Наукові основи розміщення сільського господарства

Сільськогосподарська зона - це частина території країни, що характеризується однаковими природно-економічними умовами. При значній різноманітності  природних і економічних умов сільськогосподарська зона, свою чергу, поділяється на підзони. Отже, розміщення сільського господарства нашої країни здійснюється по сільськогосподарських, або природно-економічних, зонах.

На території України  виділено шість природно-економічних  зон: Полісся, Лісостеп, північний і  центральний Степ, південний Степ, передгірні і гірські райони Криму, передгірні і гірські райони Карпат. Природно-економічні зони відрізняються  природними та економічними умовами, які  впливають на розміщення галузей  сільського господарства. Тому кожна  природно-економічна зона характеризується відповідними галузями сільського господарства, їхньою структурою та часткою окремих  сільськогосподарських продуктів  у загальному виробництві.

Галузь - це частина сільськогосподарського виробництва, яка характеризується певними засобами і предметами праці, технологією виробництва, кваліфікацією  кадрів і кінцевою продукцією. Сільське господарство є комплексом взаємозв'язаних галузей, у складі якого розрізняють  два великі підкомплекси - рослинництво і тваринництво. Останні, в свою чергу, поділяються на окремі галузі, які  виробляють певні сільськогосподарські продукти.

Галузева структура сільського господарства характеризується відсотковим  співвідношенням різних його галузей. Вона визначається структурою валової  продукції, виробничих витрат і затрат живої праці. Крім того, структура  рослинництва може залежати від структури  посівних площ сільськогосподарських  культур, а структура тваринництва - від структури стада.

З розвитком продуктивних сил розвиваються галузі сільського господарства і змінюється його структура. Поступово зростатиме частка тваринницької  продукції, що зумовлено підвищенням  попиту населення на такі цінні продукти харчування, як м'ясо, молоко, яйця. У структурі рослинницьких галузей переважає виробництво зерна, яке є основою сільськогосподарського виробництва, а також цукрових буряків, картоплі.

Розвиток продуктивних сил  і поглиблення суспільного поділу праці змінюють галузеву структуру  і сприяють структурним зрушенням  у розміщенні сільськогосподарського виробництва. Природно-економічні умови  і особливості самого сільського господарства зумовили те, що в Україні  розміщується виробництво багатьох найважливіших продуктів рослинництва і тваринництва.

Природно-економічні зони мають свої особливості і  відрізняються галузевою структурою сільського господарства.

У зоні Полісся розвивається м'ясо-молочне скотарство, льонарство і картоплярство. В окремих районах  інтенсивно розвивається свинарство, а в певних господарствах - напівгрубововнове  вівчарство. У південній частині  Полісся товарного значення набуло виробництво цукрових буряків, хмелю, овочів і плодів.

Лісостеп має розвинуте  сільське господарство скотарсько-буряківничо-зернового  напряму. В рослинництві переважає  виробництво цукрових буряків, зерна, картоплі, інтенсивно розвивається садівництво. В окремих районах на півдні лісостепової зони вирощують соняшник. Природно-економічні умови зони сприяють інтенсивному розвитку скотарства молочно-м'ясного і м'ясо-молочного  напрямів, свинарства, вівчарства і  птахівництва. Значна кількість продукції  тваринництва, особливо молока, яєць і  свинини, виробляється на великих промислових  тваринницьких комплексах з використанням  індустріальних технологій.

Північний і центральний  Степ - це зона, для якої характерне виробництво зерна, соняшнику, продукції  скотарства і свинарства. В посівах  зернових культур переважає озима  пшениця. Крім соняшнику, з технічних  культур вирощують цукрові буряки, південні коноплі, рицину та ефіроолійні  культури. Скотарство як основна галузь сільського господарства цієї зони має  молочно-м'ясний напрям. Важливого  товарного значення набуло виробництво  плодів і овочів, а також птахівництво і вівчарство. Формуються овоче-плодоконсервні об'єднання, які мають вплив на розміщення сільського господарства.

У південному Степу розміщене  виробництво озимої пшениці, соняшнику, південних конопель, овочів і баштанних  культур. У багатьох районах успішно  розвиваються садівництво і виноградарство, на зрошуваних землях вирощують рис  і овочі. Тут створені агропромислові підприємства і об'єднання з виробництва, заготівлі і промислової переробки  плодів, овочів і винограду. У тваринництві провідне місце займають молочно-м'ясне скотарство і свинарство, розвиваються птахівництво і тонкорунне вівчарство.

У зоні передгірних і гірських районів Криму розміщено виробництво  винограду, плодів і ефіроолійних культур. У багатьох господарствах успішно  розвивається овочівництво, вирощують  тютюн і сою. Головні галузі - скотарство, птахівництво і вівчарство. Важливим чинником, що впливає на раціональне  розміщення зони сільського господарства, є вдосконалення виробничої бази плодоконсервних і виноградарсько-виноробних підприємств та збільшення місткості  овоче- і фруктосховищ.

У зоні передгірних і гірських районів Карпат провідними галузями є м'ясо-молочне скотарство і вівчарство. З рослинницьких галузей у  передгірних районах успішно  розвиваються виробництво льону-довгунцю, в Закарпатській низовині - тютюну, а також садівництво і виноградарство. Товарне значення має виробництво  картоплі і овочів. У всіх природно-економічних  зонах ефективність тваринництва залежить від рівня кормовиробництва, для  забезпечення населення малотранспортабельною  сільськогосподарською продукцією великих міст і промислових центрів  розміщується виробництво ранніх і  парниково-тепличних овочів, картоплі, молока і дієтичних яєць.

З розвитком продуктивних сил удосконалюються територіальні  пропорції і структура сільськогосподарського виробництва. Поглиблення суспільного  поділу праці спрямоване на динамічний і пропорційний розвиток та удосконалення  розміщення його галузей. Все це сприяє підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва в усіх природно-економічних  зонах. Науково обґрунтоване розміщення сільського господарства орієнтує всі  аграрні галузі на збільшення виробництва  товарної продукції, значне підвищення її якості, на раціональне й комплексне використання природних ресурсів.