Рыночная экономика

Сучасні погляди на саморегульвану економіку і на її модель: вільний ринок

              Нині економісти вважають, що ринок не можна назвати повністю самоорганізованою системою, яку можна запускати і вона буде працювати далі без перебоїв, як це випливає навіть із самої природи соціально-економічної системи, де діють люди, наділені свідомістю і тому здатні коригувати недоліки самоорганізації зовнішньою організацією. Але вся суть полягає у тому, що, по-перше, самоорганізацію не можна протиставляти організації, а слід розглядати їх як взаємодоповнюючі фактори; по-друге, зовнішня організація управління і регулювання має відповідати вимогам і внутрішнім можливостям самоорганізації системи.

        Також треба зауважити, що класично описана А.Смітом ринкова саморегульована економіка була лише етапом у розвитку ринкової економіки взагалі. Вона відповідала саме тим умовам, які її породили і які вона обслуговувала. А саме:

1. Суспільне виробництво в той час являло собою сукупністьвеличезної маси відносно невеликих за розмірами і відокремлених одне від одного виробництв.
2. Пануючою формою власності була приватна індивідуальна вдвох її вида х: трудова і нетрудова.
3. Користування суспільними товарами ще не набуло такого значення, як в сучасну епоху. Отже, не було нагальної потреби регулювати їх споживання суспільством.
4. Суспільні  потреби ще не вийшли за межі індивідуальнихприватних господарств, і конфлікти, які виникали на їхній основі, не загрожували основам існуючого ладу.

             А. Сміт сам визнавав, що достоїнства ринкового механізму проявляються повністю лише тоді, коли присутня система стримувань і противаг досконалої конкуренції. За таких умов ринки генеруватимуть ефективний розподіл ресурсів, так що економіка перебуватиме на межі виробничих можливостей (МВМ). Коли всі галузі є об'єктами стримувань і противаг досконалої конкуренції, ринки можуть забезпечити ефективну товарну номенклатуру за найефективніших технологій та використання мінімальної кількості ресурсів.

            Коли виникає недосконала конкуренція, то суспільство рухається всередину від МВМ. Це може статися, наприклад, коли єдиний продавець або монополіст підносить до небес ціну товару з метою отримання додаткових прибутків. Виробництво цього товару зменшується порівняно з найефективнішим рівнем, а через це терпить ефективність економіки. Коли мало продавців, існує недостатньо стримувань для того, щоб забезпечити визначення цін витратами виробництва. І за такої ситуації магічна властивість "невидимої руки" ринків може зникнути. 

             А. Сміт відкрив цікаву властивість конкурентної ринкової економіки. За досконалої конкуренції, без невдач ринку, ринки витискують з доступних ресурсів настільки багато корисних товарів і послуг, носкільки це можливо. Проте коли сили монополії або збитки від забруднення навколишнього середовища, або інші подібні невдачі ринку стають надто поширеними, ці чудові властивості "невидимої руки" можуть зійти нанівець. 
 

Регульована економіка 

              При всьому цьому навіть у найсприятливіші часи ідея вільного ринку не була безапеляційною. Так, ще Роберт Мальтус у трактаті „Досвід про закон народонаселення”(1798р.), висловлюючи сумнів щодо оптимістичної віри А.Сміта в саморегулювання економічних пропорцій лише за допомогою „невидимої руки” ринку, доводив, що при відсутності спеціальних заходів з боку держави неконтрольоване зростання народонаселення приведе до перенаселення й зубожіння суспільства, краху всієї економічної системи. А Карл Маркс у своїй теорії додаткової вартості довів, що механізм „вільної гри ринкових сил”, по крайніх меж загострюючи внутрішні суперечливості капіталізму, неминуче формує умови переходу до нового суспільного ладу, де макроекономічні пропорції будуть формуватися свідомо.

            Історичний досвід переконливо довів справедливість таких оцінок можливостей механізму саморегуляції. Зокрема, він показав, що вільна гра ринкових сил (конкуренція, вільне ціноутворення) як породження дрібного, економічно відокремленого приватного виробництва, об'єктивно (особливо вільна конкуренція) завдяки концентрації і централізації капіталу, веде до виникнення великого виробництва і його монополізації. Велике ж виробництво, монополізм, виникнувши, ставлять нові вимоги до ринкового середовища, яке їх обслуговує. По-перше, велике й складне виробництво не може ефективно розвиватися без його певного регулювання. По-друге, монополізм зі своєю спрямованістю на монопольний прибуток вступає у протиріччя з вільною грою ринкових сил.

            Одночасно з цим, вдосконалення технології виробництва привело до ускладнення машин і їхнього подорожчання, що збільшило потреби підприємців у капіталі. Це послужило поштовхом до утворення акціонерних товариств, що з одного боку, значно розширило фінансові можливості підприємств, а з іншого, сприяло подальшій концентрації виробництва й капіталу. Останнє ж об'єктивно обмежувало сферу вільної гри ринкових сил.

Отже, слід констатувати, що в процесі свого  подальшого розвитку реальні економічні системи все більше віддалялися від ідеальної  ринкової   моделі.

            Економічному регулюванню можливо дати таке визначеня — це цілеспрямовані дії різних суб'єктів господарської діяльності, що забезпечують розвиток економіки, використання економічних законів, узгодження інтересів і вирішення економічних суперечностей. Регулювання економічне охоплює певні ланки господарства і відповідні їм відносини економічної власності. Оскільки категорія „господарство” щодо структури суспільного способу виробництва та економічної системи, крім відносин економічної власності, включає продуктивні сили, техніко-економічні та організаційно-економічні відносини і господарський механізм, об'єктами регулювання є:

1) продуктивні  сили;

2) техніко-економічні  відносини (відносини спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації);

3) організаційно-економічні  відносини (маркетингова діяльність, система менеджменту та ін.);

4) відносини  економічної власності; 

5) господарський  механізм.

 Отже, воно спрямоване на розвиток  економічної системи, окремих її ланок, досягнення рівноваги економічної системи. Головними суб'єктами регульованної економіки за сучасних умов є: держава, корпорації, наднаціональні органи, окремі індивіди. Істотним для досягнення рівноваги сучасної економічної системи є державне економічне регулювання. Оскільки до складу сучасних продуктивних сил належать людина, засоби праці, предмети праці, використовувані людьми сили природи, форми та методи організації виробництва, наука й інформація, регулювання системи продуктивних сил передбачає регулювання процесу взаємодії цих елементів і кожного з них зокрема, використання законів певної підсистеми та вирішення її суперечностей. 

Соціально-ринкова  економіка 

         Соціально-ринкова економіка – це тип господарської системи, діяльність соціально економічних інституцій якої спрямована на досягнення соціальної справедливості, захищенности, високого рівня та якості життя населення. Тобто основна ідея цього господарства полягає в тому, щоб принцип ринкової свободи повинен бути взаємопов’язаним зпідтримкою соціальної гармонії. Така гармонія досягається спеціальним механізмом. А саме: економічне регулювання і координація діяльності відбувається в першу чергу через ринок, в разі ж виникнення загрози, що розвиток ринкових процесів приведе до соціальне небажаних і несправедливих наслідків, держава втручається з тими чи іншими корегуючими заходами.

Головними її особливостями є такі:

підвищена роль держави через володіння часткою підприємств, надання субсидій окремим виробництвам;

розвинена система різноманітних програм соціального забезпечення населення;

участь  представників працівників фірм у роботі рад директорів компаній;

використання  державою індикативного планування для визначення цілей розвитку та застосування стимулів для їх досягнення.

            Соціально-ринкова модель економіки в країнах з перехідною економікою розглядається як основна, оскільки перехід до неї може бути сприйнятий як найлегший, оскільки її вважають такою, що найповніше зберігає рівень соціальних гарантій, які були властиві адмішстративно-господарській системі. Соціально-ринкова модель економіки поширена в країнах Європи.

                                             Планування ринкове.

       Функціонування будь-якої економічної системи передбачає взаємозв'язок виробництва зі споживанням ресурсів і потреб для задоволення природної мети суспільного виробництва. Цей процес створює «форму організації суспільного виробництва». Вона є координаційним механізмом забезпечення пропорційності та збалансованості між окремими сферами, галузями та елементами національної економіки. Такий механізм забезпечує: виявлення структури і обсягу громадських потреб та їх облік у вигляді системи показників, що формалізують основні параметри відтворювального процесу; алокацію економічних ресурсів відповідно до потреб; підтримання рівноваги між виробництвом та споживанням у цілому. Одержавлення власності і підприємництва стало економічною передумовою такого способу зв'язку виробництва і споживання, як планове господарство.

            В узагальненому вигляді планова економіка - це економічна система, в якій головні процеси визначає плануючий економічний орган, що домагається реалізації основних економічних цілей за допомогою обов'язкових планів розподілу ресурсів та обсягів виробництва.

            Означені плани розроблялися ієрархічно організованою адміністративною структурою при безпосередньому нагляді з боку партійного керівництва. Система планового управління в тому вигляді, як вона склалася у 30-40-х роках минулого століття, мала свою господарську логіку і характеризувалася внутрішньою єдністю та відлагоджсністю всіх її елементів і ланок згори донизу. Практично всі важелі управління в ній були сконцентровані нагорі, й централізований план включав, по суті, всю розгорнуту систему показників і завдань, які визначали обсяги і номенклатуру виробництва, капітальні вкладення, ліміти підрядних робіт, матеріальних витрат. Це означає, що не тільки планувалися параметри зростання, а й гарантувалися їхнє матеріальне забезпечення, збут продукції. Подальша дія механізму управління зводилася до поетапної адресної дезагрегації цих показників і завдань до підприємств та до контролю за виконанням їх. Цьому відповідала й жорстка система фондової організації матеріально-технічного постачання. Вона реально забезпечувала план ресурсами, переважно бюджетна форма фінансування витрат, централізована система ціноутворення і оплати праці. Це був класичний тип планування.

Державний дирижизм 

            Дирижизм – політика активного державного регулювання економіки. Державно-керована ринкова економіка властива країнам Азійсько-Тихоокеанського регіону та Японії. Вона відрізняється найбільш тісною взаємодією держави і підприємницьких структур.

         До особливостей цієї моделі  слід віднести такі:

- підвищення  ролі держави;

- широке  застосування промислової політики в сфері використання                       „проривних” технологій і проектів;

- державні  інвестиції в основний капітал;

- зміцнення  державного сектору економіки;

- збереження соціальних гарантій та пільг, стимулювання попиту.

            Теоретично в країнах з плановою економікою можна було йти до ринку шляхом реалізації моделі одержавленого ринку, в якому державні підприємства зорієнтовані на максимізацію прибутку при одночасному визнанні ціни робочої сили як товару. За цією моделлю управління підприємствами мали б здійснювати керівники, що є найманими менеджерами. У такий спосіб можна створювати ринок товарів та робочої сили. Водночас ринок капіталу так сформувати не можна, оскільки держава за такої моделі не відмовляється від монопольного володіння капіталом. У цілому така модель неспроможна забезпечити вільне перетікання ресурсів з одних сфер до інших.  

Економічний лібералізм 

           Економічний лібералізм – це певний тип соціально-економічної політики, зор ієнтованої на забеспечення умов розвитку інституцій приватної власності, вільного ціноутворення, вільної конкуренції, свободи торгівлі, занять і угод, вільного доступу на ринки тощо для зростання добробуту кожного індивіда зокрема і суспільства загалом. Систему вільного підприємництва розглядається, як природна форма раціональної господарської діяльності, а вільний ринок – як єдино можливий ефективний регулятор господарських процесів, що забеспечує оптимальний розподіл і використання обмежених ресурсів. Ліберальна економіка характеризується мінімальним втручанням урядових структур у механізм взаємодії підприємців і робітників. Роль  профспілок дуже послаблена. Підприємець укладає договір з найманцем, виходячи з конкретної сутуації ринку праці і також може звільнити робітника без згоди профспілкової організації. Це надає йому гнучкості поведінки в ситуаціях, коли єкономічна кон”юктура вимагає оперативного скорочення персоналу. Стосунки між підприємцем та робітником будуються, в першу чергу, на професійних якостях робітника: кваліфікація, освіта, сумлінна праця.