ДІВОЧА ЧЕСТЬ. ТРАДИЦІЇ ТА СЬОГОДЕННЯ

     МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

     виховного заходу 

     «ДІВОЧА ЧЕСТЬ. ТРАДИЦІЇ ТА СЬОГОДЕННЯ» 
 
 

     Виховна мета: виховувати почуття власної гідності, відповідальності за свої вчинки;

     Розвивальна мета: розвивати логічне мислення, вміння аналізувати, порівнювати, робити висновки;

     Пізнавальна мета: покращити знання студентів про традиції українського народу.

     Форма проведення: бесіда. 

     СЦЕНАРІЙ  ЗАХОДУ

     Слово вчителя

     Честь (чисть) — це ніщо інше, як чистота  душі людини, незаплямованість її земної психіки. Тому це слово сьогодні позначає і сукупність вищих моральних принципів, і незаплямовану репутацію, і дівочу невинність та цнотливість, і щирість та правдивість. Людина, яка з честю покидає фізичний світ, потрапляє у кращий простір світу духів і отримує вищі стартові можливості в наступному втіленні. Тобто честь — це земна якість, яка покращує долю людини в палінгенезії, це характеристика високого стану розвитку людської психіки.

     Здавалось би, в XXI сторіччі наречена напередодні весілля може думати про все на світі, крім своєї незайманості. Є вона, чи немає – річ доволі особиста.

     Поняття “дівочої честі” сьогодні багатьом здається остаточно застарілим. Відійшли в  далеке минуле вимазані дьогтем ворота до подвір’я “нечесної дівчини”, самі собою забулися цнотливість і чистота нареченої перед вівтарем, оскільки в інтимні стосунки молоді вступають частіше за все задовго до весілля. Та й нині це вже рідко хто засуджує.

     Кількома  століттями раніше втрату цноти до весілля вважали гріхопадінням. І хоча не існувало жодних юридичних норм і правил, які зменшували права грішниць, громадська думка завжди була налаштована проти них. Відтак репутація молодої, яка “вчинила ганебно”, гинула, жодна пристойна сім’я не хотіла такої невістки, і родина дівчини також зазнавала ганьби. Саме долю такої покритки зобразив у своїй поемі «Катерина» Т.Г.Шевченко.

     Уривок  з поеми «Катерина» у виконанні студентки.

Катерина

Кохайтеся, чорнобриві,  
Та не з москалями ,  
Бо москалі — чужі люде,  
Роблять лихо з вами.  
—  
Не слухала Катерина  
Ні батька, ні неньки,  
Полюбила москалика,  
Як знало серденько –  
 
Кличе мати вечеряти,  
А донька не чує;  
Де жартує з москаликом,  
Там і заночує.  
Не дві ночі карі очі  
Любо цілувала,  
Поки слава на все село  
Недобрая стала…  
Прийшли вісти недобрії —  
В поход затрубили.  
Пішов москаль в Туреччину;  
Катрусю накрили.  
Незчулася, та й байдуже,  
Що коса покрита:  
За милого, як співати,  
Любо й потужити...

 
Сидить батько кінець стола,  
На руки схилився;  
Не дивиться на світ божий:  
Тяжко зажурився.  
Коло його стара мати  
Сидить на ослоні,  
За сльозами ледве-ледве  
Вимовляє доні:  
«Що весілля, доню моя?  
А де ж твоя пара?  
Де світилки з друженьками,  
Старости, бояре?  
В Московщині, доню моя!  
Іди ж їх шукати,  
Та не кажи добрим людям,  
Що є в тебе мати.  
Проклятий час-годинонька,  
Що ти народилась!  
Якби знала, до схід сонця  
Була б утопила...  
Доню моя, доню моя,  
Цвіте мій рожевий!  
Як ягодку, як пташечку,  
Кохала, ростила  
На лишенько... Доню моя,  
Що ти наробила?..  
Доню моя, доню моя,  
Дитя моє любе!  
Іди од нас...»  
Ледве-ледве  
Поблагословила:  
«Бог з тобою!» — та, як мертва,  
На діл повалилась...  

     Слово вчителя

     Проте, виявляється, необтяженість моральними устоями не така вже й дрібниця. Вона іноді відгукується з найнесподіванішого боку (специфічні хвороби тут ні до чого).  І те, що наші предки визнавали лише як традицію, сучасна наука доводить як незаперечний факт. Як стверджують фахівці, чим більше у жінки допологових зв’язків з різними чоловіками, тим сильніше засмічений ними її хромосомний генетичний ланцюжок, і тим менше у неї шансів народити коханому законному чоловікові генетично його рідних дітей, і це не голослівне твердження.

     Перегляд  фільму «Код мужчины. Зачатие вне закона». 

     Слово вчителя

     Так що, хочемо ми того чи ні, але телегонія  доводить: цнотливість, невинність —  поняття не лише етичне, а й генетичне. Ось і виходить, що дівоча честь  і подружня вірність — генетична  основа сімейного щастя як батьків, так і їхніх майбутніх дітей. Може сучасним дівчатам тому не зашкодить пригадати сімейні устої наших прабабусь, які найвище за все цінили свою непорочність, даруючи її згодом своєму обранцеві і гарантуючи тим продовження його (а не чужого!) роду.

     Читання вірша Е. Асадова «Чудачка». 

Чудачка

Одни называли её "чудачкой" 
и пальцем на лоб - за спиной , тайком . 
другие - "принцессою" и "гордячкой" . 
а третьи просто - "синим чулком ".

Птицы и те попарно летают , 
душа стремится к душе живой . 
ребята подруг из кино провожают , 
а эта одна убегает домой .

Зимы и весны цепочкой пёстрой 
мчатся , бегут за звеном звено..... 
подруги , порой невзрачные просто , 
смотришь , замуж вышли давно.

Вокруг твердят ей : пора решаться, 
мужчины не будут ведь ждать , учти ! 
недолго и в девах вот так остаться ! 
дело то катится к тридцати.....

Неужто не нравился даже никто ? - 
посмотрит печальными глазами : 
- нравится нравились. ну и что ? - 
и удивлённо пожмёт плечами.

Какой же любви она ждёт , какой ? 
её хочется крикнуть : " любви-звездопада ! 
красивой-красивой ! большой-большой ! 
а если я в жизни не встречу такой , 
тогда мне совсем никакой не надо ! "