Нормування оборотних коштів підприємства

      Якщо  розглядати структуру оборотних  коштів в окремих галузях промисловості, то слід зазначити, що у вугільній промисловості, як уже було сказано, значну питому вагу займають витрати майбутніх періодів. Це пояснюється відносно великими підготовчими витратами, що передують видобутку корисних копалин (планування майбутніх розробок, розкривні роботи, облаштування шахт та інші).

    У легкій і харчовій промисловості  характерною особливістю є значна матеріаломісткість продукції. Отже, високою  є питома вага оборотних коштів у  запасах сировини й основних матеріалів.

    Машинобудування та металообробка відрізняються  значною трудомісткістю, складністю виробничих процесів, значною тривалістю виготовлення продукції. У цій галузі висока питома вага оборотних коштів, авансованих у незавершене виробництво. 

Структура оборотних коштів 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Рис.2 Структура оборотних коштів

    У нафтохімічній промисловості високою  є частка оборотних коштів, вкладених  у відвантажені товари. Це пояснюється  тим, що технологічно процеси в цій  галузі нетривалі і значна частина  виготовленого продукту перебуває на шляху до споживача.[12, 120-130]

    По  джерелах формування оборотні кошти  поділяються на власні і позикові.

    Власні  оборотні кошти – це кошти, що постійно знаходяться в розпорядженні підприємства і сформовані за рахунок власних ресурсів (прибуток і ін.). У процесі руху власні оборотні кошти можуть заміщатися коштами, що є по суті частиною власних, авансованих на оплату праці, але тимчасово вільними (у зв'язку з одноразовістю виплати заробітної плати). Ці кошти називаються прирівняними до власних, або стійкими пасивами.

    Позикові  оборотні кошти - кредити банку, кредиторська заборгованість та інші пасиви.

    Ефективна робота підприємства - це досягнення максимальних результатів при мінімальних  витратах. Мінімізація витрат - це, у  першу чергу, оптимізація структури джерел формування оборотних коштів підприємства, тобто розумне сполучення власних і кредитних ресурсів.

    Оборотні  кошти підприємств класифікуються за трьома ознаками:

• залежно від участі їх у кругообігу коштів;
• за методами планування, принципами організації та регулювання;
• за джерелами формування.

    Відповідно  до першої ознаки оборотні кошти поділяються  на оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборотні кошти, авансовані у фонди обігу.

    Такий розподіл оборотних коштів зумовлений наявністю в кругообігу коштів двох самостійних сфер — сфери виробництва і сфери обігу. Чим більша питома вага оборотних коштів, розміщених у сфері виробництва, тим ефективніше використовується оборотний капітал.

    Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані.

    Необхідність  розподілу оборотних коштів на нормовані  й ненормовані випливає з економічної доцільності досягнення найліпших результатів за найменших витрат. Встановлення нормативів за окремими статтями оборотних коштів уможливлює забезпечення безперервної діяльності підприємства за умови оптимальних виробничих запасів, розмірів незавершеного виробництва, залишків готової продукції.

    До  нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підприємств.

    Ненормовані оборотні фонди включають фонди  обігу за винятком готової продукції на складі.

За джерелами  формування оборотні кошти поділяються на:

• власні та прирівняні до власних;
• залучені;
• інші.

    Класифікація  оборотних коштів має важливе  значення, оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний  склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства.

    Система організації оборотних коштів побудована на певних принципах.

    По-перше, надання підприємствам самостійності щодо розпорядження, управління оборотними коштами. Це означає оперативну самостійність у використанні оборотних коштів.

    По-друге, визначення планової потреби і розміщення оборотних коштів за окремими елементами й підрозділами. Мається на увазі розрахунок оптимальної потреби в оборотних коштах, яка б забезпечила безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань за ритмічної роботи (розробка норм тривалої дії та щорічних нормативів).

    По-третє, коригування розрахованих і чинних нормативів з урахуванням вимог господарювання, що змінюються: обсягів виробництва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків.

    По-четверте, раціональна система фінансування оборотних коштів. Це означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий стан підприємства.

    По-п 'яте, контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних коштів. Мається на увазі проведення аналізу ефективності кругообороту коштів, що використовуються, з метою прискорення їх обертання.[5, 48-60]

 

Розділ 2. Нормування та визначення потреби в оборотних коштах.

    Господарсько-підприємницька діяльність неможлива без оборотних коштів. Ця потреба є одним з об'єктів фінансового планування і відображення в обліку та звітності. Розмір оборотного капіталу, який утворює кожну складову поточних активів, має відповідати потребам і можливостям підприємства зі створення й реалізації продукції.

    Крім  того, виникає необхідність у плануванні фінансових ресурсів для допоміжних і підсобних, житлово-комунальних господарств, соціально-побутових та інших закладів непромислового характеру.

    У практиці використовуються два методи визначення потреби в оборотних  коштах: прямий і економічний.

    Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обґрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов'язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції.

    Планування  оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес-плану, який охоплює й пов'язує виробничі й фінансові показники, створюючи саме цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємництва.

    Визначення  потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних  коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на господарську діяльність підприємств. На підприємствах виробничої сфери до них належать:

• умови постачання підприємств товарно-матеріальними цінностями: кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності;
• організація процесу виробництва: тривалість виробничого циклу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, номенклатура випущеної продукції;
• умови реалізації продукції: кількість споживачів готової продукції, їх віддаленість, призначення продукції, умови її транспортування, форми розрахунків за відвантажену продукцію.

    За  відповідності складу, структури  й наявності оборотних коштів запланованому обсягу виробництва та реалізації підприємство в змозі отримувати прибуток з мінімальними витратами.

    У разі заниження розміру оборотних  коштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення  обсягу виробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і заборгованості, інші негативні явища в господарській діяльності.

    Надлишок  оборотній коштів призводить до нагромадження  надмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.

    Значення  нормування оборотних коштів полягає  в такому.

    По-перше, правильне визначення нормативу оборотних коштів забезпечує безперервність і безперебійність процесу виробництва.

    По-друге, нормування оборотних коштів дає змогу ефективно використовувати оборотні кошти на кожному підприємстві.

    По-третє, від правильно встановленого нормативу оборотних коштів залежить виконання плану виробництва, реалізації продукції, прибутку та рівня рентабельності.

    По-четверте, обґрунтовані нормативи оборотних коштів сприяють зміцненню режиму економії, мінімізації ризику підприємницької діяльності.

    Визначення  планової потреби в оборотних  коштах передбачає розробку норм відносно тривалої дії і нормативів на конкретний період — рік (як правило), півріччя, квартал. Це досягається за проведення таких робіт:

    1. Визначення норм запасів за  статтями нормованих оборотних  коштів.

    Норма оборотних коштів — це відносний показник, який обчислюється в днях, відсотках чи гривнях. Норми в днях щодо виробничих запасів розраховуються за окремими видами матеріальних цінностей. У разі великої номенклатури розрахунок здійснюється в тій частині, яка становить (вартісне) не менше 70—80% загальних витрат за статтею в цілому.

    2. Встановлення одноденного витрачання  матеріальних цінностей, виходячи із кошторису витрат на виробництво. Одноденне витрачання на підприємствах несезонних галузей промисловості рекомендується розраховувати на підставі даних четвертого кварталу планового року, що, як правило, має найбільший обсяг виробництва. У сезонних галузях промисловості одноденне витрачання визначається на підставі кварталу з найменшим обсягом виробництва. Визначаючи одноденні витрати незавершеного виробництва, виходять із суми витрат на виробництво валової чи товарної продукції. Щодо готової продукції відповідно беруть для розрахунку виробничу собівартість товарної продукції.

    3. Визначення нормативу оборотних  коштів за кожною статтею в  грошовому вираженні проводиться  множенням одноденних витрат  в грошовому вираженні на відповідну норму запасу в днях.

    4. Розрахунок сукупного нормативу,  або загальної потреби в оборотних  коштах, на підприємстві проводиться  підсумовуванням нормативів за  окремими статтями.

    5. Заключний етап нормування —  визначення норм та нормативів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів підприємств, де використовуються матеріальні цінності та виготовляється продукція.

    Найбільш  трудомісткою і складною є розробка норм запасу. Норми запасу в днях застосовуються протягом кількох років, якщо суттєво не змінюються умови виробництва, постачання та збуту, розрахунків.[8,163-165]

    Управління  оборотними коштами заключається в  забезпеченні безперервності процесу  виробництва і реалізації продукції  з найменшим розміром оборотних  коштів. Це означає, що оборотні кошти підприємств повинні бути розподілені по всіх стадіях кругообігу у відповідній формі й у мінімальному але достатньому обсязі.

    У сучасних умовах, коли підприємства знаходяться  на повному самофінансуванні, правильне  визначення потреби в оборотних  коштах має особливе значення.

    Процес  розробки економічно обґрунтованих  величин оборотних коштів, необхідних для організації нормальної роботи підприємства, називається нормуванням оборотних коштів. Таким чином, нормування оборотних коштів полягає у визначенні сум оборотних коштів, необхідних для утворення постійних мінімальних і в той же час достатніх запасів матеріальних цінностей, незнижуваних залишків незавершеного виробництва й інших оборотних коштів. Нормування оборотних коштів сприяє виявленню внутрішніх резервів, скороченню тривалості виробничого циклу, більш швидкої реалізації готової продукції.

    Нормують  оборотні кошти, що перебувають у  виробничих запасах, незавершеному  виробництві, залишках готової продукції  на складах підприємства. Це нормовані оборотні кошти. Інші елементи оборотних коштів називаються ненормованими. 
У процесі нормування оборотних коштів визначають норму і норматив оборотних коштів.

    Норми оборотних коштів характеризують мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей на підприємстві розраховуються в днях запасу, нормах запасу деталей, карбованцях на розрахункову одиницю і т.д.