Етикет спілкування

       Етикет  спілкування

       Чи  знайома вам ситуація, коли зустрічаємо  гарних молодих людей, милуємося  ними до того моменту, поки вони не почнуть  говорити? Таку ситуацію можна, на жаль, спостерігати щодня як в суспільному  транспорті, так і на вулиці, тощо. Це трапляється тому, що молоді люди не вміють чи не бажають гарно спілкуватися. Тому слушним є коротка фраза: "заговори, щоб я тебе побачив".

       Від уміння спілкуватися залежить дуже багато в нашому житті. Спілкування є  містком до набуття справжніх  друзів, отримання бажаного, роботи, кар'єри, досягнення мети. Зрештою від вміння спілкуватися залежить те, чи будеш ти взагалі цікавим для людей, а значить чи зможеш ти завоювати їх повагу та авторитет. Тому слушно вказують, що спілкування - це ціле мистецтво.

       Спілкування починається із звертання. На "ти" звертаються, як правило, один до одного родичі, друзі, колеги, приятелі, діти. Перш, ніж перейти у спілкуванні на "ти" слід поцікавитися, що це за людина і чи цей "місток" буде на вашу користь. Пропозиція перейти на "ти" повинна виходити від більш літньої, поважної людини, чи особи, що займає вище службове становище. Молодші можуть попросити звертатися до них на "ти", хоча самі продовжують звертатися на "ви". Жінкам дозволено відмовитися від переходу на "ти" з чоловіком, без будь-якого пояснення причин.

       Мистецтво спілкування полягає також і  у загальній інтелігентності, освіченості, а звідси - вибору та підтримання  теми розмови та правильного тону бесіди. Не слід кричати, тріскотіти, зловживати увагою іншої чемної людини. А інколи ще більшим мистецтвом, ніж мистецтво спілкування, є мистецтво в слушним момент помовчати.

       Коли  ви розмовляєте з ким-небудь у  товаристві, важливо зосередитися на темі розмови, взяти в ній участь, підтримати її і внести в неї якийсь цікавий момент, щоб ви, як співрозмовник, запам'яталися іншим. Це буде свого роду "зеленим світлом" для подальшого підтримання стосунків з цими людьми. Розмова повинна бути ненав'язливою, невимушеною. Розповідаючи якісь жарти чи історії, подумайте, чи не скривдять вони когось з ваших співрозмовників прямим чи непрямим чином.

       Негарним  тоном вважається не відповідати  на питання, поставлені Вам. Це допускається лише в тому випадку, коли питання, на вашу думку, було некоректним чи недоречним. В такому разі слід залишити його без уваги і постаратися перевести розмову в інше русло.

       Коли  у розмові висловлюються різні  точки зору чи погляди, слід дослухатися  і взяти участь в розмові, коли ви твердо знаєте, про що говорите. Відстоювати  свою точку зору, не будучи повністю впевненим в правильності думки, виглядає немудро.

       У спілкуванні не слід допускати суперечок, у яких вже, як правило, ніхто не перемагає  і які відбуваються просто заради суперечки. В цьому разі співрозмовники вже зовсім не чують і не хочуть чути одне одного, дозволяють собі різкі висловлювання, вияви зневаги, що є недопустимим для вихованих людей не лише в часі посту.

       Не  слід бути у розмові нав'язливим, а дотримуватися принципу по черговості висловлювання. Не слід перебивати співрозмовника, а почекайте, коли він закінчить думку і ви зможете донести до нього свою точку зору.

       Якщо  ви погано почули звертання до себе, то слід перепитати, а не старатися  відповісти будь-що. Бо це може бути розцінено, як ваша неуважність або й зневага  до іншого. Старайтеся висловлюватися повними фразами, а не уривками з одного чи кількох коротких слів.

       Якщо  в процесі розмови до вас приєднується ще хтось, то слід йому коротко пояснити, про що саме велась мова. Якщо це його зовсім не стосується, то можна сказати, що тема була приватна, сімейна, тощо. Але чемна людина, яка бажає приєднатися до розмови, насамперед переконається, чи доречним буде її участь в цій розмові.

       Здавна  в основі спілкування українського народу лежать такі загальнолюдські  морально-етичні цінності, як доброзичливість, любов, лагідність, привітність, шаноба, ґречність. Власне цими чеснотами здавна славився український народ. Це відмічали завжди мандрівники, подорожуючі, офіційні особи, котрі бували в наших краях.

       Саме  український мовний етикет презентує  повний спектр ввічливості та ґречності у спілкуванні: це слова привітання, прощання, звертання, подяки, прохання, відмови, поздоровлення, вибачення, побажання, запрошення, похвали тощо. Саме ввічливість вважається основою спілкування. І не дивним є походження цього слова, його первісне значення. Ввічливий - це той, хто дивиться саме у вічі. А ментальність українського народу є саме виразом його етикетних знаків - миролюбності, відсутності ворожості, агресивності. Адже очі - це дзеркало душі. Тому, спілкуючись, співбесідники дивляться у вічі один одному. Відвертають очі лише ті, хто говорить неправду або старається щось скрити чи є нечесним. З часом прикметник "увічливий" переосмислився і набув переносного значення: "той, хто дотримується правил пристойності, виявляє уважність, люб'язність". Вищим проявом ввічливості є ґречність і чемність. Ґречний - "шанобливо ввічливий у поводженні з людьми". Цей прикметник уживається в українській мові з XVII ст. можливо, запозичений з польської.

       На  жаль сьогодні ми стикаємося все частіше  з молодіжним сленгом у спілкуванні, який пересипаний нав'язаними нам з інших мов, нечемними, часто навіть і брутальними словами, словами іноземного походження, які вживаються в прямому чи переносному значенні, злиттям слів, які чужі українській мовній традиції та спілкуванню. Чомусь деяка молодь вважає таке спілкування модним чи сучасним, в той час, коли свідомі молоді люди, які мають національну свідомість та гідність і дорожать нею, відроджуючи національні та етнічно-мовленнєві традиції українського народу, стараються спілкуватися чемно та поводитися доречно, чим викликають значну симпатію до себе та наслідування.

       Тому  наш обов'язок нині - відродити втрачене у спілкуванні людей, узвичаїти  призабуте, відкинути невластиве українській  культурі спілкування, силоміць нав'язане  нашому народові або бездумно перейняте чуже, брутальне. Адже за багатовікову історію у нашого народу склалася своя власна система мовленнєвого етикету, що є свого роду феноменом та відображенням загальної культури українського народу.

Вітання

• Добрий ранок. Доброго ранку.
• Добрий день. Доброго дня.
• Добрий вечір. Доброго вечора.
• Добридень. Привіт.
• Доброго здоров‘я. Моє шанування.
• Радий вас бачити. Як справи? Здоров‘я?
• Дякую. Добре. Прекрасно.

Прощання  і побажання:

• До побачення. Бувайте здорові.
• На все добре. Добраніч. До завтра.
• До скорої зустрічі. Прощавайте.
• Ідіть здорові. Щасливої дороги. Хай щастить.
• В добру годину. З Богом.

Виходячи  ненадовго:

• Я не прощаюсь. Ми ще побачимось.
• До вечора. До зустрічі.

Прохання  – подяка:

• Прошу вас... . Будьте люб‘язні... . Будь ласка... .
• Дозвольте... . Мені хотілося би попросити Вас... .
• Чи можу я попрохати Вас... .
• Вам не важко буде... . чи не могли б Ви... .
• Добре, що ми про все домовилися.
• Дякую за цінні поради, за нову інформацію.
• Дякую, що вислухали мене.
• Дякую, що знайшли час зустрітися зі мною.

Категоричне прохання:

• Я попросив би вас... .
• Прошу. Будьте ласкаві.
• Цілком можливо. Спробуємо.

Відмова потребує значно складнішої формули:

• На жаль, не можу... .
• Мені дуже шкода, але... .
• Шкодую. Що не зміг... .
• З задоволенням би, але... .
• Охоче, але... .
• Мені незручно відмовляти, але... .
• Я радий би дозволити. Але... .

При цьому  можна дати пораду:

• Дозвольте порадити Вам... .
• Дозвольте дати Вам пораду... .
• Я порадив би Вам... .
• Чи можу я дати Вам пораду... .
• Може, Вам слід було б... .

Якщо не почули сказаного:

• Пробачте, що Ви сказали?
• Прошу!
• Пробачте, я не почув Ваших останніх слів.

Формули пробачення:

• Пробачте! Вибачте! Даруйте
• Прости мені. Друже! Я хочу попросити у вас пробачення.

Формула: - Я вибачаюсь! – помилкова.

Подяка:

• Прийміть мою щиру вдячність... .
• Дозвольте висловити Вам подяку...
• Дуже вдячний за Вашу турботу... .
• Щиро вдячний і зворушений Вашою увагою...
• Це дуже люб‘язно з Вашого боку. Спасибі... .
• Не знаю, як Вам і подякувати...
• Спасибі, Ви дуже люб‘язні...
• Дякую. Ви так багато зробили для мене!
• Спасибі. Я Вам так зобов‘язаний!
• Як же мені віддячити за Вашу допомогу? Спасибі Вам велике.

Співчуття:

• Прийміть моє найщиріше співчуття.
• Дозвольте висловити Вам...
• Прошу прийняти мої найщиріші...
• Я хотів би висловити Вам...
• Я розумію Ваше горе.
• Я сумую разом з Вами.
• Дякую за співчуття!

Комплімент:

• З тобою так цікаво розмовляти!
• Ти сьогодні так чудово виступив!
• Приємно бачити, як Ви посвіжішали, відпочили...
• Дякую за комплімент. Це Вам тільки так здається.
• Спасибі, Ви явно перебільшуєте!
• Я радий це чути.
• Мені приємно почути це від вас.

                                     Підготувала:

                                     Студентка 8-ої групи I-го курсу МЕіМ

                                     МирошніченкоМарія