Податковий кодекс: плюси, мінуси, наслідки

Податковий  кодекс: плюси, мінуси, наслідки  

Останнім  часом досить популярною темою серед  політикуму і підприємців є тема прийняття податкового кодексу, на базі якого уряд планує розробити  бюджет на наступний рік. В основному, виступи з цього приводу поділяються на політично та економічно заангажовані. Тобто, частина людей робить на цій темі політичний капітал, інша, захищає свої економічні інтереси. Спробуємо проаналізувати проект цього документу з наукової точки зору стратегії розвитку економіки на середньострокову перспективу.  

При ознайомлені  з документом, досить чітко впадає в очі те, що методом його формування було зібрання до нього діючих законів  та підзаконних актів, різноманітних  інструкцій. В проекті кодексу  вся діюча юридична база по наповненню бюджету досить добре узгоджена, класифікована і визначена в термінах і поняттях. Це являється безумовним позитивом, так як з введенням в дію кодексу виключається плутанина в різних законах та підзаконних актах. Потенційному інвестору не потрібно буде вивчати десятки законів та сотні нормативних актів, а досить буде вивчити податковий кодекс для прийняття рішення про інвестування капіталу. До позитивів проекту закону потрібно занести і зменшення податку на прибуток та символічне зменшення ПДВ, а також канікули по сплаті податку на прибуток для новостворених підприємств. Це все добре, але потрібно відповісти на запитання, якої мети досягає прийняття кодексу та чи відповідає він задекларованому гаслу, що податки повинні бути для всіх однаковими.  

Для початку  хочеться зупинитись на одному з розділів кодексу, який приписує податковій нехарактерні їй функції та може призвести до збільшення корупції серед податківців. Так кодексом законодавчо закріплюється право податкової диктувати суб’єкту підприємницької діяльності ціну товару, за якою він має його продавати. Так стаття 39 розділу I узаконює таке поняття, як звичайна ціна та визначає методи її визначення, та варіанти застосування податковою, при визначенні розміру податку. В цій статті, порушується не тільки ряд інших законів України, регулюючих оціночну діяльність та ціноутворення, але і самі принципи ринкової економіки, які ґрунтуються на вільній ціні та де відсутнє саме поняття ціни звичайної. Також в проекті закону путаються поняття вартості товару та ціни на товар, адже одним із варіантів визначення звичайної ціни рекомендується встановлювати її на основі встановлення вартості. Те що вартість товару або майна може встановлюватися як: відновна, ліквідаційна, дохідна, мабуть авторам закону невідомо. Цікаво, що залежно від методу встановлення вартості, її величина може відрізнятись в той чи інший бік дуже значно. В методиці визначення звичайної ціни не згадується про те, що бувають ціни спотові, ф’ючерсні, інвестиційні, ліквідаційні (розпродаж). Саме цікаве те, що доводити те, що ціна незвичайна має податковий інспектор, який часто не має ні відповідної освіти ні кваліфікації. Звичайно, держава повинна контролювати ціни на своєму споживчому ринку, але це не повинна робити податкова, для цього є такі інституції, як мінекономіки, держком цін, антимонопольний комітет, а для виявлення злочинів по відмиванню коштів існують силові структури. Контроль за цінами у варіанті податкового кодексу призведе до постійного їх збільшення (для зростання податкової бази) та до корупції серед службовців податкової.  

Одним із плюсів проекту закону є зменшення  податкового навантаження на економіку.  

Розглянемо  розділ III проекту кодексу, в якому  описується методика визначення податку  на прибуток підприємств. Безумовно, зниження податку на прибуток до 16% має стимулююче подіяти на інвестиційну діяльність в Україні. Проектом кодексу, також передбачені подакові канікули для малого бізнесу з річним оборотом до 3 млн. грн. В той же час, передбачені потужні запобіжники для уникнення сплати податку на прибуток. Запобіжники у вигляді заборони відносити на валові витрати перерахування коштів на користь субєктів, що перебувають на спрощеній системі оподаткування, а також платежі нерезиденту за консалтинг, маркетинг, рекламу, інжиніринг та роялті. Цими запобіжниками перекривається шлях до виведення із під оподаткування за кордон сотен мільйонів доларів США.  

Покращенням існуючої податкової бази є визначення кодексом моменту визначення доходу, а саме «дохід від реалізації товарів  визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар». А також визнання того, що отримана передплата не є доходом. Такий підхід приводить поняття доходу до його наукового визначення та в цілому покращує умови ведення підприємницької діяльності. Згідно економічної теорії різке зниження податків в короткостроковій перспективі приводить до зменшення надходжень до бюджету, а в середньостроковій та довгостроковій до значного їх збільшення. Із проекту податкового кодексу можна зробити висновок, що зменшення надходжень не повинно бути (за рахунок збільшення кількості платників та неможливість приховування податку), але уже на протязі наступного року має влада може очікувати збільшення інвестиційної активності в економіці.  

В цілому зниження ПДВ із 20% до 16%, також можливо зарахувати до позитиву, хоча таке незначне зниження на мою думку є не принциповим та не призведе до революційних змін в структурі економіки, адже саме ПДВ є набільшим гальмом розвитку внутрішнього ринку та здійснення структурних змін в економіці. Аргументи уряду, що ПДВ є основним наповнювачем бюджету є не переконливими, так як основні надходження від ПДВ – це надходження від імпорту, що сплачуються при розмитненні товару, і саме негативний зовнішньоторговельний баланс приводить до того, що ПДВ наповнює бюджет. Збереження такого стану в зовнішній торгівлі веде до дефолту та девальвації гривні, а от же любий уряд вимушений буде працювати по створенню позитивного зовнішньоторговельного балансу, при досягненні якого ПДВ уже не буде наповнювачем бюджету. Досвід 2003-2004 років, коли зовнішньоторговельний баланс був позитивним, свідчить про те, що в окремі квартали, надходження від ПДВ були менші ніж зобов’язання по його відшкодуванню. В країні з відкритою економікою, якою є Україна, ПДВ не тільки є нелогічним податком, але і таким, який порушує принципи соціальної справедливості, адже не нормально коли ПДВ який сплачує щодня кожен громадянин України, фактично перерозподіляється на користь експортерів та є часто основним джерелом їх прибутку. В умовах України ПДВ краще за все було б скасувати взагалі, або зменшити більш суттєво. В якості замінника ПДВ можливо запропонувати податок з майна підприємств, який існує в багатьох країнах в тому чи іншому вигляді. Так в Росії існує податок на основні фонди, в Великобританії податок на корпоративні права. Саме майно підприємств є джерелом прибутку, а тому введення податку на майно підприємств стимулювало б їх працювати більш ефективно за принципом, хто краще працює той менше платить. Єдиний позитив від ПДВ той, що за його допомогою, можливо частково обходити правила ВТО. Так в проекті кодексу, встановлено, що експортерам зерна і деревини не відшкодовується ПДВ, що фактично буде здешевлювати ці товари на внутрішньому ринку та сприяти розвитку переробки цих товарів в Україні. Але знову питання, а чому тільки зерно і деревина, чому б не розширити цей список за рахунок металобрухту, залізорудної сировини, шкірсировини.  
 

Безумовним  нововведенням проекту кодексу  є податок на нерухоме майно. Кодексом вводиться податок на метри житлового будинку або квартири у розмірі 10 гривень за метр у випадку якщо власник не зареєстрований за адресою помешкання. Якщо власник зареєстрований за адресою помешкання то оподатковуються площа квартири більша за 120 квадратних метрів або площа будинку більша за 250 квадратних метрів. На мій погляд саме цей розділ кодексу найгірше виписаний та є найбільш соціально несправедливий. По перше, так як цей податок широко рекламувався як податок на багатство, то можливо вважати, що цей розділ кодексу фактично встановлює стандарти життя в Україні. Згідно таких «стандартів» якщо сім’я, яка мешкає в місті, має будиночок в селі, то це роскіш і за це потрібно платити. Мабуть автори проекту вважають, що в заміських будинках тільки відпочивають. Насправді, для сотен тисяч українських сімей, будинок у сільській місцевості є і засобом для поповнення раціону харчування і місцем куди можливо вивезти літом на оздоровлення дітей. Так як за базу оподаткування заявлено всю площу будинку, разом із підвалом, горищем, підсобними приміщеннями, можна зробити висновок, що за невеликий будинок на 2 кімнати і кухню потрібно буде сплачувати 1000-1500 гривень на рік. Багато це чи мало? Для бізнесмена мізерна сума, для пенсіонера або багатодітної сім’ї надзвичайно велика. Щоправда в пункті 265.4.2. визначено, що «за рішенням сільської, селищної або міської влади від оподаткування повністю або частково можуть звільнятись:  

а) прибудови  до житлових будинків, які використовуються для утримання свійських птахів і тварин;  

б) прибудови  до житлових будинків, які використовуються для зберігання садово-господарського інвентарю;  

в) гаражі (вбудовані у підвальні приміщення житлових будинків або прибудовані  до них);  

г) підвальні  приміщення;  

ґ) горища;  

д) ветхі  та аварійні будинки»,  

але цікаво, в умовах постійного дефіциту коштів у бюджеті, який чиновник прийме рішення по зменшенню бази оподаткування?  

Введенням податку на житлове майно у  такому вигляді порушує не тільки принципи справедливості, але і задекларований принцип «податки повинні платити всі». Якщо простий громадянин повинен платити із площі підвалу де він зберігає харчі для себе, із площі підсобних приміщень, то чому не повинен платити нічого бізнесмен, який має тисячі метрів виробничих та складських приміщень із яких він отримує прибуток.  

Декілька  тез про оподаткування малого бізнесу та приватних підприємців. Так з часів отримання системи  спрощеного оподаткування, сотні тисяч  громадян України почали займатись  підприємницькою діяльністю, що давало їм змогу в умовах фактичного безробіття мати хоч якийсь дохід. З часом, систему приватних підприємців почали активно використовувати великі і середні бізнеси для ухиляння від податків. Така практика чинним проектом кодексу фактично припиняється. Ускладнюється життя і приватним підприємцям, які використовують найману робочу силу, але чи можна вважати приватним підприємцем фізичну особу на якого працюють інші люди, з точки зору економічної теорії неможна. Якщо підприємець використовує найману робочу силу, то він повинен нести соціальну відповідальність не за неї не тільки в період її роботи, але і за її майбутнє у вигляді сплати внесків до пенсійного та інших фондів. Дефіцит пенсійного фонду і як результат несправедливо низькі пенсії великою мірою обумовлені тим, що використовуючи механізм спрощеного оподаткування, в Україні з доброї половини доходів працюючих не сплачуються внески до пенсійного фонду. Для приватних підприємців, які використовують тільки свою робочу силу , практично нічого не змінюється крім підвищення єдиного податку, але якщо згадати, що ставка 200 грн. в місяць, була прийнята в 2000 році то купівельна спроможність 600 грн. в 2010, приблизно адекватна, тому мова може йти не про підвищення ставки єдиного податку, а про його індексацію.  

Звичайно, можна зрозуміти багатьох приватних підприємців, які не хочуть нічого міняти в своїй діяльності, але аналізуючи обмеження кодексу щодо приватних підприємців, можливо зробити висновок, що до акцій невдоволення приклали руку великі і середні підприємства, які використовували механізм спрощеного оподаткування для ухиляння від сплати податків.  
 

На завершення спробую спрогнозувати наслідки прийняття податкового кодексу. Можна зазначити, що в кодексі, фактично усунуто всі шляхи ухилянні від  податків для малого і середнього бізнесу, що змусить їх платити зарплату виключно легальним шляхом, це приведе до суттєвого збільшення їх витрат по веденню бізнесу і багато з них вимушені будуть або припинити свою діяльність, або збільшити вартість своєї продукції на 10-15%. Підприємці, які отримували дохід виключно від співпраці з підприємствами, що працюють на загальній системі оподаткування в своїй більшості вимушені будуть шукати інші засоби отримання доходу. Щоправда в кодексі закладений потужний компенсатор збільшення витрат на ведення бізнесу у вигляді зменшення податків. Але сама більша небезпека є в тому, що бізнес збільшення витрат отримає зразу, а зменшення податків, в угоду тому ж МВФ, буде здійснюватись поступово до 2015 року. Такий підхід є ненауковим та шкідливим для економіки, та фактично знищує всі позитивні моменти від прийняття кодексу. У випадку якщо з 2011 року будуть діяти ставки ПДВ -16% і прибуток – 16%, то такий кодекс буде сприяти розвитку економіки та значно згладить проблеми тих же спрощенців, в іншому випадку ми можемо отримати зростання безробіття та цін. Соціальне невдоволення буде підігріватися іще і тим, що данні Держкомстату будуть показувати значне зростання доходів населення (за рахунок часткової їх детінізації ), при реальному їх скороченні.  

Чи потрібно приймати такий кодекс, на мою думку  потрібно, бо все ж таки це крок в  перед по наведенню порядку в країні. Люба реформа по наведенню порядку безболісною не буває, а соціальне невдоволення тільки буде спонукати владу до більш ефективної роботи.  

Яким  буде остаточний прийнятий варіант  побачимо, але очевидно, що в кодекс потрібно буде вносити поправки уже в наступному році.

Всеволод Степанюк

2. ПОДАТКОВИЙ КОДЕКС: НАСЛІДКИ ДЛЯ БІЗНЕСУ 

Зараз найбільш обговорюваним законопроектом в Україну є Податковий кодекс.

Кодекс  прийнятий у першому читанні 29.09.2010 р., розгляд у другому читанні передбачається 16 листопада 2010 За час підготовки запропоновано 4 000 поправок до кодексу.

Стільки акцій протесту не знав ще жоден  законодавчий акт Україні: 25 червня 2010 р. відбулася всеукраїнська попереджувальна  акція протесту проти ухвалення  податкового кодексу, 4 листопада біля стін Верховної ради зібралися тисячі підприємців з усієї України з вимогою ввести мораторій на розгляд податкового кодексу.

Плюси: Проект передбачає зниження ставки податку  на додану вартість (ПДВ) з 20% до 17% з 1 січня 2014 року (з 1 січня 2012 року - 19%, з 1 січня 2013 року - 18%).

Передбачається  зниження ставки податку на прибуток підприємств з 25% до 20% з 1 січня 2014 року (з 1 січня 2012 року - 24%, з 1 січня 2013 року - 22%).

Мінуси: Проте, головним постраждалим ланкою в результаті прийняття нового кодексу, виявиться малий бізнес.  

Згідно  з проектом Податкового кодексу  спрощена система оподаткування  не поширюється (ст.291) на фізичних осіб - підприємців, які здійснюють:

а) діяльність у сфері розваг;

б) виробництво і роздрібний продаж підакцизних товарів (крім діяльності фізичних осіб, пов`язаної з роздрібним продажем пива і столових вин);

в) виробництво  і роздрібний продаж паливно-мастильних матеріалів;

г) видобуток, виробництво та інші види діяльності з дорогоцінними металами і дорогоцінними каменями, у тому числі органічного походження, які підлягають ліцензуванню відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності";