Суть, форми і причини інфляції

3. Антиінфляційна  політика та основні  засоби боротьби з  інфляцією

     Уряду кожної країни, що знаходиться в  кризі, слід проводити антиiнфляційну  політику. Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як прямі так і непрямі.

     Частіше всього проявляється наступна закономірність - чим більш кризовою стає ситуація, тим більш актуальні прямі  засоби впливу уряду і центрального банку на економіку і грошову  масу, як її складову частину.

1. Непрямі засоби

     Непрямі засоби включають:

1. Регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком.
2. Регулювання позикового і облікового процесу комерційних банків через управління ними центральним банком.
3. Обов'язкові резерви комерційних банків, операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.
4. Операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.
5. Регулювання процентних ставок комерційних банків через управління ними центральним банком.

     Непрямі засоби не можуть працювати в нашій економіці на повну потужність по причині її недостатньої "ринковості". Повноцінний ринок цінних паперів, в тому числі ринок державних зобов'язань у нас відсутній, а відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу крізь куплю-продаж цінних паперів.

2. Прямі засоби.

     Прямі засоби регулювання покупної спроможності грошової одиниці, тобто боротьби з інфляцією, включають в собі:

1. Пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим - грошової маси.
2. Державне регулювання цін.
3. Державне (по угоді з профспілками) регулювання заробітної плати.
4. Державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій з іноземним капіталом і валютного курсу.

     Практика  прямого регулювання грошової маси широко розповсюджена на заході. США  неодноразово в 60х-70х роках заморожували ціни на численні товари. Півтора десятиріччя після другої світової війни знадобилося країнам західної Європи для початку лiбералiзації цін, та навіть неповної. Франція повністю лiбералiзувала ціни на внутрішньому ринку лише в 1986 року. Ф. Рузвельт виводив США із найглибшої кризи 30х шляхом жорсткого державного регулювання економіки. В більшості країн існували спеціальні закони, що обмежують прибуток від торговельного посередництва. Нормалізація валютного курсу є абсолютно необхідною мірою для припинення усіляких нееквiвалентних міжнародних торговельних операцій. Реально оцінюючи можливості регулювання валютного курсу за рахунок інтервенцій центрального банка треба скати, що надій на успіх такої політики практично не існує. Очевидно, що курс долару зростає стрибками - в деякий момент центральний банк не має можливостей стримувати курс і його як би "прориває". Останній час центральний банк навчився використати кризові політичні моменти для таких стрибків.

     До  тих пор, поки іноземна валюта не буде використатися лише для задоволення імпорту і інших поточних платежів політика "ігри на пониження" приречена на поразку.

     В цілому, слід визначити, що реально  в нашому сьогоднішньому положенні  реально ефективні тільки прямі  засоби боротьби з інфляцією - регулювання кредитів, цін і заробітної плати, регулювання валютного курсу і зовнішньої торгівлі. Проте схожі дії цього уряду не представляються можливими, вони ще більше похитнули би положення і без цього зазнавшу поразки на виборах "урядову" партію. Дії уряду за останні півтора роки змушують його тепер метатися між стримуванням грошової емiсiї і роздачею кредитів після чергового виступу промисловості.

3. Першочергові  антиiнфляційні засоби.

     Збивати темпи інфляції - то скорочувати  різницю між грошовою і товарною масою в господарстві. Для цього підходять всі ті засоби, що ведуть економіку до рівноваги. До першочергових мір відносяться ось такі:

1. Забезпечення країни у достатній кількості продовольством. Це найперша умова будь-яких реформаторських зусиль. Для налагоджування продовольчої справи в країні слід оказати державну фінансову допомогу сільськогосподарським підприємствам всіх видів власності і провести м'яку реформу колгоспів і радгоспів:
1. встановлення порядку надавання кредитів сільськогосподарським підприємствам під векселя з погашенням їх за рахунок прийдешнього врожаю;
2. встановлення державних закупівельних цін, а також цін на ресурси, що споживаються в сільськогосподарському виробництві на рівні, що забезпечує рентабельну роботу товаровиробників і утворення системи контрактної торгівлі промисловими товарами в обмін на сільськогосподарську продукцію.
2. Відтворення зруйнованого інвестиційного поля народного господарства, без якого функціонування економіки стає неможливим. В цих цілях слід передусім відтворити шляхом iндексування на банківських рахунках підприємств амортизаційні суми і власних оборотні грошові кошти загублені через різке зростання цін і знецінювання карбованця.
3. Налагоджування постачально-збутових зв'язків між підприємствами. Господарські зв'язки підприємств в ринковому режимі найбільш ефективні в основному через систему великих оптових купців-синдикатів. Ці структури можуть функціонувати як в рамках окремих регіонів, так і в загальноукраїнському і міждержавному масштабі.
4. Замість податку на додаткову вартість, що стимулює в сучасних умовах господарювання в Україні зростання інфляції і вкрай важко контролюється податковими інспекціями, визначити основним платежем в бюджет податок на прибуток, диференціюючи його ставки залежно від зростання рентабельності і зростання обсягу виробництва, що буде націлювати виробників на зростання маси, а не тільки норми прибутку.
5. На час кризи необхідно централізувати банківську систему країни, маючи на увазі обов'язкове виконання комерційними і інвестиційними банками директив Центрального банку по пріоритетностi і пільговості кредитування регіонів, галузей, підприємств, додержання нормативних термінів документообігу.
6. Для стабiлiзації споживчого ринку доцільно:
1. створити систему стимулювання розвитку дрібного бізнесу в сфері виробництва і послуг. Ввести державні кредити на оренду виробничих приміщень і лiзинговий кредит на оренду устаткування (з можливістю послідовного викупу), а також ввести обов'язкове страхування малих підприємств на перші 3-5 років діяльності, коли ризик руйнування особливо великий;
2. створити умови для широкого розповсюдження паралельно з існуючою системою торгівлі споживчих кооперативів на підприємствах, в закладах і по місцю проживання для закупки і реалізації продовольчих і промислових товарів членами кооперативу (по наявному і безготівковому розрахунку) по безприбутковим роздрібним цінам. Такого роду кооперативний рух широко розвинений в багатьох iндустрiальних країнах. Без нього неможливо уявити їх економіку. Споживкооперація буде сприяти нормалізації цін і поза кооперативного сектору.
7. Протягом кризового періоду треба також проводити раціональну державну політику захисту внутрішнього ринку і суворого контролю приватної експортної діяльності. Всі експортні операції повинні здійснюватись через кілька великих фірм і синдикатів, що контролюються державою і виконують експортні операції на комiсiйних податках.

4. Висновок

     Закінчені невдачею спроби фінансового оздоровлення народного господарства як першого  кроку в здійсненні переходу до ринкової економіки тільки посилили тяжкість фінансового положення країни. Ідея, закладена в основу більшості "оздоровчих" програм, укладалася в приводженні матеріально-речовинних й цінових пропорцій у відносно рівноважне становище та здійсненні на цій основі лiбералiзації цін. Припускалося, що вдасться уникнути їх навального зростання.

     Представляється, проте, що в основу наданої ідей була покладена помилкова посилка, оскільки рівновага при адміністративно-керованій  і ринковій економіці досягається  в різноманітних точках економічного простору. Саме в цьому бачаться причини невдалих мір по фінансовому оздоровленню і того погіршення загальноекономічної і фінансової ситуації, що мало місце в 1989-1991 г. г., що виразилось в найміцнішому струмі інфляції.

     Джерела iнфляційних явищ коріняться в складених і постійно відтворюваних макроекономічних диспропорціях; у створеної в адміністративній економіці формі управління, що зумовлює модель ціноутворення, засіб прийняття інвестиційних та зовнішньоекономічних рішень; в специфічній моделі бюджетно-фінансової і кредитно-грошової політики. Розділення глибинних причин інфляції на структурні, керівницькі і монетарні дуже умовно, оскільки всі вони тісно взаємопов’язані і взаємозумовлені, між ними існують численні прямі і зворотні зв'язки. Макроекономічна структура визначає характер механізму управління і виявляє істотний вплив на фінансові пропорції і відносини.

     У цьому висновку необхідно треба  визначити, що засоби регулювання інфляції будуть ефективні лише в разі їх адекватної відповідності її сутнім причинам. Оскільки інфляція в нашій країні носить, по-перше, структурно-систем структурою, що склалася економіки і діючої тривалий час системою управління господарством, і тільки по-друге, традиційними монетарними чинниками, підойми регулювання цього процесу повинні базуватися на знятті всіх бар'єрів на шляху дії ринкових механізмів, забезпеченні умов структурної перебудови економіки і включати в собі широкий спектр кредитно-грошових і бюджетно-фінансових регуляторів.

     Iнфляції  та економічних криз не уникнула жодна країна. Навіть найважчі кризи закінчувалися, як правило, оновленням економіки і її підйомом. Тому більшість дослідників роздивляються кризи як переломний момент в науково-технічному, соціальному, політичному і економічному розвитку. Історичні ситуації не повторюються однозначно, і тому навіть власний досвід потребує переосмислення в умовах сьогодення. Засоби, що допомогли іншим країнам вийти із кризи і подолати інфляцію, мабуть, повинні по-іншому використатися стосовно до конкретної ситуації.

     Передусім, слід по можливості найбільш точно  поставити діагноз, якого виду інфляцію і кризу ми переживаємо. Тоді можна  буде оцінити альтернативи виходу з  ситуації, що склалася. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Список  літератури

1. Амосов А. Інфляція і криза: шляхи виходу - М.: Преса, 1992.
2. Балабанов І. Т. Валютні операції - М.: Фінанси і статистика, 1993.
3. Воронiн Д. "Інфляція - гірший з податків" //Діло №2, економічний додаток до газети "Російські вісті".
4. Давидов А. Ю. Інфляція в економіці: світовий досвід та наші проблеми - М.: Республіка, 1991.
5. Долан Е. Макроекономіка - С.-Петербург: Індекс, 1994.
6. Іларіонов А. "Фінансова стабілізація в республіках в республіках СНГ" //Питання економіки №2, 1996.
7. Крилов В. "Проблеми регулювання грошової маси"                          //"Російський економічний журнал", №11, 1992.
8. Кучукова Н. С. "Пошук стратегії забезпечення фінансової стабільності" //Гроші і кредит №5, 1993.
9. Лушин С. І. "Звідкіля взялась інфляція?" //Фінанси №9, 1992.
10. Макконнел Р., Брю С. Л.. Економікс: принципи, проблеми, політика - М.: Республіка, 1992.
11. Маневич В. І., Перламутров В. Л. "Про iнфляційну політику"  //Фінанси №8, 1993.
12. Політична економія. Підручник для вищих навчальних закладів.           За редакцією Мєдвєдєва В.А. - М.: Полiтiздат, 1988.
13. Нурієв Р. М. Гроші, банки та грошово-кредитна політика                         - М.: Фінстатінформ, 1995.
14. Пінзеник В. "Макроекономічна стабілізація в Україні: Підсумки та проблеми першого року" //Питання економіки №2, 1996.
15. Самуельсон П., Нордгауз В. Економіка. - К.: Техніка, 1994.
16. Сизов А. "Економіка Росії та іншіх стран СНГ на початку 90-х років" //Мировая экономика и международные отношения №7, 1993.
17. Тимофієв В. "До питання антиінфляційного оподаткування й регулювання цін в умовах ринкових відносин"                           //Економіка України №1, 1993.
18. Фішер С., Дорнбуш Р. Економіка - М.: Преса, 1993.
19. Курс економічної теорії. Під редакцією Чепурiна М. Н.                            - М.:  Політіздат, 1993.
20. Чувілін Е. Д., Дмітрієва В.Г. Державне регулювання цін в капіталістичних странах - М.: Політіздат, 1991.
21. Ясiн І. Із прірви кризи вибратися можна. //Діло №2, економічний додаток до газети "Російські вісті".