічна група витрат. Це дає  змогу оцінювати собівартість формування різних груп ресурсів і безпосередній  чистий прибуток (збиток) від операцій. Доходи і витрати відбиваються в  обліку в тому періоді, в якому  були зроблені чи здійснені, незалежно  від фактичного отримання чи сплати грошових коштів. Якщо очікується, що економічні вигоди будуть виникати протягом кількох  звітних періодів і зв’язок з  доходом може бути визначений попередньо, витрати відображаються у звіті  про прибутки та збитки на основі систематичних  процедур часткового розподілу. У таких  випадках витрати розглядаються  як зношення або амортизація.

Різниця між вхідними фінансовими  потоками та вихідними фінансовими  потоками дає прибуток до сплати податку. Від останнього віднімають податок  на прибуток і отримують чистий прибуток банку.

Доходи та витрати обліковуються  наростаючим підсумком з початку  року на рахунках 6 і 7 класу, а прибуток - на рахунках 5 класу. В останній робочий  день року рахунки доходів і витрат закриваються. Залишки за цими рахунками  відносять на рахунок результатів  поточного року і, таким чином, досягається  відображення фінансового результату в балансі банку.

До стратегічних факторів, що забезпечують успіх банківської  діяльності відносяться:

1. Раціональна структура  комерційного банку. З позиції  стратегії банку важливо організувати структуру управління таким чином, щоб вона відповідала генеральній лінії  банка на певному етапі його розвитку.

2. Якість менеджменту  та маркетингова активність. Світова  практика показує, що західні  банки змогли зробити якісний  стрибок у своєму розвитку  завдяки добре налагодженому  менеджменту і маркетингу. Акцент  на сучасні методи управління, технології, широкі зв’язки банку  із зовнішніми структурами можуть  дати і нашим банкам потужний  імпульс для розвитку.

3. Кадровий потенціал  комерційного банку. В усьому  світі банк оцінюють, насамперед, по тому, хто його очолює, яка  особистість голови правління  (директора), його професійний і  моральний рівень, здатність організувати  бізнес, його авторитет у діловому  світі.

Коли кажуть про солідний банк, то мають на увазі такий  банк, який забезпечений висококваліфікованими  кадрами. І це не випадково. В сучасний банк клієнти ідуть не для того, щоб отримати ту чи іншу фінансову  послугу, а для того, щоб скористатись порадою банка як правильно організувати бізнес. Щоб забезпечити таку якість роботи, в банку повинна бути сформована сильна команда, здатна підтримати його високий професійний авторитет.

4. Мотивація до праці  банківського персоналу. З позиції  стратегії визначальним є питання  про мотивацію до праці, зацікавленість  банківського персоналу в ефективній  роботі. Тут відомі два шляхи:  мотивація через примус та  страх і мотивація до праці  через надію отримати високу  винагороду.  Останній досягається  системою преміювання, різноманітними  пільгами своїм працівникам (доплата  за проїзд до роботи, харчування, відпочинок тощо). Але головне  - це забезпечення високої заробітної  плати персоналу: хто піде на  іншу роботу, якщо в банку буде  створена необхідна атмосфера  і забезпечена висока оплата  праці.

Оперативними факторами  успіху комерційного банку є:

- орієнтація банку на  клієнта: клієнт завжди правий. Це не лозунг, а справжня філософія  поведінки банку, розрахована  на отримання доходу;

- здійснення заходів щодо  економії затрат, зниження вартості  банківських послуг;

- співробітництво із зарубіжними  банками;

- диверсифікація банківського  ризику (за галузями, формами власності,  видами послуг);

- організація внутрішнього  банківського аудиту;

- перехід на нові технології  банківського обслуговування.

Отже, розподіл прибутку банку здійснюється за результатами діяльності за рік згідно з рішенням загальних зборів акціонерів (пайовиків) банку. Прибуток, що підлягає розподілу, розраховується таким чином: чистий прибуток після оподаткування за звітний рік збільшується на розмір нерозподіленого і невикористаного прибутку за результатами попереднього фінансового року і зменшується на розмір відрахувань у офіційні резерви, які формуються згідно з чинним законодавством (резервний фонд та загальний резерв). Решта суми розподіляється на виплату дивідендів власникам і на капіталізацію банку. Сума чистого прибутку, що залишається для розвитку банківського бізнесу, називається нерозподіленим прибутком.

 

 

 

2. Методи факторного аналізу прибутку комерційного банку

 

Норма прибутку на капітал  є одним із головних показників прибутковості  банку. Тому, здійснюючи аналіз, дуже важливо  оцінити кількісний вплив факторів, що обумовлюють зміну цього показника.

Економічна віддача власного капіталу — це відношення чистого  прибутку до балансового капіталу. Її можна розрахувати за формулою:

N = E • H1 • H2 • H3,

де N — економічна віддача  капіталу = чистий прибуток / балансовий капітал;

E — прибутковість = чистий  прибуток / прибуток до оподаткування  (характеризує ефективність управління  податками);

H 1 — маржа прибутку = прибуток  до оподаткування / операційні  доходи (відображає ефективність  контролю за витратами);

H2 — рівень дохідності  активів = операційні доходи / сукупні  активи (визначає ступінь ефективності  використання активів);

H3 — мультиплікатор капіталу = сукупні активи / балансовий капітал  (демонструє рівень ефективності  управління ресурсами).

Порівнюючи зміни параметрів, які входять у розрахунок економічної  віддачі капіталу, за структурою змін (вертикальний аналіз) і за динамікою (горизонтальний аналіз), виявляють, за рахунок яких чинників змінилася  результативна ознака — економічна віддача — і який саме із наступних  факторів призвів до суттєвої зміни  економічної віддачі капіталу:

а) зміна розміру прибутковості, тобто ефективність управління податками;

б) зміна маржі, тобто ефективність управління витратами;

в) зміна дохідності активів, тобто ефективність управління активами;

г) зміна фінансової структури  капіталу банку, тобто управління ресурсами.

Вплив перелічених факторів на економічну віддачу капіталу розраховується у такий спосіб.

Загальна зміна віддачі  капіталу:

N – N0,

де N — віддача капіталу звітного року;

N0 — віддача капіталу  попереднього року;

а) вплив на віддачу капіталу зміни прибутковості:

(E – E0) • H10 • H20 •  H30,

де E — прибутковість у  звітному році;

Е0 — прибутковість у  попередньому році;

H10 — маржа прибутку  у попередньому році;

H20 — рівень дохідності  активів у попередньому році;

H30 — мультиплікатор капіталу  в попередньому році;

б) вплив на віддачу капіталу зміни ефективності використання активів:

(H1 – H10) • E • H20 •  H30,

де H1 — маржа прибутку у звітному році;

в) вплив на віддачу капіталу зміни ефективності використання активів:

(H2 – H20) • E • H1 •  H30,

де H2 — ефективність використання активів у звітному році;

г) вплив на віддачу капіталу зміни мультиплікатора капіталу:

(H3 – H30) • E • H1 •  H2,

де H3 — ефективність управління ресурсами у звітному році.

Мультиплікативний ефект  капіталу(МЕК) полягає в ефективному  залученні і використанні платних  грошових коштів.

МЕК = {[(П + ПВ) : А] • 100 – ПС} • МК,

де П — чистий прибуток;

ПВ — процентні витрати;

А — сукупні активи;

(П + ПВ) : А • 100 % —  економічна рентабельність банку  або його здатність створювати у процесі своєї діяльності додану вартість;

ПС — середня процентна  ставка за платними зобов’язаннями (визначається як відношення процентних витрат до підпроцентних  зобов’язань, виражене в процентах);

МК — мультиплікатор капіталу.

Значення мультиплікативного ефекту капіталу дає змогу визначити:

• якість вхідних та вихідних фінансових процентних потоків або рівень управління спредом (різниця між процентними ставками за розміщені активи і залучені платні грошові ресурси);
• ефективність структури власного і залученого капіталу банку.

Від’ємне значення показника  свідчить, що банк «переступив» рівень позитивного впливу мультиплікатора капіталу на рентабельність його діяльності, і необхідне оперативне втручання з метою «заморожування» активів та їх реструктуризації чи додаткового збільшення капіталу банку.

Додана вартість (ДВ) —  загальний оцінний показник рентабельності і якісних змін у діяльності банку; служить критерієм оцінки управлінської  діяльності банку, тобто рівня і  якості управління активами і пасивами.

ДВ = (н – k) • К,

де К — власний капітал  банку;

н — відношення чистого  прибутку до власного капіталу;

k — відношення процентних  витрат банку до платного залученого  капіталу (підпроцентних зобов’язань).

За допомогою розрахунків  доданої вартості увага менеджерів банку акцентується на критичних  проблемах розміщення й управління капіталом (управління пасивами та їх диверсифікація), таких як, наприклад, норма прибутку на капітал (прибутковість  капіталу), відображає основні параметри  ефективності фінансових потоків банку: дохідність активів, маржа прибутку, мультиплікатор та необхідність реструктуризації активів і пасивів за обсягами та строками вхідних і вихідних грошових потоків.