Одними  з основних методів дослідження  в мікроекономіці є методи індукції і дедукції.

      Індукція — це хід дослідження від окремих фактів до загальних висновків і узагальнень. Економіст у даному випадку починає з вивчення фактів. Фактами для нього служать статистичні дані, результати анкет, спостереження та ін.

      Дедукція  — це висування гіпотез на основі несистематичних спостережень, практичного досвіду, інтуїції, логічних роздумів із подальшою їх перевіркою на фактах. Тобто хід дослідження йде від попередніх висновків (гіпотез) до фактів. Гіпотеза — це попереднє судження про існування певної залежності між економічними явищами.

      Вивчаючи  якесь економічне явище, економісти не можуть досліджувати всі його деталі.

      Абстрагування — це навмисне спрощення досліджуваного об'єкта шляхом виключення з аналізу деяких його деталей. Наприклад, при розгляді домогосподарства ми не враховуємо смаки, уподобання та переваги кожного члена сім'ї, а вважаємо домогосподарство єдиною неподільною одиницею. Аналогічно при дослідженні споживчого кошика ми вважаємо, що споживач робить вибір не з кількох десятків товарів, а лише з двох.

      Методи  статики і динаміки особливо широко використовуються у мікроекономічних дослідженнях. Метод статики передбачає порівняння різних рівноважних станів, при цьому перехід від однієї рівноваги до іншої залишається поза аналізом. Метод динаміки, навпаки, вимагає аналізу власне переходу від одного стану рівноваги до іншого.

      До  специфічних методів мікроекономіки належать граничний аналіз і мікроекономічне моделювання.

      Граничний аналіз - один з головних методів мікроекономіки - базується на використанні математичного поняття границі функції для пояснення складної взаємодії різних факторів, що впливають на процес. Це дослідження того, яким чином кожна додаткова операція, здійснена за певний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина. Прикладами таких граничних величин можуть бути граничні витрати (витрати, необхідні для збільшення результату на одиницю) чи гранична корисність (корисність, що її приносить споживання додаткової одиниці блага). Раціональний суб'єкт має продовжувати пошук кращих рішень до того часу, поки гранична вигода не зрівняється з граничними витратами. Саме у цьому разі він досягне максимальної реалізації своєї мети.

      Велике  значення в мікроекономіці має  функціональний аналіз. У ході його здійснення в досліджуваному явищі виділяється характерна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів, що на неї впливають. Після встановлення таких факторів визначається спосіб їх взаємодії з виділеною характеристикою, тобто функція. Слід зазначити, що з'ясування функціонального взаємозв'язку важливе навіть тоді, коли чітке визначення причинно-наслідкових зв'язків між досліджуваними явищами ускладнене.

      Важлива риса мікроаналізу — рівноважний підхід до дослідження динамічних явищ і процесів. Розглядаючи сталу динаміку економічних явищ, мікроекономіка намагається вивчити такий їхній стан, який характеризується відносною стабільністю, тобто рівновагою. Рівновага означає, що немає внутрішніх тенденцій до зміни існуючого стану. Якщо при незначних змінах зовнішнього середовища ситуація докорінно змінюється, то така рівновага називається нестійкою. Якщо при виникненні таких зовнішніх змін у самій системі з'являються сили, що відроджують рівновагу, то вона називається стійкою. Зміни зовнішніх умов можуть бути значними, тоді така економічна система перейде від одного рівноважного стану до іншого аналогічного стану. Встановлення способу взаємодії сил, що безпосередньо контактують у цій взаємодії, аналіз результатів їх взаємовпливу та стійкого функціонування в зовнішньому середовищі, яке динамічно змінюється, а потім передумов виникнення та розпаду таких систем і перехід до нових — один з ключових напрямків розвитку мікроекономіки

      Кінцевим  завданням мікроекономічних досліджень с розробка теорій та моделей.

      Економічна  модель — це система взаємозв'язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результат. Іншими словами, вона використовується для передбачення того, як зміни економічних умов приведуть до зміни економічних результатів. Метою економічного моделювання є намагання допомогти зрозуміти, як діє той чи інший сектор економіки.

      Критерієм корисності економічної моделі є  не її відповідність реальним економічним  процесам, а відповідність отриманих  за її допомогою прогнозів реальним подіям. Саме тому модель повинна бути максимально простою, що дасть змогу розширити масштаби та ефективність її використання.

      Побудова  моделі пов'язана із втратою певної частини інформації про об'єкт, який досліджується. Це допомагає абстрагуватися від його другорядних елементів, сконцентруватися на основних складових системи та взаємозв'язках. Відомі величини, що вводяться у модель у готовому вигляді, називаються ендогенними.

      Одним з найпростіших видів економіко-математичного  моделювання є моделювання у  двохвимірному просторі — за допомогою графіків. Цей метод часто використовується у мікроекономіці. Трьохвимірні графіки складніші для сприйняття, тому їх рідше використовують, а багатовимірних графіків не існує взагалі. 

      4. Проблеми обмеженості ресурсів та ефективності їх використання, а також низку інших важливих економічних понять можна простежити за допомогою так званої межі, або кривої виробничих можливостей (інакше, кривої трансформації).

      Будуючи цю модель використовують такі припущення:

      1) економіка функціонує за повної  зайнятості і досягає виробничої ефективності;

      2) кількість ресурсів залишається  незмінною; 

      3) технології виробництва залишаються  незмінними;

      4) в економіці виробляють тільки  два види товарів. 

      Друге і третє припущення передбачають, що аналіз стосується конкретного моменту часу або доволі короткого його проміжку. Останнє з припущень, на перший погляд, видається малоймовірним. Проте перехід до розгляду двох груп товарів, наприклад, споживчих благ і капітальних товарів, усуває згадану невідповідність.

      Нехай економіка виробляє два види товарів — Х та Y, і справджуються решта зазначених припущень. На рис. 2. показано межу виробничих можливостей для такої економіки. Якщо усі наявні ресурси буде використано для виробництва товару X, то економіка виробить А одиниць товару X і жодної одиниці товару Y.

      Навпаки, точка В відображає ситуацію, коли усі ресурси розподілено для виробництва товару Y. Точки С, D та Е відповідають проміжним ситуаціям, коли ресурси використовують (у різних пропорціях) для виробництва обидвох товарів.

      Рис. 2. Крива виробничих можливостей

      Рис. 2. Крива виробничих можливостей

      Крива виробничих можливостей ілюструє такі важливі поняття:

      1) обмеженість ресурсів: точки, що лежать праворуч від межі виробничих можливостей (точка F), недосяжні; суспільство не може водночас;  збільшувати обсяг виробництва обидвох товарів;

2. необхідність компромісного вибору: суспільство змушене обирати з-поміж досяжних комбінацій виробництва товарів (різні точки на кривій); вибір конкретної точки (С, D, E тощо) пов'язаний з досягненням оптимальної для суспільства структури виробництва (тобто розподільної ефективності) і здійснюється за допомогою порівняння граничних(додаткових) витрат та граничних вигод збільшення виробництва даного товару;
3. альтернативну вартість (інакше, вартість втрачених можливостей):збільшення виробництва одного товару (X), наприклад, переміщення зточки С у точку D, можливе лише за рахунок зменшення обсягу виробництва другого блага (У) і навпаки; тому крива виробничих можливостей є спадною;
4. зростання альтернативної вартості, альтернативна вартість, тобто кількість товару Y, від якої доводиться відмовлятися задля виробництва додаткової одиниці товару X, зростає; цей факт відображається опуклістю кривої;
5. економічне зростання: зі збільшенням кількості ресурсів в економіці та прогресом технологій з перебігом часу виробничі можливості країни зростають, і крива переміщується вправо; відтак точка F стає досяжною; втім, дещо вийти за свою межу виробничих можливостей країна може і завдяки участі у міжнародній торгівлі.

      Крива виробничих можливостей ілюструє обмеженість ресурсів, необхідність компромісного вибору, альтернативну вартість, зростання альтернативної вартості, економічне зростання.