Визначення цілі та напрямки діяльності підприємства

1) розв'язанні  ключових проблем підвищення  ефективності різних виробничо-господарських  систем та економіки країни  в цілому;

2) практичній  реалізації стратегії і тактики  розвитку національної економіки  на всіх рівнях управління. Нині  у світі функціонує понад 150 міжнародних, національних і регіональних центрів (інститутів, асоціацій) з продуктивності та управління.

11.Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Вирішальне значення для ефективного розвитку всіх структурних елементів економіки має наявність широкої мережі установ соціальної інфраструктури.

12.Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах:

а) технології, наукові дослідження та розробки, супроводжувані революційними проривами в багатьох галузях знань (пропорція імпортних та вітчизняних технологій);

б) склад та технічний рівень основних фондів (основного капіталу);

в) масштаби виробництва та діяльності (переважно за деконцентрації з допомогою створення малих і середніх підприємств та організацій);

г) моделі зайнятості населення в різних виробничих і невиробничих галузях;

д) склад  персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації тощо.

    Лише  вміле використання всієї системи  перелічених чинників може забезпечити  достатні темпи зростання ефективності діяльності підприємств. При цьому  слід зазначити, що обов'язковість урахування зовнішніх чинників не є такою жорсткою, як чинників внутрішніх. 
 
 
 
 

2. Проблеми розвитку підприємництва в Україні 

    Проблема  становлення та розвитку підприємництва в економіці будь-якої країни, належить до категорії особливо актуальних.

    Економіко-правове  регулювання підприємництва в Україні  передбачає:

• по-перше, законодавче забезпечення свободи конкуренції між підприємцями, в тому числі й захист і їх самих, і споживачів від будь-яких проявів монополізму та недобросовісної конкуренції;

• по-друге, гарантування всім підприємцям рівних прав та створення рівних можливостей  для доступу і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів;

• по-третє, гарантування недоторканності майна та забезпечення захисту прав власності підприємця;

• по-четверте, розробку та впровадження стимулюючої  податкової та фінансово-кредитної  політики;

• по-п'яте, стимулювання інноваційної діяльності за допомогою цільових субсидій, податкових пільг, цільових кредитів тощо;

• по-шосте, створення сприятливого правового  середовища для розвитку різноманітних  форм коопераційних зв'язків та самоорганізації  суб'єктів підприємництва тощо.

    Чи  всі ці важелі сьогодні в нас задіяні  та ефективно використовуються для  становлення і розвитку підприємницької діяльності та для сталого соціально-економічного розвитку нашої країни? Відповідь однозначна - ні!

А це, в  свою чергу, призводить не лише до гальмування  процесу розвитку підприємництва, але, що ще гірше, примушує суб'єктів підприємництва переходити в тіньову економіку.

    Знайти  розумне співвідношення між державним  регулюванням і ринковим саморегулюванням — одне з ключових завдань розбудови  української держави.

    На  етапі становлення ринкової економіки  перед державою постають такі основні завдання:

• формування нової системи відносин власності, притаманних змішаній   багатоукладній економіці;

• формування основних елементів ринкової інфраструктури;

• сприяння становленню підприємництва (чітке  регулювання та підтримка з боку держави).

    Слід  зазначити, що найважливіша функція  держави — розробка законодавства  та забезпечення виконання законів, тобто правове регулювання. Це, власне, і визначає роль держави в ринковій економіці.

    Формування  та розвиток національного підприємництва значною мірою залежать від створення відповідної правової бази, яка стимулювала б підприємницьку активність та добросовісну конкуренцію.

    Сьогодні  ми повинні говорити про другий етап розвитку підприємництва в Україні, а власне, про етап його саморозвитку, самофінансування та самозабезпечення. Однак недосконала та недієва політика держави щодо розвитку та підтримки підприємництва та інші чинники, як, до речі, й недостатній рівень науково-теоретичного обґрунтування розвитку цього сектора економіки, примушують говорити ще й про перший, початковий етап становлення підприємництва в Україні. Одним із головних чинників збереження такого становища є недосконале правове регулювання підприємницької діяльності.

    Правове регулювання підприємництва здійснюється численними нормативно-правовими актами як загального, так і спеціального характеру. Однак уповільнення темпів зростання кількості суб'єктів підприємництва і кількості зайнятих свідчить про недостатність і недосконалість нормативно-правової бази розвитку підприємництва, яка повинна бути першоосновою, фундаментом формування та розвитку суб'єктів підприємницької діяльності.

    Важливою  інституціональною передумовою  економічного зростання є наявність  у країні розвиненого конкурентного  середовища. А існуючий незадовільний  стан розвитку підприємництва в Україні є головною причиною низької ефективності конкурентного впливу. Про це свідчать зокрема інтегровані показники стану малого підприємництва в Україні за  роки незалежності. Так, кількість малих підприємств на 1 тисячу чоловік наявного населення складає трохи більше ніж чотири одиниці, що в 11 разів менше за аналогічні показники країн ЄС та майже в 20 разів менше, ніж у США. На малих підприємствах України працює 10% зайнятих у галузях економіки, а питома вага обсягів виробництва продукції (робіт, послуг) становить 11%. Ці показники в 6-8 разів нижчі, ніж у розвинених країнах, і в 1,5-2 рази менші, ніж в окремих країнах СНД.

    На  жаль, недосконала державна політика, а в багатьох випадках її відсутність  не сприяє повномірній реалізації основних соціально-економічних функцій підприємництва, забезпеченню підприємницької безпеки.

    Повільність та суперечливість просування України  шляхом ринкових реформ значною мірою  обумовлюється саме недооцінкою  ролі та значення підприємництва, зокрема  малого. Це неминуче призводить до виникнення негативних явищ у ході становлення цього сектора економіки. Зокрема мале підприємництво:

• не виконує  ролі провідного сектора ринкової економіки  України та не є ринкоутворюючим  чинником, як це є в інших країнах;

• недостатньо зростає кількісно, а отже, не забезпечує створення додаткових робочих місць в умовах зростання рівня безробіття та за наявності перспективи здійснення в Україні пенсійної реформи;

• не забезпечує запровадження інновацій;

• не формує достатньою мірою нового соціального прошарку підприємців-власників, які повинні стати основою формування середнього класу як соціальної бази ринкових реформ.

    Як  наслідок, процес становлення малого підприємництва в Україні відбувається вповільнено і нерівномірно.

    По-перше, спостерігається вповільнення темпів зростання кількості малих підприємств. Так, наприклад, темпи росту діючих малих підприємств порівняно з попереднім роком склали:  

 

    По-друге, наявна галузева деформація. Мале підприємництво зорієнтовано переважно на діяльність у сфері торгівлі та громадського харчування (51%), що пов'язано з відносно незначними витратами на створення  таких підприємств та швидким  обігом вкладеного капіталу. Насторожує той факт, що не спостерігається тенденції до зростання питомої ваги кількості малих підприємств, які спеціалізуються на виробничій діяльності. Частка підприємств промисловості становить 14% від загальної кількості малих підприємств, будівництва - 10%, побутового обслуговування населення - 5%, транспорту та зв'язку - 2%. 

  Кількість малих промислових підприємств  (МПП) і частка їх продукції у загальному промисловому виробництві

      

    По-третє, відбувається нерівномірний розвиток суб'єктів підприємництва на регіональному  рівні. Найбільша кількість малих  підприємств зосереджена в Донецькій, Дніпропетровській, Харківській, Львівській, Луганській, Запорізькій областях, у місті Києві та в Автономній Республіці Крим. У цих регіонах сконцентровано 65% їх загальної кількості.

    По-четверте, не використовуються повною мірою потенційні можливості малого підприємництва щодо створення нових робочих місць та вирішення проблем безробіття. У ряді регіонів, у яких мале підприємництво не набуло належного розвитку (де рівень зайнятості на малих підприємствах нижчий від загальнодержавного), спостерігається високий рівень безробіття. До таких регіонів відносяться Чернігівська, Житомирська, Рівненська та Волинська області. Це є свідченням відсутності дієвої та ефективної регіональної політики стосовно розвитку малого підприємництва, сприятливої для формування підприємницьких структур.

    Аналіз стану розвитку підприємництва в Україні доводить, що основними причинами гальмування розвитку цього сектора економіки є:

• відсутність  належного нормативно-правового  забезпечення розвитку підприємництва, зокрема відсутність єдиної законодавчої стратегії розвитку підприємництва;

• відсутність  ефективного механізму реалізації державної політики щодо підтримки  суб'єктів підприємництва (така державна політика в основному лише задекларована ).

• нестабільність системи оподаткування та надмірна важкість податкового тягаря, регуляторний тиск, відсутність стартового капіталу, що примушує багатьох суб'єктів підприємництва збочувати в тіньову економіку. Для прикладу: сьогодні в Україні функціонує лише третина малих підприємств із числа зареєстрованих, офіційно зареєстровано лише 1200 тисяч громадян-підприємців, хоча, за експертними оцінками, їх налічується майже 5 млн.;