Особливості ринку праці в аграрному секторі економіки України

Середня тривалість незайнятості становить 23 місяці. Більше половини сільських безробітних є незайнятими більше, ніж  півроку. При цьому 59% безробітних такими є більше 1-го року. Особливо затяжним такий період властивий сільському населенню у віці 25-39 років. Серед безробітного сільського населення пошуком роботи більше 1-го року зайнята третина. Середня тривалість цього періоду становить 8 місяців. Найбільш тривалим період пошуку роботи характерний для осіб працездатного віку.

Загострення ситуації на сільському ринку праці сприяє формуванню значного контингенту економічно неактивного  населення Найбільшу частку економічно неактивного населення на селі становлять молодь, та особи з низьким рівнем освіти.

За причинами відсутності пошуку роботи найбільшу частку серед економічно неактивного населення займають зайняті в домогосподарстві - 40%. Серед зайнятих в домогосподарстві, до речі, найбільшу питому вагу займає населення у найбільш працездатному  віці - 20-54 років. Найбільша частка цієї категорії сільських жителів  знаходиться в категорії зневірених у пошуках роботи  - у віці 20-39 років – 10-13%. До зайнятих в домогосподарствах та зневірених також у переважній своїй масі відносяться сільські жителі, які мають вищу та спеціальну освіту. Серед професійних груп найбільшу частку зневірених у пошуках роботи становлять особи з найнижчим рівнем кваліфікації - особи найпростіших професій, ті, хто раніше не працювали       - 54%. При цьому майже третину зневірених у пошуках роботи становлять випускники ВУЗу, ПТУ, середньої школи. Левову частку зневірених у пошуках роботи становлять ті сільські жителі, які є незайнятими більше 1-го року.  

Традиційно прийнято вважати, що стримування  розвитку на селі розгалуженої сфери  прикладання праці відбувається передусім через відсутність  достатніх фінансових ресурсів для  створення того чи іншого виробництва  на якійсь конкретній території. Певною мірою можна погодитись з таким  висновком. Однак при такому підході  зовсім не враховуються інші чинники, передусім такі як платоспроможний  попит в тому чи іншому регіоні  і, як наслідок, активність того чи іншого сегменту продовольчого ринку, які  на сьогодні є визначальними при  прийнятті рішення щодо доцільності  створення на території того чи іншого виробничого або торговельного  об’єкта.

Розглядаючи питання взаємозалежності таких явищ одного ланцюга як “платоспроможний попит - ємність товарного ринку - рівень ділової активності населення - сфера прикладання праці - рівень та структура зайнятості населення”, можна сказати, що фактично за такою схемою розвивались економіки більшості країн колишнього соціалістичного табору в Східній Європі. У Польщі, наприклад, на сьогодні другим чинником після такого як “зручне місце положення і транспортне сполучення”, що зумовлюють розміщення компаній з іноземними інвестиціями, виступає “масштабний споживчий ринок”. Відповідним чином серед факторів, що перешкоджають інвестуванню, виділяються такі: недорозвиненість ринкової інфраструктури, малий місцевий ринок та низька купівельна спроможність громадян. Саме на цих блоках, на нашу думку, має бути зосереджена головна увага держави при опрацюванні політики зайнятості населення, в тому числі і в першу чергу сільського, на коротко- та довгострокову перспективу.

У зв’язку із цим, вихідні положення  сучасної політики зайнятості сільського населення мають базуватись, передусім, на оцінці поточних та перспективних  зрушень на продовольчому ринку  країни, який виступає головним барометром ділової активності у сфері виробництва  та збуту сільськогосподарської  продукції. Лише отримавши відповіді  на такі питання як - що собою представляє  на сьогодні продовольчий ринок України, за рахунок яких джерел він формується та наскільки він активний з точки  зору реалізації потенціалу того чи іншого його сегменту під впливом зрушень  у платоспроможному попиті? - можна  визначити потенційні можливості аграрного  сектора щодо параметрів акумулювання в ньому та в обслуговуючих  його галузях сільських жителів, а також опрацювати ефективні  напрями спрямування обмежених  фінансових ресурсів на потреби регулювання  конкретних сегментів сільського ринку  праці. В протилежному випадку будь-яке  рішення щодо інвестування тієї чи іншої сфери діяльності, або ж  тієї чи іншої господарської структури  виявиться завчасно приреченим на програш. Матимемо, зрештою, ситуацію, яка загалом  є типовою для малого бізнесу  в Україні - “35% новостворених підприємств  щорічно банкрутують, 60% - ледь виживають  і тільки 5% розвиваються успішно, але  переважно в “тіні”. 

На сьогодні прийнято стверджувати, що впродовж останніх років продовольчий ринок в Україні формується переважно  за рахунок продукції, яку вироблено  у приватному секторі – в особистих  підсобних сільських господарствах  населення та у фермерських господарствах (відповідним чином відкоригована  і система статистичного обліку, в якій окремим блоком виділена категорія  “населення, зайняте в особистому підсобному сільському господарстві”). Проте, на нашу думку, таке твердження є досить спрощеним і таким, що не дає змоги об’єктивно і з  достатнім ступенем глибини оцінити  реалії формування та функціонування продовольчого ринку країни, що, у свою чергу, не дозволяє опрацювати адекватні заходи, спрямовані на його пожвавлення та активізацію ділової  активності в аграрному секторі  національної економіки як головної умови реалізації потенційних можливостей  останнього для забезпечення зайнятості сільського населення. У зв’язку  із цим, маємо оцінити потенційні можливості обох секторів, і в першу  чергу приватного, з точки зору активізації власної участі кожного  з них у формуванні продовольчого  ринку країни, а відтак – у  забезпеченні ефективної в плані  отримання стабільних та достатніх  доходів зайнятості сільських жителів  за місцем проживання.

Особлива увага до приватного сектора  у цьому контексті обґрунтована, по-перше, домінуючим в ньому екстенсивним характером виробництва, а, по-друге, переважною орієнтацією його членів на забезпечення себе продовольством та кормовими ресурсами  для підсобного господарства за рахунок  особистої праці.

Про екстенсивний характер приватного сектора свідчить, зокрема, зіставна оцінка динаміки ресурсного потенціалу та обсягів виробництва основних видів продукції. Так, наприклад, якщо за 90-ті роки чисельність сільських  жителів, зайнятих у підсобних господарствах, зросла більше як удвічі, площа сільськогосподарських  угідь - майже утричі, поголів’я  великої рогатої худоби, корів, свиней - в 1,1-1,4 раза, то обсяг виробництва  сільськогосподарської продукції (у  порівняльних цінах 1996 р.) - зменшився (майже  на 1%). Характерно, що в господарствах  населення відбулось зменшення  окремих видів і у абсолютному  вимірі, зокрема виробництва м’яса  у забійній вазі та яєць - на 8-12% (виключенням  з цього правила є лише молоко, виробництво якого тут зросло у півтора раза). При цьому слід враховувати той факт, що рівень товарності виробленої у приватному секторі сільськогосподарської  продукції, за оцінками фахівців Міністерства аграрної політики України, не перевищує 10-15%. Тобто, переважна частина виробленої в господарствах населення продукції  використовується на власні потреби. Як наслідок, приватний сектор на сьогодні функціонує фактично в автономному ізольованому режимі, приймаючи досить слабку участь у формуванні товарних продовольчих ресурсів країни і тим більше являючись практично виключеним з системи грошового обігу,одночасно блокуючи процес формування та підвищення загального платоспроможного попиту. З цього можна зробити висновок, що зайнятість даним видом діяльності на сьогодні за критерієм “продуктивна зайнятість” є малоефективною.

Зроблений висновок підтверджується  і тими даними, що в структурі  сукупних ресурсів сільських домогосподарств  вартість спожитої продукції, отриманої  з особистого підсобного господарства та від самозаготівель, становить  майже 70% (проти 7% по міських домогосподарствах). Частка ж доходів від продажу  сільськогосподарської продукції  в структурі ресурсів домогосподарств  на сьогодні становить всього 14%. Цей  показник фактично тотожний частці пенсій, стипендій та допомоги - 15%, абсолютна  величина яких, як відомо, на сьогодні є надзвичайно низькою.

Внаслідок глибокої економічної кризи  відбулося суттєве зростання  безробіття, особливо молоді та жінок, вивільнених працівників аграрного сектора економіки. Відповідно до Закону України “Про зайнятість населення” безробітними визначаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів, через відсутність підходящої роботи зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.