Мораль і звичаї античності

Сучасна західна цивілізація  починає свою історію від Стародавніх Греції та Риму, для неї це — античність (давнина). Однак і сусідами, і об'єктами воєнних операцій, і партнерами у торгових справах, і джерелом знань, мистецтв, умінь, рабів для європейців були давні східні цивілізації.

Звичайне для Сходу і ранніх етапів античності домашнє рабство  переростає у класичне. Справа навіть не в тяжкості рабської праці, а у  позбавленні її людської гідності: раба не називали на ім'я, відповідальність за його вчинки лягала на хазяїна, свідчення раба в суді приймалися лише в тому випадку, якщо були одержані під тортурами. Класичне рабоволодіння породило демократію («владу народу» — більшості вільних над меншістю вільних громадян-чоловіків). Частка у спільній земельній власності означала громадянство, була основою полісу (міста-держави). Для римлянина поліс — форма, в якій він виступає як людина, оскільки об'єднаний із співгромадянами правом, захищений від чужинців стінами та богами-заступниками, може реалізувати основні цінності, які були здебільшого ідеалом, а не реальністю; воля в межах закону, достойність відповідно до суспільного становища, законослухняність, обов'язок перед богами, батьківщиною і співгромадянами (пріоритет суспільних інтересів), доблесть. Найдавніші закони, обороняючи життя і майно громадян, досить часто визначали як міру покарання страту, не лишаючи це питання на розгляд суду. У той самий час ці закони мали відвернути кровну помсту. Людину античності не можна звинуватити у нехтуванні життям або ж неповазі до смерті; відмова у похованні та ексгумація предків вважалися ганебним для неї покаранням. Громада могла прогнати небажану особу (остракізм) за межі поліса, внаслідок чого грек ставав «чужим», іноземцем, позбавлявся прав і привілеїв. Слід зазначити, що в грецькій цивілізації існував і дуже своєрідний варіант полісного розвитку, спартанський, що грунтувався на примусовому зрівнюванні всіх громадян (включаючи царів) у всіх стосунках заради збереження єдності, традицій. Ця система вимагала тотального контролю за кожним «рівним» з точки зору його відповідності прийнятим стандартам (Закони Лікурга, близько IX—VIII ст. ст. до н. е.) в усіх сферах — від форми бороди і плаща до шлюбу і народження дітей.

Як греків, так і римлян можна  назвати надзвичайно «суспільними» людьми: вони цілими годинами обговорювали новини, філософські і літературні твори на бенкетах, у театрах, лазнях, гімнастичних залах і цирках, бурхливо виявляючи емонії. Тут створювалася громадська думка, виносилися оцінки й вироки; тож якщо говорити про звичаї, вони переважно мали безпосередньо колективний характер. У той самий час виникнення етики, розвиток теоретичної свідомості справляли величезний вплив на стан моралі, її індивідуалізацію.

Господарчою, воєнною, культовою одиницею античного суспільства була сім'я. Вона будувалася на законах патріархату і обов'язкової моногамії для жінок. Народження дітей вважалося обов'язком перед громадою, предками і самим собою. Діти були зобов'язані шанувати батьків, підтримувати їх у старості, батьки ж — давати дітям необхідну освіту. На відміну від спартанської системи освіти, метою якої було формування здатності виживання будь-якою ціною, зміст афінської визначався добре відомим афоризмом: здоровому тілу потрібен здоровий дух. Навчання інтелектуальне, музичне і фізичне диктувалося суспільними потребами і грунтувалося на принципах калокагатії (єдності прекрасного і доброго) і агоністи-ки (змаганні за досягнення найвищих результатів).

Важливою рисою античного  життя було те, що політика не зводилася до інтриг вузького кола придворних, і, якщо вже не дозволяла досягти повної справедливості, то, в усякому разі, зберігала віру в можливість досягнення її саме політичним шляхом. Проте згодом цей принцип було доведено до абсурду, і за часів розпаду античної цивілізації пожадливі до видовищ і хліба натовпи продавали свої голоси політичним діячам.

З накопиченням багатства  відходять у минуле старі цінності: знатність, доблесть, відданість і честь, порівняно з якими життя окремої людини зовсім не цінувалося. Цей ідеал суперечив реальному життю: самопожертва несумісна з ростом індивідуалізму. Соціальна цінність людини тепер визначалася грошима. До фізичної праці, звичайної для родової аристократії, за часів класичного рабства ставляться з презирством. Ці зміни усвідомлюються як занепад моралі, розпад цивілізації. Криза дійсно охопила всю систему, тому численні закони, спрямовані на збереження моральних цінностей (а по суті:

відновлення традицій, повернення «золотого віку»), не змогли виконати свого призначення. У цей неспокійний  час в Імперію ринула величезна кількість східних культів, лідером же виявилося вчення про боголюдину, яка (на відміну від старих богів) мала людську здатність співчувати всім стражденним, божественну здатність переборювати смерть, царські право і могутність у перебудові світу за законами справедливості. На противагу законам земного світу християни проповідували безумовну миролюбність і братську любов. Чекаючи дуже скорого пришестя Ісуса, християни відмовлялися від особистої власності, сім'ї, своєї волі, бо старі цінності мали втратити свій сенс із загибеллю світу Зла.

Отже, мораль античного  суспільства характеризується протилежними тенденціями у своєму розвитку: наростання індивідуалістичної орієнтації, яка виявляється у прагненні самовдосконалення, високому рівні самопізнання, з одного боку, а з іншого — у надзвичайному користолюбстві, марнославстві, жорстокості в боротьбі за владу, переживанні пороку як естетичної цінності.

Література:

1. Аболина Т.Г. Исторические судьбы нравственности (философский анализ нравственной культуры). - К., 1996. - 196 с.
2. Аристотель. Никомахова этика // Аристотель. Соч. в 4 т. - М., 1984. - Т.4. - С. 54-77.
3. Бердяев Н А. О назначении человека. - М., 1993. - С.20-37.
4. Библер В.С. Нравственность. Культура. Современность. (Философские раздумья о жизненных проблемах) // Этическая мысль: научно-публицист. чтения. - М., 1990. - С. 16-57.
5. Гусейнов А.А. Введение в этику. - М.: МГУ, 1985. - 208 с.
6. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Этика: Учебник. - М.: Гардарики, 2002. - С.9-40.
7. Гусейнов А.А., Ирлитц Г. Краткая история этики. - М., 1987. - 589 с.
8. Дробницкий О.Г. Понятие морали: Историко-критический очерк. - М., 1974. - С. 3-23, 214-228.
9. Етика: Навч. посібник / В.О.Лозовой, М.І.Панов, О.А.Стасевська та ін.; за ред.проф. В.О.Лозового. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - С.5-13.
10. Етика: Навч. посібник / Т.Г.Аболіна, В.В.Єфименко, О.М. Лінчук та ін. - К.: Либідь, 1992. - 328 с.
11. Зеленкова И.Л., Беляева Е.В. Этика: Уч. Пособие и Практикум. - Минск, 1997. - 320 с.
12. Золотухина - Аболина Е.В. Современная этика: история и проблемы: Учебник для вузов. - Ростов-на-Дону, 1998. - 448 с.
13. Кропоткин П.А. Этика. - М., 1991. - С.22-35.
14. Малахов В.А. Етика: Курс лекцій: Навч. посібник. - 3-тє вид. - К.: Либідь, 2001. - С.15-40.
15. Рікер П. Етика і мораль // Рікер П. Навколо політики. - К., 1995. - С.269 - 283.
16. Словарь по этике // Под ред. И.С.Кона. - 5-е изд. - М.: Политиздат, 1983. - 445 с.
17. Степаненко В.Ф. Етика в проблемних і аналітичних задачах: Навч. посібник. - К., 1998. - 270 с.
18. Хайдеггер М. Письмо о гуманизме // Проблема человека в западной философии. - М., 1988. - С. 314-356.
19. Швейцер А. Культура и этика // Швейцер А. Благоговение перед жизнью. - М., 1992. - С. 83-108.
20. Шрейдер Ю.А. Этика: Введение в предмет. - М., 1998. - 271 с.
21. Этика: Словарь афоризмов и изречений / В.Н.Назаров, Е.Д.Мелешко (сост.).  - М., 1995. - 335 с.
22. Этика: Учебник для студентов философских факультетов вузов / А.А.Гусейнов, Е.Л.Дубко, С.Ф.Анисимов и др. - М., 1999. - 495 с.