Сутність витрат виробництва та їх види

Міністерство освіти, науки  та спорту України

Дніпропетровський технікум зварювання та електроніки ім. Є. О. Патона 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

 

С.Р.С. № 4

з предмету: Економічна теорія

на тему: «Сутність витрат виробництва та їх види»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав

Студент групи КМП-10 1/11

Ватрич Максим

Перевірила

Антіпова Тетяна Андріївна

 

 

 

 

 

м. Дніпропетровськ

2012 р. 

Сутність витрат виробництва та їх види. 

У процесі  виробництва здійснюються витрати  ресурсів, більшість яких купується  на ринках і має вартісну форму. Деякі  ресурси витрачаються, але не оплачуються. Наприклад, вода з криниці. Вона є  для багатьох дарунком природи. Тому витрати — це не просто витрати, а витрати ресурсів, що набувають на ринку вартісної форми. У спрощеному вигляді витратами називають грошове вираження використання виробничих ресурсів, у результаті якого здійснюється виробництво і реалізація продукції. 
    Існує декілька підходів до розгляду витрат виробництва. 
    По-перше, з точки зору всього суспільного виробництва витрати виробництва поділяються на витрати суспільства і витрати його первинних ланок — підприємств. З позиції суспільного виробництва до витрат належать витрати, що відображені у вартості кінцевої продукції. 
    Витрати підприємства на виробництво являють собою важливий елемент відтворювального процесу первинної ланки і відтворюють у собі витрати підприємства на всі спожиті ресурси на виробництво продукції. 
    По-друге, на рівні підприємства одночасно існує два підходи до визначення витрат виробництва: бухгалтерський та економічний. В економічних дослідженнях особливу цінність мають економічні витрати, а в господарській практиці — бухгалтерські витрати. Саме бухгалтерські витрати законодавчо закріплені в законах про податок на прибуток підприємств. 
    У цій темі витрати виробництва розглядаються як категорія мікроекономіки. 
    При з’ясуванні сутності витрат слід пам’ятати, що їх існування в економіці зумовлено рідкістю ресурсів і можливістю їх альтернативного використання. Якщо для виробництва деякого конкретного товару використано певні ресурси, то це означає, що їх застосування вже неможливе для виробництва якогось іншого товару. Витрати в економіці пов’язані з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг. Отже, витрати, які слід ураховувати при прийнятті економічних рішень, — це завжди альтернативні витрати, тобто альтернативна вартість (цінність) ресурсів при найдоцільнішому, альтернативному варіанті їх застосування. Для кращого розуміння цього положення слід звернутися до теми 2, де розглядається проблема виробничих можливостей. Витрати на оплату ресурсів здійснюються в грошовій формі і часто називаються економічними витратами. 
    Економічні витрати — це ті виплати, які підприємство повинне зробити, або ті доходи, які підприємство повинно забезпечити постачальнику ресурсів для того, щоб відволікти ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах. 
    Виходячи з цього визначення категорія витрат виробництва, або економічних витрат, належить до мікроекономічного рівня, хоча й не виключений вплив на неї з боку макроекономічних структур. 
    Припустимо, що за рік роботи підприємство одержало загальний виторг на суму 240 000 грн. Розглянемо підсумовування рахунків з точки зору бухгалтерії. 

Сума загального виторгу (грн.)	240 000
Амортизація	20 000
Витрати на матеріали	60 000
Витрати на оплату найманої праці	40 000
Комунальні послуги	10 000
Загальні (явні) витрати	130 000
Бухгалтерський  прибуток	110 000

 

    За цим підрахунком бухгалтерські витрати становлять 130 000 грн., а бухгалтерський прибуток — 110 000 грн. Однак цей бухгалтерський прибуток не точно відображає економічні результати підприємницької діяльності, бо в ньому не враховано неявні витрати. А вони становлять вагому частку загальної кількості використаних на підприємстві ресурсів. Використовуючи власні ресурси (основний і оборотний капітал, землю, власну працю та підприємницький хист), підприємець несе неявні витрати, тобто відмовляється від процента (ренти) на капітал, ренти від земельної ділянки, заробітної плати. 
    У зв’язку з цим розглянемо складові бухгалтерського прибутку (цифри довільні).

Бухгалтерський  прибуток (грн.)	> 110 000
Втрачений процент	< 10 000
Втрачена земельна рента	< 2 000
Втрачена заробітна  плата	< 40 000
Втрачений дохід  за підприємницький  хист (нормальний прибуток)	< 10 000
Загальні неявні витрати	> 31 000
Економічні витрати	> 192 000
Економічний прибуток	> 48 000

 

    Чому нормальний прибуток є складовою економічних витрат? Тому що підприємцю потрібна мінімальна плата (у нашому прикладі 10 000 грн.) для утримання його підприємницької діяльності в межах цього підприємства. Ця мінімальна плата називається нормальним прибутком, який підприємець одержує понад свою умовну заробітну плату, яку він одержував би на іншому підприємстві як найманий працівник. Нормальна винагорода за виконання підприємницьких функцій є неявними витратами поруч із неявним процентом, рентою і зарплатою. 
    Економісти вважають витратами всі платежі — явні та неявні, — які потрібні для залучення ресурсів до конкретного виду діяльності. 
    Виплати фірми, пов’язані з виробництвом продукції або наданням послуг, можуть бути або зовнішніми, або внутрішніми. 
    Зовнішні витрати являють собою плату постачальникам ресурсів (праці, сировини, енергії і т. д.), які не є власністю даного підприємства. Але підприємство може використовувати ресурси, що належать до його власності. 
    Використання будь-якого ресурсу пов’язано з певними витратами, незалежно від того, кому він належить, і власні ресурси підприємства хоча й не оплачуються, але чогось коштують. Виходячи з логіки економічної доцільності власні ресурси теж підкоряються загальним закономірностям альтернативності використання ресурсів. 
    Витрати на власний і самостійно використаний ресурс є внутрішніми витратами. 
    Приклад. Припустимо, що перукар, який надає відповідні послуги населенню, є власником приміщення і відповідного устаткування. Хоча на підприємстві відсутні зовнішні витрати, внутрішні є. Адже перукар, використовуючи власне приміщення, недоодержує щомісячний дохід, котрий він міг би одержати, здаючи це приміщення в оренду. Так само буде і з оплатою праці самого перукаря, яку він отримав би, виконуючи відповідні функції на підприємстві, що належить іншому власникові. 
    Крім того, як зазначалося, до економічних витрат належать нормальний прибуток — мінімальна плата, необхідна для утримання підприємницького таланту в межах даного підприємства. Якщо ця мінімальна винагорода не буде забезпечена, то підприємець переорієнтує свій підприємницький хист на інший напрям діяльності, в іншу сферу або навіть відмовиться від підприємництва заради одержання заробітної плати. 
    Виходячи з викладеного вище дамо кількісне визначення витрат виробництва, або економічних витрат. Економічні витрати — це сума зовнішніх і внутрішніх платежів, включаючи в останні і нормальний прибуток, необхідних для того, щоб залучити і утримати ресурси в межах даного напряму діяльності. 
    Постійні і змінні витрати. Виробництво потребує не тільки праці, землі і капіталу, але також і часу. Трубопроводи не можна збудувати за одну ніч. Щоб пояснити роль часу у виробництві і для витрат, треба розрізняти три різних часових періоди. Ми визначаємо миттєвий період як проміжок часу, який настільки короткий, що виробництво залишається сталим. Короткостроковий період означає час, протягом якого підприємства можуть пристосувати виробництво шляхом переміни змінних факторів, таких як матеріали і праця, але не можуть змінити сталі фактори, такі як основний капітал. 
    Довгостроковий період — це проміжок часу, достатній для того, щоб усі фактори виробництва, у тому числі й основний капітал пристосувати до потреб ринку протягом цього періоду. 
    В економічній теорії короткостроковий період використовують для визначення постійних, змінних і граничних витрат. 
    Постійні витрати (ПВ) — це витрати, величина яких не залежить від зміни обсягу продукції. Які витрати підприємств є постійними? Такі як орендна плата, амортизація основного капіталу, страхові внески, утримання управлінського персоналу. Постійні витрати виплачують навіть тоді, коли продукцію взагалі не виробляють. 
    Змінні витрати (ЗВ) — це витрати, величина яких у короткостроковому періоді змінюється залежно від зміни обсягу продукції. Вони складаються з витрат на сировину, заробітну плату, пальне, тобто містять усі витрати, які не належать до постійних. 
    

Валові, середні і постійні витрати. Постійні і змінні витрати у сукупності становлять валові витрати (ВВ). 
    За означенням завжди ВВ = ПВ + ЗВ. 
    Поділ витрат на постійні і змінні має важливе значення для аналізу діяльності підприємства, особливо в разі прийняття рішення про скорочення обсягів виробництва або навіть про закриття підприємства через його збиткову діяльність. 
    Аналіз динаміки змінних витрат необхідний для вирішення питання про обсяги випуску продукції. Змінні витрати, а отже, і валові, зростають зі збільшенням обсягів, але постійні не змінюються, і тому витрати на одиницю продукції зменшуються. Це зменшення має свої межі, після чого витрати збільшуються. Ця межа — граничні витрати. 
    Граничні витрати (ГВ) є одним із найважливіших понять у політичній економії. Вони визначають додаткові витрати на одну додаткову одиницю продукції. Щоб проілюструвати обчислення граничних витрат, використаємо дані табл. 7.1.

Таблиця 7.1

Розрахунок  граничних витрат

Обсяг продукції	Валові витрати, грн	Граничні витрати
1	2	3
0	110	—
1	170	60
2	220	50
3	260	40
4	320	60
5	420	100

 

     Цифри стовпця 3 отримуємо відніманням  ВВ на певний обсяг продукції  зі стовпця 2 від ВВ на попередній  її обсяг. Оскільки змінні витрати  завжди зростають, як і валові  витрати, то єдина відмінність  полягає в тому, що змінні витрати  за визначенням повинні починатися  з нуля, а не зі сталої суми  постійних витрат. 
    Граничні витрати виробництва — це додаткові витрати на виробництво однієї додаткової одиниці обсягу продукції:

  

   Дослідження західних учених показують, що криві граничних витрат мають U-подібну форму. Ця U-подібна крива спадає на початковій стадії, досягаючи мінімальної точки, і потім починає підніматися. Криву граничних витрат показано на рис. 7.1. Для її обчислення використовують дані табл. 7.1.

Рис. 7.1. Граничні витрати   

Закон спадної віддачі. Витрати на виробництво будь-якого продукту підприємства залежать не тільки від цін необхідних ресурсів, але й від технології — кількості ресурсів, які необхідні для виробництва. Протягом короткострокового періоду підприємство може змінити обсяг виробництва через поєднання кількості ресурсів з фіксованими потужностями. Так, кожна одиниця приросту витрат праці додає щоразу менше одиниць продукції, якщо інші фактори виробництва залишаються сталими. 
    Згідно із законом спадної віддачі продукт кожної додаткової одиниці фактора виробництва буде зменшуватися, якщо величина витрат цього фактора збільшується, а інші фактори залишаються сталими. 
    Дія закону спадної віддачі пояснює нам динаміку граничних витрат. Отже, взаємозв’язок між законами продуктивності і кривими витрат такий: у короткостроковому періоді, коли фактори виробництва, такі як капітал, є сталими, віддача змінних факторів спочатку зростає, потім знижується. Відповідно криві граничних витрат спочатку зменшуються, а потім зростають, після того як віддача починає зменшуватися. 
    Середні витрати — це витрати на одиницю випуску продукції, які дорівнюють валовим витратам, поділеним на вироблену кількість товару, виходячи з того що валові витрати є сумою постійних і середніх змінних. Іншими словами,

   

Середні постійні витрати являють собою постійні витрати, поділені на обсяг випуску продукції. Відповідно розраховуються і середні змінні витрати. Слід зауважити, що валові середні витрати безпосередньо залежать від середніх постійних і середніх змінних.  
    Середні витрати мають велике значення для підприємця, оскільки вони дають змогу визначити, за якого обсягу виробництва витрати на одиницю продукції будуть мінімальними. Порівнюючи середні валові витрати з ціною продукції, можна визначити ступінь прибутковості виробництва. 
    Кількісний вимір витрат виробництва продукції на рівні первинної ланки (підприємства, фірми) виражається за допомогою широковживаної у вітчизняній науці і господарській практиці такої економічної категорії, як собівартість, яка обчислюється у грошовій формі. Собівартість — це грошове вираження витрат господарського суб’єкта на виробництво продукції, що відбиває витрати засобів виробництва і заробітної плати на його створення. З цього питання К. Маркс писав так: “З точки зору капіталіста витрати виробництва складаються тільки лише з тих грошей, які він авансував або тільки з тієї частини витрат виробництва товару, які він оплатив” (Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — 2-е вид. — Т. 26. — Ч. 3. — С. 265). 
    Фактично собівартість — це інша назва бухгалтерських витрат. Кожна країна законодавчо регулює структурні елементи собівартості, у тому числі норми та методи амортизації, ставки відрахувань на соціальні та інші потреби тощо. 
    Собівартість несе важливу інформацію про умови і стан виробництва на підприємстві і є одним з основних оперативних показників його господарської діяльності. Товаровиробник завжди прагне до найбільш раціонального використання ресурсів з метою зменшення собівартості, збільшення обсягів виробництва і підвищення на цій основі прибутковості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

 

Інтернет сайт: http://studentam.net.ua 
Інтернет сайт: http://economuch.com