Співпраця у сфері інтелектуальної власності

Зміст

Вступ 

1. Міжнародне співробітництво в сфері інтелектуальної власності

2. Загальні міжнародні угоди з питань інтелектуальної власності. Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ).

3. Україна  та ВОІВ

Висновок

Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

    Необхідною  умовою для ефективного створення  і використання об'єктів інтелектуальної  власності (ІВ) є наявність міжнародних  систем правової охорони інтелектуальної  власності. Проблеми, пов’язані з  дослідженням значення міжнародного співробітництва країн в сфері ІВ, досліджувалися вітчизняними й зарубіжними вченими і були висвітлені в роботах Андрощук Г.О., Сударікова С.О., Меггс П.Б., Потєхіної В.О. та інших.

    Нині  розвиток міжнародної торгівлі вимагає  створення глобальної системи охорони ІВ, що обумовлює процес гармонізації світового законодавства: країни укладають двосторонні і багатосторонні договори, приєднуються до міжнародних угод, таким чином поступово приводячи національні режими охорони відповідно до світових стандартів [2].

    Міжнародна  система охорони інтелектуальної  власності спрямована на формування єдиних підходів до забезпечення її прав. Комплекс заходів щодо міжнародного співробітництва координує Всесвітня  організація інтелектуальної власності (ВОІВ), що є однією із 16 спеціалізованих організацій в системі ООН. ВОІВ сприяє розвитку культури ІВ, включає ІВ у політику і програми національного розвитку держав-членів, розробляє міжнародні закони і норми в галузі створення, використання, захисту, охорони та обігу ІВ, надає послуги в рамках глобальних систем охорони в області ІВ, сприяє підвищенню ефективності процесу управління і допоміжних процесів у ВОІВ.

    Наша  держава є країною-учасницею міжнародних  угод, які зобов’язують забезпечення виконання підписаних норм і створення  дієвого державного апарату захисту прав ІВ з особливою увагою до судової системи. На даний момент ВОІВ нараховує 184 члени, в тому числі і Україну. Штаб-квартира цієї організації знаходиться у місті Женева, Швейцарія. 
 
 
 

1. Міжнародне  співробітництво  в сфері інтелектуальної власності

    На  міжнародному рівні діють регіональні міжнародні організації, задачами діяльності яких є забезпечення правового захисту створення, використання, обігу об’єктів ІВ.

    Європейська патентна організація (ЄПО) — міжурядова організація європейських держав, спрямована на розширення їх співробітництва у сфері охорони винаходів, метою якої є запобігання дублюванню діяльності патентних служб різних країн, що забезпечується видачею Європейського патенту, тобто має на меті узгодження національного патентного права про видачу європейських патентів. Структуру ЄПО становлять Європейське патентне відомство, основним завданням якого є видача європейських патентів, та Адміністративна рада — орган, що визначає фінансову політику організації, контролює діяльність і призначає керівника.

    Євразійська патентна організація має власну патентний-інформаційну систему, що забезпечує доступ до світових, регіональних і  національних фондів патентної документації. Інформація про євразійських патентних  повірених міститься у відповідному реєстрі патентного відомства. Головне завдання Євразійського патентного відомства полягає в тому, щоб приймати заявки і видавати євразійські патенти, діючі на території держав-учасників Євразійської патентної конвенції.

    На  африканському континенті діють дві організації подібного напрямку діяльності – Африканська організація ІВ та Африканська регіональна організація промислової власності. Африканська організація ІВ діє до Угоди про створене єдине патентне відомство, розташоване в м. Яунде (Камерун). Прийняте законодавство у сфері охорони промислової власності з багатьох положень близьке до відповідного законодавства Франції.

    Африканська регіональна організація промислової  власності (АРОПВ) створена у грудні 1976 року на Дипломатичній конференції англомовних країн Африки в м. Лусака (Замбія). У країнах-учасницях АРОПВ єдине законодавство у сфері охорони ІВ відсутнє, тому патент, виданий Відомством цієї Організвції, отримує статус національного тільки після спеціального схвалення його відомством країни-учасниці. 

2. Загальні  міжнародні угоди  з питань інтелектуальної  власності. Всесвітня  організація інтелектуальної  власності (ВОІВ).

      Людство зобов'язане всілякими засобами і всебічно охороняти досягнення людської творчості як найцінніший капітал. 
Передусім мають бути вироблені міжнародні правові засоби охорони досягнень науки, культури і техніки. Такою найбільш вагомою міжнародною організацією, що це здійснює, є Всесвітня організація інтелектуальної власності. Конвенція, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності, була підписана у Стокгольмі 14 липня 1967 р. і набрала чинності в 1970 р. 
Основи для створення ВОІВ були закладені Паризькою конвенцією про*охорону промислової власності та Бернською конвенцією про охорону літературних і художніх творів. На базі об'єднання Міжнародних бюро зазначених конвенцій було створене Об'єднане міжнародне бюро з охорони інтелектуальної власності. У грудні 1974 р. ВОІВ стала однією із 16 спеціалізованих установ ООН. Членами ВОІВ на 1 листопада 1999 р. є 161 держава світу, в тому числі й Україна. 
Активна діяльність ВОІВ здійснюється у напрямах реєстраційної діяльності, забезпечення міжурядового співробітництва з питань інтелектуальної власності і програмної діяльності. Вона надає необхідні послуги заявникам і власникам прав на промислову власність, одержує та обробляє міжнародні заявки відповідно до Договору про патентну кооперацію (РСТ), веде міжнародну реєстрацію знаків і промислових зразків.

        Програмна діяльність ВОІВ полягає в залученні більшої кількості договорів у свою орбіту, постійному оновленні існуючих договорів, а також в організації співробітництва між державами з метою розвитку інтелектуальної власності. Вищим органом ВОІВ є Генеральна асамблея, що складається з усіх держав-членів ВОІВ, які також є членами Бернського або Паризького союзів. Керівними органами ВОІВ є також Конференція, Координаційний комітет і Міжнародне бюро ВОІВ (або секретаріат).

        До компетенції Генеральної асамблеї і Конференції належать питання визначення основних напрямів діяльності ВОІВ та їх змісту. Координаційний комітет є одночасно консультативним органом з питань, що становлять загальний інтерес і виконавчим органом Генеральної асамблеї і Конференції. Четвертим органом є Секретаріат, який веде документацію та організаційні питання. 
ВОІВ є одним із найважливіших міжнародних органів, який досить успішно впливає на розвиток інтелектуальної власності у світі. ВОІВ розробляє і приймає широкомасштабні програми організації і розвитку співробітництва між різними державами у сфері промислової власності шляхом надання конкретної допомоги в організації цієї роботи, заохочення раціоналізаторської і винахідницької діяльності. Допомога країнам надається шляхом надання патентної інформації, програм для законодавців і працівників судової системи, юридичних консультацій, підготовки кадрів тощо. У сфері авторського права і суміжних прав ВОІВ розробляє Постійні програми розвитку авторського права і суміжних прав за запитами всіх країн, які цього потребують, у тому числі і тих, що розвиваються, надає допомогу в цій справі регіональним організаціям ВОІВ, консультує з цих питань. ВОІВ активно сприяє розвитку національного законодавства з авторського права і суміжних прав. 
ВОІВ та її органи надають країнам, які цього потребують, ефективну допомогу в підготовці кадрів, необхідних для організації роботи з удосконалення авторського права і суміжних прав. Проводяться тематичні зустрічі, семінари та інші форми навчання і перепідготовки кадрів. Велика допомога надається законодавчій діяльності у цій сфері. При ВОІВ працює Академія інтелектуальної власності, в якій проходять перепідготовку фахівці з інтелектуальної власності. 
ВОІВ надає також істотну матеріально-технічну допомогу країнам, що розвиваються, особливо оргтехнікою, необхідною для організації успішної роботи національних органів з інтелектуальної власності. Працівники ВОІВ виїжджають на місця для надання конкретної допомоги в організації роботи національних відомств. Діяльність ВОІВ цілеспрямована, достатньо ефективна і корисна. Вона заслуговує на всіляке схвалення. Доречно підкреслити, що одним з основних завдань ВОІВ є сприяння зростанню поваги до інтелектуальної діяльності в різних країнах. Саме поваги до творчої діяльності в багатьох країнах якраз і не вистачає. Доводиться доводити необхідність стимулювання творчої діяльності будь-якими способами, оскільки без творчості будь-який прогрес просто неможливий. 
Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС) 
Угода ТРІПС є складовою частиною Угоди COT (Світової організації торгівлі), яка набрала чинності з 1 січня 1995 р. 
          Угода ТРІПС — це угода про торговельні аспекти інтелектуальної власності, об'єкти якої часто стають об'єктами торгівлі, у тому числі і міжнародної. 
Члени Угоди зобов'язані дотримуватися її положень і застосовувати режим, передбачений нею, до осіб інших держав, яких в Угоді прийнято називати «громадяни». Цим терміном позначаються фізичні і юридичні особи. 
До інтелектуальної власності за Угодою належать усі категорії інтелектуальної власності, що є предметом авторських і суміжних прав, товарних знаків, географічних зазначень, промислових зразків, патентів, компонування інтегральних мікросхем і закритої інформації. 
        Основним принципом Угоди є принцип національного режиму, за яким громадяни однієї країни-члена користуються в іншій краї-ні-члені таким самим правовим режимом як і її громадяни щодо охорони права інтелектуальної власності. До уваги беруться лише ті винятки, що встановлені міжнародними угодами.  Другим принципом Угоди є принцип найбільшого сприяння, який встановлює, що будь-які переваги, пільги, привілеї або імунітет, надані членом Угоди громадянам будь-якої іншої держави (незалежно від членства), надаються невідкладно і безумовно громадянам усіх країн-членів за можливими окремими винятками.

        Угодою встановлені обов'язкові стандарти параметрів окремих об'єктів інтелектуальної власності. Ці стандарти мінімальні, але держави, що приєдналися до Угоди, нижче зазначених у ній параметрів опускатися не можуть. Частина II Угоди ТРІПС якраз і визначає ці стандарти, що стосуються наявності, обсягу і використання прав інтелектуальної власності. Це означає, що в країні-члені Угоди громадяни мають бути наділені передбаченими Угодою правами. Обсяг зазначених прав має бути не вужчим за визначений Угодою. Чинне законодавство країни-члена Угоди має забезпечити реальне виконання зазначених прав. Зрозуміло, що йдеться про права у сфері інтелектуальної власності. 
Угода ТРІПС визначає конкретні параметри щодо восьми об'єктів інтелектуальної власності:

1) авторського  права і суміжних прав; 
2) товарних знаків; 
3) географічних зазначень;  
4) промислових зразків;  
5) патентів;  
6) топологій інтегральних мікросхем;  
7) охорони закритої інформації;  
8) контролю за антиконкурентною практикою через договірні ліцензії. 
В основу зазначених стандартів були покладені основні принципи і засади Паризької конвенції про охорону промислової власності і Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Наприклад, Угодою ТРІПС передбачається, що охорона авторського права і суміжних прав має здійснюватися протягом не менше як 50 років від дати першої публікації, здійсненої за згодою автора. Щодо суміжних прав Угода приписує своїм членам надавати право виконавцям забороняти будь-який запис, якщо виконання не призначене для фонограми. Виробники фонограм повинні мати право дозволяти чи забороняти пряме чи опосередковане відтворення їх фонограм. Строк охорони суміжних прав повинен бути не менше 50 років від кінця календарного року, в якому було зроблено запис або здійснено виконання, і для організацій мовлення — не менш як 20 років, рахуючи від кінця календарного року, в якому відбулася передача.

         У 1878 р. у Парижі відбувся Міжнародний конгрес з промислової власності, в рішеннях якого йшлося про необхідність скликання міжнародної (дипломатичної) конференції щодо визначення основ уніфікованого законодавства у сфері промислової власності. Наступним кроком стало проведення в 1880 р. у Парижі

Станом  на 24 вересня 2004 р. учасницями Паризької  конвенції є 168 держав. Україна приєдналась до Паризької конвенції у грудні 1991 р.

Паризька  конвенція про охорону промислової  власності включає чотири групи  положень: положення щодо національного режиму, які передбачають, що члени Конвенції забезпечують представникам інших країн-учасниць таку ж охорону промислової власності, яку надають власним громадянам; положення щодо права пріоритету, згідно з якими формальна заявка на право промислової власності, зареєстрована заявником в одній із країн-учасниць, дає підставу цьому заявникові протягом встановленого періоду часу подавати заявку про таку ж охорону у всіх інших країнах-учасницях; положення щодо загальних правил у сфері охорони та захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності, якими країни — учасниці Угоди повинні керуватись у своїй законотворчій діяльності; положення щодо інституційного оформлення та реалізації основних ідей Конвенції.

        У 1996 р. у Женеві був підписаний договір ВОІВ щодо виконавців і фонограм, який не зачіпає прав авторів творів і поширюється на виконавців і виробників фонограм. Відповідно до цього договору:

— виконавці  отримують виключні права щодо своїх  виконань: забороняти чи дозволяти ефірне мовлення, сповіщення до загального відома незаписаних виконань, запис своїх незаписаних виконань, пряме чи непряме відтворення своїх виконань, записаних на фонограму, доведення до загального відома оригіналу і екземплярів своїх фонограм шляхом продажу чи іншої передачі прав власності тощо;

— виробники  фонограм отримують виключні права  забороняти чи дозволяти пряме або  непряме відтворення своїх фонограм будь-яким способом у будь-якій формі, сповіщення для загального відома оригінала  та екземплярів своїх фонограм шляхом продажу або іншої передачі прав власності, комерційний прокат оригіналу та екземплярів своїх фонограм для публіки після їх поширення тощо.

        У 2004 р. у рамках системи міжнародної реєстрації товарних знаків було подано 29 459 міжнародних заявок, що перевищило рівень 2003 р. на 23,5 %, в тому числі Німеччина — 5393 міжнародні заявки (18,3 %), Франція — 3503 (11,9 %), Італія — 2499(8,5 %), Бенілюкс — 2482(8,4 %), Швейцарія — 2133(7,2%), США — 1734(5,9%). Поряд із країнами, що мають розвинені системи охорони прав інтелектуальної власності, значно активізували діяльність у сфері міжнародної реєстрації товарних знаків Китай (приріст —+115%) Австралія (+100,9 %), Республіка Корея (+86,8 %), Болгарія (+82,5 %), Японія (+75,6 %), Словенія (+64,8 %), Латвія (+62,7 %), Угорщина (+47,4 %), Австрія (+36,8 %), Туреччина (+36,4 %) та ін. До кінця 2004 р. у Міжнародному реєстрі діяли близько 420 000 міжнародних реєстрацій товарних знаків, власниками яких були більш ніж 138 280різноманітних суб'єктів.

        Важливим етапом на шляху розвитку міжнародного співробітництва у сфері інтелектуальної власності стало прийнята 14 травня 1991 р. Радою Європейського Співтовариства Директиви № 91/250/СЕЕ про правову охорону комп'ютерних програм. Згідно зі ст. 1 цієї Директиви держави-учасниці зобов'язалися охороняти комп'ютерні програми як літературні твори відповідно до Бернської конвенції. Водночас зазначається, що авторським правом захищаються лише втілення самої програми, а не ідеї та принципи, що лежать в основі будь-якого елемента цієї програми. Згідно з Директивою комп'ютерна програма може підлягати охороні, якщо вона оригінальна і є результатом інтелектуальної творчості самого автора.

Відповідно  до ст. 4 Директиви виключне право  на комп'ютерну програму означає право здійснювати та дозволяти: копіювання комп'ютерної програми (постійне чи тимчасове, повне або часткове) будь-якими засобами і в будь-якій формі; декодування, адаптацію, компонування та будь-яке інше перетворення певної комп'ютерної програми; будь-яку форму розповсюдження комп'ютерних програм.